Курсова робота “Гра як прийом подолання труднощів у молодшому шкільному віці”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТЧИНІ ОСНОВИ ГРИ ЯК ВИДУ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ 

1.1. Гра – активна форма пізнання навколишньої діяльності 

1.2. Класифікація ігор 

1.3. Творча гра, її значення і особливості використання в навчально-виховному процесі 

РОЗДІЛ ІІ. ФОРМУВАННЯ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАГАЛЬНОНАВЧАЛЬНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК ЗАСОБАМИ ГРИ 

2.1. Дидактичні умови використання гри як засобу формування загальнонавчальних знань, умінь і навичок 

2.2. Методика формувального експерименту 

2.3. Результативність експериментальної методики 

РОЗДІЛ 3. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ДИДАКТИЧНИХ ІГОР ЯК ЗАСОБУ АКТИВІЗАЦІЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В ГРУПІ ПРОДОВЖЕНОГО ДНЯ 

3.1. Технологія використання дидактичних ігор з метою активізації пізнавальної діяльності молодших школярів в групі продовженого дня 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. За результат навчання діти несуть відповідальність перед вчителем, школою та родиною. Тепер діти повинні дотримуватися одних і тих самих правил для всіх школярів. Тут ігри можуть допомогти учням і вчителям. Сьогодні ігри контролюються системою суспільної освіти. Водночас діти мають суб’єктивну свободу в грі. Тут у дітей є можливість самостійно розподіляти ролі, контролювати один одного і стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує ту роль, яку вона бере на себе, ґрунтуючись на своєму досвіді.

Сьогодні ігри стали школою соціальних відносин для кожної дитини. У грі діти познайомляться з різними людськими емоціями і відносинами, а також навчаться відрізняти добро від зла. В результаті ігор у дітей розвивається здатність розпізнавати свої власні характеристики, визначати, як інші сприймають ці характеристики, і їм необхідно визначати свою власну поведінку, беручи до уваги можливі реакції інших. У процесі гри у дітей виробляється звичка до концентрації: самостійно думати, розвивати увагу. Діти які поглинені грою і не непомічають, що навчаються, навіть найбільш пасивні учні залучаються до активної діяльності.

Коли вчителі використовують елементи ігор на заняттях, у класі створюється дружня атмосфера, радісний настрій і бажання вчитися. При плануванні уроків викладачам слід звертати увагу на всіх учнів і вибирати цікаві та зрозумілі ігри. А. С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі»… Отже, гра є її організація є ключем до організації виховання.

Аналізом проблем забезпечення педагогічної ефективності використання дидактичних ігор у навчальній діяльності учнів молодших класів займаються такі науковці як: Брижатенко О., Воробйова С., Громик Є., Гуцан Л., Долбенко Т., Дон О., Жорник О., Колосов П., Кудикіна Н.В., Кукушин В., Мамчур І., Мельничук А.І., Рижук В.І., Саюк В. та інші.

Мета дослідження є вивчення теоретичних питань, таких як роль гри при організації пізнавальної діяльності, гра як метод навчання, сутність дидактичних ігор.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

1. Описати теоретичні основи гри як виду діяльності дітей молодшого шкільного віку;
2. Здійснити формувальний експеримент із використанням дидактичних ігор для активізації пізнавальної діяльності молодших школярів;
3. Розробити рекомендації щодо використання дидактичних ігор як засобу активізації пізнавальної діяльності молодших школярів у навчально-виховному процесі.

Об’єктом дослідження є застосування гри як ефективного методу засвоєння знань та закріплення навичок учнів.

Предметом дослідження  є роль ігрової діяльності у навчальному процесі молодших школярів.

Методи дослідження:

1. теоретичні: аналіз і узагальнення психолого-педагогічної та методичної літератури, метод теоретичного аналізу і синтезу;
2. емпіричні: педагогічне спостереження, аналіз уроків з точки зору досліджуваної проблеми, анкетування вчителів молодших класів, вивчення учнівських робіт, педагогічний експеримент.

База дослідження:_________________________________

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТЧИНІ ОСНОВИ ГРИ ЯК ВИДУ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1. Гра – активна форма пізнання навколишньої діяльності

 

Психологічні дослідження Ельконіна Д., Запорожця О., Леонтьєва О., Люблінської А. та інших показали, що ігри володіють невід’ємними характеристиками якої будь-якої діяльності. Гра – це позитивна форма пізнання навколишнього дійсності. Різноманітність її форм вводить дітей у коло явищ реального життя. Дитина починає розуміти якість і характеристики предметів, їх призначення і способи використання, засвоює зв’язки і взаємини між людьми, правила і норми поведінки, а також розуміє самого себе, свої можливості і вміння.

Дослідження з цього питання (Макарова Т., Саморукова П., Усова О. та інші) показали, що ігри відрізняються від роботи і навчання в процесі пізнання світу. У ньому фактично й активно освоюються раніше набуті знання. Інтерес дитини до тієї чи іншої гри поступово вичерпується в міру того, як вона засвоює знання і навички, з яких вона складається, тому вона розвивається і з’являються нові сюжети і персонажі. Гра – це свідома і цілеспрямована діяльність. У кожної гри є мета, яка має значення для дітей. Навіть найпростіша гра – це дія спрямована на якусь мету.

Чим менша  дитина, тим сильніша імітація ігрової дії. Рівень свідомості поступово підвищується. Для досягнення своїх цілей діти обирають необхідні засоби, здійснюють певні дії та моделі поведінки, а також встановлюють різні стосунки з друзями. Діти досягають консенсусу за темою і змістом гри, розподіляють ролі і повністю планують свої дії. Все це доводить її цілеспрямовану і свідому натуру. На додаток до загальних характеристик, гра також має специфічні функції, що визначаються специфічними для неї психологічними особливостями такої діяльності. Гра – це вільна і незалежна діяльність, яка проводиться з особливої ініціативи дитини. Значною мірою реалізується бажання висловлювати власні думки, діяти по-своєму і змінювати реальне життя.

Гра не має ніяких зобов’язань перед дорослими. Це своєрідний прояв самоініціативи і незалежності. Коли діти граються, вони будуть мотивовані своїми власними безпосередніми потребами та інтересами. Видатний психолог Запорожець О. вказував, що граючи, дитина виходить із власних безпосередніх потреб та інтересів. Воля та незалежність дитини проявляються у виборі гри або її змісту, у добровільній взаємодії з людьми під час гри, а також у вільному вході та виході з гри. Однією з особливостей гри є наявність творчої основи. Це завжди асоціюється з ініціативою, винахідливістю і кмітливістю. У дослідженні Усової О., було зауважено, що дитяча уява, емоції і почуття активно відіграють роль у цьому процесі [9].

Прояви ініціативи та творчості різноманітні. У деяких іграх творчість пов’язана з побудовою сюжету, вибором контенту і персонажів, в той час як в інших іграх відображається у виборі методів дій та їх варіативності (хованки, ігри в доміно, кульки тощо). Багато ігор вимагають вміння координувати дії партнерів і, виходячи з цього, швидко змінювати стратегію поведінки людини або манеру поведінки (рольові ігри, рухливі ігри). Як зазначає В. Аванесова, важливі творчі ігри-роботи з’являються і в дидактичних іграх, спрямованих на розвиток пізнавальної активності, допитливості, швидкості розумової діяльності та ініціативи в прийнятті рішень. Елементи творчості завжди дуже персоналізовані. Це носій індивідуальності кожного гравця. Тому ігри є засобом розвитку творчості та формування здібностей дітей.

Важливою особливістю творчих ігор є їх емоційна насиченість. Більшість дослідників звернули увагу на інтенсивність і природність почуттів, що випробовуються дітьми, які пов’язані з роллю, яку вони грають: турбота і м’якість «матері», відповідальність «лікаря», справедливість «вихователя» і т. д. Дружба, приятельські відносини і взаємна відповідальність втілюються в колективних іграх. Досягнення результатів і подолання труднощів принесуть дітям задоволення. У більшості ігор є емоційні елементи. Важливою частиною проблеми розвитку теорії ігор є її виховний потенціал і навчальна цінність. Відправна точка зарубіжних теорій про походження сутності, значення ігор для дітей, також застосовна до питання про використання ігор молодшими школярами в якості засобу розвитку. Сучасні теорії «ігрової терапії», засновані на фрейдистській методології, вважаються цінними, оскільки вони доводять, що за допомогою ігор можна нормалізувати відносини дітей з навколишньою дійсністю. Ігри усувають негативні емоції, усувають егоїзм, дратівливість тощо.

Насправді, як сказав представник цього напрямку, ігри «покращують дитячу натуру». Водночас люди повинні звертати увагу на важливу можливість ігор як засобу виховання, а не просто на «прояв» поганої поведінки дітей. Існують два різних напрямки дослідження можливостей ігрової освіти: визначення можливості ігор як форми організації життя дітей та вивчення статусу ігор у процесі навчання. Саме ці найважливіші питання дають вчителям можливість ефективно використовувати ігри як освітній засіб та правильно здійснювати методичні рекомендації.

Дослідження Усової О. піднімає питання про ігри як форму організації життя дітей. Вивчивши стадію розвитку ігрової команди, вона визначила існування реальних взаємин, тобто взаємин між людьми, які виросли в одній команді, і учасниками гри, які регулюються змістом гри [9]. Педагог також вказала на можливість прояву у дітей якостей, необхідних для входження в ігрову команду: вибудовування відносин з дітьми, відповідність їх поведінки ролі, контроль і дотримання правил гри тощо. А. С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини. Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі» [5, с. 5].

Таким чином, гра та її організація є ключем до організації освіти. В імперичній психології методи функціонального аналізу домінують при вивченні ігор та аналізі інших видів діяльності. У той же час ігри вивчалися як прояв психологічної діяльності, яка вже досить зріла. Одні досліджували гру (Бюллер К., Дж. Селлі, Ушинський К.Д.) як прояв уяви або фантазії, другі (Дж. Дюї та Сікорський А.І.) пов’язували гру із розвитком мислення [10].

Отже, в сучасній педагогіці ігри розглядаються як вид дитячої діяльності, що поєднує в собі характеристики будь-якої соціальної активності (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь) і специфічні характеристики, властиві тільки іграм (свобода і незалежність, самоорганізація дітей, наявність творчої основи, почуття щастя і задоволення).

 

1.2. Класифікація ігор

 

У шкільному навчанні немає більш різноманітного явища, ніж ігри. Ігри дуже багаті за змістом, характеристиками і формами. Протягом двох століть наукова педагогіка намагалася якомога менше класифікувати дитячі ігри. Перша категорія належить до К. Грасу. Він розділив ігри на дві групи: експериментальні ігри або ігри спеціальних функцій.

Перша група включає сенсорні, моторні, інтелектуальні, емоційні ігри та вправи волі. До другої групи належать різні ігри, які вправляються деякі здібності, необхідні для використання в різних сферах життя (суспільного, сімейного). Відомий німецький психолог В. Штерн ділить ігри на два типи: особисті та соціальні. Водночас він спирається на відправну точку своєї теорії конвергенції, тобто на необхідність розвивати внутрішню силу і здібності дитини, беручи при цьому до уваги вплив оточення дитини. Штерн вважає, що зовнішні фактори соціального середовища лише надають матеріал для гри, а її вибір визначається інстинктом.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!