Курсова робота ” Індивідуальні особливості дошкільника та їх урахування в педагогічному процесі ЗДО “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЗАСТОСУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ У НАВЧАННІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Значення індивідуального підходу в формуванні особистості дошкільника 

1.2 Особливості організації індивідуального підходу в навчанні дітей дошкільного віку 

1.3 Психолого-педагогічні особливості дітей дошкільного віку 

Висновки до розділу 1 

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ В НАВЧАННІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 

2.1 Дидактичні умови застосування індивідуального підходу в навчанні     дошкільників 

2.2 Методичні розробки занять з дітьми дошкільного віку з використанням    індивідуального підходу навчання 

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Питання індивідуального підходу до дітей втілено в національній державній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття), Закони України «Про дошкільну освіту», «Концепції дошкільної освіти в дошкільного виховання в Україні», Базовому компоненті дошкільної освіти та інших нормативних документах. Зокрема, згідно з пунктом 2 статті 4 Закону України «Про дошкільну освіту», дошкільна освіта – це цілісний процес, який спрямований на забезпечення різнобічного розвитку дошкільного віку дитини відповідно до його схильностей, нахилів, здібностей, особистісних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб. Інший важливий нормативний документ – Національна прорама «Освіта», яка передбачає, що в сучасних умовах навчання вчителі зобов’язані диференційовано підходити до дитини. Це створює нагальну необхідність досліджувати особливостей навчально-виховного процесу при індивідуальному підході до навчання.

Відповідно з Концепцією розвитку дошкільної освіти, основним напрямком реалізації особистісно-орієнтованої моделі дошкільної освіти є індивідуалізація освітнього процесу, вибір дітьми різних видів діяльності, їх складності, партнерів у спільній діяльності (диференціація), право окремих осіб на розширення освітнього простору, самодіяльність, елементарна творчість, на вільний особистий час.

У коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні (науковий редактор О. Кононко) зазначено: «індивідуальний підхід, як відомо, є важливим принципом педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається вплив на кожного, враховується множинність її різноманітність характеристик кожної конкретної дитини – статевих особливостей, темпераменту, характеру, здібностей тощо. Індивідуальний підхід є запорукою ефективності педагогічного процесу, базується на тому, що будь-який освітній вплив заломлюється крізь призму індивідуальних особливостей конкретної дитини.

Тому реалізація індивідуального підходу означає врахування унікальності особистості, унікальності окремих дітей як особистостей. Це підхід дорослого до дитини і її особлива сутність».

Мета дослідження – визначити особливості організації індивідуального підходу в навчанні дітей дошкільного віку.

Відповідно до мети сформульовано основні завдання дослідження:

1. Підібрати, класифікувати, проаналізувати наукову психолого-педагогічну літературу з проблеми дослідження;

2. Визначити важливість індивідуального підходу у формуванні характеру дошкільника;

3. З’ясувати особливості організації індивідуального підходу в навчанні дітей дошкільного віку;

4. Надати характеристику психолого-педагогічних особливостей дітей дошкільного віку;

5. Розкрити дидактичні умови застосування індивідуального підходу в навчанні дітей дошкільного віку.

Об’єкт курсової роботи є індивідуальний підхід до навчання.

Предметом дослідження є індивідуальний підхід у формуванні особистості дошкільника.

Методи дослідження:

1. вивчення та аналіз наукової психолого-пе­дагогічної літератури;

2. систематизація та узагальнення отриманої інформації;

3. визначення понятійно-категоріальних прийомів.

Теоретико-методологічну основу дослідження є загальнопсихологічний теоретичний принцип систематики. Концепція віку, запропонована Л. С. Виготським і розвинена в роботах Л. І. Божович, О. В. Запорожця, В. В. Давидова, Д. Б. Ельконіна, В. Ф. Моргуна та ін.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЗАСТОСУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ У НАВЧАННІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Значення індивідуального підходу в формуванні особистості дошкільника

 

Як принцип виховання та навчання, індивідуальний підхід не є новинкою для дошкільної педагогіки. Необхідність впровадження індивідуального підходу особливо очевидна, це підкреслювали Я. Коменський, Ж-Ж. Руссо, Г. Спенсер, В. Бєлінський, К. Ушинський, В. Сухомлинський та ін. педагоги. Однак його суть залишається невирішеним питанням для майбутніх наукових досліджень.

Зокрема, К. Крутій і Л. Зданевич підкреслювали, що ідея індивідуалізації освіти лежала в основі педагогів XIX століття, які виступали проти єдиного ідеалу людини і загальної тенденції встановлювати однаковий зміст для всіх. З розвитком педагогічного мислення встановилося розуміння того, що кожна освітня програма має бути адаптована до конкретної дитини. Водночас було визнано, що індивідуальність ніколи не формується у відриві від соціального середовища. Тому організація освіти повинна бути адаптована не тільки до потреб особистості, а й до вимог часу і вимог суспільства [9].

У сучасній інтерпретації індивідуальний підхід розглядається як психолого-педагогічний принцип, який передбачає організацію педагогічних впливів в освітньому процесі закладу та сім’ї з урахуванням індивідуальних особливостей дитини та умов її життя. При визначенні сутності індивідуального підходу було встановлено, що в деяких роботах існує смислове розмежування цього поняття залежно від специфіки педагогічної діяльності — навчальної або виховної [13, с. 7].

За словами З. Ікуніної, індивідуалізація навчання – це система засобів, що сприяють визнанню сильних і слабких сторін можливостей навчання, а також підтримці та розвитку особистості для самостійного вибору власного сенсу навчання.

Визначаючи значення індивідуального підходу в формуванні особистості дошкільника дослідниця відмічає:

1. по-перше, індивідуально орієнтована підтримка для розуміння своїх потреб, інтересів і цілей навчання;

2. по-друге, створити умови для вільної реалізації здібностей і можливостей, які надає природа;

3. по-третє, , підтримка творчої самореалізації;

4. по-четверте, підтримку в рефлексії. Крім того, за словами З. Ікуніної, індивідуалізація сприяє розвитку самосвідомості, впевненості в собі і відповідальності [6, с. 19].

У зв’язку з цим, доречно розглянути вельми влучне зауваження К. Крутій та Л. Зданевич, стосовно необхідності розмежування понять «індивідуалізація освіти» та «індивідуальний підхід». Індивідуалізація освіти спрямована на створення умов, що ведуть до розвитку індивідуальності як своєрідної унікальної людської особистості.

Тобто забезпечити фізичний розвиток дітей, стан їх здоров’я, турбота про нервову систему, активну участь професійних психологів в освіті, підвищення психологічної грамотності педагога, переорієнтацію стилю спілкування з дитиною від суб’єкт-об’єктного до суб’єкт-суб’єктного, програму індивідуального розвитку, збалансований підбір розвиваючого обладнання, реальну взаємодію з сім’єю та початковою школою. Індивідуальний підхід проявляється в наявності і гнучкому використанні педагогами інтегрованої системи різних методів, прийомів і форм роботи для забезпечення ефективного розвитку і саморозвитку дошкільнят, набуття оптимальних знань, навичок, характеристик і якостей, необхідних для подальшого життя і навчання [9].

За словами Р. Хаустової, одні і ті ж засоби і форми педагогічного впливу, але у зв’язку з тим, що реакція кожного учня різна, залежно від характеру розуму, емоцій, волі, темпераменту, характеру, необхідність індивідуального підходу з боку його взаємин з вихователем і однокласниками на даному етапі більш рання. Все це обумовлює суттєві індивідуальні відмінності у ставленні кожного учня до освітнього впливу. Ігнорування цього факту може зменшити вплив педагогів на учнів і призвести до небажаних наслідків [23, с. 13].

У роботах Г. С. Костюка завдання індивідуального підходу полягає не тільки в тому, щоб адаптувати навчання до індивідуальних особливостей кожного класу учнів, але і впливати на формування індивідуальних особливостей учнів, направляти учнів і усувати їх у випадку, якщо починають проявлятися негативні особистісні характеристики, максимальний розвиток всіх схильностей, здібностей і талантів особистості [13, с. 7].

1.2 Особливості організації індивідуального підходу в навчанні дітей дошкільного віку

Необхідність застосування індивідуального підходу навчання дошкільників зумовлена тим, що вплив на дитину обумовлений індивідуальними особливостями, без яких неможливий ефективний процес навчання та виховання.

В умовах дитячого садка система життєзабезпечення створює чудову можливість для прояву та процвітання індивідуальності дитини. У колективі однолітків дитина почувається рівною серед рівних, що само по собі відкриває рамки для прояву індивідуальності дитини [16, с. 5]. Однак, на наш погляд, для повноцінної реалізації індивідуального підходу недостатньо просто колективу однолітків та дорослого наглядача . У зв’язку з цим варто виділити основні особливості організації дошкільної освіти.

Психолого-педагогічні основи індивідуального підходу до навчання пов’язані з багатьма дослідженнями психологів, зокрема О. В. Запорожця, , М. І. Лісної, В. К. Котирко та ін., які для успішної реалізації досліджуваного підходу визначають перелік психолого-педагогічних компетентностей вихователів:

1. по-перше, вміння бачити в дитині унікальний характер з різними якостями та характеристиками і на цій основі моделювати стратегію педагогічного впливу;

2. по-друге, самостійність дитини, незалежність, свобода визначати свої потреби, готовність підтримувати і заохочувати самоствердження в знайомій обстановці [15, с. 4].

Подібну позицію можна знайти у публікації К. Крутій та Л. Зданевич. На думку дослідників, для того, щоб дошкільна освіта була ефективною і розвиваючою, давала імпульс розвитку здібностей дитини і сприяла пізнанню, вона повинна здійснюватися розумно, з урахуванням кожної індивідуальної особливості та рівня розвитку в конкретній системі і порядку дитини.

Принципи індивідуальної освіти:

1. принципи цілісності та універсальності освіти включають формування цілісного погляду на природу, суспільство, органічну єдність знань і т. д;

2. принцип індивідуального виховання здебільшого передбачає визначення позиції індивіда по відношенню до самого себе (самооцінка, самоконтроль) і т. д.;

3. принцип реалізації особистості заснований на розумінні програми і є не діяльністю для дитини, навіть не діяльністю для дитини, а індивідуальна діяльність для кожної конкретної дитини.

К. Крутій і Л. Зданевич вважають, що реалізація вищевказаних принципів полягає в правильному підборі освітніх завдань різної складності для кожної дитини або певної підгрупи дітей, використанні педагогічного персоналу, що найбільш підходить до методів і прийомів кожного конкретного випадку педагогічного впливу, створенні індивідуальних освітніх програм тощо.         

Упровадження цих принципів на практиці багато в чому залежить від психолого-педагогічних здібностей педагогів, що включає в себе:

1. знання загальних закономірностей індивідуального та особистісного розвитку дітей віком 3-7 років;
2. володіння методами вивчення індивідуальних особливостей та соціальної ситуації розвитку кожної дитини;
3. вміння аналізувати отриману інформацію;
4. встановлення прогресу в розвитку кожної дитини;
5. виявлення причини позитивних і негативних особливостей розвитку дитини;
6. наявність навичок у розробці та завершенні індивідуальних освітніх програм;
7. роботу в команді фахівців різного профілю;
8. продовження сімейного та соціального виховання, залучення батьків до освітнього процесу для забезпечення профілактики та корекції порушень сімейного виховання;
9. сприяти появі у дітей різних видів самостійної практичної діяльності тощо [9].

З. Ікуніна підкреслює, що індивідуальний підхід має свої особливості в процесі навчання та виховання. Таким чином, індивідуальний підхід до виховання – це різноманітне використання педагогів загальної системи засобів, форм, методів та прийомів виховної роботи з урахуванням складності індивідуальних відмінностей дитини.

Індивідуальним підходом до навчання вважається вибір педагогом спеціального засобу активізації навчально-пізнавальної діяльності кожного учня. Зокрема, розрізняються вимоги до засвоєння матеріалу, що вивчається (розрізняються вибір завдань, зміст і ступінь складності); форма організації навчання (фронтальне, групове, індивідуальне); обсяг і характер наданої дітям допомоги; темпи оволодіння знаннями і навичками.

Але за словами З. Ікуніної, насправді це проявляється у введенні так званих «предметних» занять, які проводять вузькі фахівці. І тільки в одиничних випадках можна знайти розуміння індивідуалізації виховання дітей певної групи, наприклад, організації життя дитини в дитячому садку або в сім’ї. Це створює широкі можливості для прояву ініціативи, творчості, мовленнєвих або організаційних навичок, для їхнього зміцнення та вдосконалення. Варто застерегти від повторення деяких серйозних поширених помилок.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!