Курсова робота ” Заходи крмінально-правового характеру щодо юридичних осіб: поняття, види, характеристика “

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І ПІДСТАВИ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ ЩОДО ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

1.1. Звільнення юридичних осіб від застосування заходів кримінально-правового характеру

РОЗДІЛ ІІ ВИДИ ЗАХОДІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ ЩОДО ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

2.1. Штраф та порядок його обчислення

2.2. Конфіскація майна

2.3. Ліквідація юридичної особи

РОЗДІЛ ІІІ ПРАВИЛА ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ ЩОДО ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ  

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Сучасний розвиток економічних відносин і у світі, і Україні зокрема, а також євроінтеграційний напрям розвитку нашої держави, засвідчує необхідність звернутися до переосмислення теоретичних положень щодо сутності юридичних осіб із метою найбільш ефективного застосування цього правового інституту в нових умовах.

Значний, подекуди негативний, вплив юридичних осіб на суспільні відносини зумовлює потребу в ефективних засобах впливу. Наявних засобів в окремих випадках виявляється недостатньо. Це, своєю чергою, підтверджує необхідність кримінально-правової регламентації діяльності юридичних осіб, зокрема за допомогою запровадження заходів кримінально-правового характеру щодо цих суб’єктів.

Відповідно, одним із завдань, яке, на нашу думку, потребує опрацювання є теоретичне осмислення положень розділу ХІV-1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб», яким доповнено КК України згідно із Законом від 23 травня 2013 року № 314-VІІ [1] з урахуванням змін, внесених Законом від 15 квітня 2014 року № 1207-VІІ [2].

Окремі питання відповідальності юридичних осіб досліджувалися багатьма науковцями. Вивченню кримінальної відповідальності юридичних осіб присвятили свої праці багато і російських учених, зокрема: О. Ю. Антонова, П. Н. Бірюков, Б. В. Волженкін, С. І. Келіна, А. С. Нікіфоров, І. В. Сітковський, і науковців інших держав, серед яких: Р. Дебський, Я. Гаруш-Риба, Б. Янковська, Б. Мік, В. Радецкий та ін. Однак у вітчизняній науці цьому питанню приділено недостатньо уваги. Лише окремі аспекти цієї проблеми висвітлювались у працях таких дослідників, як: Р. В. Вереша, О. О. Дудоров, В. К. Грищук, І. В. Красницький, О. О. Михайлов, А. С. Нерсесян, А. С. Політова, В. М. Смітієнко, В. С. Сотніченко, А. М. Ященко та ін.

Дехто з вказаних науковці розглядали цю проблему з погляду визнання юридичної особи суб’єктом злочину, а не з огляду на застосування до них заходів кримінально-правового характеру, інші ж – із позиції доцільності запровадження таких заходів загалом. Це, своєю чергою, доводить необхідність подальших наукових досліджень положень зазначеного розділу КК України.

Мета дослідження – дослідити заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб.

Завдання дослідження:

• дослідити підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб;
• визначити види заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб;
• проаналізувати правила застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб.

Предметом дослідження безпосередньо виступають поняття, види та характеристика заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб.

Об’єкт дослідження – заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури (33 найменування). Загальний обсяг курсової роботи 39 сторінок

 

РОЗДІЛ І. ПІДСТАВИ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ ЩОДО ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

 

Підставами для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру є:

• вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у статтях 209 і 306, частинах першій і другій статті 368-3, частинах першій і другій статті 368-4, статтях 369 і 369-2 цього Кодексу;
• незабезпечення виконання покладених на її уповноважену особу законом або установчими документами юридичної особи обов’язків щодо вжиття заходів із запобігання корупції, що призвело до вчинення будь-якого із злочинів, передбачених у статтях 209 і 306, частинах першій і другій статті 368-3, частинах першій і другій статті 368-4, статтях 369 і 369-2 цього Кодексу;
• вчинення її уповноваженою особою від імені юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у статтях 258-258-5 цього Кодексу;
• вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених статтями  109,  110,  113,  146, 147, частинами другою – четвертою статті 159-1, статтями  160, 260, 262, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу.

Примітка 1. Під уповноваженими особами юридичної особи слід розуміти службових осіб юридичної особи, а також інших осіб, які відповідно до закону, установчих документів юридичної особи чи договору мають право діяти від імені юридичної особи.

Злочини, передбачені статтями 109, 110, 113, 146, 147, частинами другою – четвертою статті 159-1, статтями 160, 209, 260, 262, 306, частинами першою і другою статті 368-3, частинами першою і другою статті 368-4, статтями 369, 369-2, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу, визнаються вчиненими в інтересах юридичної особи, якщо вони призвели до отримання нею неправомірної вигоди або створили умови для отримання такої вигоди, або були спрямовані на ухилення від передбаченої законом відповідальності.

 

1.1. Звільнення юридичних осіб від застосування заходів кримінально-правового характеру

 

Дослідження звільнення юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового характеру у зв’язку із закінченням строків давності зумовлює, у першу чергу, постановку питання про те, що слід розуміти власне під звільненням юридичної особи від застосування таких заходів. Знайти відповідь на нього в наявній на сьогодні науковій літературі важко. Відсутнє визначення цього явища і в кримінальному та кримінальному процесуальному законодавстві України.

З огляду на це, враховуючи системний аналіз окремих положень КК і КПК України, зазначимо, що під звільненням юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового характеру у зв’язку із закінченням строків давності слід розуміти відмову від продовження кримінального провадження щодо юридичної особи через його недоцільність або реалізацію судом повноваження не визначати юридичній особі визначених законом засобів впливу, що тягнуть негативні для такої особи наслідки майнового чи організаційно-правового характеру, через їх недоречність у зв’язку із завершенням передбачених законом строків, протягом яких доцільність і доречність здійснення подальшого провадження або визначення юридичній особі засобів впливу зберігалась.

Опрацювання спеціальної літератури, присвяченої звільненню юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового характеру, дозволяє репрезентувати такі основі точки зору щодо причинно-факторного комплексу здійснення цього кримінальноправового явища.

Так, коментуючи приписи ст.96-5 КК України, О.Ф. Пасєка зазначає, що дане звільнення можливе за наявності таких умов:

• сплив вказаних у законі строків з дня вчинення її уповноваженою особою будь-якого з перелічених у статті 96-3 КК злочинів до дня набрання вироком законної сили;
• невчинення протягом цих строків уповноваженою особою повторно будь-якого із зазначених злочинів;
• відсутність ухилення уповноваженої особи від кримінальної відповідальності.

У той же час, дослідник далі зауважує, що закінчення встановлених у законі строків давності застосування заходів кримінально-правового характеру є вже не умовою, а підставою звільнення юридичної особи від цих заходів [1, с.243–244].

І.І. Митрофанов вважає, що таке звільнення можливе за наявності підстави і передбачених КК України умов. Зокрема, матеріальною підставою звільнення юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового характеру, на його думку, є значне зменшення суспільної небезпеки вчиненого злочину у зв’язку із закінченням тривалого часу і втрата суспільної небезпеки особою, яка тривалою правослухняною поведінкою після вчинення злочину довела своє виправлення.

До умов звільнення за ст.96-5 КК України належать:

а) закінчення встановлених строків;

б) відсутність обставин, що порушують перебігання цих строків [2, с.550].

Вже з огляду на вказані доктринальні позиції важко простежити різницю між визначенням підстав і умов здійснення цього кримінально-правового явища. Між тим вирішення цього питання є важливим не лише для розвитку понятійного апарату кримінально-правової науки, але і для становлення майбутньої судової практики у сфері звільнення юридичної особи від застосування інших заходів кримінально-правового характеру.

У зв’язку з цим, зазначимо, що на нашу думку, матеріальною підставою звільнення юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового характеру є закінчення встановлених законом строків давності, зокрема:

• трьох років – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості – ч.2, 3 ст.159-1; ч.1 ст.368-3, ч.1 ст.368-4 ч.1 ст.369-2; ч.1 ст.160; ч.2 ст.444 КК України;
• п’яти років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості – ч.2 ст.368-3, ч.2 ст.368-4, ч.1 ст.369, ч.2 ст.369-2; ч.1 ст.258-1; ст.258-2; ч.2, 3 ст.109; ч.1 ст.110; ч.1, 2 ст.146; ч.4 ст.159-1; ч.2, 3 ст.160; ч.1 ст.260; ст.436; ч.2 ст.442 КК України;
• десяти років – у разі вчинення тяжкого злочину – ч.1 ст.109; ч.2 ст.110; ч.3 ст.146; ч.1 ст.147; ч.4 ст.160; ч.1 ст.209; ч.1 ст.258; ч.2 ст.258-1; ст.258-4; ч.1, 2 ст.258-5; ч.2, 3 ст.260; ст.262, ч.2, 3, 4 ст.369, ч.3 ст.369-2; ч.1 ст.444; ст.447 КК України;
• п’ятнадцяти років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину – ч.2, 3 ст.209, ст.306, ч.2, 3 ст.258; ч.1 ст.258-3; ч.3 ст.258-5; ч.3 ст.110; ст.113; ч.2 ст.147; ч.4, 5 ст.260; ст.437; ст.438; ч.1 ст.442 КК України [1, с.244].

Принагідно зауважимо, що саме закінчення строків давності є тією сутнісною причиною, а, відтак, підставою за наявності якої завжди виникає обов’язок суду реалізувати приписи ст.96-5 КК України. Підстава будь-якого виду звільнення має бути об’єктивною, а не імовірною. Натомість умови будь-якого звільнення становлять обставини, що визначають юридичну можливість застосування підстави відповідного виду звільнення [3, с.14].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!