Курсова робота “Інноваційні технологій соціальної роботи з прийомною сім’єю”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ПРИЙОМНОЮ СІМ’ЄЮ 

1.1. Історія дослідження соціальної роботи з прийомними сім’ями 

1.2. Уточнення головних понять дослідження: «соціальна робота», «прийомна сім’я», «прийомна  дитина», «технології соціальної роботи» 

1.3 Принципи та методи дослідження технології соціальної роботи з прийомною сім’єю 

РОЗДІЛ ІІ. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЙ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ПРИЙОМНОЮ СІМ’ЄЮ 

2.1. Прийомна сім’я  як об’єкт соціальної роботи 

2.2. Інноваційні технології соціальної роботи з прийомними сім’ями 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Сьогодні, як і раніше, утримання та догляд дітей, які з різних причин не зростали у власних сім’ях, покладається на державу та створену нею мережу державних інституцій. Правові документи визначають категорії тих дітей, які можуть претендувати на державне утримання в закладах державної опіки, а зараз і в альтернативних її формах – прийомних сім’ях.

Технології соціально-педагогічної роботи з дитячими будинками сімейного типу і прийомними сім’ями не мають принципових відмінностей. Єдине, що має бути враховано – більша завантаженість батьків-вихователів, пов’язана з кількістю вихованців у родині, та відсутність у деяких з них бажання співпрацювати із спеціалістами соціальних служб. Незважаючи на плин сторічь, в Україні і зараз збереглися її первинні форми взаємодопомоги, які ґрунтуються на збереженні здорових традицій сімейного життя та громадського укладу суспільного життя українського суспільства. Сучасна політика ставить питання не про встановлення та деталізацію проблем людей, а про ствердження соціально бажаного, яке сприяє соціальному розвитку та виступає цінністю людського життя.

Соціальна робота по своїй суті є відображенням соціальної політики, її практичним виявом у напрямку підвищення загального добробуту населення. Система цінностей суспільного укладу життя та соціальної політики визначатимуть стратегію та тактику соціально-педагогічної роботи та її моделей побудови взаємостосунків із користувачами, себто: патерналістської, яка будується за принципами батьківської турботи та надання переваг знанням професіонала; інструментальної, що передбачає придбання послуг як товару, що характерно для ринкової економіки на початковому періоді розвитку; контрактної, яка діє на основі поінформованої згоди, де компетентність соціального працівника та клієнта урегульована повагою до особистих прав кожного і передбачає партнерство у подоланні соціальних труднощів та посилення ресурсного потенціалу учасників взаємодії.

На даний час досліджування проблематики щодо соціальної роботи з прийомними сім’ями  досліджувалитакі вчені як: Бестужев-Лада   І.В.,  Холостого Е.І., Капській   А.Й., Данилиної Т.А., Євдокимової Є.С., Карпенка І.А., Петровський В.А. Становлення в Україні професійної соціальної роботи в тому числі і в сфері захисту дітей та замісної опіки потребує ціннісного визначення та узгодження з пріорітетами соціальної політики щодо дітей та сімей.

Позитивним результатом влаштування дитини у сімейне оточення слід розглядати набуття нею сімейних стереотипів життя та побутових стосунків, а в кінцевому підсумку – можливість самостійного існування та забезпечення першочергових потреб. Стратегічним напрямом соціального супроводу має стати визначення перспектив подальшого влаштування дитини після досягнення нею повноліття – працевлаштування, забезпечення житлом, продовження освіти.

Мета дослідження: Інноваційні технологій соціальної роботи з прийомною сім’єю.

Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити наступні завдання:

1. Висвітлили методологічний аспект щодо дослідження соціальної роботи з прийомними сім’ями;
2. Охарактеризували принципи та методи дослідження технології соціальної роботи з прийомною сім’єю;
3. Проаналізували прийомні сім’ї як об’єкт соціальної роботи;
4. Дослідили іноваційні технології соціальної роботи з прийомними сім’ями.

Об’єкт дослідження: прийомна сім’я.

Предмет дослідження: особливості використання інноваційних технологій у соціальній роботі з прийомними  сім’ями в нашій державі

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, які розкривають проблему інноваційні технологій соціальної роботи з прийомною сім’єю,  висновку, та списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ПРИЙОМНОЮ СІМ’ЄЮ

1.1. Історія дослідження соціальної роботи з прийомними сім’ями

 

Сучасні проблеми щодо соціального -психологічного супроводу прийомних сімей виникла з моменту прийняття першої дитини, що залишилася без піклування батьків, в сім`ю. Починаючи ще з київської русі перехід до сім’ї, що складається з подружжя та дітей, що завершився у VIII – IX ст. На першому етапі сім’я була багатодітною, що гарантувало її господарську надійність. Будинок, сім’я ставали початковою школою для дітей, своєрідною «домашньою академією» (І.В. Бестужев-Лада), де вчилися трудитися, дбати один про одного, передавали «у спадок» хлопчику батьківську, дівчинці – материнську професію, а заразом і їх світогляд, стереотипи поведінки, готували до виконання ролі батьків [10, с.56].

У східних слов’ян, довгий час переважала велика патріархальна сім’я, яка об’єднувала родичів прямою і бічною лініями. Декілька шлюбних пар спільно володіли майном і господарювали. На Русі доля дітей-сиріт здавна вирішувалася шляхом піклування (тобто звернення погляду з увагою, участю, співчуттям, з милосердям; надання кому-небудь притулку) та харчування). Причому з цим поняттям асоціювалося насамперед влаштування незаконнонароджених і підкинутих дітей. Саме вони становили основний контингент знехтуваних батьками дітей.

Аж до XVII століття турбота про виховання сиріт  була приватною справою князів або Церкви, здійснювалася з релігійних, моральних спонукань та розглядалася лише як богоугодна акція. У середині XVII століття вперше створили накази суспільного піклування, які відали справами «сирих і убогих», і відкрили спеціальні будинки для безрідних сиріт, де їх навчали грамоті та ремеслам – наук, які «у всякому разі потрібні і потрібні». Проте держава дбала про дітей-сиріт лише у випадку народних лих, оскільки «не мала коштів і не знала, як постійно і послідовно піклуватися про нужденних» (Е.Д. Максимов). Це зумовлювало високий рівень дітовбивств, особливо дітовбивств незаконнонароджених дітей [3, с.124].

Кінець даному періоду було багато в чому завдяки позиції Петра I, котрій від збереження життя будь-якого дитини залежала чисельність армії. Це багато в чому визначило державну позицію щодо «зайвих» дітей. Згідно петровським указам проводилася боротьба з дітовбивством, влаштовувалися «будинки піклування», куди «зайву» дитину приносили таємно (за зразком Європи XI-XII ст.). Також у всіх губерніях відкривалися виховні будинки, які надалі існували на милостиню благодійників. У роки правління Катерини II виховні будинки та притулки були зараховані до державним установам [1, с.57].

Розвиток мережі сирітських установ у цей час триває трьома напрямками: громадська допомога силами благодійників; допомога церкви; становлення державної системи установ. Катерина II продовжила розпочату за Петра I традицію віддавати ослаблених і хворих дітей на виховання по селах, у монастирі, поміщиках, у сільські громади, де сироти утримувалися до 7 років, потім посилалися до школи для навчання майстерності відповідно до статі: дівчаток – на службу, хлопчиків – у майстерні. Сім’ї, в які віддавали сиріт, отримували гроші на утримання, одяг та оплату, залежно від віку дитини. Більше того, крім оплати, виховний будинок надсилав до родин лікаря та наглядача для надання необхідної допомоги [4, с. 79].

Державні форми піклування в установах піддавалися критиці через високу смертність сиріт у цих притулках, що зумовило відомі приписи Катерини II про необхідність сімейного устрою дітей-сиріт у сім’ях селян за вагому плату. Ці ініціативи можна представити з позиції «прийомної сім’ї», де батьки не були спеціально підготовленими професіоналами, виконували «батьківські функції» по відношенню до сирот  за винагороду. Подібні технології були також не надто успішні, тому що в багатьох приємних селянських сім’ях сиріт не годували і експлуатували, що вимагало суворого державного нагляду за тим, наскільки належним чином виконує свої обов’язки селянська «приймальна сім’я».

У цьому необхідно пам’ятати, що у XVIII в. та до середини XIX ст. почала переважати індивідуальна патріархальна сім’я із двох-трьох поколінь родичів по прямій лінії. XX століття аж до 90-х років в історії розвитку системи піклування дітей-сиріт та соціально-педагогічного захисту дітей можна охарактеризувати як період інституціоналізації [5, с. 28]. Таким чином у результаті еволюції система закладів та видів щодо соціального піклування про дітей які залишилися без батьківського піклування тобто такими які стали дітьми сиротами багато вчених дослідників дійшли висновків про необхідність більш детального вивчення особливостей як самої прийомної сім’ї, так і самих дітей – сиріт з метою розвитку та гармонізації відносин у прийомній сім’ї на різних етапах її існування.

 

1.2. Уточнення головних понять дослідження: «соціальна робота», «прийомна сім’я», «прийомна  дитина», «технології соціальної роботи»

 

Соціальна робота як термін увійшло в соціально-гуманітарну літературу наприкінці XIX ст. у відповідь на соціальні потреби в суспільстві у змістовому відображенні практичної діяльності особистості, які у своїй практичній роботі  допомагали людям які потрапили за межу бідності [2, с.276]. Але як самостійна професія та академічна дисципліна соціальна робота цілком утвердила себе лише після Другої світової війни. Ідеї нового «соціального контракту» (New Deal) у Сполучених Штатах 30-х років. та «держави загального благоденства» (Welfare State) у Європі 40-х гг. XX ст., стали виразом визнання права кожну людину.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!