Курсова робота “Літературні казки як важливий засіб формування лексичної компетенції дошкільнят”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЛЕКСИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ДОШКІЛЬНЯТ 

1.1. Особливості засвоєння слова у дошкільному віці

1.2. Принципи та завдання словникової роботи

1.3. Засоби формування мовленнєвої компетенції дошкільнят

РОЗДІЛ 2. ВИКОРИСТАННЯ ЛІТЕРАТУРНИХ КАЗОК З МЕТОЮ ФОРМУВАННЯ ЛЕКСИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ДОШКІЛЬНЯТ

2.1. Поняття «літературна» казка

2.2. Методика лексичної роботи в процесі читання та ігор-драматизацій літературних казок

2.3. Система роботи з формування лексичної компетентності дітей старшого дошкільного віку засобом казки

РОЗДІЛ ІІІ. ДОБІРКА ЛІТЕРАТУРНИХ КАЗОК ТА СЛОВНИКОВОЇ РОБОТИ ДЛЯ ДІТЕЙ СТАРШОЇ ГРУПИ

3.1. Добірка казок

3.2. Завдання, ігри, вправи для розвитку словника дитини 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Сучасна українська літературна мова формувалася протягом багатьох століть. Вона виникла, як окрема самостійна мова з властивими їй оригінальними й глибоко самостійними рисами тільки на певному ступені розвитку слов’янських народів. Для подальшого розвитку мови, дорослі повинні розвивати у дітей мовленнєві навички.

Завдяки використанню в роботі казок, створенню умов для багатофункціонального вживання дітьми усного слова у дітей буде активізуватися процес мовленнєвого розвитку та формування лексичної компетентності й комунікативних вмінь. Проведення систематичної роботи з дітьми щодо ознайомлення з казками сприятиме прилученню їх до скарбів духовної культури українського народу.

Одним із головних завдань, що входить у програму реформування змісту навчання і виховання у період дошкільного дитинства, є національно-мовленнєве виховання особистості. У цьому аспекті важливим є формування мовленнєвої компетенції, зокрема лексичної. Варто зазначити, що досить докладно питання формування лексичної компетенції у дошкільників досліджено А. М. Богуш, Ю. А. Руденко, Ватаманюк Г, Воронська К.

Зокрема, в їх роботах чітко визначено зміст та методику збагачення, активізації й уточнення словника.

Питанню розвитку мовленнєвої компетентності приділяють увагу науковці як минулого, так і сучасності: А. Богуш, А. Бородич, Н. Гавриш, А. Гончаренко, К. Ушинський, та інші.

Отже, актуальність виконаного дослідження зумовлена тим, що формування лексичної компетенції є одним з найголовнішим завдань дошкільного виховання.

Мета дослідження полягає у виявленні та характеристиці особливостей формування лексичної компетентності дітей дошкільного віку засобом літературної казки.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення конкретних завдань, а саме:

1. Дослідити особливості засвоєння слова у дошкільному віці;
2. З’ясувати принципи та завдання словникової роботи;
3. Розкрити засоби формування мовленнєвої компетенції дошкільнят;
4. Проаналізувати поняття «літературна» казка;
5. Обгрунтувати методику лексичної роботи в процесі читання та ігор-драматизацій літературних казок;
6. Охарактеризувати систему роботи з формування лексичної компетентності дітей старшого дошкільного віку засобом казки;
7. Описати добірку казок;
8. Визначити завдання, ігри, вправи для розвитку словника дитини.

Об’єкт дослідження – лексична компетентність дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження – методика формування лексичної компетентності дітей дошкільного віку засобом літературної казки

База дослідження: З метою визначення ефективності формування лексичної компетентності дітей старшого дошкільного віку засобом казки нами була проведена експериментальна робота на базі однієї з дошкільних груп у дошкільному навчальному закладі м. Львів ЗДО №105

Методи дослідження: аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми, метод спостереження, бесіди, проведення педагогічного експерименту, аналіз та статистична обробка даних.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЛЕКСИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ДОШКІЛЬНЯТ

1.1. Особливості засвоєння слова у дошкільному віці

 

Під час навчання діти не лише засвоюють лексичне та граматичне значення слова, але також навчаються складати словосполучення, речення і, в кінцевому результаті, зв’язні тексти. У цей же час формується їхнє вміння свідомо вибирати мовні засоби зі словникового запасу, які точно відображають задум мовця і роблять висловлення не лише граматично правильним, але й виразним.

Слово є основою змісту у спілкуванні, будь то усне чи писемне. Для ефективного мовлення необхідний достатній словниковий запас. Для кращого розуміння суті та значення роботи з лексикою у дошкільників та її ролі у загальному контексті мовленнєвої підготовки, важливо визначити основні характеристики слова як одиниці мови.

Слово є однією з ключових мовних одиниць і відіграє значну роль у різних сферах людської діяльності — воно допомагає формувати поняття і відтворює дійсність у мовній формі.

Значення слова можна з’ясувати, розглядаючи три аспекти:

1) його відношення до конкретного предмета;

2) зв’язок з певним поняттям;

3) взаємозв’язок з іншими словами всередині лексичної системи мови.

Опанування значення слова означає розуміння всіх його аспектів. Розгляд природи слова та способів його засвоєння дітьми дозволяє визначити два напрями в словниковій роботі з дошкільниками.

Перший напрямок полягає в тому, щоб дитина освоювала значення слів у контексті предметів і їхнього понятійного змісту. Цей процес пов’язаний із розвитком пізнавальної активності у дітей і відбувається через логіку предметних зв’язків і відносин.

Другий напрям включає в себе освоєння слова як частини лексичної системи і його взаємозв’язків з іншими лексичними одиницями. Тут особливу важливість набирають ознайомлення дітей з багатозначними словами, розкриття їхньої семантики, точне використання антонімів, синонімів, багатозначних слів, що сприяє розвитку смислової складової мови. Обидва напрямки взаємопов’язані, і, безсумнівно, робота над смисловим аспектом слова можлива лише при освоєнні дітьми його предметного та понятійного змісту.

Таким чином, робота зі словом у закладі дошкільної освіти спрямована на формування лексичної бази мови та важлива в загальній системі розвитку мовленнєвих навичок дітей. Водночас вона має значення для загального розвитку дитини, оскільки через мову і слова вона відображає те, що є доступним для її розуміння. Тому словник дитини спочатку заповнюється словами конкретного значення, а з часом – узагальнюючого характеру.

У сучасній психологічній і психолінгвістичній літературі акцентується на тому, що розвиток мовлення залежить від двох процесів. Один з них – це мовна предметна діяльність самої дитини, що включає розширення її зв’язків з оточуючим світом через конкретне, чуттєве сприйняття світу. Ще одним ключовим фактором у розвитку мовлення, включаючи розширення словника, є мовна активність дорослих і їхнє взаємодія з дитиною.

Початкове спілкування дорослих з немовлям передбачає в основному однобічність та виражається через емоції, що стимулює бажання дитини встановлювати контакти та висловлювати свої потреби. Подальше спілкування має на меті залучити дитину до мовної системи за допомогою звукових символів. Цей процес дозволяє дитині свідомо долучитися до мовленнєвої діяльності та брати участь у спілкуванні за допомогою мови.

Це «підключення» передбачає, перш за все, використання найпростіших форм мови зрозумілими словами, які відображають конкретну ситуацію.

Розвиток лексики значною мірою визначається соціальним оточенням, де виростає дитина. Норми словникового запасу дітей одного віку можуть суттєво відрізнятися залежно від соціокультурного рівня сім’ї, оскільки словник формується у дитини під час спілкування. У віці від кінця першого до початку другого року життя дитина починає активно вживати слова. Проте на цьому етапі слова не розрізняються окремо одне від одного; дитина сприймає їх як єдиний комплекс у контексті ситуації. Перші кроки у розвитку дитячого словника відбуваються через умовні рефлекси.

Коли дитина вивчає нове слово, вона спочатку пов’язує його з певним предметом і потім використовує його самостійно. У віці від 1,5 до 2 років дитина переходить від пасивного усвідомлення слів від оточуючих людей до активного розширення свого словника під час використання запитань типу «Що це?» або «Як це називається?» [3, с. 208-211].

Отже, спочатку дитина отримує сигнали від оточуючих людей, а потім поступово усвідомлює їх і розкриває їхні функції. Навіть до віку 3,5 – 4 років у дитини формується стійке розуміння предметної відносності слів, проте процес розвитку цієї вміння не завершується на цьому етапі.

Особливо важливим є висновок відомого лінгвіста О. Потебні: «Слово не має само по собі значення, і коли дитина повторює слово, воно лишається беззмістовним, поки вона не спробує його вжити відповідно до відомих їй фраз, не пояснить його за допомогою своїх власних сприйняттів, які формують її особисту, унікальну власність» [2, с. 194].

Під час розширення словника також відбувається уточнення значення слів. З розвитком дитини і поліпшенням її спілкування з оточуючими людьми відбувається поступове збільшення кількості слів у словнику.

У ранньому віці спілкування з людьми та взаємодія з предметами вимагають використання активного мовлення, яке сприяє розвитку у дитини узагальнюючого та символічного мислення. Дитина поступово оволодіває мовою: вона починає з розуміння окремих подібностей і поступово переходить до більших і точніших узагальнень, використовуючи одне й те ж слово для вираження різних предметних понять.

Дитина набуває вміння користуватися мовою шляхом трьох основних функцій: повідомлювальної (показ дорослим предметів, об’єктів, явищ, дій та їх назв); відтворювальної, репродуктивної (наслідування дорослих, повторення окремих слів та словосполучень); та продуктивної (вживання у власному мовленні раніше засвоєних слів та словосполучень).

Дорослі збагачують словник дитини через використання слів для назв, дій, ознак, а також для вираження просторових та часових категорій під час спілкування з нею [1, с. 73]. Вищевказані дані свідчать про те, що навіть на третьому році життя діти володіють різноманітним словником, який дозволяє їм ефективно спілкуватися з оточуючими. Проте не лише кількість слів є важливою, але і якість їхнього розвитку – розширення значень слів.

Слова відомого психолога С. Рубінштейна підтверджують це: «Зв’язок між словом і предметом становить основу, яка визначає його значення; проте цей зв’язок є не прямим, а опосередкованим через загальний семантичний зміст слова – через поняття та образ» [2, с. 194]. Слова у словнику не існують окремо, а взаємодіють одне з одним через різноманітні смислові зв’язки, утворюючи складну систему семантичних полів.

Відомо, що багато слів мають не одне, а кілька значень, що вказують на різні предмети. Наприклад, слово «ручка» може використовуватись для позначення маленької дитячої руки, писального інструменту, дверної ручки або ручки крісла. Ці предмети здаються абсолютно різними, але вони всі мають спільне – зв’язок з рукою людини.

Слово «підняти», яке здається першого погляду однозначним, насправді має кілька значень. Наприклад, воно може означати «нахилитися і підняти щось з підлоги» (як у виразі «підняти хустку»), «підняти щось вгору» (у виразі «підняти руку»), «поставити питання» (як у виразі «підняти питання»), або навіть «почати дію, яка змінює попередній стан» (як у виразі «підняти шум»). А слово «здати» може мати значення «успішно виконати іспит» (як у виразі «він здав іспит»), або «погіршити стан» (у виразі «він сильно здав») та інші.

Усе це показує, що багатозначність слів є глибшою, ніж може здаватися на перший погляд, і що точне вибрання «предметного значення» або «найближчого значення» слова – це фактично вибір одного з можливих значень. Часто цей вибір визначається за допомогою «семантичних маркерів», які уточнюють значення слова і відрізняють його від інших можливих значень. Зазвичай цю функцію визначає контекст, в якому вживається слово, а також той тон, з яким воно вимовляється.

 

1.3. Засоби формування мовленнєвої компетенції дошкільнят

 

Компетентність – це комплексна оцінка особистості, що включає в себе результати попереднього психічного розвитку, знання, вміння, навички, креативність, здатність до творчого розв’язання завдань, самостійність і самооцінка.

Формування мовлення у дошкільнят включає різні структурні складові, серед яких:

1. мовленнєва компетенція, що є однією з ключових базових характеристик особистості;
2. мовленнєвий розвиток, який охоплює формування конкретних мовленнєвих вмінь та навичок, необхідних для ефективного функціонування мовлення;
3. навчання мови, що включає в себе елементарні знання про мову та мовлення, що базуються на розвитку мовного чуття та одночасно сприяють цьому розвитку;
4. мовленнєве виховання, метою якого є формування мовленнєвої культури особистості.

Мовленнєва компетенція проявляється у готовності та здатності особистості використовувати мову ефективно та адекватно в різних ситуаціях: висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо. Це включає використання як мовних засобів, так і позамовних (міміка, жести, рухи), а також інтонаційних засобів для досягнення виразності.

Сучасна дослідниця A. Богуш визначає мовленнєву компетентність як «розуміння та вміння використовувати мовні норми, що склалися в історичному контексті у таких аспектах, як фонетика, лексика, граматика, орфоепія, семантика, стилістика, та їх адекватне застосування у будь-яких ситуаціях людської діяльності, коли використовується певна мова». За її дослідженнями, мовленнєва компетентність є комплексним поняттям, що включає різноманітні соціальні здібності, знання, вміння, навички, стратегії і тактики мовленнєвої поведінки, а також налаштування для успішного впровадження діяльності у конкретних умовах спілкування [4, с. 272].

У переглянутій версії Базового компонента дошкільної освіти мовленнєва компетентність визначається як «здатність дитини висловлювати свої думки, почуття, враження тощо у будь-яких формах мовленнєвого висловлювання, використовуючи як вербальні, так і невербальні засоби» [14].

 

РОЗДІЛ 2. ВИКОРИСТАННЯ ЛІТЕРАТУРНИХ КАЗОК З МЕТОЮ ФОРМУВАННЯ ЛЕКСИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ДОШКІЛЬНЯТ

2.1. Поняття літературна казка

 

Літературна казка – це твір мистецтва, який автор створює на основі захоплюючої вигаданої історії, що поєднує елементи реальності та фантазії. Серед літературних казок можна виділити авторські, які придумані письменниками, а також ті, які ґрунтуються на народному фольклорі, де автори використовують сюжети та персонажів із народних казок, легенд та переказів.

Існує безліч видів казок, але в літературознавстві досі не існує загальноприйнятої класифікації. Різні вчені пропонують власні варіанти, які мають серйозні обґрунтування. Найпоширенішими є поділ казок на чарівні, виховно-пізнавальні, біологічні та новелістичні. У чарівних казках мораль відіграє менш значущу роль, зазвичай присутність чудес є властивою образам казкових тварин: вони говорять мовою людей, що є неможливим у реальному житті.

Поява писемності та книг принесла значні зміни. Цей період відзначився піднесенням авторської казки на перший план — твору, створеного одним або кількома авторами, імена яких, як правило, відомі.

На корені казки лежить захоплива історія про вигадані події та явища, які відчуваються як живі. Казки відомі з найдавніших часів у всіх куточках світу. Хоча вони мають спільне коріння з іншими фольклорно-епічними жанрами, такими як сказання, саги, легенди, перекази та епічні пісні, вони не прямо пов’язані з міфологічними уявленнями, історичними подіями чи постатями.

Характерною особливістю цих казок є традиційність у структурі та композиційних елементах (початку, кінцівки та інші), яскраве контрастне виставлення персонажів, відсутність докладних описів природи та побутових деталей. Сюжет казки зазвичай багатоепізодний, з напруженим розвитком подій, у якому увага зосереджена на головному герої, а закінчення завжди щасливе. Казка відрізняється відмінним закінченням і стабільністю, що відповідають досягненням героя мети і перемозі добра над злом. Функціональні можливості казки дуже різноманітні: її естетичні аспекти взаємодіють із пізнавальними, морально-етичними, соціально-виховними, розважальними та іншими. У казках різних народів світу є багато спільного, що пояснюється схожістю культурно-історичних умов. Одночасно казки відображають національні особливості, віддзеркалюють спосіб життя народу, його працю і побут, природні умови, а також індивідуальні риси розповідача (казкаря). Це пояснюється тим, що казки, як правило, існують у різних варіантах.

Відмінність між літературною казкою і народною полягає у наступному: літературна казка є авторським твором, тоді як народна казка виникла як малий епічний жанр в результаті колективної творчості етносу.

Літературна казка представляє собою жанр художньої літератури, в той час як народна казка — це один із фольклорних жанрів, який передається усно. Літературна казка може мати вигаданий авторський сюжет. У народної казки сюжет строго підпорядкований певній схемі, яку оповідач повинен дотримуватися, щоб зберегти основу розповіді. Система образів у літературній казці є довільною, у народній же вона визначена традиціями та уявленнями про добро і зло.

У художній формі народна казка відтворює глибинність колективної свідомості і є одним з найдавніших видів усної народної творчості. Літературна казка може відтворювати національні традиції, але вона також є твором авторської уяви і в жанровому плані наближається до сучасних пригодницьких та фантастичних літературних жанрів.

 

2.2. Методика лексичної роботи в процесі читання та ігор-драматизацій літературних казок

 

Активна лексична робота, спрямована на розуміння різноманітності значень слів, сприяє розвитку мовленнєвої компетенції у дошкільників, допомагаючи їм вибирати влучні слова для формулювання думок. Адекватне використання слів підкреслює їх виразність і точність у висловлюванні.

Основний напрям лексичного розвитку у дітей є збільшення кількості слів та покращення їх якості, а також активізація використання слів. Цей аспект потребує докладнішого розгляду, тому завдання вихователя полягає не лише в розширенні словника дітей за допомогою слів різних тематичних груп, але й у викладанні основних концепцій, спрямованих на зрозуміння значення слова та його використання в контексті.

Методика лексичної роботи під час читання вихователя для дітей

Лексична робота під час заняття  читання сприяє глибшому розумінню змісту навчального матеріалу, його основної ідеї та мети, і вважається важливим елементом розвитку мовлення у дітей. Під час читання діти відчувають багатство української мови, розглядають її потужність, естетичність, точність та виразність, а також розуміють відтінки значень слів, але це можливо лише тоді, коли вони повністю усвідомлюють значення всіх слів у тексті.

У кожної особи є значна кількість слів, які вона розуміє, але не використовує у своєму мовленні; це називається пасивним словником. Слова, які людина використовує у своєму мовленні, утворюють активний словник.

Процес усвідомлення слів включає два етапи:

1) пасивне усвідомлення;

2) активне усвідомлення.

Одним з завдань вихователя читання є сприяння переходу слів з пасивного словника у активний. Це досягається перш за все шляхом усвідомлення значення слів. Засвоєння значень слів є важливою передумовою для розвитку навичок слововживання.

Аналіз досвіду роботи вихователя та вивчення методичної літератури показують, що учнів можна ознайомлювати із значенням незрозумілих слів і виразів за допомогою різних методів семантизації:

1) включення слова в словосполучення або речення (наприклад: «конвалія – біла конвалія; прилавок – Біля прилавка стоїть продавець»);

2) розбір слова за будовою (наприклад: «нагрудні кишені, припічок – при печі»);

3) використання наочних засобів (демонстрація предметів, явищ, дій на малюнку або в натурі);

4) надання тлумачення слова (наприклад: «кореспондент – автор повідомлення в газеті, журналі»);

5) вживання синонімів (синонімічних рядів) [16].

Якщо дитина може використовувати слово у словосполученні або реченні, цього вистачає для того, щоб вона могла використовувати це слово в потрібних ситуаціях. При використанні малюнків важливо, щоб зображені предмети, явища, дії були чітко вираженими. Тлумачення слів мають бути короткими, зрозумілими. До них слід звертатися якнайменше, оскільки словесні пояснення менше запам’ятовуються учнями.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!