Курсова робота “Межі судового розгляду”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. СУД ТА ЙОГО МІСЦЕ У СИСТЕМІ КРИМІНАЛЬНОЇ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Суд, як головний суб’єкт кримінальної процесуальної діяльності

1.2. Значення суду у здійсненні змагального кримінального судочинства

1.3. Роль суду у формуванні доказової бази та доказуванні у кримінальному провадженні

РОЗДІЛ ІІ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

2.1. Строки судового розгляду структура та порядок його проведення

2.2. Межі судового розгляду

2.3. Суб’єкти та процесуальні рішення на стадії судового розгляду

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЯКІ ВИНИКАЮТЬ НА СТАДІЇ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Згідно зі ст. 124 Конституції України, правосуддя в державі здійснюється виключно судом. Стаття 62 Конституції також визначає, що особа вважається невинуватою і не може бути піддана покаранню, доки її вина не доведена в передбаченому законом порядку і не встановлена обвинувальним вироком суду.

За чинним КПК України слідчий складає обвинувальний акт, який затверджує прокурор та направляє його до суду. Суддя, отримавши обвинувальний акт, повинен розглянути його у підготовчому судовому провадженні та призначити судовий розгляд кримінального провадження.

Межі підготовчого судового провадження визначені ст. 314 КПК України, однак подальший термін судового розгляду встановлений за розумними строками кримінального процесу. Тому суддя має право розглядати кримінальну справу до встановлення об’єктивної істини.

КПК України 1961 року встановлював аспекти повернення кримінальної справи для проведення додаткового розслідування, усунення прогалин досудового розслідування не на судових стадіях процесу, а на стадії досудового провадження. Прокурор під час додаткового досудового розслідування ухвалював рішення щодо закриття кримінального провадження.

Чинний КПК України скасував методику повернення кримінальної справи прокурору, суддя повинен на підставі судових доказів встановити обставини кримінального право-порушення. Він встановлює вину обвинуваченого та відповідає за вирок. Ст. 337 КПК України встановила загальні положення визначення межі доказування судового розгляду кримінального провадження, а саме: судовий розгляд проводиться стосовно обвинуваченого відповідно до обвинувального акту. Однак, до кінця не визначено процедуру та механізм меж судового розгляду.

Для всебічного та повного дослідження питання були використані наукові праці таких вчених як Леоненко М.І. Лопанчук Ю.Л. Стефанів Н. Ігнатюк О. В.  Курило М.П. Гуртієва Л.М. Коваленко Л.Б. Литвин О.В. та ін.

Мета курсової роботи полягає у комплексному та об’єктивному дослідженні теоретичних та практичних аспектів меж судового розгляду.

1. Розгялнути Суд, як головний суб’єкт кримінальної процесуальної діяльності;
2. Дослідити значення суду у здійсненні змагального кримінального Судочинства;
3. Визначити роль суду у формуванні доказової бази та доказуванні у кримінальному провадженні;
4. Обгрунтувати строки судового розгляду структура та порядок його проведення;
5. Розкрити межі судового розгляду;
6. Проаналізувати суб’єкти та процесуальні рішення на стадії судового розгляду;
7. Визначити проблемні питання які виникають на стадії судового розгляду та шляхи їх вирішення.

Об’єктом дослідження є судовий розгляд як інститут кримінального процесу.

Предметом дослідження є загальні положення судового розгляду.

Методи дослідження. 1) формально-догматичний (юридичний) – при з’ясуванні нормативного змісту окремих положень науки кримінального процесуального права щодо судового розгляду; 2) системно-структурний – для поглибленого дослідження і співставлення окремих нормативних положень, які пов’язані з загальними положеннями судового розгляду.

Структура та обсяг курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 38 сторінки.

 

РОЗДІЛ І.СУД ТА ЙОГО МІСЦЕ У СИСТЕМІ КРИМІНАЛЬНОЇ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Суд, як головний суб’єкт кримінальної процесуальної діяльності

 

Вітчизняне законодавство містить значну кількість норм, присвячених діяльності суду, оскільки судові органи мають завдання контролювати законність та обгрунованість рішень та дій під час кримінального провадження. Суд перевіряє не лише виконані або вчинені рішення та дії, але і ті, які мають бути виконані, щоб уникнути ухвалення неправомірних чи необгрунтованих рішень у майбутньому.

Неможливо недооцінити роль суду, оскільки з часом його значення в системі кримінальної процесуальної діяльності зростає. Це стається через те, що судовим органам покладено ключову функцію – забезпечення правосуддя.

Згідно з основним законом України, усі судові рішення в країні мають виключно судовий характер. Передача цих повноважень іншим структурам або посадовим особам не допускається [5, с. 52].

Така сама інформація міститься у Законі України «Про судоустрій і статус суддів». Також принцип здійснення правосуддя виключно судами відображений у Кримінальному процесуальному кодексі України, а саме – у параграфі 1 глави 3, статті 30. Цікавим є доповнення, що вказано у другій частині цієї статті: відмова у здійсненні правосуддя не є припустимою [6, с. 17].

Правосуддя представляє собою державну діяльність, яка здійснюється через судові органи шляхом розгляду та вирішення цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справ на судових засіданнях у відповідній, встановленій законом процесуальній формі [20, с. 70].

З вищесказаного можна зробити висновок, що суд є ключовим елементом у здійсненні правосуддя на основі принципів справедливості, законності та обгрунтованості. Суд виступає головним суб’єктом у кримінальній процесуальній діяльності, оскільки саме через нього встановлюються результати кримінального розслідування. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» містить окреме положення про місію суду, забезпечуючи кожному право на справедливий суд, повагу до інших прав та свобод, що гарантуються Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Ці гарантії забезпечуються через здійснення судом правосуддя на основі принципів верховенства права [2].

Крім цього, суд має завдання проводити підготовче розслідування, вирішувати питання, пов’язані з підготовкою справи до судового розгляду, а також розглядати справу по суті, включаючи вирішення питань щодо винності або невинності особи, визначення відповідальності за злочини, передбачені Кримінальним кодексом України. Суд також вирішує питання, пов’язані з виконанням вироку, застосуванням примусових заходів виховного та медичного характеру. Крім того, суд переглядає справи у апеляційному та касаційному порядках, а також за нововиявленими обставинами. Рішення, що набрали законної сили, мають обов’язковий характер для всіх органів, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Принципи організації судової системи України (підсудність) сприяють ефективному вирішенню справ по суті та запобігають виникненню конфліктів і прийняттю неправомірних рішень. Згідно з цими принципами, кожен суд розглядає справи у межах своєї компетенції. Крім того, законодавство передбачає випадки співпраці між судами, коли виникають помилки, і кримінальне провадження передається для розгляду іншому суду [6, с. 19-20].

Для виконання завдань, покладених на суди, їм надано широкі повноваження. Під час судового розгляду кримінальних справ застосовуються всі принципи кримінального провадження, що означає, що суди отримують всі необхідні процесуальні та правові засоби відповідно до закону, щоб об’єктивно та безпристрасно розглянути та вирішити матеріали кримінального провадження. Жодні інші органи або посадові особи не мають таких можливостей, як суд і суддя.

 

1.3. Роль суду у формуванні доказової бази та доказуванні у кримінальному провадженні

 

У сфері доказової діяльності визначення процесуального статусу, а саме установлення прав та обов’язків суду, є однією з найскладніших проблем кримінального судочинства. Детальне вивчення цього питання є вельми важливим і пов’язане з формулюванням ролі суду в системі доказування, для визначення структури кримінального судочинства з урахуванням публічних та змагальних принципів. Тому необхідно розглянути різноманітні аспекти впливу суду на формування доказової бази в кримінальному провадженні, що включає в себе визначення сфери питань, що підлягають доказуванню, та межі суддівського розсуду під час перевірки та оцінки доказів.

Новий КПК України не надає вичерпної характеристики цілей, які має досягти суд після проведення дослідження доказів, і в цьому контексті містить певні невідповідності. Наприклад, суд не включений до переліку суб’єктів, які зобов’язані досліджувати обставини кримінального провадження, але водночас має обов’язок оцінювати докази, ґрунтуючись на повному, об’єктивному та всебічному вивченні всіх аспектів кримінального провадження [3, с. 199].

У судовій практиці часто трапляються випадки, коли на етапі досудового слідства виникають прогалини, що перешкоджають повному дослідженню всіх важливих доказів для вирішення справи. У таких ситуаціях потрібна активна доказова діяльність.

Проте існують різні причини, з яких сторони можуть не проявляти активності, включаючи:

– Неможливість підсудного, потерпілого, цивільного позивача або відповідача забезпечити собі кваліфікованого представника;

– Укладення позапроцесуальних угод або домовленостей між сторонами щодо кінцевого результату справи;

– Недостатність професійної підготовки учасників провадження;

– Відсутність матеріальної зацікавленості в захисника, що часто веде до відсутності мотивації та пасивної участі у справі.

У випадках, коли виникають подібні ситуації, виявляється важлива роль суду. Суд повинен вирішувати справу, незалежно від того, чи може сторона підтримати обвинувачення (якщо це прокурор) або захистити (якщо це захисник). Щоб компенсувати пасивність сторін, суд може вживати дії, щоб забезпечити розгляд справи. Дії суду полягають у тому, що він може прийняти до уваги аргументи сторін, але при цьому спирається на свій власний суддівський розсуд та свої переконання. Крім того, суд керується тим, щоб позиція сторони, на користь якої він має намір прийняти рішення, була краще підготованою, переконливою та мала більшу підставу в достовірних фактах.

Іншою можливістю для суду у цій ситуації є направлення сторін на покращене дослідження обставин, пошук додаткових достовірних, повних, та законних доказів. Сам суд не може здійснювати збір доказів, оскільки це вже ставило б його у роль однієї зі сторін, що не допускається у кримінальному судочинстві, а також у судочинстві загалом. Суд відправляє сторони на подальше розслідування, коли виникає процесуальний баланс між доказами обох сторін, виникають сумніви, а за наявності сумнівів суд не повинен ухвалювати рішення, поки не буде досягнуто однозначної позиції. Суд не може приймати рішення на підставі сумнівних фактів, тому сприяє повному дослідженню та перевірці всіх обставин, які можуть бути важливими для даного кримінального провадження.

 

РОЗДІЛ ІІ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

2.1. Строки судового розгляду структура та порядок його проведення

 

Терміни судового розгляду не фіксуються в законі, але повинні визначатися з урахуванням принципу розумного строку провадження – період, необхідний для виконання всіх необхідних процесуальних дій та ухвалення відповідних процесуальних рішень у встановленому законом порядку [22, с. 139].

Стаття 28 КПК України встановлює вимогу, що кожна процесуальна дія або рішення в рамках кримінального провадження мають бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, які є об’єктивно необхідними для виконання відповідних процесуальних дій та ухвалення відповідних процесуальних рішень. При цьому розумні строки не можуть перевищувати терміни, передбачені цим Кодексом для виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень [8].

Дотримання розумних строків у досудовому розслідуванні забезпечує прокурор, слідчий суддя (у тих випадках, коли питання входять до його компетенції), а у судовому провадженні це завдання покладено на суд [8].

Критеріями для оцінки розумності строків у кримінальному провадженні є наступні:

1) складність кримінального провадження, яка враховує кількість осіб, які перебувають під підозрою або обвинуваченням, і кількість злочинів, які обговорюються у рамках провадження. Також до цього включається обсяг і специфіка необхідних процесуальних дій для проведення досудового розслідування;

2) поведінка учасників кримінального провадження, включаючи їхню готовність співпрацювати, дотримуватися закону та виконувати необхідні процесуальні дії;

3) спосіб, яким слідчі, прокурори та суд виконують свої повноваження у рамках провадження, включаючи ефективність їхньої роботи та вчасність прийняття рішень.

Кримінальне розслідування, пов’язане з особою, яка перебуває під вартою або є неповнолітньою, має бути проведене негайно і розглянуте в суді з пріоритетом [8].

Підозрюваний, обвинувачений або потерпілий мають право звернутися до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що вимагають проведення кримінального розслідування (або окремих процесуальних дій) у коротші строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом [8].

Кримінально-процесуальний закон, а також практика і теорія, визначають кілька основних етапів судового розгляду, які об’єднують окремі процесуальні дії в конкретні групи з чітко визначеним змістом:

1) підготовча частина судового засідання;

2) судовий розгляд;

3) судові дебати;

4) останнє слово обвинуваченого;

5) постановлення і оголошення судового рішення [15, с. 138].

Кожна з цих частин має свої конкретні завдання. Однак, вони взаємодіють між собою і взаємозалежні, спрямовані на досягнення коректного вирішення справи. Початкова частина судового засідання має на меті визначити можливість проведення судового розгляду кримінального провадження.

Порядок:

1) відкриття судового засідання (згідно зі статтею 342 КПК).

У визначений для проведення судового розгляду час головуючий оголошує початок судового засідання та оголошує про намір розглянути відповідне кримінальне провадження.

2) перевірка присутності учасників судового розгляду (згідно зі статтею 342 КПК) [7, с. 114].

Судовий розгляд є основною складовою частиною процесу, оскільки судове рішення може ґрунтуватися лише на доказах, що були розглянуті та досліджені під час судового розгляду.

Порядок:

1) початок судового розгляду (згідно зі статтею 347 КПК). Після завершення підготовчих заходів головуючий оголошує про початок судового розгляду. Цей етап розпочинається з викладу прокурором короткого огляду обвинувального акта, якщо учасники судового процесу не подали клопотання щодо повного оголошення обвинувального акта.

2) роз’яснення обвинуваченому суті обвинувачення (згідно зі статтею 348 КПК) [7, с. 114].

3) визначення обсягу та порядку дослідження доказів (згідно зі статтею 349 КПК). Головуючий з’ясовує позицію учасників судового процесу щодо доказів, які потрібно дослідити, та їх порядку. Докази зі сторони обвинувачення розглядаються першочергово, а зі сторони захисту – в подальшому [7, с. 114].

4) Розгляд клопотань учасників судового процесу судом (згідно зі статтею 350 КПК).

Слід відзначити, що заходи забезпечення кримінального провадження, включаючи запобіжні заходи, застосовуються під час судового розгляду відповідно до положень розділу II КПК України з урахуванням конкретних особливостей [7, с. 115].

5) дослідження доказів (згідно зі статтями 331-333, 336, 351-361 КПК) [7, с. 115].

– допит обвинуваченого (згідно зі статтею 351 КПК). Початок допиту обвинуваченого передбачає пропозицію головуючого надати показання щодо кримінального провадження, після чого обвинуваченого першим допитує прокурор, а потім захисник.

 

2.2. Межі судового розгляду

 

Згідно з пунктом 1 статті 337 КПК України, судовий розгляд відбувається лише у відношенні особи, якій висунуто обвинувачення, та лише в рамках цього обвинувачення відповідно до обвинувального акта, за винятком випадків, передбачених цією статтею [16].

Отже, згідно з КПК України, встановлення меж судового розгляду має на меті спрямувати суд на конкретні дії, а також гарантувати обвинуваченому, що він не буде засуджений за злочин, за який він не вважається винним, що є важливою гарантією його права на захист [16].

Документом процесуального характеру, який встановлює рамки судового розгляду, є обвинувальний акт, складений слідчим згідно зі статтею 291 КПК України та підтверджений прокурором. Окрім інших відомостей, цей документ має містити опис фактичних обставин злочину, які прокурор вважає встановленими, правову оцінку цього порушення з посиланням на відповідний закон України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 314 КПК України, на основі обвинувального акта під час підготовчого судового засідання суд приймає рішення про проведення судового розгляду [16].

Межі судового розгляду можуть бути переглянуті. Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 337 КПК України, під час судового розгляду прокурор має можливість змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення або відмовитися від підтримання державного обвинувачення. У пункті 3 частини 3 тієї ж статті вказано, що з метою забезпечення справедливого судового рішення та захисту основних прав і свобод людини суд може виходити за межі обвинувачення, викладеного у обвинувальному акті, лише щодо зміни юридичної кваліфікації злочину, якщо це призводить до поліпшення становища підсудного [16].

У порівнянні з КПК України 1960 року, новий КПК України детальніше визначає ситуації, коли суд може відхилитися від обвинувачення, викладеного у обвинувальному акті, а також обгрунтування для такого рішення. Суд має право самостійно виходити за межі пред’явленого обвинувачення лише в тому випадку, якщо зміна юридичної кваліфікації злочину призводить до покращення становища особи, щодо якої ведеться кримінальне провадження.

У реальній практиці така ситуація відбувається досить часто, коли сторони у конфліктному процесі захищають свої позиції, а суд, враховуючи всі аргументи сторін і дослідивши надані докази, приходить до висновку щодо реальних обставин справи та відповідної кваліфікації злочину. Проте суд не може виходити за межі обвинувачення, яке підтримує прокурор. Іншими словами, якщо суд перевищив обвинувачення з метою погіршення, то це фактично означало б виконання судом функцій обвинувачення, що є неприпустимим у кримінальному судочинстві [17].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!