Курсова робота “Особливості девіантної поведінки особистості на сучасному етапі війни в Україні”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ

1.1. Поняття девіантної поведінки у вітчизняній і зарубіжній психології

1.2. Сутність, види та прояви девіантної поведінки особистості

1.3. Особливості прояву девіантної поведінки в бойовій обстановці

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

2.1. Травматичний досвід військових дій як чинник девіантної поведінки

2.2. Особливості аутоагресії підлітків-девіантів в умовах воєнного часу

2.3. Вимушене переселення як чинник девіантної поведінки дітей і підлітків у полікультурному середовищі

2.4. Пропозиції щодо профілактики девіантної поведінки військовослужбовців

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Війна змінила наше життя: життя мирної спокійної країни, яка вирощує хліб, навчає дітей і студентів, перетворене на жахи захоплених окупантами сіл і містечок, на втрати рідних і близьких людей, на мільйони зірваних із місць проживання біженців. Усі ці проблеми переживає українське суспільство.

Девіантна поведінка охоплює широкий спектр дій і ставлень, які відхиляються від суспільних норм і очікувань. Під час конфліктів і негараздів динаміка девіантності часто змінюється під впливом різних факторів, таких як підвищений стрес, травма, переміщення та розпад соціальних структур. Війна в Україні, безсумнівно, стала каталізатором унікальних моделей девіантної поведінки, які потребують ретельного аналізу та осмислення.

Вивчення природи девіантності в контексті війни, включаючи її різні форми, такі як правопорушення, зловживання психоактивними речовинами, радикалізація та психологічні розлади, що посилюються стресовими факторами, пов’язаними з конфліктом.

Дослідження основних причин та тригерів, які сприяють виникненню та ескалації девіантної поведінки серед осіб, які постраждали від війни, враховуючи такі фактори, як травма, переміщення, економічні труднощі та схильність до насильства.

Слід зазначити, що військовослужбовці, схильні до девіантної поведінки, створюють конфліктні та проблемні ситуації у колективах, в яких проходять службу. Данна ситуація набуває особливої актуальності під час ведення бойових дій, тому що особовий склад із схильністю до девіацій є справжнім тягарем не лише для командирів, а і для всього колективу підрозділів, в яких вони проходять службу.

Найбільш проблемними із даного питання є особи мобілізовані під час війни, тому що їм складно сприймати обмеження, пов’язані із проходженням військової служби, багато з них не мають достатньо часу для адаптації у військовому середовищі, їх вмотивованість щодо проходження військової служби перебуває на дуже низькому рівні.

Слід зазначити, що вивченням питань проявів девіантної поведінки у особистості в у мовах сучасної війни займались наступні дослідники: С Балашова, А. Боднар, С. Васильєв, Г. Дубровинський, Н. Макаренко, Я. Мельник, С. Невенчаний, О. Овчар та інші.

Мета дослідження полягає у теортичному аналізі особливостей девіантної поведінки особистості в умовах сучасного етапу війни в Україні.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення конкретних завдань, а саме:

1. теоретично проаналізувати поняття девіантної поведінки у вітчизняній і зарубіжній психології;
2. описати сутність, види та прояви девіантної поведінки особистості;
3. проаналізувати особливості прояву девіантної поведінки в бойовій обстановці;
4. охарактеризувати травматичний досвід військових дій як чинник девіантної поведінки;
5. проаналізувати особливості ауто-агресії підлітків-девіантів в умовах воєнного часу;
6. описати вимушене переселення як чинник девіантної поведінки дітей і підлітків у полікультурному середовищі;
7. запропонувати пропозиції щодо профілактики девіантної поведінки військовослужбовців.

Об’єктом дослідження є девіантна поведінка

Предметом дослідження є девіантна поведінка особистості на сучасному етапі війни в Україні.

Методи дослідження: теоретично проаналізувати особливості девіантної поведінки особистості на сучасному етапі війни в Україні.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи – 43 сторінок. Список використаної літератури налічує 39 найменування.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ

1.1. Поняття девіантної поведінки у вітчизняній і зарубіжній психології

 

Поняття «девіантність» та «девіація» походять від французького соціолога Еміля Дюркгейма (1998). Для розуміння «девіантної поведінки» необхідно врахувати значення та вплив соціальних норм на поведінку. Девіантна поведінка (від лат. Deviatio – відхилення) описує дії особи (девіанта), які порушують встановлені в суспільстві або у певній соціальній групі моральні та правові норми, що можуть призвести до покарання, ізоляції, корекції або лікування [7].

Протягом багатьох десятиліть вивчення причин відхилень у поведінці особистості та порушень поведінки залишається актуальним як для вітчизняних, так і для зарубіжних дослідників. Девіантну поведінку вивчають у різних наукових галузях: загальній, віковій та соціальній психології, психіатрії, соціології та юридичній науці. Розглядають кілька ключових теоретичних підходів до розкриття причин девіантної поведінки. Наприклад, відповідно до психоаналітичного підходу, девіантна поведінка особистості виникає тоді, коли психологічний захист, спрямований на зменшення напруги внаслідок неефективної взаємодії трьох підструктур особистості – Ід, Его і Супер-Его – стає недостатнім для повного функціонування особистості [4].

За А. Адлером, причиною девіантної поведінки є недостатня або спотворена компенсація почуття неповноцінності, а за К. Хорні – почуття тривоги, яке може призвести до розвитку неврозів та інших проблем.

Е. Фром пояснює девіантну поведінку особистості шляхом певних психологічних механізмів, таких як конформізм та руйнівна поведінка. Ці механізми допомагають особистості вирішувати суперечності між бажанням підтвердити себе як індивідуальність і бажанням бути частиною соціальної спільноти [10].

Н. М. Апетик, представник екзистенційно-гуманістичного напряму, розглядає причину девіантної поведінки як “екзистенційний вакуум”, що означає стан духовної пустки, відсутність або втрату сенсу життя, почуття безглуздя і порожнечі його існування [2].

Підхід Н. Ю. Максимова, заснований на когнітивно-поведінковій теорії, висвітлює причини девіантної поведінки через когнітивні стереотипи та викривлення, які впливають на виникнення негативних емоцій. Ці емоції, у свою чергу, можуть призвести до зміни поведінки, яка може стати девіантною [21].

У кожному суспільстві існують свої встановлені порядки, правила і норми. Залежно від того, як особи взаємодіють з реальністю і чи порушують ці норми, прояви девіантної поведінки можуть поділятися на різні види:

Деліквентна поведінка охоплює в собі ряд протиправних злочинів і дій, які не відповідають встановленим формальним юридичним і соціальним нормам.

Адиктивна девіантна поведінка визначається як формування бажання втекти від реальності через штучну зміну свого психічного стану, використовуючи певні речовини або зосередження уваги на конкретних видів діяльності (Ц. П. Короленко, Т. А. Донських) [14].

Види девіації, породжені гіперздібностями людини, описуються як здібності, що значно перевищують середній рівень і вважаються виходячими за межі загальноприйнятих норм (це може включати прояви обдарованості, таланту, геніальності в певній сфері діяльності людини).

Відхилення в напрямку обдарованості в певній сфері часто супроводжується девіаціями у повсякденному житті. Така особа часто неадаптована до «прозаїчного, практичного» способу життя. Вона не може правильно розуміти та оцінити дії та поведінку інших людей, виявляється наївною, залежною та неприготованою до труднощів повсякденного життя.

Під час делінквентної поведінки можна спостерігати протистояння з реальністю, під час адиктивної – спробу втечі від неї, а в разі патохарактерологічної і психопатологічної поведінки – хворобливе протиставлення. Проте, у випадку поведінки, пов’язаної з гіперздібностями, спостерігається ігнорування реальності.

За переважною думкою дослідників, особливу роль у формуванні та розвитку девіантної поведінки особистості відіграють її здатність до самоконтролю та рівень самоповаги. Згідно з теорією девіації, відхилення від загальноприйнятих норм може бути способом підвищення самоповаги та психологічного захисту. Оскільки кожна особистість прагне до позитивного образу себе, низький рівень самоповаги та негативне ставлення до себе можуть сприйматися підлітком як психологічна травма, яку він прагне подолати.

Це приводить особистість до вчинків, у яких вони намагаються підвищити свій рівень самоповаги, преодоліваючи виявлені власні недоліки. Негативна девіація поведінки підлітків пов’язана з їх нездатністю адаптуватися до моральних цінностей і норм поведінки, які відповідають загальноприйнятим нормам суспільства. Результатом такої поведінки може бути заподіяння реальної шкоди самій особистості або її оточенню. Девіантна поведінка може виявлятися у формі агресії, яка може бути спрямована як на інших людей, так і на самого себе.

 

1.3. Особливості прояву девіантної поведінки в бойовій обстановці

 

Під час воєнних дій змінюється уявлення людини про світ. У моменти небезпеки вона реагує зовсім інакше, ніж у звичайному житті, і деякі аспекти її характеру стають видимими з нової перспективи. У бойових діях можуть виявитися різні емоції, такі як бойове збудження, радість від атаки, відчуття безвиході, а також паніка, і це часто може супроводжуватися девіантною поведінкою.

Страх є природним виявом емоційної реакції на небезпеку. У складних ситуаціях людина нормально відчуває страх, більше того, те, що вважалося небезпечним хвилину тому, може змінити своє сприйняття через оцінку нової небезпеки, що призводить до відчуття іншого страху.

Наприклад, страх за сім’ю може перетворитися на страх за власне життя, або страх зазнати зневаги від оточуючих – на страх бути пораненим чи вбитим. Поведінка людини під час бойових дій залежить від багатьох факторів, які можуть негативно впливати на її загальну поведінку, включаючи девіантну. Серед таких факторів можна визначити вплив бойового стресу на військовослужбовців, тривалі фізичні та психологічні перевантаження, а також страх, тощо.

Порушення норм поведінки в умовах війни можна узагальнити за такими категоріями:

1. природа війни, яка створює умови для скоєння злочинів;
2. визначення цілей війни;
3. причини виникнення конфлікту;
4. соціально-психологічні фактори;
5. особистісні особливості [3].

Розуміючи, що межі між цими категоріями є умовними та нечіткими, можна вказати на девіації, які мають на меті особисту користь для девіантів. Це може включати задоволення ідеологічних потреб, втілення етнічних або релігійних переконань, отримання матеріальних винагород від противника, зміну умов свого існування на більш сприятливі або навіть збереження власного життя.

До цього виду девіацій можна віднести такі дії, як боягузтво, зраду, добровільну здачу в полон або мародерство.

Інша категорія відхилень включає дії, спрямовані на уникнення участі в бойових діях з метою збереження життя, здоров’я або з ідеологічних, релігійних та інших міркувань. Сюди входять дезертирство, симулювання нездатності до бою, втеча з обов’язків, алкоголізм, наркоманія та самогубство.

Боягузтво – це форма поведінки, коли під впливом страху порушуються моральні та етичні норми, створюючи загрозу для власного життя, соціального статусу чи безпеки інших.

Боягузтво є окремим виявом девіантної поведінки, що проявляється у самостійному припиненні бойової діяльності та шукає безпечного укриття або покидає місце бою. Це також може спричинити або посилити інші види відхилення, такі як дезертирство, самогубство або вбивство співбійців та керівників, що закликають продовжувати брати участь в бойових діях.

Боягузтво відрізняється від звичайного страху. Під час війни практично всі люди досвідчують страх. Однак боягуз ігнорує інші мотиви, свій минулий та майбутнє, долю товаришів по службі, результати бою, і віддається страху беззастережно.

Дезертирство представляє собою серйозне порушення, яке вчиняється військовослужбовцем і виражається у втечі зі своєї військової одиниці або відмові від виконання обов’язків військової служби. Цей акт часто відбувається під впливом страху або зневаги до держави. Дезертирством може вважатися будь-яке незаконне залишення військової одиниці або відмова від виконання службових обов’язків під час призначення, переведення, відрядження, відпустки або перебування у медичному закладі.

 

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

2.1. Травматичний досвід військових дій як чинник девіантної поведінки

 

Особистісні трансформації, які відбуваються у військовослужбовців під час бойових дій, мають необоротний характер. Участь у воєнних діях часто призводить до негативних наслідків. Згідно з результатами проведених досліджень, 54% військовослужбовців, які брали участь у АТО, відзначили вживання алкоголю, а кожний четвертий з них зазначив, що уживав наркотики або транквілізатори (особливо це стосується військовослужбовців контрактної служби).

Стрес стає травматичним, коли його вплив призводить до порушень у психічній сфері, аналогічних фізичним ушкодженням. У таких випадках, згідно з актуальними концепціями, страждає структура «самості», когнітивна модель світу, афективна сфера, неврологічні механізми, що керують процесами навчання, система пам’яті та емоційні шляхи навчання. У якості стресора виступають травматичні події – екстремальні кризові ситуації, що мають значний негативний вплив, ситуації загрози для життя самих осіб або їх близьких.

Такі події різко порушують відчуття безпеки особистості, що викликає переживання травматичного стресу, наслідки якого мають різноманітний психологічний характер [29].

Психологічні травми, отримані під час участі у бойових діях, відносяться до категорії «посттравматичного стресового розладу» (PTSD), термін якого був вперше запропонований в науковому контексті в 1980 році М. Горовіцем та Б. Доренвендом. Наслідки військово-травматичного стресу виявляються у таких симптомах, як «психологічний захист» (який включає явну чи удавану амнезію, психічну заторможеність та уникнення будь-яких спогадів чи асоціацій з травмуючими подіями), а також «повернення» (нав’язливі спогади, страхи, порушення сну, кошмари, постійне відчуття тривоги та втрата радості та спокою).

Критерії діагностики синдрому вказані у національному американському стандарті психіатричної діагностики (Diagnostical and Statistical Manual of Mental Disorders) і включені до європейського діагностичного стандарту МКХ-10 (Міжнародна статистична класифікація хвороб, травм і причин смерті – ICD-10).

Відповідно до діагностичних критеріїв, посттравматичний стресовий розлад визначається як відкладена або тривала реакція на стресову подію або ситуацію, що має загрозливий або катастрофічний характер, і може викликати дистрес майже у будь-якої здорової людини [20].

Дослідження посттравматичного стресового розладу (ПТСР) дозволило вченим визначити наявність більш виражених і стійких симптомів на трьох основних етапах:

1. Перший етап, що триває від 3 до 12 місяців, характеризується невротичними (неврозоподібними) реакціями, виявляючи патологічні зміни, переважно у формі психогенних та аномальних особистісних розладів.
2. Другий етап, що розвивається через 1-5 років після досвідування бойового стресу, включає невротичні та патохарактерологічні стани на тлі додаткових астенізуючих факторів (перевтома, соматичні захворювання, психоемоційні навантаження в побуті та на роботі).
3. У найбільш негативних випадках спостерігається третій завершальний етап ПТСР, який характеризується переходом хвороби у хронічний стан, включаючи невротичний та патологічний розвиток особистості.

Для даної категорії характерне тривале (понад 3 роки) формування стійкої патохарактерологічної структури, перш за все це стосується учасників афганської війни.

При визначенні сутності девіантної поведінки важливо відзначити, що вона поділяється на два типи. До першого типу відноситься поведінка, яка приймає суспільно небажані, навіть небезпечні форми (наприклад, злочинність), що змушує суспільство застосовувати відповідні санкції[12].

Суспільні наслідки цього типу девіантної поведінки включають у себе підрив громадського порядку, розклад особистості, зменшення продуктивності та погіршення суспільних стандартів, збільшення соціальної апатії тощо.

Основним тягарем для цього типу девіантної поведінки є вкоріненість відхилених потреб та цінностей, які ведуть особистість чи соціальну групу до протистояння вимогам суспільства. Причинами такої поведінки можуть бути ідефекти в правовій та моральній свідомості осіб, що часто пов’язані навіть з їхніми емоційними та вольовими характеристиками, настроями та очікуваннями.

Другий тип девіантної поведінки виникає внаслідок еволюції суспільства та застаріння його соціальних норм, критеріїв і стандартів, які потребують змін. Ці зміни необхідні, оскільки старі норми можуть уповільнювати процеси суспільного розвитку. Масштаби поширення різних форм цього типу девіантної поведінки є динамічними і можуть змінюватися в часі.

 

2.2. Особливості ауто-агресії підлітків-девіантів в умовах воєнного часу

 

Аутоагресія серед підлітків-девіантів в умовах воєнного стану відрізняється своїми особливостями через додатковий стрес і травматичні впливи. Такі травми в минулому можуть супроводжуватися конфліктами та рядом інших факторів.

У період підліткового віку активно відбуваються процеси формування особистості, визначення власної ідентичності, пошуку значення життя і самовдосконалення. Оточення, в якому знаходиться підліток, має великий вплив на розвиток його самосвідомості, і через це під впливом соціальних умов його самооцінка може постійно змінюватися [28].

В умовах воєнного конфлікту аутоагресія серед підлітків може виникати внаслідок стресу, травм або психологічних проблем, пов’язаних із воєнними подіями. Це явище не обмежується лише самозавданням фізичного болю; воно також проявляється у самокритиці, відчутті власної безцільності, відображенні себе перед іншими у негативному світлі і тому подібне.

Дослідження аутоагресивної поведінки важко виконати через її багатогранність і відношення до різних наук, таких як психіатрія, психологія, соціологія, педагогіка, філософія, юриспруденція. Кожна з цих галузей використовує власну термінологію та розуміння аутоагресії [38], і тому вивчення цього явища можливе лише в комплексі, а не в одному науковому відокремленні.

У період формування та усвідомлення моральних цінностей та норм поведінки підлітки стикаються з потребою задоволення важливих соціальних потреб і самовизначення, що супроводжується підвищеною емоційною чутливістю [36]. Це призводить до того, що їх аутоагресивна поведінка частіше спрямована на самознищення як особистості через порушені соціальні зв’язки з оточуючим середовищем, перетворюючись на спосіб самовираження.

Під час аналізу факторів, що впливають на аутоагресивну поведінку серед підлітків-девіантів, було встановлено ряд причин, які сприяють виникненню цього типу поведінки:

1. «Психологічний тиск» у ситуаціях воєнного стану. Умови воєнного стану можуть створювати значний «психологічний тиск» на підлітків, включаючи загрозу особистій безпеці, страх втрати близьких та інші стресори, що можуть сприяти розвитку аутоагресивних поведінок серед девіантних підлітків. Психологічний тиск може слугувати одним із ознак аутоагресивної поведінки, проте важливо розрізняти різні аспекти цього концепту.

Важливо відзначити, що в психології існує тенденція, за якої тиск переважно призводить до постійного розсіювання уваги та зменшення когнітивної активності [13]. Аутоагресія включає різноманітні дії, включаючи самошкодження та інші види небезпечної поведінки, які можуть завдати шкоди як фізичному, так і психічному здоров’ю підлітка.

У контексті аутоагресії, психологічний тиск може виявлятися наступним чином:

1. внутрішні конфлікти – особа може переживати внутрішні конфлікти, такі як неврівноваженість чи психологічний дискомфорт, що створює тиск на психіку;
2. емоційний стрес – високий рівень емоційного стресу може створювати психологічний тиск, який, у відсутність ефективних стратегій впорядкування зі стресом, може призвести до аутоагресивних дій;
3. спроби вирішення проблем – підліток може використовувати аутоагресію як спробу вирішити психологічні проблеми або подолати емоційні труднощі;
4. самозневаження – самозневаження може викликати відчуття неприйняття себе, що впливає на самооцінку та самопочуття;
5. відчуття безвихідності – психологічний тиск може породжувати відчуття безвихідності, і підліток може використовувати аутоагресію як спосіб врегулювання цих відчуттів.
6. Порушення психічного стану можуть виникати в результаті воєнного конфлікту. Цей конфлікт може сприяти появі різних психічних розладів, таких як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), депресія, тривожність і т. д. В сучасний період майже кожна особа може відчувати хронічне напруження, що супроводжується похмурим настроєм, тривогою та порушенням сну. Умови воєнного конфлікту сприяють розвитку посттравматичного стресового розладу як для військових, так і для цивільного населення [25].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!