Курсова робота “Особливості формування танцювального репертуару колективу стрітової хореографії”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТАНЦЮВАЛЬНОГО РЕПЕРТУАРУ 

1.1.Означення танцювального репертуару та його роль у стрітовій хореографії 

1.2. Аналіз різних видів танців, що входять до репертуару колективів стрітової хореографії 

1.2. Роль керівника колективу в формуванні репертуару 

1.3. Методи та прийоми вибору та вивчення танців 

РОЗДІЛ 2. ТЕХНІЧНІ АСПЕКТИ СТРІТОВОЇ ХОРЕОГРАФІЇ 

2.1. Аналіз техніки виконання різних видів танців 

2.2. Особливості розвитку технічних навичок учасників колективу 

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИСТУПІВ 

3.1.Підготовка до виступів 

3.2.Вибір танців та музики для виступу 

3.3. Розробка концепції виступу 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Музика та танці є найдивовижнішим, найделікатнішим засобом залучення до добра, краси, людяності. «Значення музики далеко виходить за межі мистецтва. Так само, як література і образотворче мистецтво, музика рішуче вдирається в усі сфери виховання й освіти наших дітей, будучи могутнім і нічим не замінним засобом формування їх духовного світу», − вказувавав Hooch, D  [1].

Головна особливість мистецтва полягає в тому, що його предметом є цілісна особистість в її взаємовідносинах з навколишнім світом. У свідомості особи повинна створитися цілісна картина світу та людини в ньому на ґрунті послідовної інтеграції інформації природничої, соціо-гуманітарної та естетичної освітніх галузей [2]. Один з найяскравіших видів мистецтва – хореографія, яка є мистецтвом постановки танцю. У словнику Хореографічних термінів надається наступне визначення хореографії − (від грец. choréia – танець і grapxo – пишу) – первинне значення – запис танцю, створення танцю чи танцювальне мистецтво загалом у всіх його різновидах, засноване на засадах музично-організованих, умовних, образно-виразових рухах тіла людини [14, с.90].

Хореографічні колективи стрітових танці є чи не найпопулярнішими серед молоді та осіб, які бажають займатися даним видом творчості. Вуличні танці носять масовий характер, тому що історія їх виникнення пов’язана з творчістю вуличних танцюристів, основою яких була імпровізація. Сучасні вуличні танці різноманітні і не обмежені чітким стилем. На вулиці немає хореографів, які вимагають дотримуватися певних рамок стилю [5, с. 221]. Даний вид танцю дозволяє висловити свої емоції засобами імпровізації та самореалізації, контактувати і загравати з публікою та іншими танцюристами. Однією з особливостей вуличних танців є те, що для їх засвоєння танцівник може не мати спеціальних здібностей характерних для занять професійною хореографією (танцювальний крок, апломб, виворітність, гнучкість та ін.). Важливою умовою є хороша фізична форма, зацікавленість, музичний слух, креативність.

Досліджень по даній темі небагато, більшість з них стосується сучасної хореографії, яка включає в себе рухи вуличних танців. Аналіз літератури показав, що теоретики та практики розглядали загальні питання хіп-хоп культури (В. Луків, А. Бамбаатаа, Mr. Wiggles, B. Stretch, Д. Кембелл та ін.), вправи і техніки для розвитку фрістайлу (вільної імпровізації) (В. Образцов), базові рухи хіп-хопу та брейк-данс танцю (Л. Дубінін, С. Полятков та ін.).

Мета курсової роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні процесу формування колективу стрітової хореографії.

Мета дослідження зумовили постановку та вирішення наступних завдань:

1. визначити особливості танцювального репертуару стрітової хореографії;
2. розглянути технічні аспекти стрітової хореографії;
3. теоретично обґрунтувати методи та прийоми вибору танців;
4. розглянути організацію виступів стрітових танців ;
5. підвести підсумки курсового дослідження.

Об’єкт дослідження: колективи стрітового хору.

Предмет дослідження: процес формування танцювального репертуару колективу стрітової хореографії.

Для вирішення поставлених завдань використано комплекс методів:

1. теоретичні: аналіз і синтез, структурно-функціональний, порівняльно-аналітичний, математичний аналізи, методи індукції і дедукції, метод моделювання;
2. емпіричні: спостереження, аналіз документації, інформативних комп’ютерних технологій та електронних документів, що розташовані у глобальній мережі Інтернет.

Теоретичне значення дослідження полягає в узагальненні та розширенні знань щодо стрітової хореографії.

Практичне значення дослідження. Результати курсового дослідження мають практичну значущість для керівників колективів стрітової хореографії.

Структура курсової роботи Курсова робота складається зі вступу трьох розділів, висновків та спику використаних джерел.

 

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТАНЦЮВАЛЬНОГО РЕПЕРТУАРУ

1.1. Означення танцювального репертуару та його роль у стрітовій хореографії

 

Репертуар – слово французького походження і означає підбір п’єс, музичних (хореографічних), літературних творів, які у якомусь театрі (колективі) за певний проміжок часу.  Репертуар, може розповісти багато про що: якісні, смакові оцінки, визначення можливостей, напрями, творчого почерку та низка інших висновків дозволяє зробити аналіз репертуару того чи іншого колективу [14, с. 95]. Чи не найголовніший аспект у питанні репертуару – його виховна роль і для тих, хто зайнятий у ньому безпосередньо та бере участь у підготовці того чи іншого твору, і для тих, хто його побачить зі сценічних підмостків. Репертуар визначається поставленою метою та завданнями, планом виховної роботи у колективі, він має бути пов’язаний з ближніми та далекими перспективами розвитку колективу.

Репертуар будується з урахуванням потреб учасників, їхньої підготовленості до сприйняття творів та роботи над ними, а також з метою підтримки інтересу до цього виду діяльності. Репертуар насамперед залежить від профілю хореографічного колективу. Відомо, що у сучасній практиці й у професійному й у самодіяльному мистецтві трапляються різноманітні типи колективів. Це театри та ансамблі балету, серед яких є академічні та камерні, які працюють на основі класичного танцю та сучасної пластики; ансамблі танцю: народно-сценічного та естрадного, спортивного та сучасного бального; танцювальні групи при хорах та студійні колективи, які також виступають перед глядачем [10,с.98].

Репертуарна політика, обумовлена соціальними та педагогічними вимогами, педагогічним керівництвом у поєднанні з високою творчою та суспільною активністю учасників, визначає навчально-виховну, концертно-виконавчу та громадську діяльність колективу, сприяє створенню умов формування всебічно та гармонійно розвиненої особистості.

При створенні репертуару для стрітової хореографії основними критеріями є насамперед:

1. змістовність танцю;
2. його відповідність сучасним завданням естетичного виховання та віковим особливостям людини;
3. Індивідуальні якості танцювального колективу [8,с.45].

Репертуар повинен прищеплювати учасникам колективу любов та повагу до танцювального мистецтва своєї держави та до танцювальної культури інших народів, гуманних моральних почуттів, властивих світовій хореографічній школі. Питання підбору репертуару, оволодіння засобами художньої виразності, застосування різних форм та методів навчання, використання досвіду професійних шкіл та фольклорних традицій, поєднання колективних занять з індивідуальними та дрібногруповими складають основу для розуміння сутності навчально-виховного процесу в аматорських колективах.

Формування репертуару – процес творчий як щодо розвитку художнього смаку учасників колективу та глядачів, так і у визначенні змісту та форм здійснення навчально-виховної роботи. Дбаючи про підвищення художнього рівня репертуару, доцільно прагнути до вмілого, максимального його збагачення, не замикаючись у тісні рамки одного напряму, оскільки наявність у репертуарі різнохарактерних форм хореографії розширює уявлення про танець у учасників колективу, надає змістовність танцювальним програмам у виступах [7,с.134].

Особливу увагу слід звернути на формування репертуару в стрітовому хореографічному колективі. Питання підбору репертуару, оволодіння засобами художньої виразності, застосування різних форм та методів навчання, використання досвіду професійних шкіл та фольклорних традицій, поєднання колективних занять з індивідуальними та дрібногруповими складають основу для розуміння сутності навчального процесу в аматорських колективах.

Репертуар у стрітовій хореографії відіграє величезну роль. Адже вуличні танці − це незвичайне сплетіння напрямків, які захоплюють танцюючого і спостерігає за танцем. Вуличний танець народжувався завдяки прагненню танцюриста виділятися і не бути схожим ні на кого, такі люди дарували світу нові течії. Поняття «вуличні танці» виникло, виходячи з місця, де вони виконувалися. Народження танцю відбувалося на вулиці: в клубі, на шкільному подвір’ї, у дворах житлових будинків і на околицях міста. Вуличний танець не має на увазі наявність будь-якої норми виконання, головне в танці – прояв індивідуальності [8, с.32].

70-е роки в США, минулого сторіччя, вважаються часом появи стилів брей-данс, поп-локінга, локінг. Сучасні течії такі, як: хіп-хоп, фанк, крамп стали відомими вже в 80-і роки. Молодь того часу часто збиралася для того, щоб влаштувати танцювальні баттли – змагання. Баттли перший час відбувалися стихійно, але з часом, вони стали справжніми змаганнями серед любителів віддаватися музиці і руху. Учасники заздалегідь запрошували глядачів і підтримку з боку друзів. В даний час змагання вже досягли світового рівня і проводяться в різних місцях нашої планети.

Найвідомішими вважаються: Juste Debout і Battle of the Year. На цих змаганнях можна побачити імпровізований танець, а також і готовий номер з постановкою. Розвиток вуличного танцю не зупиняється, постійно з’являються нові напрямки, течії та елементи в танці. Традиційний стиль об’єднується з вуличним – це дає поштовх для появи нових оригінальних форм танцю, яскравим прикладом може служити стріт-джаз [10,с.90]. Отже, зробимо висновок, що репертуар пропонує стрітовим танцівникам можливість розвинути особисту майстерність і виконавську якість, окрім техніки, у класі, орієнтованому на інтерпретацію та презентацію

 

1.2. Аналіз різних видів танців, що входять до репертуару колективів стрітової хореографії

 

Найпоширенішими стилями вуличного танцю є: локінг, хіп-хоп (він же хіп-хоп фрістайл або новий стиль), поппінг, хаус (він же хаус-денс) і брейкінг (він же B-Boying або його назва, створена медіа, брейк-данс) [8,с.98]. Локінг виглядає безтурботним і щасливим. Ймовірно, це тому, що ця музика — це фанк, який грають справжні музиканти (а не створені на комп’ютері), і в результаті він виглядає набагато живішим. Другий нюанс полягає в тому, що натхнення для багатьох рухів походить від комічних персонажів, які були на телебаченні, коли створювався танець. Деякі назви навіть посилаються на персонажа, який їх надихнув – Скубі Ду або Том і Джеррі.

Існує легенда говорить, що «замок», який дав назву танцювальному стилю, був створений, коли американський танцюрист Дон Кемпбелл спробував виконати рух під назвою «Fanky Chicken», але не зміг зробити його правильно[6,с.129].

Хіп-хоп — це танцювальний стиль, заснований на фрістайлінгу з прийомами, що походять із соціальних танців від початку культури хіп-хопу та інших впливів. Вони можуть варіюватися від інших танцювальних форм, руху від повсякденного життя до природи або навіть вигаданих персонажів із фільмів. Танець хіп-хоп може виглядати дуже по-різному від одного танцюриста до іншого. Особиста інтерпретація руху та музики – це те, що надає танцю його неповторного смаку.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!