Курсова робота “Особливості методів трудового права”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДУ ТРУДОВОГО  ПРАВА

1.1. Поняття і значення методу трудового права

1.2. Особливості методу трудового права

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДУ ТРУДОВОГО ПРАВА

2.1. Договірний характер виникнення, зміни та припинення трудових правовідносин

2.2. Участь працівників у правовому регулюванні трудових відносин

2.3. Специфічні способи захисту трудових прав та забезпечення виконання трудових обов’язків

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. В умовах реформування трудового законодавства України особливого значення набувають наукові дослідження загально-теоретичних проблем правового регулювання суспільно-трудових відносин. Їхня важливість зумовлена передусім потребою глибокого та всебічного аналізу багатьох концептуальних засад теорії трудового права в процесі ринкових перетворень, що відбуваються в Україні, загостренням проблеми відповідності національного законодавства міжнародним стандартам, конвенціям і рекомендаціям Міжнародної організації праці, браком ґрунтовних наукових досліджень теоретичного характеру в науці трудового права за останній період.

Правове регулювання трудових відносин – це складна система, що включає цілий ряд підсистем нижчого порядку. Серед них важливе значення відво­диться системам державного та договірного регулювання. Складність правового регулювання у зазначеній сфері зумовлена складністю суспільних відносин, що вимагають різного характеру регулювання.

Як відомо, що одним з факторів, який визначає самостійність галузі права, є наявність специфічних особливостей використовуваних методів регулювання суспільних відносин, що становлять предмет галузі. Тому однією з важливих проблем дослідження є всебічний аналіз особливих способів правового регулювання, що застосовуються в сфері трудового права, як факторів, що обумовлюють поряд з предметом правового регулювання самостійність галузі трудового права в системі українського права.

Трудове право за допомогою поєднання державного і договірного (колективного та індивідуального) методів правового регулювання впливає на трудові відносини, тим самим забезпечує дотримання і захист трудових прав працівників, створює необхідні правові умови для досягнення оптимального балансу інтересів сторін трудових правовідносин з урахуванням їх правового становища як на ринку праці, так і в процесі праці.

Серед вчених можна виділити таких, які досліджували дану тематику: Л. І. Антонова, М. Й. Баро, В. М. Божко, Н. П. Борецький, П. А. Бущенко, В. С. Венедіктов, Л. Б. Гальперін, В. В. Глазирін, О. М. Дуюнова, В. В. Жернаков та інші.

Мета даної роботи полягає в дослідженні, аналізі і узагальненні основних теоретичних положень, які викладені як в загальнотеоретичних працях, так і вченими в області трудового права з питання про поняття, зміст, види методів правового регулювання трудових відносин.

Досягнення мети здійснювалось шляхом вирішення наступних завдань:

1. Проаналізувати поняття і значення методу трудового права;
2. Розкрити особливості методу трудового права;
3. Дослідити договірний характер виникнення, зміни та припинення трудових правовідносин;
4. Опрацювати участь працівників у правовому регулюванні трудових відносин;
5. Обгрунтувати специфічні способи захисту трудових прав та забезпечення виконання трудових обов’язків.

Об’єктом дослідження є застосування та ефективність методів трудового права у сучасних умовах.

Предметом дослідження виступають специфічні особливості цих методів у сфері трудового права.

Методи дослідження. Під час написання цієї курсової роботи використовувалися дві групи методів пізнання. Перша – загальнонаукові, до яких відносяться логічний метод, використаний для аналізу, синтезу та узагальнення наукової інформації, а також системний підхід. Друга – спеціально-правові, зокрема, формально-юридичний метод.

Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, 2 розділів, висновків та списку використаних джерел, які сформовані відповідно до завдань та мети, що були поставлені перед даним дослідженням. Повний обсяг роботи складає 29 сторінки. Список використаних джерел налічує 19 найменувань.

 

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДУ ТРУДОВОГО  ПРАВА

1.1. Поняття і значення методу трудового права

 

Метод правового регулювання – це комплекс прийомів і способів, які застосовуються для впливу на учасників правових відносин. Різні фахівці можуть вказувати інші визначення цього поняття, проте зберігають його основне значення. Це поняття склалося під впливом радянської правової доктрини, думки про методи правового регулювання були основно сформовані у 30-50-х роках ХХ століття.

Ці погляди передбачають, що кожна галузь права, що претендує на самостійність, повинна мати свій власний предмет і специфічний метод регулювання. Предмет виступає ключовим матеріальним критерієм, який розмежовує норми об’єктивного права між різними галузями, оскільки він відображає об’єктивний зміст, що випливає з характеру суспільних відносин. Згідно з цією правовою доктриною, метод стає додатковим юридичним критерієм для відрізнення галузей [11, c. 42].

Забезпечення ефективності дії норм законодавства залежить від вдалого вибору методу правового регулювання. У більшості випадків галузі права не обмежуються використанням лише одного методу, а скоріше поєднують їх у певній мірі. Таку ж характеристику має і метод трудового права, що включає в себе різноманітні законні способи та прийоми координації відносин між роботодавцем і працівником [18].

Метод досліджувався переважно з точки зору предмета. Такий підхід до аналізу методу має свої підстави, оскільки, відповідно до принципів логіки, жодна правова категорія, включаючи саме право в цілому, не може бути повністю проаналізована. Проте метод не повинен розглядатись виключно як відображення суспільних відносин, які ним регулюються.

Метод, так само, як і інші правові поняття, має свій власний зміст [12]. Цей зміст слід враховувати при виборі найбільш ефективних засобів нормативного впливу на суспільні відносини, оскільки саме метод (його складові частини: засоби, методи, прийоми) відіграє активну роль у підвищенні ефективності правового регулювання трудових відносин. Поняття «засіб» стоїть в центрі свідомої, цілеспрямованої людської практики.

Ця категорія має різноманітне та багатогранне значення:

1. засоби – це певна «технологія», процес або сукупність методів і прийомів, які допомагають досягти потрібного результату у діяльності;
2. засіб може бути конкретною «технікою» – інструментами чи об’єктами, використовуваними для здійснення дій;
3. це все, що стосується мети. Залежно від суті явища, яке виступає засобом, їх розділяють на засоби-умови, засоби-способи та засоби-предмети [4, c. 192].

Засоби-умови – це реальні життєві умови, наявність яких сприяє досягненню певного результату (наприклад, розвиток ринкових відносин, проведення колективних переговорів для укладання колективного договору, направлення молодих спеціалістів на роботу і так далі) [3].

Поняття «засоби-способи» є відносним та призначене відображати певну категорію інструментів, які виявляються через конкретні форми людської діяльності. Ці засоби показують, як умови та інструменти використовуються для досягнення практичних результатів. Наприклад, використання роботодавцем права звільнення працівника чи організація страйку як останнього ресурсу вирішення колективно-трудових конфліктів [3].

Різноманітні предмети-засоби виступають як інструменти у практиці. Це можуть бути конкретні об’єкти, такі як інструменти праці, машини, обладнання, механізми і т.д.

Ці засоби, методи та прийоми складають юридичні інструменти права та процесів, пов’язаних із його втіленням. Оскільки цілі вимагають специфічних засобів, методів і прийомів їх використання, особливо в контексті правового регулювання соціально-трудових відносин. Наприклад, при регулюванні діяльності державних службовців, законодавець в основному використовує імперативні норми.

Тому, коли мова йде про правове регулювання праці державного службовця, переважає використання державного (централізованого) механізму, оскільки основною метою його діяльності є виконання державних функцій. Умови праці між фізичною особою – роботодавцем та працівниками, як правило, встановлюються на індивідуальному рівні через договір. Водночас, важливо зауважити, що лише спроможність до правового регулювання дозволяє сукупності правових методів, засобів і прийомів стати цілісним механізмом, а не просто механічною сумою окремих елементів [3].

Набір інструментів регулювання трудових відносин у сфері права характеризується наступними особливостями:

1. вона охоплює як законодавчі норми, так і угоди в рамках цієї сфери;
2. забезпечується принцип рівності сторін у трудових відносинах;
3. використовуються як явні заборони (наприклад, обмеження для годуючих жінок чи багатодітних матерів), так і альтернативні варіанти (наприклад, право на підвищення кваліфікації);
4. захист трудових прав може здійснюватись як через судовий, так і позасудовий порядок;
5. ефективний захист прав забезпечується через патронатні програми і діяльність профспілок як у внутрішніх відносинах, так і взаємодії з державою.

Дані п’ять характеристик відрізняють метод трудового права від інших наборів регулювання. Як видно, широке використання трьох основних підходів не вказує на виключність диспозитивності чи імперативного підходу. Особливості методу трудового права такі, що обидва класичні типи можуть застосовуватись у одній правовій ситуації або взаємодіяти між собою [18].

Правове регулювання соціально-трудових відносин не може виконати жодну з частин методу ізолювано. Воно опосередковано реалізується через всі компоненти методу, що взаємодіють між собою, та завдяки цій взаємодії [3].

Отже, поняття «метод правового регулювання» охоплює більший обсяг сутності, ніж терміни «юридичні засоби», «способи» та «прийоми». Якщо засіб, спосіб або прийом характеризує окремі регулятивні елементи у сфері права, то метод правового регулювання відображає специфіку використання усього арсеналу юридичних способів, засобів та прийомів у межах конкретної юридичної галузі. Норми права, юридичні факти, договори, санкції, принципи та функції – це важливі елементи правового апарату, які відрізняються за структурою та завданнями, але схожі за своєю природою та рольовим призначенням.

Поняття методу у сфері трудового права співвідносять з ідеєю механізму правового регулювання трудових зв’язків, оскільки, як зазначається, «категорія методу вже практично виконала свою історичну функцію» [9, c. 41].

 

1.2. Особливості методу трудового права

 

В сучасній науці трудового права особливу увагу приділяють характеристиці методу, виділяючи його специфічні особливості (риси) [12, c. 16-18]:

1. локальне регулювання трудових відносин;
2. особливі методи захисту порушених трудових прав учасників правовідносин [11, c. 47-48];
3. співвідношення централізованого та локального регулювання суспільних відносин, що є предметом цієї галузі права;
4. взаємозв’язок договірного, рекомендаційного та імперативного способів правового регулювання;
5. участь трудових колективів і їх представників у регулюванні соціально-трудових відносин;
6. особливості методів захисту та самозахисту трудових прав і виконання обов’язків;
7. рівність сторін трудового договору з підпорядкуванням їх у процесі роботи внутрішньому трудовому розпорядку організації;
8. залежність винагороди від колективних та індивідуальних результатів праці [12, c. 16-20].

Отже, у сфері трудового права під методом розуміється специфічний правовий процес, за допомогою якого закон впливає на соціальні відносини, встановлює права та обов’язки, регулює взаємини між суб’єктами та визначає правові засоби впливу в разі порушення прав і обов’язків [8, c. 11].

Метод трудового права визначається через укладання трудових угод і встановлення умов праці. Трудовий договір стає основою для формування трудових відносин, особливо в умовах ринкової економіки. Він визначає ключові права та обов’язки сторін, регулює умови праці й оплати, забезпечення працівників у соціально-побутовому плані та інші важливі аспекти.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!