Курсова робота ” Особливості організації ігрової діяльності у роботі з дітьми із порушеннями функцій опорно-рухового апарату “

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1 Проблема порушення функцій опорно-рухового апарату у дітей

1.1 Загальне поняття, види та класифікація захворювання

1.2 Причини порушень опорно-рухового апарату у дітей

Розділ 2 Теоретичні аспекти вивчення сутності ігрової діяльності у роботі з дітьми із порушеннями функцій опорно-рухового апарату

2.1 Психолого-педагогічна характеристика дітей із порушеннями опорно-рухового апарату

2.2 Застосування ігор у роботі з дітьми із порушеннями функції опорно-рухового апарату

2.3 Методики та їх характеристика при роботі з дітьми із порушенням функцій опорно-рухового апарату

2.4 Опис тілесно-орієнтованої методики при роботі з дітьми із порушенням функцій опорно-рухового апарату

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

 

Актуальність теми дослідження. Кількість дітей-інвалідів в Україні з кожним роком зростає, зокрема з порушеннями розумової та мовленнєвої діяльності, зору, слуху, комунікативної поведінки та опорно-рухового апарату. Ці діти є однією з найбільш чутливих категорій суспільства і тому мають труднощі з адаптацією до умов життя, засвоєнням соціальних норм і цінностей. Тому в освітньому середовищі, в якому перебуває дитина (сім’я, навчальний заклад, навчальний заклад для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, тощо), мають бути створені особливі умови для успішної соціалізації особистості.

Відомо, що найефективнішим способом соціального розвитку дитини є гра, оскільки це цілеспрямована, вільна, самостійна, творча діяльність. Тому важливо знати умови правильної організації ігрової діяльності, способи стимулювання ігор та особливості підбору ігор для дітей з руховими порушеннями з метою сприяння їх соціальному розвитку.

Порушення формування діяльності суб’єкта негативно впливають на розвиток гри. Це стосується не тільки вигаданих рольових ігор, а й дидактичної, рухової, музичної та конструктивно-художньої діяльності. Проте повноцінний розвиток повного комплексу дитячих ігор є надзвичайно важливою умовою розвитку особистості, формування пізнавальних психічних процесів, комунікативних навичок, розвитку інших видів діяльності.

Залежно від рівня ігрової сформованості група дітей з порушеннями опорно-рухового апарату не є однорідною. Багато дітей зі спастичним паралічем не вміють грати в казки, рольові та інші складні ігри. Іноді навмисної суб’єктивної активності взагалі немає, хоча в рухових відносинах пацієнти вільно користувалися руками, а в ранньому віці брали і маніпулювали іграшками.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемами організації ігрової діяльності у роботі з дітьми із порушеннями функцій опорно-рухового апарату займалися багато авторів, наприклад, Д.В. Агафонов, Ш.М. Азарський, А.І. Альошина, В.Б. Бажмін, Н. Богдановська, П.А. Віндюк, О.В. Гаяш, Г.І. Григоренко, Т.Л. Гурковська, Н.Я. Жилка, О.М. Звіряка, А.А. Колупаєва, М.О. Супрун, А.Г. Шевцов, О.В. Чеботарьова та багато інших.

Все це вказує на актуальність обраної теми і необхідність її подальшого розвитку в сучасних умовах.

Об’єктом дослідження є діти із порушеннями функції опорно-рухового апарату.

Предметом дослідження є організація діяльності з дітьми із порушеннями функції опорно-рухового апарату.

Мета дослідження – вивчити особливості організації ігрової діяльності у роботі з дітьми із порушеннями функції опорно-рухового апарату.

Для досягнення вказаної мети було поставлено такі взаємопов’язані завдання:

1. розглянути загальне поняття, види та класифікація захворювання;
2. проаналізувати причини порушень опорно-рухового апарату у дітей;
3. надати психолого-педагогічну характеристику дітей із порушеннями опорно-рухового апарату;
4. охарактеризувати застосування ігор у роботі з дітьми із порушеннями функції опорно-рухового апарату;
5. розглянути методики та їх характеристику при роботі з дітьми із порушенням функцій опорно-рухового апарату;
6. надати опис тілесно-орієнтованої методики при роботі з дітьми із порушенням функцій опорно-рухового апарату.

У ході виконання роботи використовуються такі теоретичні методи дослідження: аналіз, синтез, моделювання, класифікація, аналіз наукових джерел, порівняння, спостереження, узагальнення, опис та системний підхід.

Структура курсової роботи базується на завданнях та логіці дослідження і містить вступ, два розділи, висновок та список використовуваних джерел.

 

Розділ 1 Проблема порушення функцій опорно-рухового апарату у дітей

1.1 Загальне поняття, види та класифікація захворювання

 

Опорно-руховий апарат – це найбільша система в організмі людини. Вона включає скелет, м’язи, сухожилля, зв’язки – все те, що дозволяє тілу людини переміщатися і здійснювати будь-які рухи. Лікуванням опорно-рухового апарату займаються такі розділи медицини як ортопедія, травматологія, неврологія та інші[1].

Небезпека таких хвороб полягає в тому, що вони зачіпають не тільки рухову активність людини, але можуть впливати на здоров’я внутрішніх органів, серцевий ритм, самопочуття і загальну якість життя людини.

Основні хвороби, з якими стикаються ортопеди – це:

Артрит. Це запальне захворювання суглобів, головні ознаки якого – хворобливі відчуття під час руху, почервоніння шкіри області суглоба, місцеве підвищення температури. Головна причина – порушення обміну речовин усередині суглоба. Небезпека цього захворювання у тому, що його схильно постійно прогресувати – в суглобі накопичується рідина, запалення продовжує поширюватися, посилюючи біль. Згодом можливе руйнування хрящової тканини, перехід захворювання на хронічну форму. Артрит може викликатись як інфекційними процесами, так і отриманою травмою, поєднуватися з подагрою або бути наслідком ентероколіту. Не варто думати, що артрит – хвороба, властива лише людям похилого віку. Існує така його форма, як ювенільний ревматоїдний артрит, характерний для дітей віком до 16 років.

Артроз. Є дистрофічним руйнуванням суглоба, що призводить до сильного болю і порушення рухливості в ураженій кінцівці. За даними Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, 1 з 10 людей на нашій планеті страждає від артрозу. Запущена стадія цієї хвороби загрожує повною атрофією кінцівки, дегенерацією зв’язок та неможливості рухати кінцівкою.

Основні причини захворювання – літній вік, надмірна вага, неповноцінний раціон харчування.

Остеохондроз. Це захворювання може розвинутися у всіх відділах хребта, але найчастіше проявляється у шийному та поперековому. Воно виявляється у порушенні цілісності та висоти міжхребцевих хрящів (дисків). У групі ризику в основному знаходяться люди старше 40 років, але через сидячий спосіб життя, неправильну поставу і надмірні навантаження остеохондрозу можуть бути схильні і молоді люди. Головні симптоми цього захворювання – біль у спині чи шиї, запаморочення, обмеження рухливості, оніміння рук чи ніг, спазми та судоми у нижніх кінцівках. Як і всі захворювання хребта, остеохондроз – дуже небезпечна недуга, яка може з часом вилитися у появу міжхребцевих гриж, проблеми з нирками, погіршення потенції, біль при сечовипусканні, головний біль та інші неприємні наслідки.

Подагра. Захворювання, викликане надлишком сечової кислоти, що формується в кристали, що осідають у суглобах та тканинах навколо них. Основні фактори ризику – літній вік, неправильне харчування, спадкова схильність. Симптоми подагри – найсильніші болючі відчуття, які не проходять у стані спокою. Лікується медикаментозним шляхом, а також помірними фізичними навантаженнями[2].

Остеопороз. Головна причина цього захворювання – нестача в організмі кальцію. Це призводить до крихкості кісток, у тяжкій стадії захворювання – до підвищеної стомлюваності та поганого самопочуття. У групі ризику знаходяться люди похилого віку, а також жінки в період менструації.

Остеомієліт. Це інфекційне захворювання, яке часто виникає через отримані травми. Коли інфекція потрапляє в кісткову тканину, може виникнути загальна інтоксикація організму, нудота, слабкість, вкрай висока температура. Серед зовнішніх ознак можна відзначити набряклість, зміну кольору шкіри, у тяжкій стадії – ураження тканин гноєм.

Порушення форми стопи. Може носити як уроджений, так і набутий характер – як результат носіння незручного або непідходящого за розміром взуття, отримання травм. Включає в себе дуже широке коло патологій, таких як плоскостопість, клишоногість, кінська стопа та інші. За відсутності належного лікування може спричинити інші захворювання опорно-рухового апарату.

Бурсит. Запалення суглобової сумки, спричинене травмою, надмірними навантаженнями, інфекцією або іншими причинами. Найчастіше зустрічається в плечовому, колінному, ліктьовому суглобах.

Ревматизм. Являє собою запалення сполучних тканин, що часто пов’язане з артритом або іншими захворюваннями. Один із найнебезпечніших наслідків – так звана ревматична лихоманка, яка може дати ускладнення на серці, нервову систему та мозок.

Зрозуміло, це не повний перелік захворювань опорно-рухового апарату людини. Сучасний спосіб життя, підвищені і нерівномірні навантаження на організм призвели до того, що практично кожна людина має те чи інше захворювання ОРА[3].

При всьому різноманітті вроджених і рано набутих захворювань і травм опорно-рухового апарату більшість з цих дітей мають подібні проблеми. Провідним дефектом клінічної картини є руховий дефект (затримка формування, недорозвинення, порушення або втрата рухових функцій).

Деякі діти з цією патологією не мають відхилень у розвитку пізнавальної діяльності і не потребують спеціального навчання та виховання. Але всі діти із захворюваннями опорно-рухового апарату потребують особливих умов життя, навчання та подальшої роботи.

Більшість дітей із захворюваннями опорно-рухового апарату – це діти з ДЦП. Дитячий церебральний параліч (ДЦП) – серйозне захворювання нервової системи, яке часто призводить до інвалідності дитини.

ДЦП виникає внаслідок недорозвинення або ураження головного мозку на ранніх стадіях розвитку (в матці, під час пологів, на першому році життя). Ці діти потребують медичної, психолого-педагогічної та соціальної допомоги.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!