Курсова робота ” Особливості політичних систем Канади й Австралії “

ЗМІСТ

 

Вступ 

Розділ 1. Теоретичні основи поняття політичної системи як основу сучасного суспільства 

1.1.Поняття політичної системи і історія її виникнення 

1.2.Структура та функції політичних систем 

1.3.Типологія політичних систем в науковій літературі 

Розділ 2. Аналіз особливостей політичних систем Канади та Австралії 

2.1. Аналіз політичної системи Канади на основі дослідження особливостей її виборчої системи 

2.2. Характеристика австралійської політичної системи та дослідження законодавства при реєстрації політичної партії в країні 

2.3. Дослідження спільних та відмінних рис політичних систем обох країн 

Висновки 

Список використаних джерел 

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. При вивченні нової та новітньої історії великий інтерес для дослідника становить аналіз особливостей політичних систем Канади та Австралії, а також виділення в них спільних та відмінних рис. Науковий інтерес до цієї проблематики обумовлюється, такими факторами.

Канада та Австралія відіграють важливу роль у сучасних міжнародних відносинах не лише тому, що це країни Співдружності націй, але, що найважливіше, це високорозвинені держави світу, що входять в елітні міжнародні клуби «великої сімки» та «великої двадцятьки». Зокрема, Канада постійно бере участь у роботі «великої сімки» і «великої двадцятки», так само як і Австралія представлена ​​»у великій двадцятці» на регулярній основі.

Політичні еліти цих держав з другої половини ХІХ ст. спираються на загальнонаціональному рівні на двопартійну систему англосаксонського типу, і цей порядок речей не змінюється аж до теперішнього часу.

Канадські та австралійські консерватори, ліберали та соціал-демократи виступають виключно за мирний, поступальний та еволюційний розвиток суспільства та держави, без соціальних потрясінь, революцій та катаклізмів. Вони розглядають прогресивний розвиток суспільства в рамках двопартійної системи, що склалася, яка формує інституційну, електоральну та політичну базу для їх ідеологій, і насамперед консерватизму, лібералізму та соціал-демократизму.

Слід зазначити, що, незважаючи на низку вищезгаданих моментів, у двопартійних системах Канади та Австрії є свої особливості, які пропонуємо розглянути у даній курсовій роботі

Саме тому дослідження особливостей політичних систем Канади та Австралії є актуальною темою для дослідження, яка дозволить детальніше вивчити політичні ситсеми в уих країн та сформувати їхні спільні та відмінні риси.

Окремі аспекти формування та особливостей політичних систем Канади та Австралії аналізуються в роботах таких учених, як: Бережна К. [3],  Вдовичин І. [4], Геґель Ґ. В. [5], Гелей С. Д. Рутар С. М. [11], Кухта Б., Краківський О., Ліпенцев О. [15], Джеймс Робертсон, Себастіан Спано. [14], Касаткіна Н.М. [7], Чурсіна Т. І., Орлов А. Г., Рокитська І. А. [16], Фріззелл А., Паммет Дж.Х., Вестелл А. [17], Скоробогатих Н. С. [9] та ряду інших.

Мета роботи – дослідити сутність політичних систем в сучасному світі, оцінити та проаналізувати особливості політичних систем на прикладі Канади та Австралії.

Досягнення мети курсової роботи передбачає вирішення наступних завдань:

1. Дослідити поняття політичної системи і історія її виникнення;
2. Визначити структуру та функції політичних систем;
3. Виділити типологію політичних систем в науковій літературі;
4. Провести аналіз політичної системи Канади на основі дослідження особливостей її виборчої системи;
5. Здійнити характеристику австралійської політичної системи та дослідження законодавства при реєстрації політичної партії в країні;
6. Дослідити спільні та відмінні рист політичних систем обох країн.

Предметом дослідження є фактори та умови, що формують сучасний стан політичних систем Австралії та Канади.

Об’єктом дослідження є процес формування, сучасні тенденції розвитку політичних систем на прикладі Канади та Австралії. Дослідження спрямоване на аналіз особливостей політичних систем Канади та Австралії, що допоможуть розробити рекомендації щодо покращення ведення політикив України.

Методи дослідження: системний метод, порівняльно-історичний метод. Порівняльно-історичний метод, застосований у роботі, дозволяє виділити загальне та особливе у канадському та австралійському варіантах політичних систем, як через призму концепцій та поглядів провідних політичних партій двох держав, так і безпосередньо за етапами історичного розвитку політичних систем у цих країнах.

Структура роботи складається зі вступу, двох розділів із підрозділами, висновку і списку використаних джерел. У вступі актуалізовано обрану тему дослідження, кожний розділ розкриває частину тематики, а у висновку наведено вихідні результати дослідження.

 

Розділ 1. Теоретичні основи поняття політичної системи як основу сучасного суспільства

1.1 Поняття політичної системи і історія її виникнення

 

Політична система є головним об’єктом дослідження політичних процесів. Відповідно до найпоширенішого розуміння система – це сукупність елементів, що перебувають у відносинах та зв’язках один з одним, яка утворює певну цілісність. Уже з цього, не надто складного, визначення можна побачити, що система складається з певних окремих елементів, які є взаємопов’язаними, саме вони і створюють особливу структуру тої чи іншої системи, забезпечуючи, при цьому, її єдність.

Системний підхід до вивчення політики застосував Толкотт Парсонс. У своїй праці «Соціальна система» він зосередився, перш за все, на аналізі суспільства, як системи що складається з окремих, інтегрованих елементів так званих підсистем. Такими елементами у структурі кожного суспільства були суспільні цілі, норми, цінності та ролі.

Парсонс вважав, що підсистеми повинні відповідати таким функціональним критеріям:

1)  Підсистема пристосовує систему до свого оточення;

2) Підсистема визначає головні цілі, які потрібно було досягти та, при цьому, мобілізує ресурси системи для їх досягнення;

3) Підсистема забезпечує єдність усієї системи шляхом внутрішньої координації її елементів (інтеграція);

4) Підсистема підтримує рівновагу та створення нових системних елементів (латентність) [18, c. 34-45].

Опираючись на даний підхід, вчений визначив, що елементами суспільства, як системи, є інститути кожен з яких виступає підсистемою великої суспільної системи. Кожній підсистемі властиві чотири основні функції, що забезпечують збереження й виживання будь-якої системи.

У визначенні «політична система» розрізняють соціологічну і правову концепцію. Соціологічна концепція визначає політичну систему, як динамічний механізм, що перетворює імпульси від оточення і від самих політичних структур на політичне рішення, які формують політичну поведінку та громадянську позицію індивідуума. Прибічником соціологічної концепції був відомий американський вчений Девід Істон. Він відомий такими працями, як «Політична система» (1953), «Концептуальна структура для політичного життя» (1965),»Системний аналіз політичного життя» (1965). Саме Девід Істон уперше застосував системний підхід до аналізу політики [1, c. 120].

Девід Істон вважає, що політична система є дуже схожою до біологічної системи і вона має, відповідно, своє середовище в якому й функціонує. Середовище, яке впливає на політичну систему Істон поділяє на внутрішньосуспільні системи (економічна, культурна, соціальна, психологічна) та поза суспільні, тобто ті, які перебувають поза межами даного суспільства ( міжнародна торгова система, міжнародні організації тощо). Навколишнє середовище для політичної системи складають суспільні системи – економічна, соціальна, духовно-ідеологічна тощо. Водночас, слід зазначити, що політична система якісно відрізняється від інших суспільних систем, адже між політичною системою та її оточенням є певні межі, через які вони один з одним взаємодіють.

Саме тому Д. Істон основною одиницею аналізу політичної системи визначив взаємодію між політичною системою та навколишнім середовищем. При чому політична взаємодія на відміну від інших соціальних взаємодій спрямована на примусовий розподіл цінностей у суспільстві. На основі цього вчений розглядав політичну систему, як сукупність взаємодій, які здійснюють індивіди і які спрямовані на авторитарний розподіл цінностей (матеріальних і духовних). Саме це запобігає виникненню конфліктів між членами суспільства.

Отже, політична система за Д. Істоном – це засоби за допомогою яких вимоги, за підтримки суб’єктів та об’єктів політики, перетворюються на реальні дії. При цьому політична система повинна забезпечити мобілізацію суспільних ресурсів для досягнення тих чи інших цілей [2, c. 87-88]. Політична система, за Істоном, – це не лише система взаємодії її структур, але й постійно змінна, функціональна, динамічна система.

Розвитку теорії політичної системи дуже сприяв структурно-функціональний метод. Найбільш відомим представником структурно-функціонального підходу в політології вважається Г. Алмонд. Політичну систему вчений визначає, як систему взаємодії, яка присутня у всіх самостійних суспільствах та виконує функції інтеграції, та адаптації не лише всередині суспільства, але й за його межами. Тобто політична система, на його думку – це легітимна система, яка, перш за все, підтримує порядок у суспільстві. Це узаконена сила, яка пропускає через себе усі «вхідні» та «вихідні» фактори, що надходять із суспільства, придає їм значущості, та смислу, тим самим забезпечує сукупність системи.

На відміну від Істона Алмонда цікавить не стільки аналіз системних процесів скільки дослідження стабільних структур політичної системи та визначення їх важливості.

Отже, саме політична структура є важливим компонентом у розумінні політичної системи. Політична структура – це, перш за все, внутрішня організація цілісної системи, специфічного способу взаємозв’язку і взаємодії компонентів, що її утворюють. Вона покликана сприяти функціонуванню політичної системи, реалізації цілей і завдань, що стоять перед суспільством в економічній і духовних сферах.

За визначенням Г. Алмонда структура – це доступна спостереженню діяльність, що формує політичну систему. На прикладі ця діяльність виражається, перш за все, створенням механізму функціонування державної влади. Як відомо саме державна влада є базовим елементом політичної системи. Цей організм є складним комплексом спеціальних органів і установ, які виконують, як внутрішні так і зовнішні функції управління справами суспільства. Органи влади поділяються на загальнодержавні, регіональні та місцеві [3, c. 68-69].

Основну діяльність влади держави здійснюють загальнодержавні органи влади, які втілюються у трьох, так званих, гілках влади: законодавчу, виконавчу та судову. Cлід зазначити, що поділ влади є достатньо відносним, адже для того, щоб держава повноцінно функціонувала, влада повинна діяти, як єдиний організм, тому поділ влади виражається лише у функціях, які вона виконує. Отже, кожна гілка влади має свої функції, мету, завдання та повноваження, тобто має у розпорядженні ресурси за допомогою яких здійснює свою діяльність.

Кожна політична система має свої ознаки, форму, тип. Ця практика була започаткована ще Платоном, який вирізняв монархію, аристократію та демократію. Продовжував та удосконалював цю класифікацію Аристотель. Він виділив такі типи політичних систем: монархію – тиранію, аристократію –олігархію, політію – демократію. Значно пізніше, коли політична система почала набувати структурних рис, марксизм, спираючись на класові пріоритети, вивів типологію з соціальноекономічних структур суспільства: рабовласницька, феодальна, буржуазна й соціалістична системи.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!