ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІНИХ ОДИНИЦЬ
1.1. Паремії як одиниці мовлення
1.2. Класифікація паремій
1.3.Основні проблеми вивчення паремій як одиниці мови
1.4. Структурно-семантичні та граматичні особливості паремій
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2 НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНА СПЕЦИФІКА ПАРЕМІЙ НА ПОЗНАЧЕННЯ НЕГАТИВНИХ РИС
2.1. Лексико-семантичний аналіз та класифікація паремій на позначення негативних рис
2.2. Національно-культурна специфіка паремій на позначення негативних рис
Висновки до розділу 2
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Перед сучасним мовознавством стоїть задача розкрити природу української ментального світу. Виклики, які відбуваються в нашу епоху змушують дослідників пильно розглядати та опікувати національне надбання, поширювати культурний пласт, накоплений минулими поколіннями. Одним з яскравих сторінок співучої мови, криницею народної мудрості і творчості є паремії. Пареміологія безпосередньо пов’язана з культурою мови, тому що вона розкриває світ образів, уявлень, особливостей мовлення носіїв.
Проблема вивчення досліджуваних одиниць на сучасному етапі є актуальним, оскільки відсутня загальноприйнята картина трактування цього поняття, окрім цього паремії відкривають доступ до мовотворення певного народу, творчість якого є невичерпаною, процес словотворення народу проходить активно, особливо в наш час, час швидких комунікацій.
Мета нашого дослідження є дослідження паремій на позначення негативних рис людиини.
Об’єктом дослідження є природа та функціонування пареміальних одиниць у мовному дискурсі.
Предметом дослідження є лексико-граматичні, семантичні та національно-культурні вияви українських паремій.
Вибрана мета передбачає наступні завдання дослідження:
- проаналізувати літературну та джерельну базу з обраної теми;
- описати спроби класифікації паремій;
- виділити функції паремій в світогляді людини;
- проаналізувати репрезентацію рис характеру та поведінки людини (негативні риси) пареміями;
- дослідити національно-культурну специфіку паремій;
- виявити аксіологічні аспекти досліджуваного об’єкту.
Практичне значення курсової роботи полягає у використанні результатів дослідження на наукових конференціях, практичних та теоретичних занять з курсів філології.
Структура роботи визначається специфікою дослідження та включає в себе вступ, три розділи, висновки до розділів, загального висновку, списку використаної літератури.
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІНИХ ОДИНИЦЬ
1.1. Паремії як одиниці мовлення
Невичерпним джерелом знань про ту чи іншу культуру є розуміння її фразеологічних виразів. У фразеології міститься величезна кількість матеріалу про історію народу та його мову, ментальність людей тощо. Тому фразеологія вже давно стала лінгвістичним об’єктом досліджень. Вирізняються з обігу фразеологічних одиниць, пріслів’я, приказки, народна мудрість, яка утворює свій незабутній пласт народної пам’яті – їх в мовознавстві називають пареміями. Характерно, що розвиток фразеологічних одиниць та паремій має спільний корінь [9, С. 55], однак характерні лексико-семантичні особливості наводять на думку більшість дослідників про необхідність окремого дослідження цього виду народної мудрості.
Українська пареміологія є органічною частиною слов’янської і світової премудрості, віддзеркаленням етнічних цінностей та ідеалів української лінгвокультурної спільноти [20]. Пареміосистема української мови – це широка, реалістично відтворена панорама соціального буття. Вона становить духовну царину універсальних і національних культурних смислів, розкриває джерела детермінації вітчизняного суспільно-історичного процесу. У відображенні особливостей життя українського народу, його типізації одиниці пареміології виділяють у предметах і явищах навколишнього світу найістотніші риси, відображають особливості взаємовідношень між людьми, соціальноісторичний контекст, особливості побуту, звичаї та традиції. Тобто, бачимо, що розвиток паремій тісно пов’язаний з історією культури певного народу [18, С. 53].
Науковий інтерес до проблем пареміології зростає наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. як у зарубіжному, так і у вітчизняному мовознавстві (це такі дослідники, як: В. Жуков, Є. Іванов [21], В. Калашник [25], А. Королькова, М. Котова, Т. Манякіна, В. Мокієнко, Г. Пермяков, Л. Савенкова, Т. Радзієвська, В. Ужченко[35], Н. Шарманова та ін.). Водночас дослідники приділили увагу розкриттю семіотичних, спроби класифікувати мовні одиниці, укласти паремії в окремі словники. Спроби дослідників розглянемо згодом.
Щодо природи паремій, то лінгвістична ідентифікація одиниць пареміології досить ускладнена, оскільки більшість дослідників не можуть прийти до спільної мовознавчої картини сутті поняття [38, С. 34]. Аналіз літературної бази дослідження виявив два підходи до розкриття поняття паремій – широке та вузьке коло тлумачення.
Погляди представників широкого витлумачення досліджуваного предмета (наприклад, дослідники В. Архангельський, В. Виноградов, О. Кунін, О. Райхштейн, Л. Скрипник, В. Ужченко, І. Чернишова та ін.) сходяться на тому, що паремії являють собою відтворювані комплекси. Так, дехто з дослідників зараховує пареміологію до складу фразеології, зважаючи на загальновизнані ознаки усталеності, клішованості, культурної забарвленості паремій, які властиві і фразеологізмам. Тобто, паремії слугують логічним продовженням фразеологічних одиниць.
Прихильники вузького витлумачення специфіки паремій (наприклад, Л. Авксентьєв, Н. Амосова, В. Жуков, Д. Мальцева, В. Мокієнко, О. Молотков, С. Ожегов, В. Телія та ін.) вказують на те, що паремії слід розглядати як вислови нефразеологічного типу, співвідносні з предикативними конструкціями, за межами фразеології. Це зумовлено тим, що пареміологічні одиниці є семіотичними феноменами мови, адже мають подвійну спрямованість: з одного боку, це знаки системи мови, які виявляють парадигматичні ознаки й мають певну синтаксичну природу, з іншого, – вони є мікротекстами (малими фольклорними жанрами). Тобто, в своїй природі включають здобутки фразеології, однак виступають самостійними одиницями.
Не всі дослідники поділяють думку про широке тлумачення паремій. Наприклад, вчений С. Ожегов [38, С. 60] вказує на те, що рамки розширення понять фразеологічних одиниць є помилковим, оскільки тим, що фразеологічна зв’язність властива переважній частині лексики, а виникнення переносності й образності словесних єдностей у художньому мовленні не має меж, тим самим підкреслює особливість досліджуваних конструкцій. Також дослідник наголошує С. Ожегов обґрунтовує зарахування прислів’їв, приказок, казкових формул, афоризмів, крилатих слів до лінгвістики лише постільки, поскільки їх уважають одиницями ходової цитації, й визнає, що всі паремії стоять поза тими явищами, які розглядалися, наприклад, В. Виноградовим як фразеологічні.
Для отримання повного тексту придбайте роботу!
Курсова робота " Аналіз фонду оплати праці Волинського підприємства Біоветфарм " 

Відгуки
Відгуків немає, поки що.