Курсова робота ” Підстави, порядок та правові наслідки позбавлення батьківських прав та відібрання дітей без позбавлення батьківських прав “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ ЯК ОСОБЛИВИЙ ПРАВОВИЙ ІНСТИТУТ

1.1 Поняття та особливості батьківських прав

1.2 Підстави та причини позбавлення батьківських прав

1.3 Порядок позбавлення батьківських прав

1.4 Правові наслідки позбавлення батьківських прав

РОЗДІЛ ІІ. ВІДІБРАННЯ ДІТЕЙ БЕЗ ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ ЗА ЗАКОНОДАВСТОМ УКРАЇНИ

2.1 Підстави та порядок відібрання дітей без позбавлення батьківських прав 

2.2 Правові наслідки відібрання дітей без позбавлення батьківських пра

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Зазвичай залишаючись правом, що трактує поведінку суб’єктів, сімейне право дещо відстає у розвитку від реалій сьогодення. Суб’єкти сімейних правовідносин, свідомо чи інакше порушуючи права одне одного, не відчувають впливу правових норм, через декларативність їх характеру. У реалізації батьківських прав та обов’язків часто порушується саме принцип рівності, і вияв цього ми спостерігаємо як при здійсненні особистих немайнових, так і майнових прав батьків.

При цьому наука сімейного права не має достатніх розробок питань реалізації батьківських прав на основі принципу рівності, хоча цей принцип є ключовим у всій ієрархії принципів, що забезпечують батьківські правомочності.

Окремі права батьків на сьогоднішній день надзвичайно важко реалізувати, і причина того – відсутність чітких рамок закону щодо реалізації правомірності батьківських прав. Немає певних критеріїв та градацій, не вироблено і межі здійснення батьківських прав з погляду реалізації їх рівності. Законодавець традиційно обмежився лише межами здійснення батьківських прав щодо неповнолітнього, не приділивши уваги механізму реалізації батьківських правомочностей. Все це дозволило недобросовісним суб’єктам сімейних правовідносин порушувати батьківські права, уникаючи застосування до них санкцій, і це ще один проблемний аспект досліджуваної теми. Науковому дослідженню справжня тема не піддавалася. Окремі дослідження батьківських прав та обов’язків не зачіпають тих проблемних аспектів, про які йдеться. Крім того, сучасні проблеми реалізації батьківських правомочностей виникли порівняно недавно. Останні кілька років активно обговорювалися питання про викрадення батьків спільної дитини, про невідповідність норм про аліменти сучасним вимогам. Непоодинокі та випадки заподіяння шкоди неповнолітнім діями батьків саме за порушення принципу рівності батьківських прав.

Мета дослідження полягає у дослідженні питання позбавлення батьківських прав та правових наслідків, що випливають з цього.

Завдання дослідження полягає у розкритті наступних складових:

1. теоретико-правова характеристика батьківських прав;

2. підстави, порядок та правові наслідки позбавлення батьківських прав;

3. підстави, порядок та правові наслідки відібрання дітей без позбавлення батьківських прав.

Об’єктом дослідження є батьківські права та процедура їх позбавлення.

Предметом дослідження є позбавлення батьківських прав та відібрання дітей без позбавлення батьківських прав.

Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети та вирішення поставлених завдань справжнє дослідження ґрунтувалося на загальнонауковому діалектичному методі пізнання, що передбачає об’єктивність та всебічність пізнання досліджуваних явищ, а також на наступних спеціальних методах дослідження: комплексному, системному, порівняльно-правовому, нормативному, формально-логічному.

Структура курсової роботи складається зі вступу, основної частини, висновків, списку використаних джерел та літератури.

 

РОЗДІЛ 1. ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ ЯК ОСОБЛИВИЙ ПРАВОВИЙ ІНСТИТУТ

1.1 Поняття та особливості батьківських прав

 

Батьки – це особи, від яких походить дитина (вони поділяються на юридичних – записаних як такі у Книзі реєстрації народжень і у Свідоцтві про народження дитини, та біологічних – справжніх батьків дитини. Як правило, ці дві категорії збігаються, однак у деяких ситуаціях дана презумпція оспорюється), дитина – особа, яка має правовий статус дитини до досягнення нею повноліття [1, c. 100–101]. Особистим немайновим правам і обов’язкам батьків та дітей приділяється Глава 13 СК України [2]. Зокрема, Л.В. Красицька, вивчаючи поняття та правову природу прав батьків і дітей, робить ряд узагальнень.

По-перше, батьківські права та обов’язки існують паралельно між собою і не об’єднуються одним поняттям «батьківські права». Батьківські права є самостійними суб’єктивними сімейними правами, серед яких існують:

(а) батьківські права, яким кореспондує обов’язок конкретної визначеної особи – дитини (наприклад, право батьків на піклування та турботу про себе зі сторони дітей, повнолітніх дітей; право на надання матеріальної допомоги зі сторони дітей);

(б) секундарні батьківські права, які не забезпечуються суб’єктивним обов’язком іншої конкретної особи (наприклад, право батьків на визначення прізвища, імені, по батькові дитини; право батьків на визначення місця проживання малолітньої дитини тощо).

По-друге, «батьківські права» є збірним поняттям. Воно охоплює весь комплекс особистих немайнових та майнових прав, що належать певній людині (матері, батькові дитини), заснованих на походженні дитини від цієї особи, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку. Носіями батьківських прав є виключно батько та мати дитини; не є суб’єктами батьківських прав усиновлювачі, мачуха, вітчим дитини, інші особи, які здійснюють виховання дитини фактично або на певній правовій підставі.

По-третє, батьківські права є відносними правами за своєю правовою природою, крім права власності батьків на майно, яке є абсолютним правом. У більшості своїй батьківські права мають абсолютний характер захисту, проте право батьків на управління майном малолітньої дитини, право батьків на піклування та турботу про себе зі сторони дітей, повнолітніх дітей, право на надання матеріальної допомоги зі сторони дітей, повнолітніх дітей мають відносний характер захисту.

Права дітей є відносними правами за своєю природою, крім права власності дитини, що є абсолютним правом, права дітей мають абсолютний характер захисту, крім права дитини на утримання від батьків, що має відносний характер захисту.

По-четверте, сімейні права батьків і дітей є такими, що тісно пов’язані з особою їхнього носія, вони є «позаоборотними», тому щодо них не допускається правонаступництво за загальним правилом. Правонаступництво можливе лише щодо права власності батьків та права власності дитини на майно. Судова практика визнає наявність процесуального правонаступництва у справах про оспорювання батьківства, що є винятком із загального правила, за яким під час розгляду сімейних спорів у суді, що виникають із сімейних особистих немайнових та аліментних правовідносин, правонаступництво не допускається [3, с. 76].

М.В. Антокольська звертає увагу на те, що це не завжди так, оскільки поняття прав дітей ширше за обсягом за поняття батьківських прав. Частина прав дітей, яка передбачена сімейним законодавством (право на ім’я, на висловлювання власної думки), є абсолютними правами. Дітям як носіям цих прав протистоять не тільки батьки, а й будь-які громадяни і посадові особи, які вирішують питання, що торкаються інтересів дітей. Інші права мають відносний характер та існують у рамках батьківських правовідносин [4, с. 194–195].

До основних прав батьків слід віднести особисті та майнові права: встановлення батьківства (материнства) щодо дитини, право на спільне проживання та виховання дитини, на захист дитини (від будь-яких осіб, у тому числі родичів, які негативно впливають на дитину), на отримання права на дитину. Правам батька кореспондують обов’язки: за змістом, надання можливості здобуття освіти, обов’язок захищати дитину (це одночасно і право батьків, представляти інтереси дитини, сприяти наданню дитині медичної допомоги та ін. Комітет з прав дитини при ООН рекомендує батькам розумно користуватися своїми правами та виконувати обов’язки, створювати сприятливе та безпечне середовище [3, c. 147].

Але яким є обсяг прав батьків, чим визначається межа здійснення прав? Вважаємо, основний критерій здійснення прав батьків – це інтерес дитини, який, у свою чергу, виявляється у особистих та майнових потребах неповнолітнього. Батьки, порушуючи права дитини, можуть керуватися очевидними лише для них самих інтересами, користю. Але наскільки виправдані у цій ситуації їх вимоги та дії, чи може закон містити точний перелік потреб неповнолітнього та точний перелік прав та обов’язків його батьків?

Існує позиція, що батьки повинні самі виявити інтерес дитини і забезпечити свою поведінку з урахуванням її характеру і змісту [3, c. 49].  У різні періоди розвитку права поняття «інтереси дітей» серйозно змінюється. Під інтересами дітей у радянський період слід розуміти формування класового ставлення до дійсності, виховання в дітей комуністичного світогляду, почуття любові до Батьківщини, патріотизму, комуністичного ставлення до праці [3, c. 49].

Крім того, під інтересами дітей розумілося (як і на сучасному етапі): облік схильностей дитини, її прагнення та особливості розвитку. Вважаємо, ситуація, при якій поведінка батьків викликає певні питання і може бути розцінена як близька до поняття «що порушує права дитини» мала місце і раніше, але масштаби проблеми не здавалися настільки серйозними.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!