Курсова робота “Поняття та зміст теорії доказів”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОНЯТТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОПРОЦЕСУАЛЬНОГО ДОКАЗУВАННЯ 

1.1. Основні проблема визначення поняття «доказування в кримінальному процесі» 

1.2. Зміст кримінально-процесуального доказування 

1.3. Суб`єкт кримінально-процесуального доказування 

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ОЦІНКИ ДОКАЗІВ

2.1. Поняття оцінки доказів

2.2. Зміст оцінки доказів 

РОЗДІЛ ІІІ.  ОСОБЛИВОСТІ ОЦІНКИ ДОКАЗІВ НА СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ 

3.1. Особливості оцінки доказів на стадії досудового слідства і в суді

3.2. Допустимість доказів

3.3. Заборонені методи доказування 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. У теорії та практиці кримінального процесу тема доказування є однією з найважливіших. Це пов’язано з тим, що в кримінальному судочинстві розглядається справа, що визначає долю людини. Правильність рішення суду буде залежати від того, чи є розслідування всіх матеріалів справи точним і повним, і чи залежить це від того, чи буде додержано вимог закону.

Це дуже важливо, тому що головним завданням системи кримінального судочинства є дотримання всіх вимог закону, щоб притягнути всіх правопорушників до відповідальності і не допустити покарання невинних людей. На всіх етапах розвитку юриспруденції докази відігравали важливу роль. Дана проблема досліджувалася минулими і сучасними вітчизняними та зарубіжними процесуалістами.

Однак у сучасному кримінально-процесуальному кодексі України існує досить багато прогалин. Зокрема, в ньому не міститься визначення поняття доказування, через що у вчених різні погляди на це. Відсутнє визначення джерела доказів, що призводить до відсутності загального консенсусу в кримінально-процесуальній літературі щодо того, що таке докази, яке джерело доказів і чи існує якась різниця між цими двома поняттями. Крім того, практика показала, що установи, які проводять досудове розслідування, не завжди відповідають вимогам законності при виконанні своїх обов’язків. Все це визначає актуальність даної теми.

Поняття доказів та доказування кримінальному процесі розглядали у своїх працях такі українські вчені як: Альпердт С.А., Бахін В.П., Бояров В.І., Варфоломеєва Т.В., Галаган В.І., Грошевий Ю.М., Дубинський А.Я., Зеленський В.С., Іщенко А.В., Карпов Н.С., Коваленко Є.Г., Козаченко І.П., Кузьмичов В.С., Лисиченко А.М., Михаєнко М.М., Погорецький М.А., Попелюшко В.О., Салтєвський М.В., Стахівський С.М. та інші.

Мета даної роботи полягає в з’ясуванні сутності процесу доказування та основних проблем у цій сфері, розгляд основних понять даного питання з різних точок зору.

Для досягнення поставленої мети в роботі ставляться завдання, зокрема:

1. Провести аналіз понятть та значень кримінальнопроцесуального доказування;
2. Визначити класифікаю понятть та зміст оцінки доказів;
3. Узагальнення оцінки доказів на стадіях кримінального процесу.

Об’єктом даного дослідження є процес доказування на різних стадіях кримінального судочинства.

Предметом роботи є наукові погляди, ідеї, концепції, теорії щодо системи доказів і доказування у кримінально – процесуальному законодавстві України.

Методи дослідження: готуючи дану роботу, ми керувалися нормативно-правовими актами України, зокрема, законами України та постановами пленуму Верховного суду України, а також науковими статтями таких авторів, як Астапенко О., Стахівський С., Степанов О., Чорноус Ю. та інші.

Структура роботи обумовлена її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Список використаних джерел налічує 13 позицій. Загальний обсяг роботи – 39 сторінках.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОНЯТТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОПРОЦЕСУАЛЬНОГО ДОКАЗУВАННЯ

1.1. Основні проблема визначення поняття «доказування в кримінальному процесі»

 

Тільки за допомогою доказів у кримінальному процесі слідчі органи, органи прокуратури та суди можуть визначати загальні об’єктивні факти та окремі факти і обставини справи, а також збирати, перевіряти і оцінювати докази в доказах у кримінальному процесі, приймаються й обґрунтовуються процесуальні рішення.

Це пов’язано з тим, що докази мають найбільшу питому вагу у всіх видах діяльності установ і персоналу, які здійснюють процес, а також персоналу, який бере участь у цій діяльності, а також у нагляді та теоретичному дослідженні питань доказів. Вона займає важливе місце в кримінально-процесуальному праві, яке розглядає право доказування як найбільш важливу частину, і в науці кримінального процесу, в якій домінує теорія доказів (також відома як теорія доказів). У кінцевому рахунку, в кримінальному судочинстві як науці, навчальній дисципліні, правовому полі та практичній діяльності все зводиться до доказів і доказової бази, оскільки вони є основним змістом кримінального процесу [9, с. 115].

Сьогодні не існує стандартизованої концепції доказу, тому різні вчені по-різному її інтерпретують. Зокрема, за словами Л.М. Лобойко, кримінально-процесуальне доказування є частиною діяльності з кримінального судочинства, здійснюваної слідчими органами, органами попереднього розслідування, прокуратурою та судами у правовій та логічній формі, включаючи пропозицію можливих версій кримінальних справ щодо системи юридично значущих ситуацій, збір, перевірку та оцінку цих версій доказів, а також такі, що підтверджують достовірні висновки про винуватість особи під час досудового розслідування та її подальші обґрунтування на стадії судового розгляду [7, с. 115].

Удалова Л.Д. вважає, що доказування в кримінальному процесі – це діяльність слідчих органів, прокуратури, судів та осіб, які проводять розслідування за участю інших суб’єктів у процесі збору відповідно до встановлених законом процедур, перевірки та оцінки доказів і їх процесуальних джерел, а також формулювання певних аргументів на цій підставі і наведення аргументів на їх підтвердження [12, с 105-106]. Наприклад, Коваленко Є.Г. визначає процес доказування як формування, перевірку та оцінку доказів, джерело їхніх процедур і підтвердження висновків. Метою є встановлення об’єктивних фактів і прийняття на їх основі правильних, законних і справедливих рішень [2, с. 114].

Як бачимо, вищезгадані вчені включили збір, перевірку та оцінку доказів у процес доказування, який здійснюється слідчими органами, органами попереднього слідства, прокуратурами та судами. На думку Костіна М., поняття доказування можна визначити наступним чином. Це діяльність суддів, прокурорів, слідчих, дізнавачів та інших суб’єктів, уповноважених кримінально-процесуальним законом у кримінальних справах. Основою є логічний аналіз і операція вивчення та оцінки доказів, які були сформовані для встановлення основи доказів. Кримінальна відповідальність і застосування покарання, за допомогою використання доказів для підтвердження і просування відповідних процесуальних рішень, захисту невинних людей від несправедливого засудження. Призначені вчені вважають, що збір і фактичні дії доказів передують доказам, а результати є основою доказування [3, с. 36].

Отже, Костін М. виключив збір і перевірку доказів з поняття доказування. Ми не згодні з цією точкою зору, і ми більше схиляємося до поглядів перших трьох авторів. Ми вважаємо, що під доказами слід розуміти діяльність слідчих органів, досудових розслідувань, органів прокуратури та судів щодо збору, перевірки та оцінки зібраних доказів та їх джерел і формування відповідних висновків відповідним чином.

Процес доказування не може бути розпочато з оцінки доказів, і цей етап не може бути відокремлений від фактичного збору матеріалів, що належать до справи. Діяльність з доведення провини людини здійснюється в процесі виконання нею своїх обов’язків, що називається «тягарем доказування». Значне число вчених, на яких лежить тягар доказування, вважають, що слідчі органи, слідчі, прокурори і суди несуть відповідальність за повне, всебічне і об’єктивне встановлення всіх необхідних обставин шляхом збору, перевірки та оцінки доказів. Правильний дозвіл справи включає забезпечення встановлення законних інтересів відповідача, потерпілого та інших учасників процесу. Однак існує й інший погляд на тягар доказування, тобто на обов’язок довести, що особа винна у скоєнні злочину. Водночас у теорії кримінального процесу існує точка зору, що тягар доказування може бути передано обвинуваченому, підсудному і захиснику [1, с. 90].

Ми вважаємо, що тягар доказування має лежати на стороні обвинувачення, і ні за яких обставин він не повинен лягати на обвинуваченого або підсудну. Протилежна точка зору суперечить принципам загального кримінального судочинства та кримінального законодавства. З точки зору епістемології, докази в кримінальному процесі – це свого роду людське розуміння реальності. Тому, беручи до уваги конкретні обставини, до них застосовні всі закони і категорії сучасної гносеології.

Водночас кримінально-процесуальне доказування не є науковим в тому розумінні, що воно:

1) не з метою вивчення законів природи і соціального розвитку (мета пізнавальної діяльності – прояснити контекст конкретних дій);

2) не може тривати нескінченно, це залежить від процесуальними умов;

3) здійснюється спеціальним суб’єктом у формі, передбаченій Кримінально-процесуальним законом, за допомогою спеціальних засобів.

Однак доказування в кримінальному судочинстві мають багато спільного з науковими знаннями, головним чином з історичними знаннями, оскільки були розслідувані події минулого [7, с. 116].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!