Курсова робота ” Принципи диспозитивності як нормативно-керівна засада цивільного процесуального права “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ДОСЛІДЖЕННЯ ПОНЯТТЯ, КЛАСИФІКАЦІЇ ТА ЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

1.1 Поняття принципів цивільного процесуального права

1.2 Значення принципів цивільного процесуального права

РОЗДІЛ ІІ. ПРИНЦИП ДИСПОЗИТИВНОСТІ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

2.1 Еволюція принципу диспозитивності в цивільному процесі України.

2.2 Поняття та особливості принципу диспозитивності в цивільному процесуальному праві 

2.3. Зміст принципу диспозитивності та його реалізація.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і напрямок діяльності держави. Особи, які стали жертвами злочинів і захищають свої права та законні інтереси в кримінальному процесі, потребують особливого захисту. Декларація принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою рекомендує державам сприяти розвитку судових та адміністративних процедур для більш повного задоволення потреб жертв.

У регулюванні кримінального судочинства в Україні спостерігається звуження публічно-правової та розширення приватноправової складової, при цьому все більшого значення набуває диспозитивний принцип справедливості. Процесуальний зміст диспозитивного принципу як у судовій практиці, так і в законодавстві неодноразово змінювався та доповнювався новими положеннями. Однак основні припущення, на яких він був заснований, залишилися незмінними.

У зв’язку з внесенням змін до кримінально-процесуального законодавства необхідно дослідити реалізацію диспозитивності з урахуванням виконання завдань, визначених у кримінально-процесуальному кодексі. Принцип диспозитивності нерозривно пов’язаний зі здійсненням та захистом суб’єктивних прав, що зумовлює його закріплення в нормах різних галузей процесуального права. Отже, принцип диспозитивності, окрім матеріального, має також і процесуальний зміст. Ці питання і спровокували вибір даної теми роботи.

У теорії кримінального процесу проблемі диспозитивності присвячені наукові праці С.В. Васильєва [2], О.В. Дем’янова [3], Я.П. Зайкана [5], А.М. Колодія [8] та інших.

Метою дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі чинного законодавства України, аналізу судово-слідчої практики у кримінальних справах, а також на основі сучасних теоретичних концепцій у науці кримінального процесу комплексно дослідити диспозитивність у кримінальному судочинстві та її реалізацію.

Для досягнення мети необхідно виконати такі завдання:

1. з’ясувати поняття принципів процесуального права;
2. проаналізувати значення принципів процесуального права;
3. дослідити еволюцію принципу диспозитивності у цивільному процесі України;
4. з’ясувати суть поняття та особливості принципу диспозитивності;
5. дослідити зміст принципу диспозитивності.

Об’єктом дослідження є диспозитивність як правовий процес у кримінальному судочинстві України і його прояви стосовно потерпілого.

Предметом дослідження диспозитивність та її реалізація у кримінальному судочинстві України.

Методи дослідження. Методологія і методика дослідження базується на системному осмисленні процесів диспозитивності. Для досягнення поставленої мети в роботі використовувалися методи узагальнення та аналізу, а також логіко-семантичний та діалектичний методи тощо.

Структура і обсяг роботи. Курсова робота викладена на 32-ох сторінках комп’ютерного набору. Складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. У роботі використано 21 літературне джерело.

 

РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДЖЕННЯ ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЇ ПРИНЦИПІВ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

1.1 Поняття принципів цивільного процесуального права

 

Принципи є важливою особливою ланкою в структурі права і пронизують зміст права на всіх рівнях побудови і в усіх елементах правової системи. Принципи висловлюють сутність тієї чи іншої галузі права, оскільки вони визначають самостійність даної галузі права разом з предметом і методами законодавства.

У науковій літературі немає єдності теоретичних поглядів з питання реформування принципів громадянського процесуального права, оскільки існують різні наукові та правові підходи до місця і ролі кожного принципу в загальній системі та система принципів на різних стадіях цивільного судочинства. Відомий український вчений та юрист, професор А.М. Колодій наголошує на тому, що категорія «принципи права» повинна використовуватись у всіх випадках, коли йдеться про відправні ідеї і положення, які відносяться до юриспруденції. Таким чином, принцип права є першою ідеєю його існування, виражає найважливіші закономірності і основи даного типу держави і права, відповідає сутності права і відповідає його основним ознакам, універсальності, високої обов’язковості, загальної значущості та об’єктивної необхідності побудови і зміцнення конкретного суспільного ладу [6].

Домінуючою в теорії цивільного процесу є позиція, згідно з якою принципи Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) є основними керівними ідеями, принципами, на яких знаходять своє вираження, закріплення і зміст норми права. Однак існує й інший погляд на юридичну природу принципів права, суть якого полягає в тому, що принципи громадянського процесу визначаються як найбільш загальні правові норми і є більш стабільними, ніж звичайні правові принципи.

В.Ю. Мамницький робить висновок, що принципи цивільного процесуального права – це правові вимоги, зміст яких об’єктивно, суб’єктивно у формі інтеграції, що випливають з природи правосуддя або форми його здійснення, що виражають певні ознаки, характеризують певні особливості та перспективи ЦПК та його розвитку [11].

В.І. Тертишніков пропонує розглядати принципи цивільного процесуального права як основні ідеї, уявлення про суд та правосуддя, які закріплені в цивільному процесуальному праві і внаслідок цього стали основними положеннями, якісними особливостями, що визначають характер цивільного процесуального права, порядок його застосування та перспективи подальшого розвитку [17].

Принципи цивільного процесуального права за своєю суттю є головною основою галузі права (цивільного процесуального), що визначає напрям регулювання відносин, що підлягають цивільному процесуальному регулюванню. Тому правові принципи характеризують не тільки сутність права, але і його зміст, відображаючи не тільки його внутрішню структуру, його статичну динаміку, але і весь процес його застосування, його динаміку. Принципи цивільного процесуального права формуються і розвиваються одночасно з розвитком галузей права і, отже, з розвитком системи суспільних відносин, які ці галузі регулюють.

Принципи можуть сприяти коректному знанню та застосуванню норм Цивільного процесуального кодексу і є основою для законодавчої практики, підготовки, розробки та прийняття відповідного правового змісту та їх вдосконалення. Розвиток із суспільством у контексті політичних та соціально-економічних перетворень удосконалює Принципи та створює додаткові умови для забезпечення захисту прав та законних інтересів учасників процесу.

Слід зазначити, що принципи Цивільного процесуального кодексу знаходять своє правове втілення лише у разі їх нормативного закріплення у законодавстві України.

Крім того, в якості основоположних керівних принципів принципи функціонують тому, що їх походження, сутність і зміст втілені в нормах цивільного судочинства. Головне, що нормативний аспект принципів цивільного правосуддя вказує в об’єктивному сенсі на те, що вони є загальними нормами права, дотримання і виконання яких обов’язково, і що вони забезпечуються державою. Однак ототожнення верховенства права з принципами права невірне. Це пояснюється тим, що спочатку зв’язок між правилом і принципами Цивільного процесуального кодексу є однорідним.

Це норма права, покликана виявити об’єктивні умови життя суспільства. Іншими словами, вони є формою вираження сутності права. Принципи відображають волю народної держави, її погляди на відправлення правосуддя у цивільних справах, утвердження демократії в цивільному судочинстві держави і висловлюють зміст і сутність цивільного процесуального права України. Крім того, принципи і норми права є принципами цивільного процесуального права і відображають загальні соціально-економічні умови суспільного життя, з яких вони випливають. Оскільки принципи визначають основний зміст Правил цивільного судочинства, очевидно, що вони покликані встановити однаковість і узгодженість між принципами і нормами.

У юридичній літературі існує кілька підходів до визначення поняття принципів цивільного процесуального кодексу. Вони розглядаються таким чином [20]:

• основні (або правові) принципи організації та діяльності судів.
• основні положення в галузі права;
• основні ідеї, положення та рекомендації;
• юридичні висновки про завдання суду і способи розгляду та вирішення цивільних спорів;
• соціально-політичні, нормативні та управлінські засади (принципи) цієї галузі права, що визначаються соціальними засадами та виражені у змісті Цивільного процесуального кодексу.

Ознаки принципів цивільного процесуального права [16]:

1. принципи містять (висловлюють) певні ідеї (погляди), які є їх змістом;
2. така ідея завжди повинна бути прямо або побічно закріплена в нормативному акті;
3. принципи повинні мати безпосереднє відношення до цивільного процесу, щоб визначити його основоположні характеристики;
4. принцип повинен мати загальне значення для цивільного процесу в цілому;
5. принципи повинні визначати типові характеристики цивільного судочинства, і можуть бути винятки, які не є принципами;
6. принципи характеризуються важливою стабільністю і стійкістю.

Таким чином, принципи Цивільного процесуального кодексу є фундаментальними ідеями; ідеї про суди і правосуддя, закріплені в Конституції, і норми Цивільного процесуального кодексу є спільними для всього цивільного процесу, виділяючи його типові риси; Процесуальний кодекс, його застосування та перспективи подальшого розвитку.

В юридичній літературі принципи цивільного процесуального права розглядаються як [19]:

1. правові процеси організації роботи суду;
2. правові положення галузі права, що здатні передати її особливості та зміст;
3. аспекти організації процесу та системи цивільних процесуальних відносин відповідно до завдань правосуддя;
4. основні та керівні положення з проблем здійснення правосуддя в цивільних процесах, що є закріплені в нормах права;
5. правочинні погляди народу на діяльність суду по вирішенню цивільних справ.

Таким чином, принципи Цивільного процесуального кодексу є основоположними ідеями, що фіксують необхідні та важливі зв’язки, пронизують суспільство і право та сприяють відправленню правосуддя в цивільному процесі. Принципи Цивільного процесуального кодексу тісно взаємопов’язані і разом утворюють систему. Хоча кожен принцип системи відіграє самостійну роль і характеризує цілу галузь, окрему стадію або окремий процесуальний орган, між ними існує зв’язок і взаємодія, що визначаються єдністю мети і завдань цивільного судочинства.

Для виявлення особливих властивостей даних принципів вони класифікуються на групи за ознаками [19]:

1. за сферою та змістом поширення: міжгалузеві, галузеві та загальноправові;
2. за формою нормативно-правового змісту: закріплені в законодавстві про судочинство, закріплені Конституцією України;
3. за роллю в організації процесуально-правового становища суб’єктів правовідносин: які визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть участь у справі, й інших учасників процесу; які визначають процесуально-правову діяльність суду;
4. за предметом регулювання: функціональні принципи процесуальної діяльності (судочинства); принципи організації правосуддя (судоустрою і судочинства); принципи, що визначають зміст процесуальної діяльності; принципи, що визначають процесуальну форму виконання процесуальних дій.

До принципів процесуального цивільного права, закріплених Конституцією України, належать [7]:

1. принцип територіальності і спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 КУ);
2. участь народу в здійсненні правосуддя (ст. 124 КУ);
3. здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124 КУ);
4. виборність і призначуваність суддів (ст. 128 КУ);
5. незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки законові (ч. 1 ст. 126 КУ, ч. 1 ст. 129 КУ);
6. здійснення правосуддя суддею одноособове і колегією суддів (ч. 2 ст. 129 КУ);
7. здійснення правосуддя професійними суддями та, у визначених законом випадках, народними засідателями (ст. 127 КУ);
8. рівність учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129 КУ) та законність (п. 1 ст. 129 КУ);
9. гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (п. 7 ст. 129 КУ);
10. змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ст. 129 КУ);
11. державна мова судочинства (ст. 10 КУ).

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!