Курсова робота ” Проблеми етнічної та національної самосвідомості особистості “

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНУ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ 

1.1 Національна свідомість та самосвідомість як наукова проблема 

1.2 Структурні компоненти національної самосвідомості 

1.3 Етнічне та національне в самосвідомості особистості 

РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ В СТУДЕНТСЬКОМУ ВІЦІ 

2.1 Обгрунтування тренінгу розвитку національної самосвідомості юнаків і дівчат студентського віку 

2.2 Результати апробації тренінгу розвитку національної самосвідомості юнаків і дівчат студентського віку 

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Економічний і духовний розвиток суверенної держави України потребує вивчення всіх істотних елементів запоруки доброго розвитку держави. У цих випадках головну роль відіграє національне самовизначення як засіб об’єднання та консолідації національної влади. Знайомство з політико-політичною спільнотою, соціально-територіальною, культурно-культурною єдністю та історичною спільнотою є важливим аспектом взаємовідносин, соціального та соціального життя.

У зв’язку з цим актуалiзується пoтреба в дoслiдженнi сутнiсних характеристик нацioнальнoї самoсвiдoмoстi, її зв’язку з прoцесами державoтвoрення. На oсoбливу прихильнiсть з бoку сучасних українських психoлoгiв i глибoке вивчення заслугoвує прoблема рoзвитку нацioнальнoї самoсвiдoмoстi студентськoї мoлoдi, щo є найбiльш вразливою дo сoцiальнo–екoнoмiчнoї нестабiльнoстi у державi.

Прoяви низькoгo рiвня нацioнальнoї самoсвiдoмoстi у мoлoдих людей викликають велике занепoкoєння з бoку наукoвцiв. Для вирiшення цьoгo нагальнoгo питання важливo спрямувати наукoвi пoшуки на виявлення oсoбливoстей станoвлення нацioнальнoї самoсвiдoмoстi студентiв – майбутнiх фахiвцiв у рiзних галузях науки.

Мета дослідження полягає у формуванні проблем етнічної та національної самосвідомості особистості.

З огляду на мету роботи, було визначено такі завдання:

1. Здiйснити теoретичний аналiз фенoмена нацioнальнoї свiдoмoстi та самoсвiдoмoстi як проблеми етнічної психології.
2. Охарактеризувати компоненти національної самосвідомості.
3. Виявити особливості становлення національної самосвідомості в онтогенезі.
4. Розробити програму і методику дослідження національної самосвідомості студентів.
5. Рoзрoбити психологічний тренiнг для розвитку національної самосвідомості студентів.

Об’єкт роботи полягає у особливостях формування проблем етнічної та національної самосвідомості особистості.

Предмет дослідження – проблеми етнічної та національної самосвідомості особистості.

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених нами завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження.

Структура і обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 34 сторінок.

 

РОЗДІЛ І.  ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНУ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ

1.1 Національна свідомість та самосвідомість як наукова проблема

 

У сучасному розвитку України одним із нагальних завдань є об’єднання країни. Відповідь на це питання неможлива без розвитку ідеології та використання національних настроїв. Багато вчених досі чітко визначають такі ключові поняття расової психології, як «національне визволення», «ідентичність» тощо; часто плутають або ототожнюють ці ідеї з іншими етнопсихологічними термінами: «ідентичність», «раса» тощо.

Прихильники її справи працювали над тим, щоб розшифрувати цю заяву в Інтернеті. Так, зокрема, на думку психолога С. Тагліна, хоча специфіка очевидна в кожному конкретному випадку, «розрізнення емоції та самообслуговування може бути лише абстракцією, як необхідні навички в їх детальному дослідженні, оскільки фактично діяльність людини «Це дуже важливо [18, с. 78]. Водночас І. Чеснокова, В. Столін та ін. вони кажуть, що «догляд за собою — це незалежний стан душі, зумовлений унікальністю його відношення до різних світів, особливостей розуму». [15, с. 103].

Важливим аспектом нашого дослідження є робота дослідників, які думають про свої ідеї через поведінку. За словами Т. Грушевицької, самообслуговування завжди соціально актуальне, воно може бути індивідуальним або груповим або сімейним загалом.

Виходячи з цієї ідеї, вчений розрізняє індивідуальний (індивідуальний самообслуговування) і соціальний тур (група, група, країна, інші типи населення). Водночас, стверджує науковець, «повна самообслуговування включає незалежність особистості та турботу про залучені групи» [6, с. 39]. Дослідники кажуть, що представники різних груп мають різні погляди залежно від місця в процесі взаємодії. Соціальна допомога – як і все інше вчена називає плюралiстичною, а її становлення – способом саморозвитку суспiльства, коли в процесi дiалогу його учасники, усвiдомлюючи свої iнтереси, намагаються виробити спiльну платформу – основу взаєморозумiння.

Отже, відповіддю на самосвідомість є знання для нього соціальних речей, знання його дій та інтелектуальної діяльності, їхніх інтересів, їхніх потреб, їхніх цілей. Роз’яснюючи основу менталітету народу і громади, важливою є ідея В. Павленка, яка стверджує, що турбота про себе є основою менталітету речей. Це духовний спосіб, за допомогою якого соціальний суб’єкт пізнає загальне благо, основи, становище в суспільстві, ставлення інших суб’єктів, держави, суспільства загалом. Саме ці моменти визначають час турботи про себе в житті, важливість свого життя [17, с. 12].

Щоб краще зрозуміти основи національної психології, ідентичності, національної структури та інших ідей національної психології, ми їх аналізуємо. Бромлей, Н. Євдокимова, В. Мухіна, А. Налчадзян, Е. Сміт, Г. Солдатова, Т. Стефаненко, О. Шевченко та ін. Ю. Бромлі розуміє етнічність на основі раси як етнічність визнає свою єдність і відокремленість від інших подібних груп. Отже, вчений притягує ідеї «нацiя» є похiдним i набагато вужчим вiд поняття «етнос» [18]. Водночас, структура нацiональної самосвiдомостi може представляти iструктуру етнiчної самосвiдомостi.

Тобто ми не побачили великої різниці в інтерпретаціях дослідників своєї раси та національності. Якщо поглянути на це питання з історико-історичної точки зору, то зазначимо, що вперше в науковій сфері ключові риси національного громадянства були визначені в 1960-х роках. Радянські дослідники А. Агаєв, М. Джунусов, П. Рогачов, М. Свердін та В. Козлов та інші у статті адміністрації журналу «Проблеми історії СРСР» [1].

Расові упередження випливають із існування антирасових груп у всьому світі. Порівняно з національним самообслуговуванням воно може існувати лише у формі пізнання, расового егоїзму, що існує ментально й анонімно. Однією з ознак расових упереджень є ідентифікація особи як члена сім’ї, тобто раси. Тому А. Баронін розрізняє «расові упередження» і «незалежне громадянство» за ідеологією, виходячи зі свого змісту за ознакою «раси» та «національності».

Іноземний експерт А. Налчаджян [14] також визнає, що не всі раси є національними. Расу можна вважати людською, якщо вона має одну країну – національну територію. Іноді: те, що є адміністративні структури і одна і та ж земля, тобто в одній державі; наявність емоційних стосунків, спільної мови, спільної культурної спадщини, віри в те саме походження, націю, яка стає нацією. Отже, країна має високий рівень етнічного розвитку. Російський вчений Т. Стефаненко [12] вважає, що поняття «раса» слід використовувати у визначенні «народ», «нація».

У значенні «раса» він чує групу людей, які відчувають, що вони представлені на основі расової природи: мови, релігії, принципів і цінностей, уявлень про країну, народної творчості, історичної пам’яті, історичних легенд. і байки. і так далі. Хочемо нагадати, що в цьому визначенні «раси» найкраще проявляється психологія, яка відображена в характеристиках раси та ідентичності. Т. Стефаненко стверджує, що расова турбота про себе є відповіддю на знання та визнання когось представником певної раси. Iдентичнiсть вiдображає рiвень ототожнення iндивiда з своїм етносом i рiвень його вiдмiнностi вiд iнших етносiв.

У результаті, зазначає вчений, «важливо враховувати такі расові ідентичності, як досвід стосунків «Я» з навколишнім середовищем – власної раси та їх відокремлення від інших» [12, с. 240]. Дослідник стверджує, що етнічна ідентичність, крім її пізнання, включає «сприйняття, розуміння та оцінку расового досвіду» [7, ​​с. 39].

Г. Солдатова підкреслює важливість елементів расового самовизначення: «Честь, гордість, образи, страх є ключовими моментами расового примирення. Ці настрої базуються на міжнаціональних відносинах та етнічних обов’язках, які виникають у період індивідуальної соціалізації» [14, с. 49]. М. Боришевський бачить багато спільного в країнах та етносах, експерт описує елементи « самообслуговування в країні» як людина, яка відчуває себе членом певної родини (раси) та оцiнку себе як носiя нацiональних (етнiчних) цiнностей, що склалися в процесi тривалого iсторичного розвитку нацiональної спiльноти, її самореалiзацiї як суб’єкта соцiальної дiйсностi» [12, с. 38]. У цьому визначеннi чiтко представлено такi компоненти самосвiдомостi: iдентичнiсть i оцiнний.

Дослідник генетики національної психології, сучасний дослідник в Україні А. Березін також не розрізняє психологію раси та національності. «Саморепрезентація та расові установки є також у свідомості людини, громадянство, громадянство…» [17, с. 4]. Вчений наголошує, що національна турбота про себе є результатом інтелектуальної діяльності, природи людини, психофізіологічної істини, спільних чинників, що виражають їх менталітет, є своєрідною традицією, способом життя в расі; хоча основна установка розуму є найсильнішою, вона виражає розум. На думку дослідника, потрібно щось важливе самоідентифікація — це його прагнення ототожнювати себе з країною, цінувати-згадати в історії, побудовану на її принципах аксіологічну систему. Таким чином, вчений не бачить великої різниці між національною та расовою психологією, використовуючи поняття «етнонаціональне самопочуття».

 

1.2 Структурні компоненти національної самосвідомості

 

Як бачимо, розуміння душевного стану в країні значною мірою обумовлено розумінням країни та дослідника, ключових факторів життя. Слід зазначити, що багато сучасних вчених погоджуються, що існують дві основні концепції визначення країни: як політичного суб’єкта (раси) і групи людей (політичної країни), що характеризує політичне суспільство. Виходячи з нашого розуміння світу політики як поліетнічного суспільства (яким має бути політична держава України), ми спробуємо показати його природу.

Як ми бачимо, у формі політичного національного самовизначення допустимо розрізняти дві категорії, а саме: самопредставництво представників національних рас і прагнення зберегти мову, культуру, звичаї, раси. Самодопомога. Таким чином, національне самообслуговування та етнічне самообслуговування поєднувалися як окреме та загальне.

Іншими словами, у кожного представника такої країни є дві ідентичності – расова та національна. Етнічна ідентичність значною мірою ґрунтується на ідентичності (індивідуальній та колективній) у біології, психології, соціальному та культурному житті та на основному принципі «ми тому що». Проте етнічна приналежність не характеризує людину певної національності, наприклад, людина може бути вірменського походження, але вона вважає себе представником французького чи білоруського етносу і вказує, що вона представляє Україну.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!