Курсова робота ” Проблеми кримінальної відповідальності проти життя особи “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПРОСТЕ УМИСНЕ ВБИВСТВО

1.1.Проблеми кримінальної відповідальності за евтаназію

1.2.Проблеми кримінальної відповідальності за вбивство з ревнощів

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ I

РОЗДІЛ II. ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПРИВІЛЕЙОВАНІ УМИСНІ ВБИВСТВА

2.1.Проблеми кримінальної відповідальності за статтею 116 Кримінального кодексу України

2.2.Проблеми кримінальної відповідальності за статтею 117 Кримінального кодексу України

2.3.Проблеми кримінальної відповідальності за статтю 118 Кримінального кодексу України

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ II

РОЗДІЛ III. ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА «ВБИВСТВО ЧЕРЕЗ НЕОБЕРЕЖНІСТЬ»

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ III

РОЗДІЛ IV. ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА «ДОВЕДЕННЯ ДО САМОГУБСТВА»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

У статті третій Конституції України закріплено одне з найважливіших принципів правової держави, а саме її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Така норма має охоронятися та забезпечуватися державою. Так, Кримінальний кодекс України спрямований на захист таких цінностей та встановлює певну відповідальність за посягання на них.

Багато міжнародних актів теж закріплюють схожі цінності, наприклад, у Загальній декларації прав людини зазначено, кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність. Згідно з положеннями ст.6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. та ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на життя є невід’ємним правом людини, яке охороняється законом [1, с. 51].

Отже, бачимо, що право на життя є основоположним правом, яке має захищатися державою, тому варто зазначити, що питання кримінальної відповідальністі за кримінальні правопорушення проти життя є дуже актуальним у будь-який період розвитку суспільства.

Необхідно розглянути статистичні дані, щодо кримінальних правопорушень проти життя та здоров’я. Згідно з єдиним звітом про кримінальні правопорушення Офісу Генеральної прокуратури у 2019 році було виявлено 42 593 кримінальних правопорушень проти життя та здоров’я. З них 6 340 – умисного вбивства ( ст. 115 КК України),4 – умисного вбивства, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст.116 КК України), 19 – умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини (ст.117 КК України), 17 – умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст.118 КК України), 109 – вбивства через необережність (ст.119 КК України), 110 – доведення до самогубства ( ст.120 КК України) [2].

У 2020 році було виявлено 40 009 кримінальних правопорушень проти життя та здоров’я. З них 5 063 за статтею 115 КК України, 4 за статтею 116 КК України, 7 за статтею 117 КК України,17 за статтею 118 КК України, 119 за статтею 119 КК України, 74 за статтею 120 КК України [3].

У 2021 році було виявлено 33 601 кримінальних правопорушень проти життя та здоров’я. З них 4 665 за статтею 115 КК України, 3 за статтею 116 КК України, 8 за статтею 117 КК України,10 за статтею 118 КК України, 88 за статтею 119 КК України, 128 за статтею 120 КК України [4].

Отже, бачимо, що кримінальні правопорушення проти життя та здоров’я є досить поширеними, тому механізм призначення покарання має бути відповідним. Так держава має обов’язково вирішити проблеми, що стосується кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти життя.

Серед науковців значна увага була приділена дослідженню зазначеної проблематики, зокрема: В. В. Топчія, В. І. Антипова, В. Т. Маляренко, О. М. Джужа, М. І. Панова, І. П. Портнова, В. В. Сташиса, В. М. Дрьоміна, Ю. М. Антоняна, В. І. Борисова, О. Б. Сахарова, В.Є. Емінова та інші.

Мета курсової роботи полягає у здійсненні комплексного аналізу проблематики кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти життя.

Для досягнення визначеної мети передбачено вирішення таких основних наукових завдань:

1. Дослідити кримінальні правопорушення проти життя як суспільно небезпечні діяння;
2. Дослідження загальної характеристики кримінальних правопорушень проти життя;
3. Характеристика кримінальної відповідальності за просте умисне вбивство;
4. Дослідити актуальні проблеми кримінальної відповідальності за вбивство при обтяжуючих обставинах;
5. Аналіз кримінальної відповідальність за «Вбивство через необережність»;
6. Дослідження кримінальної відповідальності за «Доведення до самогубства».

Об’єктом дослідження суспільні відносини у сфері кримінально правового захисту життя особи

Предметом дослідження  є особливості кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти життя.

Методологічною основою дослідження стали: системно-структурний – при загальній характеристиці кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти життя; порівняльний метод – при характеристиці різних кримінальних правопорушень проти життя; статистичний метод збору інформації – при аналізі статистичних даних щодо кількості кримінальних правопорушень проти життя; психологічний метод – при досліджені особливостей характеру кримінальних правопорушень проти життя.

Структура та обсяг наукової роботи: курсова робота складається із вступу, чотирьохрозділів, що разом містять п’ять підрозділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг наукової роботи становить 37 сторінок, з них: основний текст – 33 сторінок, список використаних джерел – 3 сторінки. Список використаних джерел включає 24 найменувань.

 

РОЗДІЛ I. ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПРОСТЕ УМИСНЕ ВБИВСТВО

1.1 Проблеми кримінальної відповідальності за евтаназію

 

Найважливішим конституційним правом людини є право на життя, у жодному разі особу не можуть свавільно позбавити життя, за таке діяння настає кримінальна відповідальність. У цьому значенні досить важливим та актуальним є питання кримінальної відповідальності за евтаназію, адже українське законодавство не передбачає такого складу кримінально правопорушення.

Зараз в Україні ведуться досить різноманітні дискусії, щодо легалізації евтаназії та механізму контролю за даним процесом. Поки евтаназію не легалізують, то таке діяння все-таки варто вважати кримінально караним, але постають наступні питання: За якою статтею варто кваліфікувати такі дії? Чи існує в Україні налагоджений механізм притягнення осіб, які позбавили життя людину з мотивів співчуття до неї.

Варто зазначити, що у доктрині евтаназію поділяють на декілька видів. Розрізняють евтаназію з боку пацієнта та евтаназію з боку лікаря.

Евтаназія із боку пацієнта поділяють на:

1. добровільну евтаназію (даний вид характеризується тим, що пацієнт сам, тобто добровільно приймає рішення у юридичній формі щодо відключення його від приладів);
2. недобровільну евтаназію (даний вид характеризується, тим що пацієнт самостійно не може приймати рішення, за нього рішення про евтаназію приймають його рідні) [5, с. 39].

У доктрині кримінального права також розрізняють два види евтаназії з боку лікаря, а саме:

1. пасивну евтаназію;
2. активну евтаназію

Активна евтаназія застосовується лікарем, який усвідомлено застосовує певні дії після яких майже миттєво наступає смерть хворої особи. Даний вид може застосовуватися у різних формах:

1. «Убивство із милосердя особи» – застосовується тільки у певних ситуаціях, наприклад, якщо медичний працівник стежить за муками невиліковної хворої особи та не може їх полегшити чи припинити, тому він вирішує дати велику дозу ліків, в результаті чого наступає смерть.
2. «Самогубство задопомогою лікаря» – це тоді, коли медичний працівник дає певні ліки хворій особі і дана особа приймає їх.
3. Власне активна евтаназія – вона проявляється і без допомоги медичного працівника, хвора особа самостійно включає певний прилад, який призводить таку особу до швидкої смерті [6, с. 186].

Пасивна евтаназія виражається у формі добровільної дії, тобто самостійної відмови пацієнта від подальшого лікування, що спричиняє природну смерть.

У сучасному суспільстві в багатьох країнах легалізована евтаназія як засіб полегшення страждань хворої особи. Наприклад, у 1984 роців Нідерландах булов перше закріплено евтаназію на законодавчому рівні, це перша країна в світі, яка це зробила. Далі Бельгія та Люксембург легалізували евтаназію. Так, в 1999 р. країна Албанія легалізувала пасивну евтаназію для хворих осіб, що знаходяться в комі при згоді трьох родичів.

На жаль, що стосується українського законодавства, то воно забороняє евтаназію незалежно від виду і згідно з чинним Кримінальним кодексом України вона кваліфікується як просте умисне вбивство (вбивство без пом’якшуючих та без обтяжуючих покарання обставин).

Варто зауважити, що Кримінальним кодексом України не передбачено статті, яка регулювала б дії лікаря, який застосовує евтаназію. Як я вже зазначала вище, на даний момент, дії, які характеризуються  як евтаназія кваліфікуються як просте умисне вбивство, тобто вбивство за відсутності таких обставин як пом’якшуючі та обтяжуючі. На жаль, не існує в Кримінальному кодексі України норми, яка могла б передбачати кримінальну відповідальність за вбивство вчинене з прохання хворої особи і з мотивів співчуття до нього або задля полегшення його страждання.[7, с. 40].

Такі кримінальні правопорушення, як евтаназія, зазвичай кваліфікують за частиною першої статті 115 Кримінального кодексу України та розцінюють даний злочин як просте умисне вбивство. Санкція частини 1 статті 115 КК України за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині передбачає позбавлення волі на строк від семи до п’ятнадцяти років [10].

Щодо розповсюдженості евтаназії в Україні, то важко надати конкрентоївідповіді на це запитання та навести конкретну статистику. Український центр економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова певним чином проводить різні щодо розповсюдження евтаназії на території України, але вони не надають конкретних і чітких даних.

Наприклад, з поштовху евтаназії в Україні  відбулася прес-конференція «Евтаназія: в той час, як в Європі точаться суперечки, в Україні застосовують за замовчуванням» 24 листопада 2008 року. На даній конференції звертали увагу на проблеми, пов’язані з евтаназією в Україні. Насамперед, зазначалося про стан медичної допомоги в Україні, про  фінансування лікарень, яке б мала забезпечити держава, про малу заробітну плату медичному персоналу. Не зважаючи на досить високий рівень медичних технологій, більшості хворих осіб не можуть дозволити собі дорогі медичні ліки,  операції, тривале лікування, тому вони залишають лікарні та припиняють лікування, що призводить до помирання осіб вдома, деколи навіть у важких стражданнях, адже не має можливості купити прості знеболюючі ліки [5, с. 40].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!