Курсова робота “Проблеми юридичної відповідальності за порушенні працівником обов‘язку щодо нерозголошення комерційної таємниці”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ

1.1.   Визначення комерційної таємниці та її розголошення

1.2. Працівник та комерційна таємниця

РОЗДІЛ 2. ЗАХИСТ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ

2.1. Методи захисту комерційної таємниці

РОЗДІЛ 3. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА РОЗГОЛОШЕННЯ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ

3.1. Види відповідальності за розголошення комерційної таємниці

3.2. Проблеми під час захисту прав на комерційну таємницю

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Сьогодні не можливо уявити сучасну людину без вільного доступу майже до будь-якого виду інформації. Тобто, інформація стала першоосновою сучасного суспільного життя, предметом і продуктом сучасної соціальної діяльності, а в процесі створення, накопичення, збереження, поширення та обробки, у свою чергу, сприяла прогресу сфери засобів виробництва інформації, не оминаючи електронно-обчислювальну техніку, засоби телекомунікації та системи зв’язку. Простими слова, майже у кожного у кишені знаходиться смартфон за допомогою якого можна дізнатись будь-яку інформацію та передати її іншій особі.

Державні кордони стали практично прозорими для потоку інформації в результаті появи безлічі нових інформаційних результатів. При цьому, чим більше конкретна галузь втягується в комерційний обіг, тим більше необхідно захищати інтереси власників комерційної таємниці. Очевидно, що комп’ютерні технології є не єдиною загрозою комерційній таємниці. На сьогоднішній день гостро постає питання захисту бізнес-інформації, оскільки це важлива частина професійної діяльності сучасного суспільства.

Інститут    комерційної    таємниці    отримав визнання в законах України «Про  підприємства  в  Україні»,  «Про  підприємництво»,  «Про  інформацію»,  активно  розвивається  в  цивільному  та    господарському    праві,    відповідні  норми  включено  до  Цивільного  та  Господарського  кодексів  (наприклад,  у  Цивільному  кодексі  України  цьому   інституту   присвячено   цілу   главу).  В той самий час у трудовому законодавстві подібної ситуації не спостерігається – чинне законодавство про працю не містить положень щодо режиму використання комерційної таємниці та відповідальності за незаконне розповсюдження комерційної таємниці.

Наразі в законодавстві відсутні деякі основні положення, які б регулювали порядок використання комерційної таємниці у трудових відносинах, зокрема обов’язки працівників щодо збереження конфіденційної інформації, заходи роботодавця щодо її розголошення, типові форми тощо. Договори про конфіденційність, алгоритм дій роботодавця у разі виявлення факту незаконного розповсюдження комерційної таємниці, а головне – можливість відшкодування збитків за протиправну поведінку працівника.

Вітчизняні науковці розглядали та досліджували питання  визначення  поняття  комерційної таємниці та її ознак, таких як: Н. Вапнярчук, Ю. Капіца, Є. Краснов, Ю. Носік, О. Святоцький, Н. Северін, О. Середа, Д. Юсупова, О. Ярошенко й інші. У своїх наукових дослідженнях значна частина вчених  оглядали  комерційну  таємницю  як  об’єкт  господарських  відносин  та  інтелектуальну  власність  підприємства,   а дослідженням же приділеним   комерційній   таємниці   в контексті трудових відносин, приділялося мало уваги.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини у сфері юридичної відповідальності за порушення комерційної таємниці працівником.

Предметом дослідження є проблемні питання при розголошені працівником комерційної таємниці.

Метою роботи є дослідження проблематики юридичної відповідальності нерозголошення працівником комерційної  таємниці  в  розрізі  трудового  права, а також аналіз їх взаємовпливу та результатів спільної активності.

Згідно з поставленою метою визначено такі задачі дослідження:

1. є визначити поняття комерційної таємниці та її розголошення;
2. розглянути методи захисту комерційної інформації;
3. визначити види юридичної відповідальності працівника при порушенні комерційної таємниці;
4. проаналізувати проблеми під час захисту прав комерційної таємниці.

Методологія курсової роботи. З метою одержання найбільш достовірних комплексних результатів у роботі були використані такі загальні методи наукового пізнання як: порівняння, абстрагування, аналіз, синтез і структурний метод.

Значення роботи: висновки, що зроблені в результаті дослідження проблем юридичної відповідальності за порушенні працівником обов‘язку щодо нерозголошення комерційної таємниці, можуть бути використані в процесі подальшого удосконалення національного законодавства з цих питань. Сформульовані в дослідженні висновки можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників, а також при викладанні навчальних дисциплін.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів та п’ять підрозділів, висновків та переліку літературних джерел.

 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ

1.1. Визначення комерційної таємниці та її розголошення

 

Для дослідження проблем юридичної відповідальності за порушенні працівником обов’язку щодо нерозголошення комерційної таємниці, на нашу думку доречно розглянути і надати визначенню поняттю «комерційної таємниці» в цілому. Оскільки, значна частина науковці розглядало комерційну таємницю в розрізі цивільного та господарського законодавства, доречно приділити увагу дану питанню саме з огляду трудового законодавства.

Проаналізувавши чинний на сьогодні Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП), присутнє тільки одна незначна згадка про таке явище як комерційна таємниця. Пунктом 13 частини 4 стаття 49⁶ КЗпП вказано, що істотними умовами договору можуть бути вказано умови нерозголошення комерційної таємниці, забезпечення захисту інтелектуальної власності і використання об’єктів авторського права (у разі їх використання або створення у процесі трудової діяльності) та відповідальність за їх порушення [1]. На цьому, згадки комерційної таємниці в контексті КЗпП закінчуються, тобто не надано визначення даного поняття з огляду трудового права та не вказані особливості взаємодії працівника з наданою йому таємної (комерційної) таємниці на підприємстві на якому він працює.

Проте, на сьогодні цей недолік усуває проект Трудового кодексу України, зокрема ч. 3 ст. 32 до додаткових умов трудового договору відносить «застереження щодо нерозголошення комерційної таємниці та іншої захищеної законом інформації». Подальшого розвитку дана норма набула в ст. 42 Проекту «Умови трудового договору щодо нерозголошення державної, комерційної таємниці та іншої захищеної законом інформації», в якій зазначено, що «у разі прийняття чи переведення на роботу, що передбачає допуск до державної таємниці, працівник бере письмове зобов’язання щодо збереження державної таємниці [7].

Як було зазначено раніше, законодавство України про працю не містить прямого переліку основних (додаткових) положень трудового договору, а також не передбачає нерозголошення комерційної таємниці як одну з них. Якщо використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, під час виконання службових обов’язків необхідно виявляти під час укладення трудових договорів, то такі умовні трудові договори набувають все більшої популярності та актуальності з огляду на розвиток підприємництва в Україні та поширення конкуренції серед суб’єктів господарювання.

Комерційною таємницею також вважається:

а) вид конфіденційної інформації, вид інформації з обмеженим доступом [9, c.41];

б) засекречування всіх виробничих, торговельних і фінансових операцій і пов’язаних з ними документів суб’єктів господарювання, права організацій, банків, що охороняються законом [10, c.795];

в) право на вільне підприємництво для захисту особистих інтересів у відносинах з державою та іншими суб’єктами ринкових відносин [12, c.261]; г) індивідуальні підприємці , комерційні та захищене законом право некомерційної організації засекречувати інформацію про свою виробничо-господарську та фінансову діяльність, яка, будучи відома конкурентам або іншим третім особам, може завдати матеріальної та/або моральної шкоди власнику підприємства [18, c. 184].

У Цивільному кодексі концепція комерційної таємниці тлумачиться як невідома в повному обсязі або в певній формі та комбінації її компонентів і, як правило, стосується секретної інформації в тому сенсі, що вона недоступна для осіб такого типу. . У цьому відношенні інформація, якої вона стосується, має комерційну цінність і є предметом заходів, вжитих особами, які законно контролюють інформацію, які є адекватними для захисту конфіденційності існуючих обставин (ст. 505 ЦКУ).

Статтею 420 ЦКУ Визначити комерційну таємницю як об’єкт інтелектуальної власності. Таким чином, права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать тим, хто юридично ідентифікує інформацію як комерційну таємницю, якщо інше не обумовлено в договорі.

Зокрема, права інтелектуальної власності на комерційну таємницю включають:

1. право на використання комерційної таємниці;
2. виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;
3. виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;
4. інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ст. 506 ЦКУ) [2].

У свою чергу, статтею 162 Господарського кодексу України встановлено, що суб’єкт господарювання, який є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право перешкоджати неправомірному використанню цієї інформації третіми особами за умови, що ця інформація має комерційне призначення. . Оскільки інформація не відома третім сторонам і не може бути вільно доступна іншим на законних підставах, власник інформації вживає відповідних заходів для захисту її конфіденційності. Термін правової охорони комерційної таємниці обмежений часом [3].

Тому можна з упевненістю сказати, що склад та кількість інформації, яка становить комерційну таємницю, та порядок її захисту визначаються її власником або керівником підприємства самостійно відповідно до чинного законодавства. Компанія залишає за собою право розпоряджатися такою інформацією та вживати проти неї будь-яких судових заходів на власний розсуд, не порушуючи прав третіх осіб.

Крім того, володільцем комерційної таємниці підприємство має право визначати особу (особу), яка володіє, користується та розпоряджається інформацією, визначати правила обробки та доступу до інформації, а також інші умови, пов’язані з до комерційної таємниці. Однак слід зазначити, що не всій інформації бізнес може надати статус комерційної таємниці, таким чином обмежуючи доступ до неї третіх сторін, особливо регуляторів [12, с.152].

Про це йде мова у частині 2 статті 505 ЦКУ, якою визначено перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю. Зокрема, нею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці [2]. Крім того, громадяни-підприємці, які провадять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, можуть відносити певну інформацію до своєї комерційної таємниці.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!