Курсова робота ” Процес доказування та його структура “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ДОКАЗУВАННЯ 

1.1. Проблема визначення поняття доказування в кримінальному процесі 

1.2. Зміст кримінально-процесуального доказування 

1.3. Елементи кримінально-процесуального доказування 

РОЗДІЛ ІІ. ДОКАЗИ ТА ДОКАЗУВАННЯ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ: ПРОЦЕСУАЛЬНІ ВИМОГИ  

2.1. Доказування в кримінальному провадженні 

2.2. Проблеми використання доказів у кримінальному провадженні 

2.3. Система стандартів доказування у кримінальному процесі України 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. У теорії та практиці кримінального процесу тема доказування є однією з найважливіших. Це пов’язано з тим, що під час кримінального судочинства розглядається справи, від яких залежить доля людини. І правильність рішення суду залежить від того, наскільки точно будуть досліджені всі матеріали справи, а також чи буде додержано вимог закону.

Це дуже важливо, тому що головне завдання кримінального судочинства – дотримуватися всіх вимог закону, щоб кожна людина, яка вчинила злочин, була притягнута до відповідальності, а невинні люди не були покарані. На всіх етапах розвитку юриспруденції доказам і доказуванню приділялася важлива роль.

Дана проблема досліджувалася минулими та сучасними вітчизняними і зарубіжними процесуалістами. Однак у чинному кримінально-процесуальному кодексу України є чимала кількість прогалин. Зокрема, у вчених різні погляди на це, оскільки воно не включає в себе визначення самого поняття доказування. Відсутнє визначення походження доказів, що призводить до того, що в кримінально-процесуальній літературі немає абсолютно ніякої згоди щодо того, що вважається доказом, яке його походження, і чи існує різниця між цими двома поняттями.

Крім того, як показує практика, органи, які проводять досудові розслідування, не завжди дотримуються закону при виконанні своїх обов’язків. Все це визначає актуальність даної теми.

Основна мета цієї роботи – прояснити суть процесу доказування та основних проблем в цій галузі, розглянути основні концепції цього питання з різних точок зору, завдання полягає в тому, щоб проаналізувати певні позиції і вивести їх на основі найбільш об’єктивних і найбільш близьких до правдивості ситуації з різних питань, що стосуються доказів та доказування в кримінальному процесі.

Проблемі дослідження інституту доказів багато уваги приділяли такі вчені-процесуалісти, як: Л. Владимиров, Ц. Каз, Л. Карнеєва, Л. Кокорев, П. Лупинська, І. Мухін, В. Павич, А. Ратинов, М. Строгович, Ф. Фаткулін, І. Фойницький, М. Чельцов, Н. Якубович. Надбанням вітчизняної науки у цьому напрямі є праці: Ю. Грошевого, М. Михеєнка, С. Стахівського, М. Стефана, В. Тертишника, В. Фаринника та багатьох інших.

Водночас, розкриттю належності та допустимості доказів під час кримінального провадження, присвячена недостатня увага науковців, що не дозволило сформувати на сьогодні однозначний підхід до її визначення.

Метою даної роботи є дослідження кримінально-процесуальної характеристики доказів, вивчення значення доказів і їх класифікацію.

Мета наукового дослідження зумовила такі завдання:

1. Узагальнення видів доказів у кримінальному процесі;
2. Провести аналіз доказів у кримінальному судочинстві;
3. Визначити класифікацію доказів у кримінальному процесі;
4. Проаналізувати роль та значення доказів у кримінальному судочинстві;
5. Характеристика норм чинного законодавства України стосовно ролі та значенні доказів.

Об’єктом дослідження є поняття доказів у кримінальному процесі їх процесуальне значення.

Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції та теорії щодо системи доказів і доказування у кримінально – процесуальному законодавстві України.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять дві групи методів:

• загальнонаукові (історичний, системний, аналізу та синтезу);
• спеціальні (формально-логічний, порівняльно-правовий).

За допомогою формально-логічного та історичного методів аналізувалися процеси становлення і розвитку вчення про докази у кримінальному провадження.

 

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОПРОЦЕСУАЛЬНОГО ДОКАЗУВАННЯ

1.1. Проблема визначення поняття доказування в кримінальному процесі

 

Як загальна об’єктивна істина в цілому, так і окремі факти та обставини справи встановлюються слідчими органами, прокуратурою і судами тільки за допомогою кримінально-процесуального доказування, в ході яких збираються, перевіряються, оцінюються докази, і на їх підставі приймаються і обґрунтовуються процесуальні рішення.

Це пов’язано з тим, що доказування займає найбільшу частку у всій діяльності органів та осіб, які здійснюють процес, осіб, які беруть участь у цій діяльності, а також з тим, що нормативне регулювання й теоретичне дослідження проблем доказування посідає чільне місце в кримінально-процесуальному праві. У науці кримінального процесу головну роль відіграє теорія доказів (також звана ученням про докази).

Зрештою, в кримінальному процесі як науці, навчальній дисципліні, галузі права і практичній діяльності все зводиться до доказування і доказів, оскільки вони є основним змістом кримінального процесу [14, с. 115].

Сьогодні не існує нормативно закріпленого поняття доказування, тому різні науковці трактують його по-різному. Зокрема, на думку Лобойко Л. М. кримінально-процесуальне доказування – це здійснювана в правових і логічних формах частина кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, що полягає у висуванні можливих версій щодо системи юридично значущих обставин кримінальної справи, у збиранні, перевірці та оцінці доказів за цими версіями, а також в обґрунтуванні на досудовому слідстві достовірного висновку про доведеність вини особи та його подальше обстоювання у судових стадіях процесу [13, с. 115].

Удалова Л. Д. вважає, що доказування в кримінальному процесі – це діяльність, яка здійснюється в порядку, встановленому законом, слідчими органами, прокуратурою, судами, тими, хто проводить дізнання, іншими учасниками процесу збору, перевірки та оцінки доказів та їх процесуальними джерелами, а також формулювання, засноване на основі конкретних тез і наведення аргументів для їх обґрунтування [20, с. 105-106].

Коваленко Є. Г. визначає процес доказування як формування, перевірку, оцінку доказів та їх процесуальних джерел, обґрунтування висновків для встановлення об’єктивної істини та прийняття на її основі правильних, законних і справедливих рішень [9. с.114]. Як бачимо, вищезгадані вчені включають в процес доказування збору, перевірки та оцінки доказів, що проводяться слідчими органами, досудовими розслідуваннями, прокуратурами та судами.

На думку Костіна М. поняття доказування можна визначити наступним чином: це – діяльність у порушеній кримінальній справі судді, прокурора, слідчого, дізнавача, інших уповноважених кримінально-процесуальним законом суб’єктів, основу якої складають логічно-аналітичні операції з перевірки й оцінки сформованих доказів з метою встановлення підстав для кримінальної відповідальності і застосування покарання, захист невинних людей від необґрунтованих обвинувальних вироків шляхом використання доказів для обґрунтування та мотивації відповідних процесуальних рішень.

Цей вчений вважає, що збір і фактичні дії з перевірки доказів передують доказуванню і що результат є основою доказування [10, с. 36].  Таким чином, Костін М. виключає з поняття доказування збирання доказів і їх перевірки. Ми не згодні з цією точкою зору і більше схиляємося до думки попередніх трьох авторів. Ми вважаємо, що під доказуванням слід розуміти діяльність діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду по збиранню, перевірці та оцінці зібраних доказів та їх джерел та формування на їх основі відповідного висновку.

Неможливо почати процес доказування з оцінки доказів і відокремити цей етап від збору матеріалів, що належать до самої справи. Діяльність з доведення вини особи здійснюється при виконанні обов’язку, званого «тягар доказування». Сьогодні велика група вчених, які несуть тягар доказування, вбачає обов’язок органу дізнання, слідчого, прокурора і суду повно, всебічно і об’єктивно встановити шляхом збору, перевірки і оцінки доказів усі обставини, необхідні для правильного вирішення справи, в тому числі встановлення яких забезпечує законні інтереси обвинуваченого, потерпілого, інших учасників процесу.

Однак існує інша точка зору на обов’язок доказування. Обов’язок полягає в тому, щоб довести провину особи, яка вчинила злочин. Водночас у теорії кримінального процесу існує думка, що обов’язок доказування може переходити на обвинуваченого, підсудного та захисника [8, с. 90].

Ми вважаємо, що обов’язок доказування має покладатися на сторону обвинувачення, а не на обвинуваченому або підсудному. Протилежна точка зору суперечить принципам загального кримінального процесу та кримінального законодавству взагалі. За своєю гносеологічною сутністю кримінально-процесуальне доказування є свого роду пізнанням людської дійсності.

Тому в ньому застосовуються з урахуванням деталей усіх законів і категорій сучасної гносеології. Водночас кримінально-процесуальне доказування не є науковими в такому розумінні, що воно:

1) не спрямована на вивчення законів природи і суспільства (пізнавальна діяльність спрямована на з’ясування обставин конкретного діяння);

2) не може існувати нескінченно і обмежене процедурними строками;

3) здійснюється спеціальними суб’єктами за допомогою специфічних засобів, у визначеній кримінально-процесуальним законом формі. Однак кримінально-процесуальне доказування має багато спільного з науковим пізнанням, передусім з історичним, бо досліджуються події минулого [13, с. 116].

Тому на сьогоднішній день законодавчо не існує поняття кримінально- процесуального доказування. Через це в кримінально-процесуальній літературі існують певні суперечності щодо цього. Ми вважаємо, що необхідно включити в кримінально-процесуальний кодекс України положення, що закріплює це поняття.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!