Курсова робота “Психологічна профілактика суїцидальної поведінки”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОФІЛАКТИКИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІКИ 

1.1. Проблематика профілактики суїцидальної поведінки 

1.2. Основні закономірності та першопричини суїцидальної поведінки населення різних вікових груп 

1.3. Профілактика суїцидальної поведінки різних вікових груп населення в Україні 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І 

РОЗДІЛ ІІ. ПРОФІЛАКТИКА СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ МЕТОДАМИ КОГНІТИВНО-ПОВЕДІНКОВОЇ ТЕРАПІЇ (КПТ) 

2.1. Дііагностика та профілактика суїцидальної поведінки методами КПТ у дорослих 

2.2. Профілактика суїцидальної поведінки дітей та підлітків: досвід Інституту Бека 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

 ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Проблема асоціальної поведінки членів соціуму була і продовжує залишатися актуальною для більшості держав сучасного цивілізаційного простору. У той же час девіантна поведінка, пов’язана зі скоєнням протиправних дій та асоціальних вчинків, входить до основних проблем соціального устрою та приковує до себе увагу не тільки державних інститутів правоохоронної спрямованості, але і всього суспільства загалом.

Теоретичним та практичним вивченням даного питання займались такі дослідники та педагоги як Лєбєдєв Д.В., Назаров О.О., Тімченко О.В., Христенко В.Є., Шевченко І.О., Айдаралієв О.О., Максимов О.Л., Березин Ф.Б., Бек.А., Бек Дж. Попова О.Б., Фесун С.Є. та ін. 

Актуальність нашого дослідження полягає у тому, що суїцидальну поведінку необхідно аналізувати як різноманітний феномен, який залежить від характеру соціальних взаємозв’язків. Аналізуючи проблематику суїцидальної поведінки молоді також необхідно враховувати характеристику даного соціального шару. У той самий час дослідження цього феномена нездійсненно без урахування особливостей сучасної соціокультурної середовища.

Метою дослідження є визначення теоретичних та практичних аспектів суїцидальної поведінки, розвитку її першопричин, діагностики та профілактики.

Об’єктом дослідження є основні першопричини та закономірності суїцидальної поведінки різних вікових груп населення.

Предметом дослідження є профілактика суїцидальної поведінки дорослих та підлітків методами когнітивно-поведінкової терапії (КПТ).

Завдання дослідження:

1. Розкрити сутність поняття «суїцидальна поведінка»;
2. Виявити основні закономірності розвитку суїцидальних нахилів різних вікових груп населення;
3. Систематизувати відомості щодо особливостей організаційних умов попередження та профілактики суїцидальної поведінки різних вікових груп населення;
4. Обгрунтувати переваги когнітивно-поведінкової терапії (КПТ) як найбільш дієвого напрямку у профілактиці суїцидальної поведінки;
5. Розробити методичні рекомендації для психологічного консультування дорослих та підлітків із застосуванням технік когнітивно-поведінкової терапії (КПТ).

Методологічну базу дослідження становлять фундаментальні принципи психологічного консультування та діагностики; загальнонаукові (абстракція і конкретизація; аналіз і синтез; порівняння; протиставлення; індукція і дедукція) та теоретичні (аналіз літератури, архівних матеріалів, документації) для формування та постановки основного питання дослідження.

Практичне значення отриманих результатів полягає у розширенні досвіду щодо діагностики та попередження суїцидальної поведінки практичних психологів у закладах освіти, психологів-консультантів, коучів, лікарів, вчителів, вихователів та інших спеціалістів соціально-направлених сфер діяльності (як у професійній діяльності так і поза її межами).

Структуру і обсяг роботи. Курсова робота складається з вступу, двох розділів та висновків до кожного розділу; загального висновку до курсової роботи, додатків та списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОФІЛАКТИКИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІКИ

1.1. Проблематика профілактики суїцидальної поведінки

 

Вивчення основних форм та факторів, що впливають на виникнення суїцидальної поведінки серед різних груп населення, їх діагностика та профілактика представляє одну з головних медико-соціально-психологічних проблем сучасного суспільства. З точки зору сучасної психології терміни «самогубство» та  «суїцид», є синонімами. Суїцид (від англ. suicide) або самогубство – акт, що чинить особа у стані афекту, фрустрації, під впливом психічних дизгармоній. Суїцид є усвідомленим актом відходу з життя під впливами травматичних ситуацій, в наслідок яких власне життя – найвища цінність втрачає сенс для даної особи в силу особистісної психічної деформації, соціально-економічних і морально дестабілізуючих факторів [9].

Окрім безпосередньо суїциду розрізняють також суїцидальну поведінку та суїцидальну спробу. Суїцидальною поведінкою називвають поведінку, що включає до себе часті думки про суїцид, планування дій щодо позбавлення себе життя, суїцидальні спроби та сам суїцид. Суїцидальними спробами є будь-якиі прояви суїцидальної поведінки, що можуть мати або не мати летального результату[10]. Існують різні думки, теорії та концепції, що пояснюють суїцидальну поведінку. Першою фундаментальною науковою працею, що пояснює механізм формування суїцидальної поведінки, була робота соціолога Еге. Дюркгейма «Самовбивство. Соціологічний етюд»[8] вперше видана у 1897 року.

Він виділив чотири типи суїциду:

• Аномічний, що має місце в суспільствах з раптовим порушенням регуляції соціального життя та взаємовідносини індивіда з суспільством. Суїциди здійснюють особи, які втратили зв’язки з референтною групою, звичним способом життя, ціннісними установками. Типовими прикладами таких суїцидів є раптове безробіття, розлучення, вимушене міграція, економічні потрясіння. Зріст аномічних суїцидів збільшується за соціальної нестабільності, порушення суспільних цінностей.
• Фаталістичний, що мають місце в автократичних суспільствах, громадських структурах із жорстким регулюванням поведінки особистості. Це стосується в’язниць, армії, мілітаризованих організаціях.
• Егоїстичний суїцид, що визначається недостатньою інтеграцією суспільства, референтної групи чи сім’ї. Суспільні формації перестають регулювати та визначати поведінку людини. Індивід, опинившись на самоті, більше схильний до суїцидальної поведінки. Егоїстичні суїциди виникають у розлучених, старих і хворих людей із почуттям втрати свого «Я» як частини товариства.
• Альтруїстичний, що виникає у випадках, коли соціальна інтеграція є зайвою та індивід відповідно до громадських норм, правил поведінки, згідно з «регламентом» виконує суїцидальний акт. Це ритуал “саті” серед овдовілих жінок в Індії, “харакірі” серед чоловіків, що потерпіли поразку у Японії, героїчні вчинки із самопожертвою заради певної цілі (збереження товаришів на війні, порятунок дитини під час терористичного акту та ін.)

Е. Дюркгейм вперше показав, що рейтинг самогубств безпосередньо пов’язаний із соціальною інтеграцією людини – тобто ступенем, в який індивід почувається частиною великої групи. Самогубство найімовірніше у тому випадку, коли людина відчуває нестачу соціальних відносин, переживає самотність, особливо коли така проблема постає перед нею раптово, наприклад, у разі втрати роботи.

Психологічні концепції самогубств включають в себе такі концепції суїцидальної поведінки: психодинамічну, екзистенційно-гуманістичну та біхевіоральну. Основоположник психодинамічного спрямування у сучасній психології З. Фрейд створив першу психологічну теорію суїцидальної поведінки[20]. Вважаючи, що ненависть до самого себе, що спостерігається при депресіях, виникає як гнів щодо коханої людини, яку суб’єкти спрямовують назад, проти самих себе, З.Фрейд розглядав суїциди як крайню форму цього явища і висловлював сумніви у існуванні суїцидів без наявності більш раннього пригніченого бажання убити будь-кого ще.

К.Г. Юнг [23], засновник аналітичної психології, торкаючись питання самогубства, вказував на несвідоме прагнення людини до духовного переродження. Воно може стати важливою причиною смерті від своїх рук. Люди не тільки бажають піти від нестерпних умов справжнього життя, роблячи самогубство, вони поспішають зі своїм метафоричним поверненням до утроби матері. Тільки після цього вони перетворяться на дітей, новонароджених у безпеці. Архетипом самогубства у Г.Юнга є «Розп’яття»: після смерті людину чекає нагорода у вигляді нового життя внаслідок воскресіння.

Представниця неопсихоаналізу К. Хорні [21] вважала, що культура, релігія, політика та інші громадські сили входять у змову з метою спотворення розвитку дитини. Почуючись у небезпечному оточенні, діти розглядають світ як вороже середовище життя. Це спричиняє появу «основної тривоги». Суїцид може виникнути як наслідок дитячої залежності, глибоко укорінених почуттів неповноцінності. Самогубство може бути також «суїцидом виконання» через виникнення у людини почуття невідповідності стандартам, очікуваним суспільством. Відповідно до поглядів К. Хорні, суїцид є результатом поєднання внутрішніх характеристик особистості та факторів навколишнього середовища.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!