Курсова робота ” Шляхи удосконалення системи запобігання корупції в Україні “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. 

1.1. Аналіз теоретичних підходів до визначення поняття «корупція» 

1.2. Види і форми корупції 

1.3. Виникнення та розвиток корупції, система запобігання корупції 

РОЗДІЛ ІІ 

2.1. Аналіз зарубіжного досвіду  

2.2. Підвищення професійної обізнаності службовців 

2.3. Участь громадськості у заходах із запобігання та протидії корупції

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

РОЗДІЛ І.

1.1. Аналіз теоретичних підходів до визначення поняття «корупція»

 

Враховуючи закріплення визначення корупції на законодавчому рівні (Закон України «Про запобігання корупції»), видається доцільним категорично дослідити феномен корупції з точки зору теоретичних, політичних, економічних і соціологічних аспектів. Виявлення сутності явища, уточнення його детермінант і ознак дає можливість виявити межі явища і визначити, які суспільні відносини вимагають адміністративно-правового захисту.

Перш за все, необхідно з’ясувати етимологічне значення терміну «корупція». Це, згідно до Великого тлумачного словника української мови, визначається як використання службового становища посадової особи в особистих цілях; підкупність, продажність урядовців і громадських діячів [18].

Натомість Юридична енциклопедія терміна «корупція» (лат. corruptio – псування, розбещування, підкуп) дає значення діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг [41, с. 600].

В даний час існує безліч позицій вчених щодо змісту і природи явища корупції, а отже, і складу злочинів, що охоплюють це явище. В результаті виникають розбіжності в єдності визначення поняття «корупція». Об’ясненням цієї причини є стрімкий розвиток корупційних практик, які завжди на крок випереджають розвиток відносин у суспільстві, в результаті чого вживаються відповідні заходи по боротьбі з цим небезпечним явищем.

Враховуючи різноманітність і взаємозалежність галузей, де існує потенційна загроза корупційного ризику, а також відсутність одноосвічення у сприйнятті корупції вченими, доречно розглянути найбільш поширені підходи до розуміння досліджуваного явища.

Отже:

1. Традиційний (нормативно-ціннісний) – перша спроба пояснити корупцію. Порушуються не стільки правила моралі та етики. Ця теорія не обов’язково передбачає наявність грошей або інших економічних вигод. Досить того, що шкідливі наслідки викликані зловживанням владою і спрямовані на загальне благо чи суспільну користь.

Беручи до уваги таке сприйняття корупції, вона була визначена як неодмінний «супутник» політики [43, с. 482], наслідком корисливо-егоїстичних мотивів, соціальним злом, породженим протиріччями між представниками суспільства та держави [36, с. 303], порушенням норм офіційної поведінки та етики, а також неформальних соціальних норм поведінки, етики і моралі [31, с. 65].

Камлик М. також підкреслює шкоду суспільству і пропонує розуміти корупцію як діяльність державних службовців, депутатів, працівників правоохоронних і наглядових органів, суддів, посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. Вона спрямована на отримання незаконного особистого збагачення, використання свого статусу для своїх родичів і прибічників, а також інших інтересів і вигод, що суперечать інтересам суспільства [13, с. 99].

Необхідно виділити загальні недоліки більшості визначень, які по суті входять до неповного переліку можливих суб’єктів корупційних правопорушень. Є багато випадків ігнорування таких суб’єктів, як фізичні особи або особи, позбавлені влади (наприклад, суб’єкт злочинів, передбачених ст. 354, ст. 3684 , ст. 369 КК України).

2. Модерністський (класичний) – на відміну від попереднього підходу, в даному випадку акцент робиться на користь, вигоду (в основному вимірюваного в матеріальному світі або в грошовому вираженні). Знаки використання суспільного або соціального статусу залишаються постійними, але зловживання спрямоване на особисту вигоду: отримання незаконного доходу [10, с. 162], незаконне прийняття/надання майнових і немайнових послуг, благ і переваг [34, с. 10], особисте збагачення [35, с. 14], підкуп загалом визначає зміст корупції [24, с. 77].

Міжнародна програма громадської організації Transparency International характеризує досліджуване явище, що вивчається як зловживання владою, довіреною приватним інтересам [42]. Згідно зі статистикою, важко погодитися з наведеним вище твердженням автора, оскільки отримання матеріальних благ у всіх випадках не завжди є об’єктом корупції. Наприклад, працевлаштування близької людини або призначення на посаду члена сім’ї може бути чимось на зразок неправомірної вигоди.

3. Економічний (ринково-центристський) – порівняння корупції та тіньовим економічним ринком, де діють чіткі правила поведінки. Прихильники цього підходу розглядають корупцію як один з варіантів економічних дій [15, с. 14], функціональний засіб ефективного управління, реакцію суспільства на недоліки економічних процесів, інвестиції в статус, придбання держави, приватизацію державної влади.

Іншими словами, ті, хто наділений владою і управлінням, є її частиною, які не тільки служать економіці, а й отримують «власні дивіденди» в економіці і в цілому беруть активну участь.

4. Ревізоністський (функціональний) – характерний для суспільств, що розвивається, коли старі правові норми не відповідають новітнім моделям поведінки. Викладений підхід у чомусь схожий на економічний підхід, оскільки корупція є засобом врівноваження багатьох дестабілізуючих чинників та факторів, викликаних швидкими змінами [40, с. 34].

Характерні риси полягають не в державному регулюванні суспільних відносин, а, навпаки, в їх недостатності та недосконалості. Тому законність існування корупції як засобу регулювання видається сумнівною.

5. Політичний – розгляд корупції, як інструменту впливу на політичні процеси у державі, де відсутні (або недієві) демократичні інститути, а політичний режим набуває рис авторитарності. На думку вчених, такий підхід має такі особливості: сприйняття корупції як незалежного, неформального інституту, що володіє владою і ресурсами; «патології» політики політики та клептократичного політичного режиму [43], основної політичної проблеми кінця XX – початку XXI ст. [32, с. 191]. Без чіткої політичної волі доцільно погодитися з вищевказаною позицією, оскільки немає ефективності заявлених заходів по боротьбі з корупцією, які залишаються «грізною зброю» тільки на папері.
6. Біхевіористичний (соціально-психологічний) – розгляд корупції як соціально-психологічного явища з точки зору поведінкової діяльності членів суспільства. Прихильники цього підходу підкреслюють особливості таких явищ сукупність людських пороків (жадібності, заздрості, ліні тощо) [25, с. 143]; спотворена форма домінування над власним соціальним статусом [2, с. 380]; порушення формальних і неформальних інституційних обмеження [38, с. 186]; супроводжується деморалізацією суспільства та девальвацією моральних цінностей [30, c. 73].

За відсутності сфери державного управління і, отже, офіційного становища необхідно відразу дати зрозуміти, що зловживання у вигляді людських пороків не сприймається як прояви корупційних діянь.

7. Інституційний (державно-управлінський) – сприйняття корупції як різновиду державних відносин. Такий підхід характеризується обміном повноважень державних службовців для задоволення особистих потреб державних службовців [40, с. 15]; є показником ентропії адміністративної системи [11]; призводить до розпаду влади, занепаду і соціального управління [37, с. 192]; симптом того факту, що система управління серйозно зіпсована [3, с. 15]. Беручи до уваги правовий характер дослідження, видається необхідним вказати і на законодавчий підхід окреслення корупції.

Таким чином, основним нормативно-правовим актом у сфері протидії корупції є Закон України «Про запобігання корупції», прийнятий Верховною Радою України (14 жовтня 2014 р.).

Нормативна інтеграція поняття «корупція» передбачена у ч. 1 ст.1 Закону України «Про запобігання корупції». Відповідно до цього під корупцією слід розуміти використання особою, зазначеною у ч. 1 ст.

3 цього Закону, отримувати неправомірні вигоди або приймати такі вигоди, або прийняття обіцянки / пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка / пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у ч. 1 ст. 3 цього закону, або якщо від іншої фізичної або юридичної особи вимагається переконати цю особу незаконно використовувати надані їй службових повноважень або пов’язаних з ними можливостей.

Ґрунтуючись на аналізі наведеної вище позиції (підходів), Н. Кузнєцова, пропонує розглядати корупцію не тільки як юридичне, але і як соціальне, економічне і моральне явище [23, с. 16], а В. Ковальов зазначає, що корупція може принести кризу в політику, економіку і управління [15, с. 271]. Таким чином, феномен корупції не можна вивчати тільки з юридичної точки зору, оскільки при недбалому ставленні до соціальної, політичної та економічної основи цього явища ймовірність повного і всеосяжного визначення поняття «корупція» невелика.

 

1.2. Види і форми корупції

 

«Високорівнева» (або «елітарна», «можновладна») корупція характерна для вищих рівнів влади (високопоставлені чиновники, центральні адміністративні органи, центральні правоохоронні органи, судова система). Саме на цьому рівні розробляються корупційні схеми і створюються корупційні мережі.

До основних форм «високорівневої» корупції слід віднести:

• корупційний лобізм;
• корупційний протекціонізм і фаворитизм;
• надання монополії щодо певного виду комерційної діяльності;
• перехід державних посадових осіб на керівні посади комерційних структур, які вони, перебуваючи при владі, підтримували за державний рахунок;
• перешкода в отриманні спеціальних дозволів, ліцензій на зайняття певними видами діяльності (так званий «державний рекет», або торгівля дискреційною владою);
• призначення на відповідальні державні посади;
• поєднання державної служби з комерційною діяльністю; – роздавання податкових пільг;
• таємні внески на політичні цілі, внески на вибори з наступними «дивідендами» у вигляді високих державних посад тощо.

Найбільш уразливими сферами «високорівневої» корупції є:

• бюджетна сфера (у тому числі міжнародна валютна допомога);
• контроль над тіньовою економікою та нелегальним бізнесом;
• митна сфера;
• паливно-енергетичний сектор;
• приватизація державного майна;
• розподіл державної власності, землі та природних багатств України.

2. Корупція в середніх ешелонах влади (обласного рівня). Практично тотожна корупції «елітарній».Через низький рівень влади у корумпованих чиновників в регіоні менше можливостей використовувати державну власність в особистих цілях. Менше припливу коштів, менше великих державних об’єктів і обмежені бюрократичні повноваження. Однак, враховуючи звичайні арифметичні цифри бюрократів, збиток від корумпованих чиновників такого рівня малоймовірний.
3. Корупція «низова» (дрібного чиновництва), тобто держслужбовців які безпосередньо проводять роботу з підготовки управлінських рішень, висновків, готують або видають відповідні дозволи, інші документи, здійснюють контрольні дії, розслідування справ, безпосередньо притягають до правової відповідальності (рівень районів, міст, районів у містах). Дрібна управлінська (низова) корупція має свою кількісну та якісну характеристику (ознаки).

Специфіка сфер її поширення полягає в такому:

1) це місцевий локальний рівень (рівень муніципальної влади), де не вирішуються питання глобального, довгострокового характеру;

2) об’єктом корупції в даному випадку є задоволення «поточних» потреб громадян політичного характеру (отримання довідок, фінансова допомога, реєстрація, відкриття власного бізнесу тощо).

Найбільш «корупційно-небезпечні» сфери дрібної корупції:

1. дозвільно-ліцензійна система;
2. житлово-комунальне та побутове обслуговування населення;
3. контрольно-наглядова діяльність;
4. митна сфера (дрібні порушення правил митного режиму, дрібна контрабанда, тощо);
5. правоохоронна діяльність;
6. система охорони здоров’я;
7. сфера дрібного підприємництва;
8. сфера освіти та дошкільного виховання.
9. Корупція «від злиднів». Найбільш безпечний вид корупції. Це здійснюється не постійно, а дрібними бюрократами, залежно від ситуації або в тому випадку, якщо вже виникла «дуже складна фінансова ситуація». Її відносна безпека полягає в тому, що корупційні дії вчиняються посадовими особами, які володіють досить високим моральним рівнем, люблять свою країну і поважають свій народ [1, с. 23].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!