Курсова робота ” Сімейні правовідносини: поняття, види, суб’єкти та об’єкти “

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. СІМЕЙНІ ПРАВОВІДНОСИНИ: ЗАГАЛЬНОТЕРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА 

1.1. Поняття, ознаки та види сімейних правовідносин 

1.2. Природа та сутність сімейних правовідносин 

1.3. Підстави виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин 

РОЗДІЛ ІІ. СУБ’ЄКТНО-ОБ’ЄКТНІ СКЛАДОВІ ТА ЗМІСТ СІМЕЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН 

2.1. Суб’єкти сімейних правовідносин: поняття та особливості 

2.2. Об’єкти сімейних правовідносин: поняття, ознаки та види 

2.3. Зміст сімейних правовідносин 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Становлення України як суверенної незалежної держави передбачає не тільки систематизацію чинних законів, а й створення нової правової бази сучасного суспільства, що потребує детального вивчення шлюбно-сімейних відносин та їх законодавчого врегулювання.

В цілому, правові відносини є необхідним елементом існування та функціонування цивілізованого суспільства. Незважаючи на постійну увагу вчених, рухи понять, знаків, функцій, елементів, основ походження і правових відносин залишаються реальними об’єктами наукових досліджень і дискусій. Що стосується правових відносин у сім’ї, то вони останнім часом розвиваються динамічно і часто кардинально по-іншому і порівняно з розвитком таких відносин ще декілька десятиліть чи років тому.

У сучасній Україні дуже актуальним питанням як в економічному, так і в морально-етичному, культурному та соціальному аспектах є сімейне право та їх регулювання. Вони лежать в основі розвитку та формування суспільства і регулюються положеннями сімейного права. Сімейне право займає одне з провідних місць серед інших галузей права. Так, кожному потрібна сім’я. Наявність сім’ї впливає на розвиток суспільства, тому є фактором, що підвищує соціальну активність.

Крім того, сім’я закладає фундамент культури, духовності та моральності в розвитку суспільства. Таким чином, можна сказати, що перед суспільством і державою стоїть завдання належного регулювання сімейних відносин, зміцнення сім’ї та становленню шлюбних відносин.

Ю. С. Червоний, В. О. Рясенцев, Г. К. Матвєєв, І. В. Жилінкова, В. С. Гопанчук, Є. М. Ворожейкін та інші, присвятили свої наукові роботи загальнотеоретичному визначенню сімейних правовідносин.

Деякі аспекти сімейних відносин висвітлені в роботах таких вчених: О. І. Сафончик, В. Ковальська, М. Бориславська, Л. Афанасьєва та інші.

Метою дослідження є всебічний аналіз і вивчення сфери сімейних правовідносин, особливостей законодавчого регулювання в цій сфері.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

1. Охарактеризувати поняття та види сімейних правовідносин;
2. Проаналізувати особливості і ознаки сімейних правовідносин;
3. Визначити поняття «об’єкт», «суб’єкт» та «зміст» сімейних правовідносин;
4. Проаналізувати причини, зміни і припинення сімейних правовідносин;
5. Охарактеризувати договірне регулювання сімейних правовідносин;
6. Дослідити суть здійснення сімейних прав та сімейних обов’язків;
7. Охарактеризувати, як захистити права та інтереси сі’’ї.

Об’єктом дослідження виступають сімейні правовідносини.

Предметом дослідження є законодавство України у сфері регулювання сімейних правовідносин, особливості класифікації, регулювання та захисту цих прав.

Методи дослідження. Діалектичний метод дозволив обґрунтувати закономірний характер формування еволюційного підходу до тлумачення права, виявити правові традиції в рамках яких відбувався його розвиток. Антропологічний підхід відіграв важливу роль у вивченні шлюбно-сімейних правовідносин як особливого об’єкту правової інтерпретації. Використовуючи герменевтичний метод, розкривається концепція автономного тлумачення термінів по даній темі. У дослідженні також було використано системний метод, за допомогою якого, зокрема, виявлено взаємозв’язок між принципами тлумачення, класифікації та застосування сімейних правовідносин. Під час вивчення законодавства України у сфері регулювання сімейних правовідносин було використано формально-юридичний метод.

Структура і обсяг курсової  роботи.  Курсова  робота складається з вступу,  двох розділів,  висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 31 сторінок друкованого тексту. Список використаних джерел налічує 16 найменувань.

 

РОЗДІЛ І. СІМЕЙНІ ПРАВОВІДНОСИНИ: ЗАГАЛЬНОТЕРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

1.1. Поняття, ознаки та види сімейних правовідносин

 

Під сімейними правовідносинами слід розуміти стосунки, що виникають внаслідок шлюбу, споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання. Крім того, вони можуть виникнути в результаті встановлення опіки та піклування.

Слід зазначити, що сімейне законодавство, як вже підкреслювалося, регулює не всі відносини, що виникають у зв’язку з шлюбом і сім’єю. Таким чином, формування почуття обов’язку по відношенню до батьків, дітей та інших членів сім’ї, побудова сімейних відносин, заснованих на взаємній любові і повазі, підтримці та взаємодопомоги, може бути забезпечено нормами моралі, а не нормами права. І норми права тільки сприяють цьому.

Як правильно описано в літературі, правові норми, що встановлюють умови та процедури укладання шлюбу, є початковими етапами правового регулювання тих майнових і особистих немайнових відносин, які починають розвиватися серед тих, хто висловив бажання вступити в шлюб. Не є, наприклад, сімейними відносини між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, оскільки заручини не породжують обов’язку вступу у нього. Водночас у цих осіб можуть виникати цивільно-правові зобов’язання. Отже, відповідно з ч. З ст. 31 СК особа, яка відмовляється вступати в шлюб, зобов’язана відшкодувати іншій стороні витрати, понесені нею у зв’язку з підготовкою до реєстрації шлюбу та весілля [14].

На додаток до вищесказаного слід зазначити, що сімейні правовідносини мають суто особистий характер. Їх правомочними та обов’язковими учасниками є певні особи. Тому для цих правовідносин, як описано в літературі, є характерною відсутність абсолютних правовідносин. У той же час як підкреслюють А. Сергєєв і О. Іоффе, серед сімейних правовідносин існують і відносні правовідносини, в яких одночасно беруть участь троє, іноді більше суб’єктів з незалежними правами та інтересами.

Прикладом можуть служити правові стосунки між батьками і дітьми. Однак у цьому випадку, М. Антокольська вказує, що правові відносини дитини з кожним батьком суто індивідуальні, тому зобов’язання, передбачені в цивільному праві, не поширюються більш ніж на одну людину.

А. Сергєєв визнає, що кількість абсолютних сімейних відносин може бути дуже обмеженою. На його думку, це відносини, пов’язані з правом власності подружжя, які регулюються цивільним правом, який побудований за моделлю абсолютних правовідносин. Навряд з цим твердженням можна погодитись повністю. Адже згідно з ч. 1 ст. 60 СК майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Особливістю суб’єктивного складу правовідносин, що виникають із спільної власності, є її множинність учасників. Таким чином, правовідносини виникають не тільки між власником і не власником, а й між власниками. У літературі проводиться відмінність між зовнішніми правовідносинами, пов’язаними зі спільним володінням (між співвласниками, з одного боку, і не власниками – з другого), і внутрішні (між самими співвласниками).

Зовнішні правовідносини учасників спільної власності з третіми особами є абсолютними, що проявляється в тому, що співвласник наділений суб’єктивним правом спільної власності, а зобов’язані особи, коло яких не обмежене, повинні утримуватись від порушення цього права. Особливістю цих відносин є те, що правомочною стороною є не одна особа, а декілька [2].

Внутрішні правовідносини є відносні за своєю структурою. Зрештою, всі співвласники індивідуалізовані. Водночас їх внутрішні права та взаємні обов’язки обумовлені наявністю сумісної власності як «стисненого» права, що опосередковує ставлення до речей «як до своєї», і їх виникнення не потребує додаткових юридичних фактів. Тому, незважаючи на те, що ці правовідносини є відносні за своєю структурою, вони залишаються правовідносинами, пов’язаними з правами власності.

У цьому відношенні точка зору В. Рясенцева видається більш точною і, який залежно від характеру захисту розрізняє:

1) відносні права, що характеризуються абсолютним характером захисту від порушень з боку інших (право батьків, а у разі їх відсутності інших законних вихователів на виховання дітей);

2) абсолютні права з деякими відносними ознаками (право дружини і чоловіка на їх спільне майно);

3) відносні права без ознак абсолютного захисту (особисті немайнові права та обов’язки подружжя, права та обов’язки дружини і чоловіка по утриманню).

Таким чином, перераховані вище особливості сімейних відносин свідчать про те, що в комплексі вони утворюють галузеву єдність, що якісно відрізняється від єдності цивільних правовідносин і правовідносин, які складаються в інших галузях права.

Норми сімейного права регулюють різні види сімейних відносин, в результаті чого останні набувають якості правовідносин, тобто тих відносин, які відповідають нормами сімейного права. В сімейно-правовій літературі традиційним є широке розуміння поняття «сімейні правовідносини».

Воно включає:

а) правовідносини між членами сім’ї (внутрішні сімейні правовідносини);

б) правовідносини, які виникають поза сім’єю, але визнаються сімейними (зовнішні сімейні відносини).

Сімейні правовідносини мають загальні і спеціальні ознаки. Спеціальними ознаками є ті, що характерні саме для сімейних правовідносин, і певною мірою відрізняють їх від інших цивільних правовідносин. Загальні ознаки, навпаки, характеризують спільні риси, властиві всім цивільним правовідносинам.

Ознаками, які притаманні сімейним правовідносинам (спеціальні ознаки) є:

• спеціальний суб’єктний склад (суб’єктами сімейних правовідносин можуть бути тільки фізичні особи);
• своєрідність юридичних фактів, які породжують сімейні правовідносини (шлюб, материнство, батьківство, спорідненість тощо);
• тривалість існування (сімейні відносини, як правило, є тривалими за часом);
• індивідуалізація учасників і неможливість передачі прав та обов’язків іншим особам;
• особисто-довірчий характер відносин.

До загальних ознак, тобто тих, що притаманні усім цивільним, у тому числі і сімейним правовідносинам, належать:

• рівність учасників правовідносин;
• автономія їх волі;
• майнова самостійність.

Сімейні правовідносини, як і будь-які інші цивільні правовідносини, виникають між особами, які є рівними між собою. Це не відносини влади і підпорядкування, притаманні, наприклад, адміністративно-правовим відносинам. У стосунках між батьками і дітьми немає вертикальних відносин. Батьки не мають влади над своїми дітьми. У своєму ставленні до дітей вони повинні виходити з того, що є люди, у яких є свої права та інтереси.

Крім того, дитина має право посилити захист своїх прав навіть перед батьками, якщо вони неналежно виконують батьківські обов’язки.

 

1.2. Природа та сутність сімейних правовідносин

 

За своєю природою відносини, що підпадають під дію сімейного права, діляться на два види:

а) особисті;

б) майнові.

Такий поділ в цілому традиційний для цивільного права і, як відомо, є основною класифікацією цивільно-правових відносин.

Сімейні правовідносини не є винятком. Норми права регулюють особисті відносини, що виникають, наприклад, між подружжям з приводу зміни прізвища під час реєстрації шлюбу, вирішення всіх проблем у сімейному житті, між батьками та дітьми з питань виховання дітей, між іншими родичами та дітьми з питань спілкування тощо. Ці майнові правовідносини виникають у зв’язку щодо спільного та роздільного майна подружжя, батьків та дітей, управлінням та розпорядженням майном, взаємним утриманням членів сім’ї та інших родичів тощо [4].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!