Курсова робота “Систематизація законодавства: поняття, способи, види. Стан в Україні”

ЗМІСТ

 

ВСТУП 

РОЗДІЛ І. СУТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА 

1.1. Поняття та юридична природа систематизації законодавства 

1.2. Основні принципи систематизації законодавства 

РОЗДІЛ II. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПОСОБІВ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА 

2.1. Кодифікація як самостійна форма систематизації 

2.2. Сутність інкорпорації законодавства 

2.3. Консолідація – поняття та значення 

РОЗДІЛ IIІ. СТАН СИСТЕМАТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ 

ВИСНОВКИ 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

 

ВСТУП

 

Поточні суспільні відносини характеризуються активністю світових геополітичних трансформацій, які називають  «часом потрясінь». Для України період утвердження як держави синхронізувався з активними спробами відмовитися від радянських правових тенденцій, реформувати законодавство у напрямі, націленому на євроінтеграцію. Першим кроком до такого курсу став вступ України до Ради Європи у 1995 році, а з 2014 року українська спільнота спостерігає за розвитком відносин України та Європейського Союзу. Європейський Союз має високі вимоги до систематизації законодавства України, оскільки це є необхідним інтеграційним кроком у європейську спільноту та, водночас, шляхом забезпечення принципів правової держави та верховенства права.

Однією з основних вимог є забезпечення логічної та визначеної структури законодавства, що дозволяє зрозуміти повною мірою та ефективно використовувати правові норми. Це включає в себе не тільки систематизацію самого законодавства, але й його узгодження з міжнародними стандартами та принципами. Також Європейський Союз вимагає від України забезпечення стандартів прозорості та відкритості діяльності владних органів та установ, зокрема, шляхом публікації всього законодавства Європейського Союзу в Інтернеті та забезпечення вільного доступу до нього.

Нарешті, Європейський Союз вимагає від України дотримання принципів демократії та розвитку громадянського суспільства, з огляду на що систематизація та оновлення законодавства України є одним із основних елементів у відносинах з ЄС та є необхідною умовою для успішної європейської інтеграції та забезпечення правової держави в Україні, оскільки сприяє забезпеченню однакового розуміння правових норм усіма заінтересованими особами суб’єктами, а також полегшує їх застосування уповноваженими суб’єктами, забезпечує зміцнення довіри до правової системи та владних інститутів.

Окрім того, систематизація законодавства допоможе виявляти прогалини, неузгодженості та протиріччя між законами, окремими правовими нормами, що надає можливість виробити нові законодавчі ініціативи та ефективно реформувати законодавство, і це зумовлює актуальність нашої роботи

Мета роботи полягає у дослідженні поняття систематизації законодавства, а також основних способів та видів систематизації законодавства.

Досягнення означеної мети відбувалося шляхом розв’язання таких завдань:

1. вивчити суть та значення систематизації законодавства;
2. здійснити загальну характеристику способів систематизації законодавства;
3. визначити стан систематизації законодавства в Україні та основні шляхи вдосконалення систематизації законодавства.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері законотворчості.

Предмет дослідження – суспільні відносини, що пов’язані із систематизацією законодавства.

Методи дослідження: філософські: діалектичний, синергетичний – дослідження систематизації законодавства як динамічної категорії розвитку, метафізичний – дослідження наукового поняття систематизації законодавства; загальнонаукові: формально-логічний і соціологічний метод, аналіз, синтез дозволили визначити значення систематизації законодавства.

Джерела дослідження. Джерелами дослідження слугували наукові статті, монографії, національні нормативно-правові акти, інші публікації.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, п’яти підрозділів, загальних висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи – 36 сторінок, основної частини тексту – 30 сторінок, кількість найменувань у списку використаних джерел – 43 найменування.

 

РОЗДІЛ І. СУТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА

1.1. Поняття та юридична природа систематизації законодавства.

 

Юридична природа систематизації законодавства чітко прослідковується із найдавніших часів існування держави та суспільства. Стародавній Шумерський кодекс Ур-Намму був складений приблизно в 2050–1230 рр. до н.е. і є найдавнішим із відомих кодексів. Через три століття вавилонський цар Хаммурапі видав закони, названі на його честь .Важливі кодифікації були розроблені в Стародавній Римській імперії зі зведеннями «Lex Duodecim Tabularum» і «Corpus Juris Civilis», однак ці кодифіковані акти були радше винятками, ніж правилом, оскільки більшість римських законів залишалася здебільшого некодифікованою [43].

Визначними та більш схожими на сучасні ранніми прикладами кодифікацій були Литовські статути XVI ст. Тенденція до кодифікації набула розвитку в епоху Просвітництва та була реалізована у кількох європейських країнах наприкінці XVIІІ ст., однак широкого поширення систематизація законодавства як явище набула лише після введення в дію французького Кодексу Наполеона (1804 р.), який суттєво вплинув на правові системи багатьох інших країн [42]. У правовій науці поняття системи права та законодавства має свою специфіку, адже сучасна юридична література пропонує різні визначення поняття «система права», похідним від яких є поняття «система законодавства».

Здебільшого, система права розглядається як внутрішня будова права, тобто як структура взаємопов’язаних юридичних норм і принципів, що регулюють суспільні відносини, яка є об’єктивно існуючою, а також відображає історичні та культурні особливості права. Система права представляє собою нормативне утворення, тобто набір законів, правил і принципів, що регулюють поведінку людей, вона демонструє єдність юридичних норм та їх диференціацію, різноманітність інститутів і правових підгалузей і галузей. Також система права є гнучкою, адже показує існуючі та такі, що перебувають на стадії розвитку суспільні відносини; ідеальна система права відповідає потребам суспільства та вчасно реагує на такі запити. Норма права є важливим, але не єдиним складовим елементом системи права [16].

Слід зауважити, що норма права є головним елементом системи права, який формує всі інші, більш складні правові елементи, такі як інститути та галузі. Отже, норма права є основою і відправною точкою для систематизації права [5]. Нормативність є ознакою, яка показує зв’язок між системою права та системою законодавства. У юридичній науці немає однозначного розуміння системи законодавства.

Аналіз різних підходів до визначення поняття законодавства дає можливість виділити такі підходи:

1) сукупність всіх законів та підзаконних нормативних актів;

2) система нормативних правових актів органів законодавчої влади, Президента та уряду;

3) сукупність всіх нормативних актів органів законодавчої влади;

4) система, що включає у себе лише закони [16].

У цьому контексті підлягають систематизації конкретні форми права. Тому важливо підкреслити, що система законодавства в широкому розумінні (закони, інші нормативні акти) є однією з найважливіших складових правової системи. На відміну від системи права, яка включає всі норми, що регулюють відносини у суспільстві, система законодавства зосереджена на правових актах, прийнятих органами законодавчої  та виконавчої влади. Таким чином, система законодавства є підмножинною системою права і включає тільки ті норми, які мають законодавчий характер [24].

Відповідно до словника-довідника «Економіка і право», систематизація права є процесом упорядкування та удосконалення правових норм. Великий юридичний словник визначає систематизацію законодавства як постійну форму розвитку та упорядкування діючої правової системи та дефініціює систематизацію законодавства як процес зведення нормативних правових актів до єдності шляхом зовнішньої або внутрішньої обробки їх змісту. При цьому, поняття систематизації права і систематизації законодавства ототожнюються [24].

Професор С.В. Пєтков вважає, що систематизація законодавства – це діяльність з упорядкування чинних нормативно-правових актів у єдину узгоджену систему з метою забезпечення ефективного правового регулювання.  Також правознавець переконаний, що головною частиною систематизації законодавства є досягнення внутрішньої єдності юридичних норм шляхом усунення колізій і прогалин, адже це  дозволяє підвищити ефективність законодавства та упорядкувати правовий матеріал, розмістивши його за певними розділами та рубриками, тобто здійснити класифікацію, що забезпечує зручність використання законодавчого масиву. С. В. Петков розрізняє дві види систематизації: внутрішню та зовнішню: внутрішня систематизація передбачає внутрішню обробку нормативних актів з метою досягнення внутрішньої єдності норм права. Зовнішня систематизація стосується процедури класифікації нормативних актів після їх внутрішньої обробки. У науковій літературі немає значної кількості дискусій щодо видів систематизації законодавства, адже більшість науковців погоджується із наведеним підходом [28].

Систематизація законодавства передбачає встановлення певних правил та принципів, які дозволяють зорієнтуватися у всій складній системі правових норм і забезпечити доступ до них. Систематизації піддаються конкретні форми права, такі як Конституція України, кодекси, закони. Наприклад, в Україні здійснюється систематизація Кодексу законів про працю, Цивільного кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення тощо [20]. Отже, система права та система законодавства мають різні складові елементи, але вони взаємопов’язані та взаємодіють між собою. Норма права є первинним елементом системи права, а система законодавства є важливим складовим елементом системи формалізованого права, що відображається в законодавчих актах.

 

1.2. Основні принципи систематизації законодавства.

 

У попередньому підрозділі роботи було встановлено, що в сучасній юридичній літературі систематизація законодавства розглядається як вид діяльності, що здійснюється загальними та спеціальними суб’єктами із впорядкування чинного законодавства. Як вид соціально значущої діяльності у сфері права, систематизація законодавства має відповідати певним завданням і правилам.

Принципи систематизації законодавства – це основоположні ідеї, засади, вихідні положення, на яких ґрунтується систематизація законодавства. Хоча принципи систематизації законодавства не є предметом значущих наукових розвідок, деякі дослідники вважають, що класифікацію та характеристику принципів правотворчості можна використати для розуміння принципів систематизації законодавства. Наприклад, М.О. Качинська зазначає, що в науковій літературі існує багато позицій щодо визначення принципів систематизації нормативно-правових актів, але найбільш доречним є акцент на принципі законності, що передбачає дотримання суб’єктами встановлених законодавством процедур та правил, а також збереження відповідності положенням Основного Закону [19].

Безуса Ю. О., у свою чергу, вважає, що принципи систематизації нормативно-правових актів засновані на принципах права, основоположних принципах права і принципах правотворчості. Хоча систематизація законодавства є частиною правотворчості, вона відрізняється від принципів систематизації законів. Принципи органів, які здійснюють процес правотворчості в державі, є притаманними і для їхньої правотворчої діяльності [3]. Принципи систематизації законодавства, виходячи із загальної теорії права, можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні принципи права є універсальними і до них відносять принципи справедливості, свободи, рівності та гуманізму [4].

До спеціальних принципів систематизації законодавства можна віднести:

1. принцип повноти (комплексності);
2. принцип доцільності;
3. принцип оперативності;
4. поєднання системності та ієрархічності.

Науковці також напрацювали такі принципи кодифікації законодавства:

1. системність законотворчих (і взагалі нормотворчих) робіт;
2. соціальна обумовленість й економічна обґрунтованість законодавчих актів;
3. повнота нормативно-правового регулювання суспільних відносин;
4. подолання внутрішньої неузгодженості й суперечностей у правовій системі;
5. стабільність законодавства й пов’язана з цим стабільність у нормативно-правовому регулюванні;
6. утвердження верховенства права, підпорядкування Конституції, конституційність законів і законність підзаконних нормативно-правових актів;
7. забезпечення техніко-юридичної досконалості, уніфікації та мовної (насамперед термінологічної) узгодженості законодавчих актів [11, с. 35].

На основі наведеного можна стверджувати, що принципи систематизації законодавства не повинні бути тотожні з принципами нормотворчості. Це обумовлено тим, що систематизація законодавства може здійснюватись різними способами, такими як кодифікація, інкорпорація, консолідація та зведення, які не обов’язково мають риси нормотворчості. Проте не можна ігнорувати принципи правотворчості у процесі систематизації законодавства. Варто розглядати ці принципи в контексті діяльності спеціальних суб’єктів (суб’єктів нормотворчості) та загальних суб’єктів (фізичні та юридичні особи та державні органи), які можуть брати участь у цьому процесі.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!