Курсова робота “Ситуація абсурду у творчості Ф. Кафри та Е. Йонеско на основі творів (Перевтілення та Носороги)”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. АБСУРД У ФІЛОСОФСЬКОМУ ТА ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧОМУ ДИСКУРСІ

1.1 Екзистенціалізм як філософський напрям

1.2 Альбер Камю: філософія абсурду

РОЗДІЛ ІІ. СИТУАЦІЯ АБСУРДУ В ХУДОЖНЬОМУ ОСМИСЛЕННІ КАФКИ ТА ЙОНЕСКО

2.1 Самотність людини в світі абсурду за новелою Ф. Кафки «Перевтілення»

2.2 Концерт «абсурд» у п’єсі Е. Йонеско «Носороги»

2.3 Порівняльна характеристика новели Ф. Кафки «Перевтілення» і п’єси Е. Йонеско «Носороги»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

         

Актуальність теми. Світ творів Кафки – це світ кошмарів, але все дуже реально, предмети, об’єкти, ситуації, і разом з тим ірреальний. Все здається абсолютно реалістичним, але в той же час – це неможливо. Все це – результат вибору закону, на якому Кафка будує свій світ.

Для Кафки суттєвими рисами світу, світу повсякденного життя і всього світу, що складається з констант і абсолютів, є принцип абсурду, однієї з констант є константа абсурду. Це одна із прикмет того часу. Саме в цей час формується філософія абсурду. У цей час актуалізується ідея абсурдності буття.  У повсякденному житті поняття абсурду означає дурість. У філософському сенсі поняття абсурду не містить негативних оціночних анотацій, що означає відсутність логічного зв’язку.

Ежен Йонеско (1909-1994), французький драматург румунського походження, увійшов в історію світової літератури як найяскравіший і найпослідовніший теоретик і практик «театру абсурду».

Йонеско хотів вивести на сцену «екзистенціальне існування людини», показати повноту і цілісність цього існування і в той же час показати його глибоку трагедію, трагедію, яка виникає з усвідомлення абсурдності світу.

У прикладі Ежена Йонеско модно побачити дуже поширене протиріччя між декларацією про творчість і самою творчістю. Написані за законом «театру абсурду», п’єси Йонеско вийшли за рамки авторських ідей і стали чимось більшим, ніж пародія на театр.

Об’єктом дослідження є ситуація абсурду у творчості Ф. Кафри та Е. Йонеско на основі творів «Перевтілення» та «Носороги».

Предмет дослідження – абсурд у творчості Ф. Кафри та Е. Йонеско.

Мета дослідження – визначити ситуацію абсурду у творчості Ф. Кафри та Е. Йонеско на основі творів «Перевтілення» та «Носороги».

Для досягнення мети необхідно виконати такі завдання:

• Описати екзистенціалізм як філософський напрям;
• Розкрити філософію абсурду А. Камю;
• Описати самотність людини в світі абсурду за новелою Ф. Кафки «Перевтілення»;
• Розкрити концерт «абсурд» у п’єсі Е. Йонеско «Носороги»;
• Зробити порівняльну характеристику новели Ф. Кафки «Перевтілення» і п’єси Е. Йонеско «Носороги».

Структура роботи складається з 2-х розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 36 сторінок.

 

РОЗДІЛ І. АБСУРД У ФІЛОСОФСЬКОМУ ТА ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧОМУ ДИСКУРСІ

1.1 Екзистенціалізм як філософський напрям

         

Екзистенціалізм, виникнувши в середині ХХ століття, можно вважати, що перевернув всю людську свідомість. Він почав сприймати себе не тільки як щось відмінне від тварини, але і як особистість, розуміючи стан власного буття, мислення і душі. Однак екзистенціалістів цікавить не мислення в цілому, а мислення кожної окремої людини. Вони намагаються звільнитися від кайданів повсякденного життя, прагнуть скинути їх і усвідомити сенс істинного буття, істинного буття. Тобто екзистенціалісти намагаються зрозуміти сенс сутності через існування [1, с. 742].

Кожна людина – це окрема оригінальна особистість, яка живе своїм життям, але їй потрібно усвідомити своє існування і зрозуміти його суть, і тоді вона пізнає істину життя.

Я вважаю, що ця тема дуже актуальна. Життя людини часто не береться до уваги, і за свій час вона навіть не встигає зрозуміти, навіщо і для чого вона жила. Я думаю, що необхідно розмірковувати над цим питанням, тому що це питання настільки важливе, що можна навіть сказати, що найважливіше для кожного. Чи варто жити, не розуміючи свого існування? Можливо, іноді  потрібно вирішити для себе, для чого ти живешь, і реалізувати себе не тільки як частину сірої маси суспільства, але і як оригінальну, неповторну і неповторну особистість.        

Ось і виходить, що до цього питання в суспільстві потрібно ставитися дуже серйозно, особливо сьогодні. Але, на жаль, сучасні люди не приділяють цьому достатньої уваги. Це залишається повністю відкритою для кожного з нас як особистості. І я думаю, що нам потрібно боротися з цим. Потрібно щось міняти, щоб життя не перетворилася на просту безглуздість [15, с. 236].

Розквіт та представники екзистенціалізму. Екзистенціалізм (від лат. ехіstеntіа — існування) — течія в літературі Франції, що виникла напередодні другої світової війни і в той же час представлена письменниками, що належать до екзистенціалізму, як течії філософської (Г. Марсель, Ж.-ГІ. Сартр, С. де Бовуар, А. Камю).

Екзистенціалізм також розглядається в більш широкому сенсі: як ідея з властивими їй загальними світоглядними мотивами. Ним переймається значна частина філософів та письменників ХХ століття. Серед останніх — французи А. Жід, А. Мальро, Ж. Ануй, Б. Віан, англійці В. Голдінг, А. Мердок, Дж. Фаулз, німці Г. Е. Носсак, А. Дьоблін, іспанець М. де Унамуно, італієць Д. Буццаті, японець Кобо Абе. Характерні для екзистенціалізму умонастрої та мотиви спостерігаються також у творчості Ф. Достоєвського, Ф. Кафки, Р.-М. Рільке, Т. С. Елі ота, Р. Музіля, Акутагави Рюноске [23].

Спочатку екзистенціалізм виник як філософська течія. У 1920-1930-ті роки німецькі філософи М. Гайдегер, К. Ясперс, О. Больнов намагалися створити цілісну філософську систему екзистенціалізму. Паскаль, попередник екзистенціалізму як філософської системи, К’єркеґор, вважається засновником екзистенціалізму, Ф. Ніцше. Однак екзистенціалізм, виникнувши як філософська течія, поступово стає літературною течією. Цей перехід був здійснений за натхненням Жан-Поль Сартр і Альберт Камю.

У їхніх творах нелегко провести межу між філософією і чистою літературою. Герої творів мистецтва екзистенціалізму втілюють принципи свідомості, відкриті філософами-екзистенціалістами (Антуан Рокантен з «Нудоти» Сартра переказує у своєму щоденнику ідеї, які згодом сам Сартр розвиватиме у філософському трактаті «Буття і ніщо»; абсурдний світ філософського твору Камю «Міф про Сізіфа» є атмосферою, в якій існують персонажі його ж п’єси «Калігула» та повісті «Сторонній»).

Сам екзистенціалізм тяжіє до такого «прикордонного» жанру, як есе, і його представники продовжують традицію французького моралізму –філософської есеїстки Монтеня, Паскаля, Декарта, Ларошфуко, просвітителів ХVІІІ століття, які поєднували філософський зміст із літературною формою. Філософськими проблемами сповнені романи і драми екзистенціалістів.

Основною рисою екзистенціалізму, що визначає внесок у розвиток філософії, є сприйняття людини як унікальної і ні з чим не порівнянної істоти. Існування кожної людини вважається абсолютним. Таким чином, одна з головних ідей екзистенціалістської філософії – ідея тотожності сутності та існування, замінила ідею тотожності мислення та буття, яка характерна для німецької класичної філософії та сучасної філософської культури Нового Часу з її гносеологізмом. Іншими словами, основна ідея екзистенціалізму – це ідея знаходження сутності тільки через існування. У французькій версії екзистенціалізму (Сартр) це звучить ще ясніше: людське існування передує його сутності і фактично замінює її.

Представники якраз акцентують увагу на існуванні особистості – емпіричної особистості, вилученої з будь-якої системи (релігійної, політичної, соціальної). Вони розуміють світ як ворожий людині і сприймають його як хаотичний, дисгармонійний, абсурдний.

Процеси, що відбуваються в цьому світі, сповнені внутрішніх протиріч, позбавлені закономірності, логічних зв’язків, часової послідовності. До речі, 1951 році екзистенціалізм був засуджений Ватиканом як песимістична течія, несумісний з християнством. Екзистенціалісти повинні протистояти суспільству, державі, навколишньому середовищу і ворожому «іншому». Ведь всі вони нав’язують індивіду свою волю, мораль, інтереси, ідеали. Представники напряму екзистенціалізму бачать найважливішу цінність у свободі особистості. Людське існування інтерпретується ними як драма свободи, тому що «на кожній фазі самотворення особистості воно залежить від кожного вибору, кожного рішення» [27].

За висловом А. Камю, людина приречена на вигнання у Всесвіті, відчуження від інших і стає абсурдним як «метафізичний стан людини в світі». Поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов’язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів («Нудота» Ж.-П. Сартра, «Сторонній» А. Камю, «Чужа кров» С. де Бовуар). Екзистенціальний герой тісно єднається з людиною з філософського трактату Серена К’єркегора «Або — або», де йдеться про «самотню, на саму себе покинуту людину», що стоїть у «безмірному» ворожому світі, який іменується «нерозумінням».

У к’єркеґорівської людини немає ні сьогодення, ні минулого, ні майбутнього. Парадоксально, але саме в творах мистецтва принципи екзистенційної філософії втілені найбільш глибоко і переконливо. «Тільки роман, — гадає Симона де Бовуар, — дає змогу відтворити в усій повній, специфічній, відзначеній своїм часом дійсності первісне бурління існування».

«Екзистенціалізм – це гуманізм», – заявляє Сартр. Дійсно, в захисті людської свободи і незалежності, яка існує в епоху тоталітаризму і знищення людства, є реальний гуманізм, а не абстрактний гуманізм екзистенціалістів. Національним гімном гуманізму є алегоричний роман А. Камю «Чума», явний зміст якого, за авторським свідченням, — «боротьба європейського Опору проти фашизму». Гуманізмом пронизані також твори Ж.-П. Сартра («Шляхи свободи», «Смерть без погребіння»), С, де Бовуар («Чужа кров», «Мандарини»), А.Камю («Лист до німецького друга»), Г. Марселя («Горизонт», «Рим більше не в Римі»), Есеїстика Камю («Бунтівна людина») стає протестом проти комуністичного суспільства та ідеології більшовизму, що нищить людську свободу [24].

Як літературна течія екзистенціалізм припиняє своє існування наприкінці 1950-х років. В основному це було пов’язано з розривом Сартра з Камю (останній навіть відхиляв свою належність до течії та запевняв, що його творчість є скоріше запереченням екзистенціалізму). Але екзистенціалізм як спосіб мислення поширений сьогодні як в літературі, так і в філософії. Крім того, він вплинув на появу інших модерністських літературних шкіл. Таким чином, ідеї та мотиви екзистенціалізму містяться у творах «театру абсурду» й «нового роману».

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!