Курсова робота “Спеціальний суб`єкт кримінального правопорушення”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО СУБ`ЄКТА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ 

1.1. Загальна характеристика суб`єкта кримінального правопорушення 

1.2. Поняття та ознаки спеціального суб`єкта кримінального правопорушення 

1.3. Види (класифікація) спеціальних суб`єктів кримінального  правопорушення 

РОЗДІЛ ІІ. СПЕЦІАЛЬНИЙ СУБ`ЄКТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ В СУЧАСНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ 

2.1. Кваліфікація злочинів зі спеціальним суб’єктом 

2.2. Співучасть у злочинах із спеціальним суб’єктом 

РОЗДІЛ ІІІ. СЛУЖБОВА ОСОБА ЯК СПЕЦІАЛЬНИЙ СУБ`ЄКТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Ефективна боротьба зі злочинністю – важливе завдання, яке Україна повинна вирішити, щоб побудувати демократичну і законослухняну державу. Основним правовим інструментом, який може здійснювати кримінальну політику, захищати права, захищати громадянські свободи та інтереси суспільства від злочинних порушень, є кримінальне право.

Однак розвиток останнього неможливий без урахування досягнень науки кримінального права і досягнень судової практики, що вдосконалює вимоги кримінального законодавства і забезпечує однакове застосування закону при класифікації злочинів. Доктрина кримінального права має багато проблем, які завжди привертали увагу вчених. У ньому особливе місце займають питання, пов’язані з поняттям, виглядом і відповідальністю особливого суб’єкта злочину.

В дорадянський період окремі аспекти цієї проблеми розглядалися у працях Л.С.Богрицы-Котляревского, О.Ф.Познишева, М.Д. Сергиевского и М.С. Таганцева. В Україні комплексне дослідження питань, пов’язаних зі спеціальним предметом злочину, вперше було проведено В.В. Устименком, який захистив кандидатську дисертацію в 1983 році «Специальный субъект преступления (понятие, виды, некоторые вопросы квалификации». У 2003 році, згідно з новим Кримінальним кодексом України, В.І. Терентьєв захистив дисертацію на тему «Відповідальність спеціальних злочинних організацій за Кримінальним кодексом України» та присвятив себе питанню допустимості злочинів за спеціальними темами.

Існує безліч наукових робіт зі спеціальних тем злочинності, але вони в основному обмежуються уточненням особливостей, визначенням поняття спеціального предмета і вирішенням проблеми визнання конкретного злочину спеціальним предметом. Водночас багато питань, пов’язаних зі спеціальними дисциплінами, залишаються невирішеними вченими.  Законодавче закріплення відповідних понять у Кримінальному кодексі України 2001 року не сприяло їх скороченню. Наприклад, наразі визначено основні тенденції вивчення спеціальних дисциплін у доктрині кримінального права та походження їх правового регулювання, функціональне призначення даного елемента злочину, його вплив на криміналізацію, кримінальну відповідальність, кваліфікацію та покарання за злочин.

З іншого боку, ці питання дуже актуальні, оскільки в чинному кримінальному законодавстві спостерігається стійка тенденція до спеціалізації кримінальної відповідальності за рахунок збільшення числа злочинів, скоєних спеціальними суб’єктами. За нашими оцінками, на Кримінальний кодекс України зараз припадає близько 75% таких злочинів, а останні законодавчі новели спекулюють на особливостях особливих суб’єктів, тому, щоб зрозуміти їх, необхідно інтерпретувати зміст закону. На ґрунті відносин, і це негативно позначається на практиці застосування відповідних положень Кримінального кодексу.

Ці обставини вказують на необхідність узагальнення обґрунтування, регулювання та прецедентного права з метою проведення ретельного монографічного дослідження спеціального предмета злочину з точки зору актуальності обраної теми та її доктринального розуміння і походження правового регулювання. Мета, криміналізація і вплив на злочинність.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання:

1. Уточнити наявні в теорії кримінального права погляди на поняття особливого суб’єкта злочину, його ознаки та види, уточнити їх зміст і сформулювати поняття, що використовуються в цій роботі.
2. На основі вивчення історичних пам’яток права визначити розробку концепції спеціальних предметів в історико-правовому аспекті.
3. Прояснити питання про доцільність і адекватність останніх законодавчих нововведень, пов’язаних з диференціацією державних службовців і введенням нових типів спеціальних організацій у розділі ХVІІ Особливої частини КК.
4. Встановити соціально-правову природу юридичної особи з точки зору можливості визнання в якості особливого кримінально об’єкта.
5. Узагальнити філософсько-правові підходи до визначення понять: «функція права», «функція злочину», розглянути можливість їх взаємодії.

Об’єктом дослідження є виявлення закономірностей криміналізації злочинів спеціальними суб’єктами у Кримінальному кодексі України.

Предметом дослідження є особливий предмет злочину, питання про його походження, функції та кваліфікацію.

Методи дослідження. Метод логічного узагальнення та поділу понять застосовувався для здійснення класифікації функцій складу злочину і виділення на їх підставі функцій спеціального суб’єкта злочину.

Структура курсової роботи включає вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел(найменувань). Повний обсяг роботи становить 32 сторінки. Список використаних джерел – (30 найменування).

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО СУБ`ЄКТА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ

1.1. Загальна характеристика суб`єкта кримінального правопорушення

 

Реалізація конституційного принципу побудови демократичної держави вимагає законного і обґрунтованого судового переслідування окремих осіб. У зв’язку з цим вивчення відповідальності суб’єктів, які вчинили злочини за чинним законодавством України, є особливо актуальним. У представленій роботі були розпочаті спроби комплексного теоретико-методологічного дослідження навчальних питань на тему злочинності, але це питання недостатньо вивчене у зв’язку з нововведенням Кримінального кодексу України. Тому необхідність розвитку підготовки за темою злочинності обумовлена динамізмом кримінального права, яке потребує постійного вдосконалення, особливо в тому, що стосується кримінальної відповідальності особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Дослідження особливо актуальне на тій підставі, що Кримінальний кодекс України, прийнятий у 2001 році, ввів у закон низку нововведень, що визначають поняття спеціальних суб’єктів злочину і встановлюють нові види спеціальних суб’єктів, у раніше діючому законодавстві не зазначених. Вибір ознак предмета злочину важливий при кваліфікації злочину, оскільки ознаки, зазначені в конкретному злочині, стають обов’язковими при кваліфікації діяння відповідно до положень Кримінального кодексу [6]. Важливим аспектом, що характеризує актуальність і наукову значущість обраної теми, є необхідність приведення теорії кримінального права про відповідальність суб’єкта злочину у відповідність із сучасними нормативними актами, пов’язаними з новими етапами кримінального права, а також необхідність послідовного переосмислення. У зв`язку з прогресивним розвитком науки в сучасному суспільстві [9].

Проблеми відповідальності суб’єкта злочину присвятили свої роботи П.П. Андрушко, Л.В. Багрій -Шахматов, В.І. Борисов, В.М. Бурдін, В.А. Владіміров, В.О. Глушков, С.Б. Гавриш, Л.Д. Гаухман, Н.А. Гуторова, П.С. Дагель, А.Ф. Зелінський, Н.Ф. Кузнецова, І.П. Лановенко, Н.С. Лейкіна, Т.А та інші. Однак слід зазначити, що в більшості випадків аналіз будь-яких особливих характеристик суб’єкта конкретного злочину, характеристик цих кваліфікацій або проблематика суб`єкта розглядалася як окремий випадок характеристик складу злочину. У теорії кримінального права суб’єктом злочину є фізична та осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності до вчинення злочину. Це поняття детально визначають А.Ш. Акулов і Ю.В. Олександров, які вважають, що суб`єктом злочину, за кримінальыним правом, а не фізична осудна особа, що досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, винна у вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом як злочин [11].

 

1.2.  Поняття та ознаки спеціального суб`єкта кримінального правопорушення

 

Ознаками предмета злочину є:

1. Наявність статусу фізичної особи;

2. Досягнення віку кримінальної відповідальності, передбаченого законом.

3. Осудність.

Розгляньмо їх докладніше. Законодавці встановили два віки кримінальної відповідальності:

• Загальний вік від 16 років.
• Знижений вік з 14 років.

Підставою для зниження віку кримінальної відповідальності є такі критерії:

1. Рівень розумового розвитку, свідомості особи, що свідчить про те, що з 14 років людина усвідомлює як суспільну небезпеку, так і незаконність злочинів, описаних у частині 2 статті 22 Кримінального кодексу України.

2. Серйозна поширеність цих злочинів у підлітковому віці.

3. Тяжкість шкоди в результаті іхнього вчинення « У зв язку з цим особа у віші від 14 до 16 років не несе відповідальності за злочини, що законом не визначені, навіть у тому випадку, коли вона є свєучасником особи котра є суб`єктом іншого злочину».

Така особа може бути притягнута до відповідальності тільки в тому випадку, якщо її кодекс поведінки містить елемент злочину, в якому вік кримінальної відповідальності встановлено в 14 років. Ця позиція заснована на міжнародно визнаному Кримінальному кодексі для неповнолітніх, принципі кримінальної відповідальності, розумінні та вихованні неповнолітніх. Ювенальний кримінальний кодекс у справах неповнолітніх закликає до максимальної індивідуалізації правосуддя щодо неповнолітніх. Водночас чинний кримінальний кодекс має суттєві недоліки, пов`язані з визначенням віку, в якому було скоєно злочин [14].

Як вже згадувалося раніше, вік – це не тільки характеристика хронологічного порядку людини, а й певна соціально-психологічна категорія. Підлітковий вік виключає стійкі погляди і переконання. Це період розвитку людини як особистості, орієнтованої на виконання суспільно корисних функцій у суспільстві. Однак період становлення особистості не пов’язаний з чітко визначеним конкретним моментом часу, тобто рубежем. Як особистість, пов’язана з різними зовнішніми факторами, на які впливає соціальне середовище і внутрішні фізіологічні процеси, вона проходить тривалий процес формування в підлітковому віці. Процес «індивідуалізації» готовності підлітка до усвідомлення особливостей своєї поведінки. Необхідно підтримати думку В.І. Терентъєва про законодавче закріплення можливості звільнення від кримінальної відповідальності осіб, що досягли віку кримінальної відповідальності, однак у силу різних причин не можуть бути визнані осудними.

 

1.3. Види (класифікація) спеціальних суб`єктів кримінального  правопорушення

 

У Кримінальному кодексі України міститься багато складів злочинів зі спеціальними суб’єктами. Їх можна об’єднати в певні групи, виходячи з вищеназваних ознак цього суб’єкта, тобто класифікувати. Вперше класифікація спеціальних суб’єктів була запропонована в 1968 р. Н.С. Лейкіною і Н.П. Грабовською.

Підставою для цієї класифікації стали такі ознаки:

1. державно-правове положення особи;

2. професійне положення;

3. службове положення;

4. демографічні ознаки. 

В 1970 р. була запропонована така класифікація спеціальних суб’єктів:

1. правове положення суб’єкта;

2. професія або діяльність суб’єкта;

3. взаємовідносини винного і потерпілого;

4. фізичні властивості винного.  

В навчальній літературі пропонується класифікація злочинів за трьома групами ознак таких злочинів:

1. ознаки, які характеризують соціальний статус, правовий статус особи. Це найбільш багато

2. ознаки, які характеризують фізіологічні та демографічні властивості особи;

3. ознаки, які характеризують взаємовідносини суб’єкта з потерпілим – родинні, службові та інші відносини залежності.

Разом з тим слід відзначити, що будь-яка класифікація, в тому числі і щодо спеціального суб’єкта, повинна відповідати принципу повноти (бути всеохоплюючою) [9].

 

РОЗДІЛ ІІ. СПЕЦІАЛЬНИЙ СУБ`ЄКТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ В СУЧАСНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ

2.1. Кваліфікація злочинів зі спеціальним суб’єктом

 

Сучасний стан розвитку кримінального права свідчить про поширення «спеціалізації» злочинної діяльності, з одного боку, законодавець встановлює деталі злочину, вказує на те, що суспільна небезпека злочину зростає, і відділяє злочинця, який використовує спеціалізацію, від інших протиправних дій. Основний компонент злочину з його кваліфікованого або спеціально кваліфікованого виду, а з іншого – створює особливий вид юридичної техніки, на основі якої законодавець намагається докладно пояснити окремі склади злочинів, яку можна вважати як один з бар’єрів для неправильної кваліфікації злочинного діяння вчиненого певної особою.

Детальний аналіз злочинів, передбачених Особливою частиною Кримінального кодексу України (далі КК України), дає право стверджувати, що понад 60% злочинів мають особливі ознаки спеціального суб’єкта злочину в позитивному або негативному визначенні цих ознак. Під кваліфікацією злочину більшість авторів розуміють встановлення та юридичне закріплення відповідності вчиненого діяння ознакам конкретного злочину, який вказано в Особливій частині Кримінального кодексу [1, 7; 2, 8; 3, 10; 4, 16; 5, 8; 6, 18].

Кваліфікація включає правову оцінку діяння як злочину. При доведенні конкретного діяння виявляються ознаки необхідного, юридично значущого, об’єктивного та суб’єктивного характеру конкретного злочину, передбаченого Кримінальним кодексом. Формально кожен злочин являє собою єдність об’єктивних і суб’єктивних характеристик [30].

Сам процес кваліфікації являє собою послідовне встановлення об’єктивних, тематичних і суб’єктивних аспектів відповідно до того, що юридично наказано у відповідних статтях Спеціального кримінального бюро. Таким чином, кваліфікація злочину зі спеціальним суб’єктом полягає у встановленні всіх ознак, що характеризують особу як особливий суб’єкт злочину, поряд із сукупністю ознак об’єктивного та суб’єктивного характеру. При кваліфікації в якості певної розумової діяльності необхідно проаналізувати характеристики суб’єкта шляхом встановлення відповідності між тим, що притаманно конкретній особі, і тим, що передбачено положеннями Кримінального кодексу.

 

2.2. Співучасть у злочинах із спеціальним суб’єктом

 

Співучасть завжди становить велику суспільну небезпеку для злочину. Об’єднання зусиль 2-ох і більше людей сприятиме скоєнню злочину, його приховуванню та уникненню кримінальної відповідальності. У більшості випадків організовані та контрольовані спільні скоординовані злочинні діяння значно підвищують ефективність дій, спрямованих на досягнення результату злочину. Незважаючи на те, що в останні десятиліття було проведено багато досліджень з проблеми співучасті, в теорії все ще існують розбіжності з питання про тему кваліфікації злочинів, скоєних зі співучастю.

Це часто призводить до помилок у судових рішеннях, у тому числі при класифікації злочинів і винесенні вироків. Тому ми можемо сказати, що статус прогресу в цьому питанні не відповідає сьогоднішнім вимогам [3]. Однак закон, як і раніше, включає тлумачення й опис спеціальних суб’єктів, а також співучасть у діяльності із спеціальними суб’єктами. Ч. 2 ст. 18 Кримінального кодексу України передбачає, що особливим об’єктом злочину є особа в здоровому глузді, яка вчинила злочин, до якого може бути притягнута тільки певна особа у віці кримінальної відповідальності. (Наприклад, посадові особи – стаття 364, військові – стаття 402 тощо).

Тільки щодо військових злочинів чітко зазначено, що співучасник не може бути військовослужбовцем (в ч. 3 ст. 401 Кримінального кодексу України, співучасть особи, не згаданої в цій статті, тобто особи, яка не є військовослужбовцем, є відповідною статтею розділу Спеціального відділу Кримінального кодексу України про військові злочини (глава ХІХ). Відмінною особливістю злочину зі спеціальним суб’єктом є те, що його може вчинити тільки особа зі спеціальним суб’єктом [1]. Заслуговують згадки приклади співучасті в злочині зі спеціальним суб’єктом.

Актуальним прикладом сьогодення є злочин, пов’язаний з хабарництвом. Так, згідно з п. 16 постанови ПВСУ № 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабарництво», хабар повинен бути визнаний отриманим групою осіб за попередньою змовою. Це було зроблено кількома посадовими особами (2 або більше), які погодилися на це заздалегідь, тобто (як до, так і після отримання пропозиції про хабар, але до його отримання). Спільником має бути посадова особа, яка взяла хабар за використання державної посади для вчинення або спотворення діяння, яке будь-хто міг або повинен був вчинити.

 

РОЗДІЛ ІІІ. СЛУЖБОВА ОСОБА ЯК СПЕЦІАЛЬНИЙ СУБ`ЄКТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ

 

Слід звернути увагу на те, що суб’єктами окремих злочинів, виконавцем (суб’єктом) яких законодавцем визначається службова особа, може бути або лише службова особа юридичної особи приватного права, або лише службова особа юридичної особи публічного права, або ним не може бути чи може бути лише представник влади.

Зокрема, суб’єктами злочинів, передбачених статтями 218, 219, 220 та 221 КК України, можуть бути службові особи лише суб’єктів господарської діяльності — юридичних осіб приватного права, оскільки дія Закону “Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом” поширюється лише на суб’єктів підприємницької діяльності; суб’єктом злочинів, склади яких передбачені ч.3 ст.109 та ч.2 ст.110 КК України, законодавцем визначається лише одна категорія службових осіб — представники влади [11]. Тільки державні посадові особи (представники влади) є суб’єктами злочинів, передбачених статтями 371, 372, 373, 374 і 375 Кримінального кодексу України.

Суттєвими новелами нового визначення поняття службової особи є:

1. Заміна терміну «представник влади» терміном «представник уряду або місцевого самоврядування» та заміна терміна «обов’язки» терміном «функції»;

2. Визначити причини надання особі особливих повноважень на виконання організаційних або управлінських господарських зобов’язань;

3. Уточнення, що функції представника влади чи місцевого самоврядування можуть здійснюватись не лише постійно чи тимчасово, а й за спеціальним повноваженням;

4. визначення у ч.4 ст.18 та п.2 примітки до ст.364 КК України. Державними службовцями також визнаються іноземні державні службовці (ті, хто обіймає посади в іноземних законодавчих, адміністративних, адміністративних або судових органах, а також ті, хто виконує державні функції для іноземних держав, зокрема державних установ або державних підприємств). Співробітник міжнародної організації (або будь-яка інша особа, уповноважена діяти від імені цієї організації) [15].

Категорії осіб.

Таким чином, кримінальний закон визнає службовими особами такі категорії осіб:

• Особи, які постійно, тимчасово або спеціальними повноваженнями виконують функції представників органів державної влади або місцевого самоврядування;

• осіб, які постійно або тимчасово утримують в державній установі місцевого самоврядування, пов’язані з виконанням організаційних та управлінських функцій підприємства, установи пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій або тих хто виконує такі функції за спеціальним повноваженням;

• особа, яка постійно або тимчасово утримується в державній установі місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації в змозі виконувати такі функції, пов’язані з виконанням адміністративних і господарських функцій або функції за спеціальним повноваженням.

У цьому випадку особа, яка обіймає постійну або тимчасову посаду у зв’язку із здійсненням організаційно-управлінських або адміністративно-господарських функцій, або виконує такі функції відповідно до спеціальних повноважень, можуть бути:

• або лише суб’єктами злочинів, передбачених статтями 361, 365, 368,

3681, 3681, якщо вони виконують зазначені функції в органах державної влади, місцевого самоврядування на державних чи комунальних унітарних підприємствах, в установах, чи організація;

• Або лише за порушення, описані у статтях 2351, 2352 та 2351 2354, при виконанні цих функцій в юридичній особі приватного права.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!