Курсова робота “Специфіка сценічного перфомансу кінця ХХ – початку ХХІ століття”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МИСТЕЦТВОЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ СЦЕНІЧНОГО ПЕРФОРМАНСУ

1.1. Історіографія і джерельна база сценічного перформансу

1.2. Історичний екскурс і специфіка сценічного перформансу

РОЗДІЛ 2. ГЕНЕЗА СЦЕНІЧНОГО ПЕРФОРМАНСУ КІНЦЯ ХХ ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

2.1. Витоки та розвиток сценічного перформансу

2.2. Вітчизняні і зарубіжні представники сучасного сценічного перформансу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Кінець 20-го та початок 21-го сторіччя ознаменували значну еволюцію в царині сценічної вистави, що характеризується динамічною взаємодією різноманітних елементів, які перевизначають традиційні межі театрального вираження. Цей період став свідком злиття технологічних досягнень, культурних зрушень та інноваційних мистецьких підходів, які разом сформували специфіку сценічних виступів цієї епохи.

Однією з визначальних особливостей сценічних вистав наприкінці 20-го до початку 21-го століття є трансформаційний вплив технологічного прогресу. Інтеграція передових технологій, таких як мультимедійні проекції, віртуальна реальність та інтерактивні елементи, розширила можливості оповідання та залучення аудиторії. На відміну від попередніх епох, сучасні сценічні постановки використовують технології для створення захоплюючих вражень, які стирають межі між фізичною та віртуальною сферами, пропонуючи глядачам мультисенсорну подорож.

Змінний соціокультурний ландшафт цього періоду значною мірою вплинув на специфіку сценічних виступів. Посилення акценту на інклюзивності та різноманітності призвело до багатшого гобелену оповідань, персонажів і тем на сцені. Традиційні сюжетні лінії та архетипи персонажів були переосмислені, щоб відобразити більш інклюзивне представлення раси, статі та сексуальності.

Цей зсув до більш різноманітної та інклюзивної стадії не лише відобразив суспільні зміни, але й сприяв розвитку більшого почуття зв’язку та співпереживання серед аудиторії. Дослідженням сценічного перформансу і приклади його втілення у театрі, літературі та інших мистецьких жанрах займались О. С. Бойко, І. В. Нечиталюк, Є. Ґротовський, Я. Ваховський, Т. Лівінгстон, В. С. Романюк, З. Алфьорової, І. Чудовської-Кандиби та інші науковці.

Метою роботи є з’ясувати та узагальнити специфіку сценічного перформансу кінця ХІХ – початку ХХ ст. у межах різних аспектів кульурології, театру та інших сучасних практик.

Відповідно до мети визначено основні завдання дослідження:

1. Здійснити теоретично-мистецтвознавчий аналіз опрацювання проблеми та узагальнити поняття перформансу, особливо сценічного;
2. Визначити категорії сценічного перформансу;
3. Узагальнити основні риси сценічного перформансу.

Об’єкт дослідження – сценічний перформанс.

Предмет дослідження – специфіка сценічного перформансу кінця ХХ – початку ХХІ ст.

Методи дослідження: історичний, порівняльний, узагальнюючий, аналізу і синтезу, мистецтвознавчого аналізу.

Структура курсової роботи: Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, а також списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 29 сторінок, із них основного тексту – 25 сторінок

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МИСТЕЦТВОЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ СЦЕНІЧНОГО ПЕРФОРМАНСУ

1.1. Історіографія і джерельна база сценічного перформансу

 

Актуальність наукових досліджень сценічного перформансу продиктована насамперед тим, що у працях автори зосереджуються на окремих аспектах цього жанру (гуманітарному, танцювальному, музичному і т.д.), проте залишають поза увагою комплексний розгляд явища у межах його специфіки. Відтак, історіографічний аналіз зазначеної проблематики засвідчив достатнє висвітлення теми, а джерельна база дослідження констатувала необхідність синтезу фото- та відео-матеріалів, а також публікації періодики та преси. Водночас, тема потребує більш детального опрацюваня у контексті компаративістики закордонного та вітчизняного досвіду сценічного перформансу.

Наукові розвідки сценічного перформансу, а також дотичних до цього явища тем, здійснили зарубіжні та вітчизняні науковці. У дослідженні О. С. Бойко [2] зосереджено увагу на сценічних та поза сценічних театральних акціях, зокрема у контексті сучасних танцювальних перформансів. Зокрема, авторка наголошує на ілюзорній природності та водночас демонстративному характері танцювальних перформансів. Водночас, дослідниця у межах аналізу звертається до осмислення теми тілесності у постмодерному дискурсі танцювальних сценічних перформансів.

Стаття І. В. Нечиталюк [7] прослідковує основні етапи розвитку перформативного мистецтва в Україні, зокрема у гуманітарному та літературному вимірі на прикладі творчості Юрія Андруховича, закцентовано на ролі глядача у цих творах. Натомість, перфоманс з точки зору театру трактує Є. Ґротовський [5], при цьому не вважає це явище самостійним, однак вбачає витоки перформансу в ритуалі.

У книзі “Performance” (“Перформанс”) Я. Ваховського [18] спостерігаємо розвиток перформансу впродовж останніх трьох десятиліть, аналізи його проявів і досягнень у Польщі, яким чином світові впливи позначилися на мистецтві цієї країни. Фіксування різних заходів і акцій стало вагомою базою для розуміння подальшого розвитку концептуальних течій у польському мистецтві постмодернізму, вказує на ті тенденції, котрі формують мистецтво сусідніх країн, у тому числі України. Водночас, дослідження Т. Лівінгстон [16] розкриває необхідні компоненти та особливості вдалого сценічного перформансу, це своєрідна інструкція для початківців та професіоналів. Також, праця є частково автобіографією виконавця, адже тут автор ділиться власним досвідом з виконання та проведення сценічних виступів.

Також, увага дослідників була присвячена у культурологічному виміру перформансу та його походженню. Зокрема, у працях В. С. Романюк [9] проаналізовано перформативні процеси у мистецтві, соціальній сфері та політиці другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Здійснено аналіз понять «перформанс», «перформативність», «перформативна дія», «перформативний простір», «акція», «акціонізм», а також «автор» і «глядач» у контексті перформансу. Внаслідок цього окреслено сучасний перформанс у контексті феномену культури зазначеного вище періоду.

Схожа проблематика була розглянута І. Масловою-Лисичкіною [6], у своїй розвідці авторка синтезує українське перформативне мистецтво, зокрема традиції розвитку та сучасні провідні тенденції. У межах аналізу І. Маслова-Лисичкіна окреслює театральні дійства в Україні, зокрема функціонування та програмні зразки театру «Березіль», фестиваль  «Дні  мистецтва  перформансу  у  Львові», спектакль «КомА» режисера Андрія Мая 2012 р. та ін. Перформанс у межах візуального мистецтва було розглянуто у розвідках З. Алфьорової [1], І. Чудовської-Кандиби [10] та ін. Водночас, вагомим джерелом сучасного стану сценічного перформансу є безпосередні коментарі його учасників, а саме музичних та театральних виконавців.

Зокрема, у інтерв’ю Х. Шкірки для видання Neformat [11] з українськими музикантами Дмитром Кумаром, Марією Теплицькою та Євгеном Гордєєвим порушено питання візуально-дієвої складової музичної постановки, її мультикультурного характеру та необхідності дивувати глядача креативними рішеннями. Також, у інтерв’ю закцентовано на необхідності залучення театральних елементів у формуванні кліпу чи безпосередньо виступу, де важливими елементами донесення емоції та історії до глядача є костюм, декорації, візуальне оформлення, харизма виконавця.

 

РОЗДІЛ 2. ГЕНЕЗА СЦЕНІЧНОГО ПЕРФОРМАНСУ КІНЦЯ ХХ ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

 2.1. Витоки та розвиток сценічного перформансу

 

Перформанс можна накладати на будь-які види дисциплін і медіа — це комбінації таких галузей як архітектура, драма, театр, музика, танець, живопис, відео, література. Мистець є тим, хто визначає, якими будуть межі його перформативних жанрів через дуже природний процес його проекту й манеру, яку він вибирає для виконання. Перформанс не відрізняється від стильових напрямків загальної історії мистецтва, але він змінив її форму та напрям за попередні п’ятдесят років.

Перформанс (англ.: вистава, дія) — форма сучасного мистецтва, один з різновидів акціонізму, що входить у концептуалізм 1960-х — 1970-х років, представники якого спеціалізуються на відображенні переживань, стану свідомості, соціально-психологічному явищі, що виникають у процесі людського спілкування; коротка вистава, що виконується одним або кількома учасниками перед відвідувачами художньої галереї чи музею. Засобом і матеріалом творчості перформансу слугує тіло, зовнішній вигляд, жести, поведінка мистця, який бере на себе роль актора. Водночас, ця загальна діфініція у контексті сценічного перформансу відрізняється лише тим, що останній обмежений простором сцени, а не лише музею, галереї чи відкритого простору.

Французький мистець А. Арто, засновник нової концепції театру на початку ХХ ст., вважав сцену явищем фізичним, певним справжнім місцем, яке треба заповнити, щоби воно мало конкретну мову, яка, незалежно від слова, повинна задовольняти найперші почуття. Він жив і працював у той час, коли сюрреалізм був найбільш інноваційною силою в культурі, проте його бачення тісно споріднене з експресіонізмом, який часто не береться до уваги, оскільки у Франції цей рух не був активним.

Прагнучи більшої чуттєвості, відповідно, більшої достовірності на сцені, А. Арто ніколи не виходив за рамки театру, але своїми ідеями посприяв розвитку позатеатральних діянь. А. Арто був не в змозі передбачити, що одного разу з’явиться таке явище, як перформанс, але завдяки його дослідженням сьогодні сформульована фундаментальна відмінність між мистецтвом перформансу й театром: «В театрі грається роль… існує третя сторона — автор і режисер, вигаданими є люди, місце і час … трапляються досить часті стрибки в минуле або майбутнє. У перформансі немає жодної ролі: людина постає самою собою, її дії — вияв її внутрішнього світу. Місце акції не повинне передавати якогось іншого, воно є … реальним місцем дії» [12, с 166].

У межах дослідження сценічного перформансу важливо також дослідити це явище у вокально-музичній сфері. Вокальну музику неможливо відокремити від сценічного виконання і сцени, а сценічне мистецтво повинно супроводжуватися національною вокальною музикою. Обидва поняття є взаємодоповнюючими і впливають один на одного. Принадність сценічної вистави в тому, що вона може зробити тему ненаписаного музичного мистецтва яскравіше, щоб вокальна музика в процесі емоційного вираження була більш насиченою. Сценічний виступ може викликати емоції аудиторії, допомагає аудиторії зрозуміти атмосферу хорового співу, допомогти встановити зв’язок між виконавцем та глядачами. Сценічним виступом буде пронизлива акустична музика від простої форми співу до розробленого яскравого образу сценічного показу.

З розвитком суспільства і поступом часу народний вокал музичної вистави з часом змінюється, варто звертати увагу на навички та спів, пісні можуть бути дуже яскравими, що відповідає суспільним естетичним потребам, але традиційна вокальна музика нездатна показати чарівність сцени.

У сучасному матеріальному житті люди продовжують шукати духовного задоволення. Вокальна музика є формою прагнення людей до духовного життя, а сценічні виступи роблять її більш виразною. Співак повинен не лише опанувати базові елементи та навички співу, важливіше це уміння контролювати сцену, наприклад, показувати на сцені темперамент, психологічний стан, настрій композиції, встановлювати зоровий контакт з аудиторією. Щоб твір був завершеним, він повинен мати відповідну передісторію та емоційність вираження, тому співак на сцені співає згідно з характеристикою твору, поєднує творчість та почуття, твори в концерті є життєвою силою, стають справжніми та щирими.

Проаналізувавши усі наукові аргументи стосовно жанру у вокалі, мистецтві і театрі, можемо виокремити наступні необхідні компоненти сценічного перформансу (критерії згідно з якими можна аналізувати), а саме: загальна концепція, характеристика, інтерпретація ключових промов, дій або сцен, взаємовідносини акторів і глядачів, зміни в тексті відтворення, перерви/зміни сцени (важливо коли і як вони обробляються), антракт, стать актора, вік, фізичне тіло, костюми та грим, трансльований сторичний період, реквізит, освітлення, музика/звук, спецефекти/допоміжні персонажі (тварини, духи тощо).

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!