Курсова робота ” Стан та перспективи реалізації екологічної безпеки в країнах Європи “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

1.1 Основні засади екологічної політики і права ЄС

1.2 Принципи екологічної політики ЄС

РОЗДІЛ 2. РЕАЛІЗАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ, В РАМКАХ ЭВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ (ЄСПЛ)

2.1 Європейська Конвенція з Прав Людини (ЄКПЛ), як основне джерело захисту екологічних прав людини в рамках ЄСПЛ

2.2 Основні статті ЄКПЛ, на базі яких реалізується захист екологічних прав людини, та їх характеристика

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Сьогодні світ перебуває у процесі глибоких і динамічних змін. Процеси глобалізації впливають на міжнародні відносини, активізуючи їх та надаючи взаємозалежності держав всеосяжний та універсальний характер.

Проте жоден регіон світу, навіть такий потужний як Західна Європа, не може розглядатися інакше, як у найтіснішому зв’язку з іншими регіонами та розвитком усієї світової політичної та економічної системи. Більше того, стан довкілля та екологічна безпека країн Європейського Союзу, їхня політична позиція багато в чому спираються на взаємини з іншими європейськими країнами та залежать від них. До таких країн належить і Україна, яка сама, будучи частиною Європи, зацікавлена ​​в інтенсивній взаємодії з усіма європейськими державами та Європейським Союзом.

Одними з найважливіших та актуальних проблем Європейського Союзу є проблеми охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки, тому тенденції, що нині відбуваються в європейському розвитку, змушують замислюватися над такими складними теоретичними питаннями як якість життя європейців.

У цьому роль політики значно зростає у процесі формування нових напрямів політичної науки, що охоплюють різні напрями економіки, права, соціології, екології та у взаємовідносинах один з одним.

Швидкий розвиток індустріальної моделі призвів за кілька десятиліть середини ХХ століття до небувалої деградації природного середовища у всіх європейських країнах. У той же час європейські країни одними з перших відзначили, що сприятливий для людини стан існування є однією зі складових високої якості життя. Тому поява централізованої, структурованої та загальної для всіх країн Європи екологічної політики характерна саме для кінця ХХ-початку ХХІ століття, коли відбувся значний розвиток промисловості та збільшення споживання природних ресурсів. Через це протягом останніх десятиліть західне суспільство зіткнулося з гострою необхідністю приділяти зростаючу увагу екологічній політиці, а небезпека глобальних екологічних змін змусила європейців шукати нові шляхи їх подолання та розробляти технологічні підходи в екологічній сфері, які радикальним чином могли б покращити стан довкілля європейського континенту.

Масштабність екологічних проблем у Європі викликала відповідну реакцію на різних рівнях європейської та світової спільнот. Поява «зелених» партій, що розпочали свою діяльність з разових акцій протесту, а потім перетворилися на певну політичну силу, а також їхня висока активність стала відповіддю на зростання рівня громадських рухів.

На рівні національних та міжнародних інститутів відбулося усвідомлення необхідності проведення централізованої та структурованої екологічної політики, мета якої – зниження масштабів забруднення природного середовища у країнах європейського континенту через запровадження жорстких стандартів на всі види викидів та скидів.

Мета курсового дослідження полягає у науковому аналізі процесів формування та реалізації екологічної політики у Європейському Союзі на основі вивчення ключових, найбільш значущих політичних та екологічних проблем наприкінці XX – на початку XXI століть.

Для реалізації мети ставляться такі завдання:

1. Розглянути основні напрями включення проблем екологічної політики у теоретичні та концептуальні структури політичного аналізу, орієнтовані на дослідження факторів сталого та стабільного розвитку;
2. Виявити найважливіші регіональні екологічні проблеми у Європі;
3. Проаналізувати політичні та екологічні засади безпеки ЄС, а також визначити шляхи вирішення екологічних проблем політичними методами;
4. Визначити найважливіші проблемні поля екологічної політики Європейського Союзу;
5. Проаналізувати рішення ЄСПЛ, щодо екологічної безпеки;
6. Ідентифікувати регулюючу роль Європейського Союзу у системі забезпечення європейської безпеки та збереження навколишнього природного середовища європейського континенту.

Об’єктом дослідження є процеси формування екологічної політики Європейського Союзу, а предметом дослідження є основні проблеми реалізації екологічної політики Європейського Союзу.

Методологія та методика дослідження. Методологічною основою дослідження стали такі методи пізнання: логічний, порівняльний, історичний, системно-структурний аналіз, статистичний аналіз, анкетування, екстраполяція та інші.

У процесі роботи вивчено та проаналізовано порівняльне правознавство, законодавство ЄС, екологічне право ряду країн ЄС, практика ЄСПЛ, література з екологічного права України та зарубіжжя, публікації в мережі Інтернет та періодичні видання.

Структура роботи визначається метою та цілями дослідження, вона складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (23  позицій). Загальний обсяг роботи 36 сторінки.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

1.1 Основні засади екологічної політики і права ЄС

 

Екологічна політика є однією з найбільш важливих і далекосяжних областей законодавства Європейського Союзу. ЄС є провідним авторитетом в екологічній сфері. Європейський Союз компетентний діяти у всіх областях екологічної політики, таких як забруднення повітря і води, управління відходами та зміна клімату. Його сфера дії обмежена принципом субсидіарності і вимогою одностайності в Раді в області фіскальних питань, міського і сільського планування, землекористування, кількісного управління водними ресурсами, вибору джерел енергії та структури енергопостачання [12, с. 177].

Громадяни ЄС користуються найвищими в світі екологічними стандартами. Європейський Союз і національні уряди визначили чіткі цілі для спрямування європейської екологічної політики до 2020 року та подальше бачення того, що необхідно досягнути до 2050 року за підтримки спеціалізованих дослідницьких програм, законодавства і фінансування. Цілі екологічної політики ЄС:

• охороняти, зберігати та посилювати природний капітал ЄС
• перетворити ЄС на ресурсо-ефективну, екологічну та конкурентно-здатну низьковуглецеву економіку
• захистити громадян ЄС від тиску та ризиків для здоров’я та благополуччя, пов’язаних з навколишнім середовищем.

Охорона навколишнього середовища та інновації допомагають створити нові можливості для бізнесу та зайнятості, які стимулюють подальші інвестиції. Зелена економіка лежить в основі політики ЄС для забезпечення того, щоб економічне зростання в Європі було екологічно стійким. ЄС також відіграє ключову роль у сприянні сталому розвитку на глобальному рівні.

Європейський Союз прийняв законодавство, спрямоване на покращення якості водних ресурсів, подолання забруднення повітря та шуму, забезпечення безпеки хімічних речовин, встановлення стандартів для поводження зі сміттям, охорону біорізноманіття та захисту рослин. Європейський Союз відіграє провідну роль у проведенні міжнародних переговорів з метою підвищення охорони навколишнього середовища. Цілі Європейського Союзу є юридично обов’язковими і їх виконання може розглядатися в Суді ЄС.

На сьогоднішній день cтаття 3 Консолідованої версії Договору про Європейський Союз визначає цілі ЄС, які полягають у тому, що ЄС буде здійснювати всі необхідні дії для забезпечення сталого розвитку європейських країн шляхом забезпечення збалансованого економічного зростання, а такж стабільності цін і високого рівня захисту навколишнього природного середовища і підвищення якості навколишнього середовища.

В статті 114 Договору про функціонування Європейського Союзу екологічна політика згадана в якості необхідного елемента для завершення формування внутрішнього ринку.

Стаття 194 Договору, яка є правовою основою для прийняття заходів у сфері енергетики, вимагає здійснення політики ЄС щодо збереження та покращення навколишнього середовища, а також сприяння енергоефективності та енергозбереженню та розробці нових та відновлюваних видів енергії [16, с. 81].

У Договорі про функціонування Європейського Союзу міститься окремий розділ з екологічної політики – Розділ XX. Стаття 191 (1) Договору передбачає, що ЄС повинен сприяти: збереженню, захисту та поліпшенню якості навколишнього середовища; захисту здоров’я людини; розумному і раціональному використанню природних ресурсів; заохоченню заходів на міжнародному рівні для вирішення регіональних або світових екологічних проблем, зокрема боротьби зі зміною клімату. Для досягнення цих цілей застосовуються наступні принципи: заходи повинні бути прийняті на основі найвищого рівня захисту з урахуванням різноманітності ситуацій у різних регіонах ЄС; принцип обережності; запобіжні заходи; екологічний збиток має бути усунутий біля джерела; забруднювач повинен платити.

Стаття 191 Договору про функціонування Європейського Союзу спрямована на сприяння максимальному захисту навколишнього середовища, чому має сприяти екологічна політика ЄС. Забезпечення високого рівня захисту навколишнього природного середовища має враховувати місцеві ситуації різних членських країн ЄС. Єкологічна політика ЄС має базується на принципі обережності, принципі не нанесення шкоди навколишньому природному середовищу, здійсненні превентивних заходів, усуненні шкоди нанесеної навколишньому природному середовищу у джерела виникнення шкоди, або загрози її настання, при цьому забруднювач навколишнього природного середовища повинен відшкодовувати збиток, нанесений навколишньому середовищу.

Для реалізації цих принципів законодавчий орган ЄС має право приймати законодавчі акти (такі як директиви та регламенти). ЄС може також укладати міжнародні угоди про охорону навколишнього середовища з іншими країнами та міжнародними організаціями (стаття 191 (1) та (4) Договору про функціонування Європейського Союзу). Вони можуть містити зобов’язання, які повинні бути впроваджені в законодавство ЄС. Наприклад, ЄС приєднався до Орхуської конвенції та Кіотського протоколу, а 5 жовтня 2016 року – до історичної Паризької угоди, яка має на меті обмежити глобальне потепління значно нижче 2 °C (порівняно з до індустріальним рівнем).

Нарешті, крім специфічних екологічних компетенцій ЄС, Договір про функціонування Європейського Союзу в статті 11 містить положення, яке вимагає інтеграцію екологічної політики у інші секторальні політики ЄС з метою сприяння сталому розвитку. Це положення збігається з положенням статті 37 Хартії основних прав Європейського Союзу, яка була включена до Договору про Європейський Союз (Лісабонський договір 2009 року), що, безперечно, сприяє підвищенню захисту навколишнього середовища [19, с. 43].

Загроза навколишньому середовищу носить глобальний характер і повинна вирішуватися на міжнародному рівні. ЄС відіграє важливу роль у визначенні цього порядку денного. З початку століття було укладено понад 170 багатосторонніх природоохоронних договорів і документів, що охоплюють різні сфери – від охорони атмосфери і морського середовища до охорони природи і транскордонних водотоків. Європейський Союз підписав більшість цих угод. Переважна більшість угод є регіональними, багато з них відносяться тільки до Європи.

ЄС часто відіграє важливу роль у встановленні порядку денного, виступаючи за відносно жорсткі стандарти і підтримуючи інституційний розвиток через різноманітні засоби: інвестування фінансових та людських ресурсів у наукові та технічні дослідження, організація семінарів та конференцій з підвищення обізнаності.

Більшість екологічних проблем мають транскордонний характер, і багато з них мають глобальний характер. Їх можна ефективно вирішувати лише за допомогою міжнародного співробітництва.

Регламент про заснування Європейського екологічного агентства передбачає активне міжнародне співробітництво щодо його основних напрямків роботи. До завдань Європейського екологічного агентства входить сприяння включенню європейської екологічної інформації в міжнародні програми моніторингу навколишнього середовища, співпраця з регіональними та міжнародними організаціями і програмами, такими як Організація економічного співробітництва і розвитку і Програма Організації Об’єднаних Націй з навколишнього середовища та співробітництво з установами в країнах, що не входять в ЄС.

Міжнародні зобов’язання Європейського екологічного агентства можна розбити на чотири блоки:

• міжнародне співробітництво;
• регіональні відносини з сусідніми країнами;
• відносини з міжнародними організаціями, органами ООН та в рамках конвенцій;
• відносини з неєвропейськими країнами і регіонами.

Отже, при виборі інструментів екологічної політики органи ЄС також покладаються на деякі ринкові інструменти, перш за все систему торгівлі викидами, для скорочення викидів парникових газів. ЄС також обмежено використовує такі інструменти політики, як добровільні угоди і екомаркування.

Формування екологічної політики ґрунтується на кількох принципах, в тому числі принципі «забруднювач платить» (забруднювачі повинні нести тягар витрат на пом’якшення наслідків і очищення); принцип обережності (відсутність повної наукової визначеності не повинно використовуватися в якості причини для відстрочення прийняття ефективних з точки зору витрат заходів щодо запобігання деградації навколишнього середовища, коли існують загрози серйозної шкоди); принципи субсидіарності і пропорційності (дії на рівні ЄС не повинні виходити за рамки того, що необхідно для досягнення цілей ЄС); і принцип поділу зусиль (державам-членам призначаються різні цілі на основі внутрішніх екологічних і соціально-економічних відмінностей). Точне застосування цих принципів, однак, часто сильно оспорюється при прийнятті конкретної політики [11, с. 143].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!