Курсова робота “Старослов’янізми в сучасній українській мові (на матеріалі оповідання М. Коцюбинського «У грішний світ»)”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ СТАРОСЛОВ’ЯНІЗМІВ В СУЧАСНІЙ УСНІЙ І ПИСЬМОВІЙ МОВІ 5

1.1 Поняття старослов’янізми 

1.2 Місце старослов’янської мови серед слов’янських мов 

1.3 Джерела та значення вивчення старослов’янської мови 

1.4 Старослов’янізми в складі української лексики 

РОЗДІЛ 2. СТАРОСЛОВ’ЯНІЗМИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ (НА МАТЕРІАЛІ ОПОВІЛАННЯ М. КОЦЮБИНСЬКОГО «У ГРІШНИЙ СВІТ») 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Старослов’янізми – це лексичні, фонетичні та фразеологічні запозичення зі старослов’янської мови. Деякі старослав’янізми входять до різних сучасних мов як органічна частина, інші використовуються із стилістичною метою [22]. Оповідання М. Коцюбинського «У грішний світ» – це твір, де старослов’янізми вживаються великою мірою. Вони створюють особливу атмосферу та настрій твору, передаючи релігійну та культурну спадщину минулого.

Один з найбільш вживаних старослов’янізмів у тексті – “гріх”. Це слово має глибоке релігійне значення та пов’язане зі звичаєм католицької церкви. Це слово використовується в тексті для передачі основної тематики твору – боротьба добра та зла, вірності та зради. Крім цього, у тексті є багато інших старослов’янізмів, таких як “пристінок”, “перебігти”, “неспокій”, “зграя”, “лукавство” та інші, які передають традиційну культуру та мову українського народу. Зі старослов’янської українська мова засвоїла назви невеликої кількості абстрактних понять, пов’язаних переважно з релігією, мораллю тощо: благодать, владика, пророк, учитель, чудо, молитва, перелюб, гріх, хрещення, воскресіння, один тощо.

Письменники активніше використовували старослов’янізм у художніх творах, зі стилістичною метою: надати висловлюванню урочистості чи, навпаки, іронічного звучання. Вивченню старослов’янізмів у художніх текстах присвятили свої праці такі науковці, як С. В. Зінченко, С. І. Корнієнко, Т. В. Мороз, Т. А. Нестеренко, В. Д. Семиряк, І. Г. Тимошик та інші.

Метою курсової роботи є визначення та аналіз використання старослов’янських слів та фразеологізмів у творі Михайла Коцюбинського «У грішний світ» та їх роль у створенні особливого стилю та атмосфери твору.

Досягнення означеної мети відбувалося шляхом розв’язання таких завдань:

1. Дослідити поняття старослов’янізмів та їх місце серед слов’янських мов, а також проаналізувати джерела та значення вивчення старослов’янської мови;
2. Вивчити біографію та творчість Михайла Коцюбинського, а також проаналізувати художні особливості оповідання “У грішний світ”;
3. Проаналізувати використання старослов’янських слів та фразеологізмів у тексті оповідання М. Коцюбинського “У грішний світ” та визначити їх роль у створенні особливого стилю та атмосфери твору;
4. Вивчити зв’язок між вживанням старослов’янських слів та традиційними українськими культурними цінностями та національним самовизначенням;
5. Зробити висновки про роль старослов’янізмів у сучасній українській мові та їх значення для збереження та розвитку української культури та мови.

Об’єктом дослідження в даній темі є старослов’янізми в сучасній українській мові на матеріалі оповідання Михайла Коцюбинського «У грішний світ».

Предметом дослідження – старослов’янізми в сучасній українській мові на матеріалі оповідання М.Коцюбинского «У грішний світ».

Метод дослідження – теоретичний аналіз (визначення основних теоретичних понять), теоретичний синтез (узагальнення теоретичних відомостей про старослов’янізми та їх вживання в художньому творі), описовий метод (характеристика особливостей вживання старослов’янізмів в оповідані М. Коцюбинського «У грішний світ»).

Структура та обсяг роботи: робота складається з Вступу, трьох розділів, шести підпунктів, Висновків та списку використаних джерел. Обсяг роботи 40 сторінок без урахування змісту та титульного листа.

 

РОЗДІЛ 1. ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ СТАРОСЛОВ’ЯНІЗМІВ В СУЧАСНІЙ УСНІЙ І ПИСЬМОВІЙ МОВІ

1.1 Поняття старослов’янізми

 

Старослов’янізми — лексичні, фонетичні та фразеологічні запозичення зі старослов’янської мови. Формування цієї мови відбулося у IX ст. на основі македонського діалекту староболгарської мови. На території східних слов’ян старослов’янська мова почала активно використовуватися після прийняття християнства.

Старослов’янізми мають свої характерні ознаки: сполучення -pa-, -ре-, -ла-, -ле-, що відповідають східнослов’янським -opo-, -єре-, -оло-:

1. храм (хороми), прах (порох), древо (дерево), глас (голос), злато (золото), шлем (шолом);
2. сполучення ра на початку слова на місці східнослов’янського ро: раб (робота);
3. початковий є замість східнослов’янського о: єдиний (один), характерний і для запозичень із грецької, що прийшли в українську мову через старослов’янське посередництво: єлей (олія);
4. іменникові суфікси -знь, -тель, -ство, -иня: приязнь, учитель, багатство, гординя;
5. префікси воз-, пред-, со-: возвеличити, воздвигнуты, предтеча, соратник;
6. компонент благо- в утвореннях типу благовісний, благодатний, благословенний та ін [20].

Старослов’янська мова – це частина східнослов’янської лексики, успадкована від старослов’янської мови, яка сформувалася в IX столітті на основі збереженого македонського діалекту староболгарської мови. Деякий час майже всі слов’яни використовували як літературну давньослов’янську писемність, яка мала для них міжнародне значення. У Х столітті, з хрещенням Київської Русі, східні слов’яни також запозичили давньослов’янську мову. У деяких жанрах, переважно в церковній і релігійній літературі, вона використовувалася протягом століть, тому природно, що давньоруська мова засвоїла з неї багато лексичних елементів, які збагатили її лексику в тій чи іншій мірі, успадковану всіма сучасними східними мовами, у тому числі українською.

У старослов’янській мові, для якої характерна певна літературна організація, створювалися оригінальні твори, частіше книги різного змісту, перекладені з грецької. У старослов’янській мові є спільні слова для багтьох назв, переважно абстрактних, які не мають відповідників у збережених давньоруських діалектах. Ці слова в основному були запозичені зі старослов’янської в давньоруську мову. Проте в старослов’янських мовах, засвоєних східними слов’янами, можуть бути й інші назви, особливо побутові, які поширилися завдяки введенню нових, раніше невідомих предметів побуту у південних слов’ян. Деякі лексичні елементи старослов’янської мови східнослов’янські мови засвоїли з книг пізніше, як давньоруська мова перестала існувати [24].

Аналізуючи особливості старослов’янської мови, варто відмітити, що саме вона стала посередницею у процесі запозичення українцями в часи хрещення Русі-України, звичних на сьогоднішній день християнських імен. Так, саме завдяки старослов’янським джерелам, в період з ⅩІ по ⅩІІІ ст. на Русь-Україну потрапило близько 300-400 християнських імен [26].

Пізніше старослов’янська мова, яка зазнала впливу української фонетики і граматики, стала називатися церковнослов’янською і використовувалася як один із варіантів української літературної мови аж до XVII ст. У той час старослов’янські ідіоми використовувалися для підсилення стилю мови, для надання особливої ​​ваги та виразності, для відтворення подій минулого, для стилізації мови далеких часів. В даний час богослужіння відбуваються в храмах, церковні книги видаються церковнослов’янською мовою, але вже не так поширені, як раніше, поступаючись місцем сучасній українській мові [19].

 

1.2 Місце старослов’янської мови серед слов’янських мов.

 

Старослов’янська мова – перша літературна мова слов’ян мала великий вплив на літературну мову всіх слов’янських народів, наприклад румунську, носії якої також називали себе християнами східного обряду. Проте вплив кирилиці на кожну нову літературну мову у слов’янських народів не стереотипний, а суто особистий, виражений в часі, тривалості, причині і формі цього впливу [7].

Звичайно, літературна мова слов’янських народів, що сповідують східне обрядове християнство (болгари, македонці, серби, українці, росіяни, білоруси) відчували більший вплив старослов’янської мови в порівнянні з тими слов’янами, які сповідують західне християнство або протестантизм (словінці, хорвати, чехи, словаки, поляки, верхні та нижні лужичани). Причому, навіть такі близькоспоріднені мови, як українська та російська, словенська та хорватська або чеська та нижньолужицька, старослов’янська має різні впливи: у різні часи, згідно з різним культурно-історичним середовищем, на різних рівнях мовної структури.

Коли слід враховувати вплив давньої кирилиці на сучасні слов’янські мови, то тут слід підкреслити болгарську і македонську мови, які займають особливе місце, тому що вони справедливо, незважаючи на певні застереження, вважаються прямими спадкоємцями старослов’янської літературно-мовної традиції. Адже саме болгаро-македонські діалекти послужили, як відомо, діалектною основою старослов’янської мови, особливо це виражено на фонологічному та лексичному рівнях. Що стосується інших слов’янських народів, все-таки старослов’янська мова їм не стала рідною, а відтак і специфіку її впливу на кожну слов’янську літературну мову суто особиста і визначається багатьма факторами, такими як екстралінгвальні та інтралінгвальні властивості.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!