Курсова робота ” Теорія періодизації психічного розвитку дітей Д.Б. Ельконіна “

ЗМІСТ

ВСТУП.

РОЗДІЛ 1. ВИТОКИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ РОЗВИВАЮЧОГО НАВЧАННЯ

1.1 Історія розвитку і становлення системи розвиваючого навчання

1.2 Ельконін і Давидов – автори системи розвиваючого навчання

Висновки до розділу І

РОЗДІЛ ІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИВАЮЧОГО НАВЧАННЯ Д.Б.ЕЛЬКОНІНА–В.В. ДАВИДОВА

2.1. Основні постулати гіпотези періодизації Д.Б.Ельконіна

2.2 Характеристика вікових періодів Д.Б.Ельконіна

Висновки до розділу ІІ

РОЗДІЛ ІІІ. ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМИ РОЗВИВАЮЧОГО НАВЧАННЯ Д.Б. ЕЛЬКОНІНА–В.В. ДАВИДОВА

3.1 Розвиток мислення за методикою Д. Б. Ельконіна – В. В. Давидова

3.2 Освітній процес в освітній системі Д.Б. Ельконіна – В.В. Давидова

Висновки до розділу ІІІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми роботи. Періодизація психічного розвитку у дитячому віці — фундаментальна проблема дитячої психології. Її розробка має важливе теоретичне значення, оскільки через визначення періодів психічного розвитку та виявлення закономірностей переходів від одного періоду до іншого в кінцевому рахунку може бути вирішена проблема рушійних сил психічного розвитку.

У 30-ті роки питанням періодизації велику увагу приділяли П. П. Блонський та Л. С. Виготський, що заклали основи розвитку дитячої психології в нашій країні. На наш погляд, підходи до проблеми періодизації, намічені П. П. Блонським та Л. С. Виготським, мають бути збережені та водночас розвинені відповідно до сучасних знань.

Важливу роль розвитку психологічної науки зіграла створена Д. Б. Ельконіним теорія періодизації психічного розвитку дітей, заснована на вивченні внутрішньої сутності онтогенезу.

По-перше, він розглядав віковий розвиток як загальну зміну особистості, формування нового плану відображення дійсності, зміну діяльності та життєвої позиції, встановлення особливих взаємин з оточуючими, формування нових мотивів поведінки та ціннісних установок. При цьому Д. Б. Ельконін виходив з того, що поняття віку, вікових кордонів та особливостей має не абсолютне, а відносне значення.

Перехід від однієї епохи до наступної відбувається при виникненні невідповідності між операційно-технічними можливостями дитини та завданнями та мотивами діяльності, на основі яких вони сформувалися.

Такий логічний каркас теорії Д. Б. Ельконіна, що дозволяє бачити різні змістовні інтерпретації провідних діяльностей у різні періоди [1, с. 120-122].

Метою даної курсової є дослідження та аналіз теорії періодизації психічного розвитку дітей Д.Б. Ельконіна.

Завдання дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз історії розвитку і становлення системи розвиваючого навчання.
2. Проаналізувати теорію Д.Б.Ельконіна і В.В.Давидова – авторів системи розвиваючого навчання.
3. Розкрити зміст основних постулатів гіпотези періодизації Д.Б.Ельконіна.
4. Охарактеризувати вікові періоди Д.Б.Ельконіна.
5. Охарактеризувати розвиток мислення за методикою Д. Б. Ельконіна-В. В. Давидова.
6. Проаналізувати процес навчання в освітній системі Д.Б. Ельконіна–В.В. Давидова
7. Систематизувати результати і зробити висновки.

Предмет дослідження: періодизація психічного розвитку дітей.

Об’єкт дослідження: теорія періодизації психічного розвитку дітей Д.Б. Ельконіна.

Методи дослідження: теоретичні (теоретичний аналіз наукової літератури, узагальнення).

Теоретична значимість роботи полягає в узагальненні наукового знання з даної проблеми. Отримані результати розширюють уявлення про теорію періодизації психічного розвитку дітей Д.Б. Ельконіна.

Практична значимість роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані в подальшій практиці. Практична значимість дослідження визначається отриманими результатами та висновками щодо дослідження та аналіз результатів самооцінки особистості.

Мета і завдання роботи зумовили таку її структуру: курсова робота складається з трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальна кількість сторінок – 38.

 

РОЗДІЛ 1. ВИТОКИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ РОЗВИВАЮЧОГО НАВЧАННЯ

1.1 Історія розвитку і становлення системи розвиваючого навчання

 

Історія ідеї навчання розвивається до часів Конфуція, який у своїх педагогічних і дидактичних висловлюваннях стверджував, що головне у навчанні – це забезпечення всебічного розвитку. Потім цю ідею продовжили Сократ, Платон, Демокріт, Арістотель – у Стародавній Греції; Квінтіліан – у Стародавньому Римі.

Найбільше піднесення ідея розвиваючого навчання отримала у ХVI – ХIХ ст. Нею займалися такі знамениті педагоги та філософи як М. Монтень, Я. А. Коменський, Ж.-Ж. Руссо, І. Г. Песталоцці, А. Дістервег та інші.

Мішель Монтень (1533 – 1592) проповідував відносність людського пізнання, залежність його від багатьох умов.

Ян Амос Коменський (1592 – 1670) був основоположником педагогіки нового часу, велике значення надавав активності та самостійності дітей у вченні.

Жан Жак Руссо (1712 – 1778) є основоположником теорії природного, вільного виховання, відповідно до законів фізичного, розумового та морального розвитку дітей.

На початку 30-х років ХХ ст. Л. С. Виготський обґрунтував можливість та необхідність навчання, орієнтованого на розвиток дитини як на свою безпосередню основну мету.

У 60-ті роки. ХХ ст. організована Л. В. Занковою лабораторія в структурі Академії педагогічних наук розробила технологію навчання в початкових класах, що сприяє загальному психічному розвитку школярів.

Дидактична система Занкова акцентує увагу вчителя на розвитку в дітей вміння мислити, спостерігати, діяти практично. Деякі дослідники, однак, вважають, що ця система добре розвиває емпіричну свідомість та недостатньо теоретичну [34, с. 39-51].

Завдяки творчості вчителів-новаторів на початок 90-х років минулого століття стали популярними технології В. Ф. Шаталова, Н. П. Гузіка, І. М. Чередова, С. Н. Лисенкової та інші.

У 60-80-х роках. була розроблена концепція навчання школярів під загальним керівництвом Д. Б. Ельконіна і В. В. Давидова. В.В.Давидов у книзі “Проблеми навчання” виклав психолого-педагогічні підстави навчання і відзначив, що «завданням шкільної реформи відповідає лише така теорія, яка враховує розвиваючу роль навчання та виховання у становленні особистості дитини”.

Технологія навчання Ельконіна – Давидова принципово відрізняється від інших тим, що акцент у ній робиться на розвитку теоретичного мислення школярів.

Роботи Д. Б. Ельконіна стали одним з наріжних каменів теорії діяльності. Свої дослідження з дитячої психології проводив разом із учнями Л. С. Виготського: А. Н. Леонтьєвим, А. Р. Лурія, А. В. Запорожцем, Л. І. Божович, П. Я. Гальперін. Займалися такими питаннями, як психологічний розвиток дітей різного віку, ігрова психологія та питання навчальної діяльності школярів, а також проблема розвитку мовлення та навчання читання у дітей.

Головним внеском Данила Борисовича в світову педагогіку була розробка і впровадження нової системи навчання – «розвиваюче навчання».

Також аналізу поглядів Л. С. Виготського було присвячено кілька статей Д. Б. Ельконіна. Данило Борисович у своїх працях спирався на ідею культурно-історичного розвитку людини, тому у восьми теоретичних працях Ельконіна було детально розкрите загальне положення Л. С. Виготського. Цю позицію (що дитинство розвивається і має конкретно-історичний характер) висловлювали також П. П. Блонський і А. Н. Леонтьєв [2, с. 13-17].

Д. Б. Ельконін вважав, що всі види дитячої діяльності носять соціальний характер, зміст і форму, тому дитина з першої хвилини народження і з перших етапів свого розвитку є істотою соціальною. Для Данила Борисовича позиція «дитина і суспільство» була неприйнятною; він вважав правильним положення «дитини в суспільстві». Також Д. Б. Ельконін вважав дитину активним суб’єктом у перетворенні та привласненні досягнень людської культури, які завжди носять активний характер. Завдяки процесам трансформації дитина відтворює і створює в собі людські здібності.

У цьому питанні А. Н. Леонтьєв і Д. Б. Ельконін дотримувалися тієї ж точки зору, що дитина в процесі трансформаційної діяльності здійснює таку практичну або пізнавальну діяльність, яка є адекватною, але не тотожною тій діяльності, яка втілюється в діяльність людини в попередньому поколінні.

У своїх роботах він описав структуру і виділив основні елементи ігрової діяльності:

• сюжет (що вони грають);
• зміст (як вони грають);
• роль;
• уявна ситуація;
• нормативні акти;
• ігрові дії та операції;
• грати в стосунки.

Д. Б. Ельконін зробив величезний внесок у науку завдяки своїй періодизації, в якій він виділив два аспекти діяльності дитини: пізнавальний і мотиваційний. Ці аспекти існують у всіх видах діяльності, але розвиваються нерівномірно, чергуються в темпах розвитку в кожному віковому періоді.

Велике значення мала розроблена Ельконіним періодизація, в якій він виділив два аспекти в діяльності – пізнавальний і мотиваційний. Ці сторони є в кожній провідній діяльності, але розвиваються нерівномірно, чергуючись за темпами розвитку в кожному віковому періоді [33, с. 204-207].

 

1.2 Ельконін і Давидов – автори системи розвиваючого навчання

 

У вітчизняній психології найсерйозніша спроба відкрити універсальні закони розвитку була зроблена через ідеї Д. Б. Ельконіна (1989). Ці ідеї стверджують, що розвиток дитини виражається в періодичності зміни спрямованості її діяльності: первинним орієнтуванням на операційно-технічну сферу діяльності є зміна орієнтації на сферу мотиваційно-потребно-задоволення, за якою слід орієнтуватися на операційно-технічну сферу тощо. У результаті кожного разу з’являється нова форма керівної діяльності, відповідна до характеру та спрямованості дитини та показу її переходу на новий етап розвитку. Це в свою чергу призводить до зміни соціальної ситуації розвитку і появи особливого зростання, нових вимог та можливостей суб’єкта, які знову ж таки призводять до зміни провідного виду діяльності.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!