Курсова робота “Тримання під вартою як запобіжний захід”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ ЯК ВИНЯТКОВИЙ ЗАПОБІЖНИЙ ЗАХІД У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ 

1.1. Сутність та мета запобіжного заходу «тримання під вартою» у кримінальному процесі 

1.2. Підстави застосування тримання під вартою як вийняткового запобіжного заходу

1.3. Проблеми застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в судовій практиці 

РОЗДІЛ ІІ. ПОРЯДОК ТА СТРОКИ ЗАСТОСУВАННЯ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ ЯК ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ 

2.1. Порядок застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою 

2.2. Строки застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою 

2.3. Обов’язкове врахування стану здоров’я обвинуваченого при вирішенні питання про обрання, продовження, зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Правовідносини, що виникають під час кримінального провадження, потребують чіткого законодавчого регулювання, а норми кримінального процесуального законодавства потребують правильного розуміння та одноподібного застосування. 13 квітня 2012 року Верховна Рада України прийняла новий Кримінальний процесуальний кодекс України (надалі – КПК України).

Одним з головних недоліків КПК був порядок застосування, вибору та скасування запобіжних заходів. Це пов’язано з тим, що його застосування обмежує конституційні права і свободи людини і застосовується, коли особа ще не була визнана винною. Новий КПК України ввів нову концепцію процедур застосування запобіжних заходів, включаючи такі виняткові запобіжні заходи, як утримання під вартою. Практика застосування запобіжних заходів свідчить про те, що суд не повною мірою дотримується як вимог КПК щодо забезпечення якісного та регулярного моніторингу необхідності застосування цих запобіжних заходів, так і якості та раціональності оцінки матеріалів, що лежать в основі їх застосування.

Рішення про обрання, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту приймається слідчим суддею, судом, шляхом винесення судового рішення про що зазначено, зокрема, в ст. 183, ст. 194, статтях 196–199, 201–203 КПК. Також слідує правилам ст. 374 КПК при прийнятті постанови в оперативній частині вказується визначення заходів щодо забезпечення кримінального судочинства, у тому числі визначення запобіжного заходу до набрання постановою законної сили.

Метою цієї роботи є дослідження порядку застосування тримання під вартою як виняткового запобіжного заходу в кримінальному провадженні.

Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання:

1. Охарактеризувати сутність і мету запобіжного заходу «тримання під вартою» у кримінальному процесі.
2. Описати підстави застосування тримання під вартою як вийняткового запобіжного заходу, а також проблеми його застосування.
3. Дослідити порядок і строки застосування тримання під вартою як запобіжного заходу.

Об’єктом дослідження в роботі є суспільні відносини, що виникають в сфері застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні України.

Предметом дослідження в роботі є тримання під вартою як запобіжний захід під час досудового розслідування.

Методи дослідження: методи логічного та якісного аналізу, методи системного аналізу, синтезу, спеціально-юридичний метод та ін.

Інформаційною базою є наукові публікації, монографічні видання, підручники вітчизняних та закордонних вчених, коментовані кодекси, нормативно-законодавчі акти України.

Структура роботи. Робота складається з вступу, двох розділів основної частини з підрозділами, висновків, списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ І. ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ ЯК ВИНЯТКОВИЙ ЗАПОБІЖНИЙ ЗАХІД У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

1.1. Сутність та мета запобіжного заходу «тримання під вартою» у кримінальному процесі

 

Тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходу і застосовується тільки в тому випадку, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м’яких запобіжних заходів не може уникнути ризиків, перерахованих у ст. 177 КПК [2]. При розгляді питання про обрання або продовження застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою необхідно розглянути можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів [12, с. 137].

Стаття 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права і стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод гарантують право кожного на справедливий судовий розгляд у розумні терміни. Кодекс принципів захисту всіх осіб, затриманих або ув’язнених будь-яким чином, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 09 грудня 1988 року, вимагає, щоб затримані були притягнуті до відповідальності в розумні терміни після їх затримання або звільнення особи до розгляду справи (провадження) в суді [19]. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу – це майже те ж саме, що відмова в правосудді.

У той же час, поряд з міжнародно-правовими актами, вимоги до проведення кримінального провадження в розумні терміни викладені в національному кримінально-процесуальному законодавстві. Таким чином, один із принципів кримінального провадження відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 7 КПК – це раціональність терміну, значення якого розкрито в ст. 28 КПК [2]. Зокрема, суворе дотримання положень цієї статті, яка накладає на суд зобов’язання забезпечити проведення розгляду в розумні терміни, є необхідною передумовою для виконання завдань кримінального провадження та дотримання основоположних прав людини на всіх стадіях.

В середньому в Україні в слідчих ізоляторах понад 6 місяців утримуються 2 868 ув’язнених, які рахувались за судами, із них:

1) 1 403 особи – від 6 місяців до 1 року;

2) 807 осіб – від 1 року до 2 років;

3) 658 особи – понад 2 роки [8].

Таким чином, у місцевих судах міста Києва спостерігається найбільше співвідношення нерозглянутих справ (проваджень) у строк понад 6 місяців і до 1 року до кількості справ (проваджень), які перебували в провадженні місцевих судів цього регіону. 6,2% кримінальних справ (проваджень) не розглянуто місцевими судами міста Києва в строк понад 6 місяців і до 1 року. Порівняно з іншими регіонами місцевими судами Львівської області не розглянуто більшість кримінальних справ (проваджень) в строк понад 1 рік до 2 років, тобто 4,6%. 2,1% кримінальних справ (проваджень) не розглянуто місцевими судами Житомирської області в строк понад 2 роки [8].

Залежно від особливостей кожної із них може бути забезпечено дотримання загальної засади розумності строків кримінального провадження може бути виключно шляхом належного та невідкладного процесуального реагування судом на причини відкладення судових засідань. Щоб визначити найкращий спосіб забезпечення дотримання розумного терміну в кримінальному провадженні, найбільш важливі причини недотримання аналізуються індивідуально.

Метою тримання під вартою є запобігання можливому ухиленню особи, взятої під варту, від органів досудового розслідування та суду, перешкоджанню кримінальному провадженню або зайняттю злочинною діяльністю, а також забезпечення виконання вироку та видачі особи (екстрадиції) або її транзитного перевезення. Установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано екстрадиційний або тимчасовий арешт, є гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України. У деяких випадках, якщо буде встановлено, що необхідно вжити слідчих заходів, ці особи можуть утримуватися в ізоляторах тимчасового тримання.

Особи, для яких обрано засоби затримання у вигляді тримання, підлягають обшуку, медичному огляду, тактильному огляду, фотографуванню. Предмети, які у них є, передача і посилка на їх ім’я підлягають перевірці, а листи підлягають розгляду. Затриманим не дозволяється мати при собі цінні речі або гроші. Основними вимогами режиму тримання під вартою є нагляд та індивідуальне тримання. Таким чином, тримання під вартою є винятковим заходом обережності, який перебуває в позбавленні особи волі під час досудового розслідування, провадження в суді першої інстанції (зокрема, в перервах між судовими засіданнями) звернення вироку до виконання після його ухвалення (а так само на час апеляційного розгляду справи).

 

1.2. Підстави застосування тримання під вартою як вийняткового запобіжного заходу

 

У частині 2 статті 183 КПК України визначається перелік злочинів, підстав і умов, за яких слідчий суддя, суд мають право задовольнити клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Обмеженням у цьому випадку є позбавлення волі на строк від 3 років і 5 років за вчинення злочину підозрюваним або обвинуваченим. Однак законодавці підкреслюють, що у виняткових випадках запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою можуть бути застосовані до виконання злочину, що карається позбавленням волі на строк до 3 років або навіть штрафом у розмірі понад 3 тисяч неоподатковуваного мінімального доходу громадян [14, с. 96].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!