Курсова робота “Урбаністичні образи й їх функціональність в романі Ч. Дікенса Домбі і син”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ІНДИВІДУАЛЬНОГО СТИЛЮ Ч. ДІКЕНСА-ПИСЬМЕННИКА В КОНТЕКСТІ РЕАЛІСТИЧНОЇ МАНЕРИ АНГЛІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ 19 СТОЛІТТЯ

РОЗДІЛ 2. ПАРАДИГМА УРБАНІСТИЧНИХ ОБРАЗІВ У РОМАНІ «ДОМБІ І СИН»

2.1. Урбаністичні топоси в системі образів роману Ч. Дікенса

2.2. Функціональність урбаністичних образів в романі Ч. Дікенса

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Більше половини населення планети живе у містах і за прогнозами ООН частка міських мешканців стрімко зростатиме у майбутньому. Урбанізм як міський спосіб життя не може не цікавити сучасну людину. У соціології, філософії, мистецтвознавстві, включно з літературознавством, науковці активно шукають нових методів опанування й дослідження урбаністичного дискурсу. У цьому контексті цікаво поглянути на класичну літературу, маючи під рукою сучасний інструментарій, дослідити, як зображали міста в художніх творах письменники ХІХ століття, коли європейські міста бурхливо трансформувалися під впливом промислової революції.

Для глибшого розуміння сучасного урбанізму в літературі має бути досліджене підґрунтя – увесь корпус попереднього досвіду художнього переосмислення міського простору. З огляду на це вважаємо надзвичайно доречним вивчення творчості одного із найбільш визнаних співців міста в англійській літературі вікторіанської епохи – Ч. Дікенса.

Його роман «Домбі і син» – це вже зрілий твір письменника, коли риси творчої манери, індивідуального стилю та майстерності розкриваються вповні, що дає змогу виразно й ґрунтовно прослідкувати урбаністичне мислення автора, його картину міського хронотопу, його відчуття епохальних змін та вплив цих змін на людей різних суспільних прошарків.

Вітчизняне літературознавство не вирізняється багатством дослідження творчості Ч. Дікенса, що, на нашу думку, можна пояснити тим, що українські дослідники упродовж довгого часу спиралися на радянську критику класичної англійської прози. Тож, у новому прочитанні  творів Ч. Дікенса із застосуванням сучасних європейських методів літературознавчої науки ми і вбачаємо актуальність нашої роботи.

Мета курсової роботи: виокремити та дослідити урбаністичні образи та їхні художні функції у романі Ч. Дікенса «Домбі і син».

Відповідно до мети, ставимо перед собою такі завдання:

1. З’ясувати літературний та історичний контекст творчості англійських письменників ХІХ ст.
2. Розглянути особливості індивідуального творчого стилю Ч. Дікенса як письменника-реаліста вікторіанської епохи.
3. Уточнити значення терміну урбаністичний топос як літературознавчого поняття.
4. Виокремити та проаналізувати топоси, використані Ч. Дікенсом у романі «Домбі і син».
5. Дослідити функції, що їх виконують урбаністичні образи в аналізованому творі.

Предмет дослідження: специфіка урбаністичних образів у творчості Ч. Дікенса.

Об’єкт дослідження: роман Ч. Дікенса «Домбі і син».

Методологія та методика курсової роботи. У нашому дослідженні ми спиралися на роботи зарубіжних та вітчизняних науковців. Зокрема, для розгляду історико-літературного контексту доби ми зверталися до монографії О. Анненкової [1], розвідок Н. Хайруліної [24], Є. Образцової [20], Д. Сесіла [25] тощо. Хочемо відмітити деяку неактуальність певної частини вітчизняних досліджень, яка проявляється у цитуванні радянських критиків та морально застарілих авторитетів. Для з’ясування літературознавчих понять ми зверталися до Літературознавчого словника-довідника [14]  та до Літературознавчої енциклопедії [13]. Деякі аспекти урбаністичного дискурсу творчості англійських письменників та Ч. Дікенса зокрема розглядали у своїх працях Л. Богачевська [3], О. Ніколова [19], Ю. Бумбур [5], Д. Бірюкова [2]тощо. Особливо цікавою нам видалась стаття О. Матвієнко [15] , у якій дослідниця детально розглядає концепт «дому» в англійському реалізмі.

Під час дослідження ми застосовували як загальнонаукові, так і спеціально-наукові методи. Теоретичний метод дав змогу з’ясувати поняття урбаністичний топос, розглянути загальні риси реалізму. Застосовували під час роботи культурнопорівняльний та історичний методи, аби розглянути історико-культурний контекст доби, віднайти в романі та потрактувати явища вікторіанського способу життя. Біографічний метод дозволив аргументувати певні риси творчої манери Ч. Дікенса. Метод аналізу допоміг нам з’ясувати риси реалізму в творчості письменника та виокремити в тексті урбаністичні образи. Розглянули нову психогеографічну методику для інтерпретації гендерних функцій урбаністичних образів. Методи узагальнення та систематизації допомогли сформулювати висновки щодо результатів дослідження.

Наукова новизна: у нашому дослідженні ми зробили спробу системного аналізу урбаністичних образів, детально розглянули засоби психологізму, які допомагали автору в розбудові художнього простору роману, самостійно проінерпретували деякі функції міських топосів у романі «Домбі і син».

Практичне використання. Результати досліджень можна використовувати при подальшому дослідженні урбаністичного дискурсу та творчості Ч. Дікенса, для написанні курсових і модульних наукових робіт на дотичні теми, при написанні лекційних матеріалів.

Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури, який містить 26 позицій. Загальний обсяг дослідницької роботи – 38 сторінок, з них 35 сторінок – основного тексту.

 

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ІНДИВІДУАЛЬНОГО СТИЛЮ Ч. ДІКЕНСА-ПИСЬМЕННИКА В КОНТЕКСТІ РЕАЛІСТИЧНОЇ МАНЕРИ АНГЛІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ 19 СТОЛІТТЯ

 

Провідними напрямами в літературі ХІХ століття були реалізм та романтизм. Ці потужні художні методи, як відзначають літературознавці, взаємопроникні та взаємопов’язані. Науковиця О. Анненкова, узагальнюючи праці попередніх дослідників цього періоду, стверджує, що «реалістичні тенденції зароджувалися в лоні романтизму і добре співіснували з ним» [1, с. 12].

Становлення реалізму припало на час соціальних реформ та значного прогресу виробничої галузі. Поштовхом до формування нового художнього методу став також розвій природничих наук, зокрема праці науковців Ч. Дарвіна, Ж. Кюв’є, Ж. Сент-Ілера. Тогочасні природознавці намагалися класифікувати природу і це наштовхнуло митців на пошуки можливостей у виділенні та зображенні реальних суспільних типів людей. Філософським підґрунтям мистецького реалістичного напряму стало позитивістське вчення О. Конта та Г. Спенсера, які закликали до прийняття дійсності, зокрема і в мистецтві.

У контексті світового розвитку реалізму англійська література ХІХ ст. має свої особливості. Винятковість мистецтва тогочасної Англії дослідники пояснюють масштабною Промисловою революцією, соціальними змінами і національним характером, що відзначається прихильністю до традицій. Цей період розвитку Англії увійшов в історію під назвою «вікторіанська епоха», яка сформувала основні моральні цінності, котрі впливали на мистецтво, і культуру зокрема.

Дослідниця Н. Хайруліна називає такі риси літератури англійського реалізму, як дидактизм, зосередження на соціальних суперечностях та проблемах, актуалізація родинних цінностей, орієнтованість на демократичного читача, деяка публіцистичність та застосування авторами широкого інструментарію творення комічного для викриття суспільних вад [24, с. 104]. Відповідно провідним жанром англійського реалізму ХІХ ст. став соціальний роман. Науковиця О. Анненкова додає, що «письменникам реалістичного напряму притаманна глибоко індивідуальна манера письма, авторський стиль, який робить їхні твори не схожими ні на які інші» [1, с. 10]. Серед письменників-реалістів того часу можна назвати В. Теккерея, сестер Бронте, Е. Гаскелл, Джордж Еліот (М. Еванс) та Дж. Мередіт. Найяскравішим представником і певною мірою засновником англійського реалізму вважають Ч. Дікенса, який, за словами О. Анненкової, «відкрив еру англійського класичного роману ХІХ ст.» [1, с. 21].

Дослідник Д. Сесіл зауважує, що Ч. Дікенс є типовим англійським реалістом: «he is not only the most famous of the Victorian novelists, he is the most typical. If we are to see the distinguishing virtues and defects of his school at their clearest, we must examine Dickens» [25, с. 27]. Зважаючи на таке твердження, можемо сказати, що романам Ч. Дікенса притаманні усі основні ознаки англійського реалізму, але ними не вичерпується художня манера письменника, оскільки його творчість має ще й унікальні, притаманні лише їй риси, які, утім, не виходять із загальної концепції реалістичного напряму. Спираючись на дослідження романістики Ч. Дікенса, спробуємо визначити особливості його індивідуального стилю.

Для початку визначимо, як ми розумітимемо в цьому дослідженні термін «індивідуальний стиль». Літературознавча енциклопедія потрактовує цей термін як «виразні мовні утворення, які формують своєрідну систему, набувають неповторного емоційно-експресивного забарвлення» [13, с. 406]. Це визначення вважаємо вузьким і не достатньо вичерпним. За робоче визначення приймаємо дефініцію, яку наводить Літературознавчий словник-довідник: «Індивідуальний стиль – іманентний … прояв істотних ознак таланту у конкретному художньому творі, мистецька документалізація своєрідності світосприйняття певного автора, його нахилу до ірраціонального чи раціонального мислення, до міметичних принципів (принципів уподібнення) чи розкутого образотворення,
його естетичного смаку, що в сукупності формують неповторне духовне явище» [14, с. 303].

О. Анненкова, як і більшість дослідників, однією із виразних рис манери Ч. Дікенса називає своєрідне поєднання сентементалізму, романтизму та реалізму. Романтизм проявляється особливо в ранніх творах письменника і полягає у яскравому авторському ставленні до описуваних у творі подій, а також в оптимістичному сприйнятті дійсності, завдяки якому навіть найтяжчі поневіряння героїв завершуються у романах добре. Загальноприйнятим у літературознавстві є поділ творчості Ч. Дікенса на чотири етапи.

Саме третій етап відзначається переходом письменника до більш виразної реалістичної манери. Відкриває цей етап роман «Домбі і син» (1846-1848). Як зазначає дослідниця Є. Образцова, це був «перший роман Дікенса, в якому відсутня оптимістична інтонація» [20, с. 123]. Окрім того, перехід до реалістичної манери позначився поглибленням психологічно-викривальної сатири у прозі автора [1, с. 35].

З вище наведених тверджень логічно випливає і наступна характерна риса індивідуального стилю Ч. Дікенса – полярність добра і зла, які більш характерні для романтизму. «Віра у можливість виправлення людини, перемогу добра над злом – ось головний лейтмотив його творчості» [10, с. 156], – пишуть у своєму дослідженні Л. Євдокимова та Б. Ващишин. Письменник створює майстерні образи, які утім чітко протиставляються за морально-етичними чинниками. С. Маховська доповнює цю думку, пояснюючи, що зло у Ч. Дікенса – «явище суспільне, хиже, маніакальне, що не має раціонального пояснення», а добро «постає піднесено ідеальним, універсальною цінністю, яка свідомо співвідноситься з вищим благом» [16, с. 43].

Проте, ідеалізовані образи у Ч. Дікенса вже відходять від романтизації, на це вказує О. Довгань, стверджуючи, що навіть перебільшені герої письменника правдиві і є «реалістичними соціальними типами» [9, с. 173]. Життєвості таким персонажам надають також психологізм зображення та індивідуалізований комічний ефект, який з особливою ретельністю письменник підбирає окремо до кожного яскравого героя. «Риси смішного, комічного «приземляли» образ, робили його живим, близьким, привабливим» – пише про персонажів Ч. Дікенса А. Сорока [22, с. 506].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!