Курсова робота ” Художні засоби у листах Лесі Українки до О. Кобилянської “

ЗМICТ

 

ВCТУП

POЗДIЛ I. СТИЛЬОВА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ МОВИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ. ФОРМУВАННЯ ЕПІСТОЛЯРНОГО СТИЛЮ

1.1 Формування епістолярного стилю. Взаємопроникнення  стилів

1.2 Мовна картина світу епістолярію Лесі Українки

POЗДIЛ II. ЛЕКСИЧНИЙ СКЛАД ЛИСТІВ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

2.1 Аналіз художніх засобів Лесі Українки адресованих до О. Кобилянської

2.2 Стиль листів Лесі Українки

ВИCНOВКИ

CПИCOК ВИКOPИCТAНИX ДЖEPEЛ

ВCТУП

         

Актуальність теми. Дуже велике значення творчості Лесі Українки в історії української літератури полягає в тому, що вона збагатила українську поезію новими темами і мотивами; досконало володіючи катренами й октавами, сонетами й оригінальними строфічними будовами, використовуючи гекзаметр, верлібр, п’ятисто-повий вірш тощо, вона збагатила строфіку, ритміку й метрику української поезії.

Творчість Лесі Українки зіграла важливу роль у розвитку вітчизняної та світової культури. Поетеса привнесла в українську літературу багатий духовний світ своїх героїв – людей з допитливими і пристрасними серцями. Могутній талант, присвячений служінню народу, глибоке проникнення в найважливіші питання сучасності, висока професійна культура – все це вивело Лесю Українку в ряди найвидатніших поетів світу.

Леся Українка – була виведена своєю матір’ю – рідною сестрою М. Драгоманова, письменницею Оленою Пчілкою на літературну ниву – дуже рано. Все в молодому житті Лесі Українки сприяло становленню її як поета, а потім і українського поета. Під керівництвом своєї матері Леся разом зі своїм старшим братом Михайлом повністю познайомилася з українською літературою.

Леся Українка зростала і формувалась як письменниця у середовищі, де постійно обговорювалися розвиток літературної мови, зокрема збагачення її мовними та образними засобами, розглядалися лексичні матеріали, намальовані на картках. Любов поетеси до рідної мови вимагала постійних зусиль з її різноманітності, розширення сфери застосування, недопущення примітивізму, обмеженості та штучності.

Послання Лесі дозволяють зануритися і простежити лінії життя поетеси. Що стосується її дружби з Кобилянською, то голосно заявлено, що сьогодні поетеси не тільки подругами, але і щось в їх розмові було повно тепла і дружелюбності, зрештою, те, що часто називають «любов’ю».

На сьогоднішній день, на жаль, є тільки листи Лесі Українки до Ольги Кобилянської й лише один лист Ольги Кобилянської до Лесі Українки. Досі неясно, чому ці листи зникли з особистого архіву Кобилянської. Поетеси були дуже близькі за духом, Ольга захоплювалася внутрішньою силою Лесі, а та в свою чергу знайшла в подрузі підтримку та прагнення самостійності. Вони обидві любили фольклор, музику та етнографію.

Мета дослідження – вивчення та аналіз художніх засобів листів Лесі Українки до О. Кобилянської.

Для досягнення мети необхідно виконати такі завдання:

• Розкрити поняття та формування епістолярного стилю;
• Описати мовну картину світу епістолярію Лесі Українки;
• Зробити аналіз художнього засобу Лесі Українки до О. Кобилянської;
• Описати стиль листів Лесі Українки.

Об’єктом дослідження є епістолярій спадщини Лесі Українки.

Предмет дослідження – епістолярій спадщини Лесі Українки та художній засіб листів Лесі Українки до О. Кобилянської.

Мета дослідження – вивчення та аналіз художніх засобів листів Лесі Українки до О. Кобилянської.

Структура роботи складається з 2-х розділів, висновків і списку використаних джерел.

    

POЗДIЛ I. СТИЛЬОВА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ МОВИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ. ФОРМУВАННЯ ЕПІСТОЛЯРНОГО СТИЛЮ

1.1 Формування епістолярного стилю. Взаємопроникнення  стилів.

         

Український епістолярій вже із самого початку ХІХ ст. визначається повнотою взаємин, багатосторонністю зв’язків. Листування займає важливе місце в історії мови, в тому числі літературної української. У ньому відображені основні закономірності розвитку української літературної мови та загальні структурні явища. Велика увага приділяється проблемі правопису української мови та перекладу з іноземних та російських мов. Епістолярій знайомить з формуванням норм вживання літературних слів. Поширеним критерієм був узус, звичка до певної вимови. Леся Українка візначає: «Слово ясний, як і подібні до нього слова, справді можуть говоритись з різним нагоском, і се таки слід зазначувати…» (До І. Франка, 14 травня 1892) [7, с. 80]. Михайло Коцюбинський дуже відповідально ставився до вичитки своєї роботи, тому що вважав, що помилки можуть зіпсувати загальне враження.

Автори листів (І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, В. Стефаник, П. Мирний, П. Грабовський та ін.) висловлюються проти націоналістичних пуристичних і консервативних тенденцій, засуджують великодержавний шовінізм царизму.

Листи відображали живу українську мову, що обов’язково «олітературюючи» її. Водночас усі вони усвідомлювали важливу роль російської мови у збагаченні лексичної та експресивної структури української мови та розвитку її стилю. Ділове офіційне листування, як правило, здійснюється російською мовою, дружнє, інтимне – українською, яка стає все більш впевненою в житті просунутих представників освіченої верстви. Листування українською мовою відбувалося протягом усього її поширення. Це забезпечувало повне охоплення всіх її діалектів [7, с. 162 – 163].

Представники різних регіонів і діалектів багато разів обмінювалися листами, що підштовхнуло до вироблення загальних засобів оформлення і вираження. Була загальна думка, що така мова має бути розроблена на основі мови Наддніпрянщини, але була висловлена думка, що спільна літературна мова має увібрати в себе літературну обробку всіх діалектів.

Леся Українка в листі до О. Маковея від 16 січня 1884 р. писала: «Зовсім нема чого ставити питання про перемогу того чи іншого діалекта, адже літературна мова мусить витворитись з усіх діалектів, без жодного насильства, сварки й колотнечі» [7, с. 126]. З нею одностайний і Михайло Коцюбинський. У листі до Лукича (вересень 1892 р.) він говорить про вміщену в московському часопису «Русская мысль» рецензію на видавану О. Барвінським Руську історичну бібліотеку. Автор цього огляду хвалить мову перекладача, який на ділі довів свою здатність досягти рівня літературної мови, розвинутої літературної мови.

«Ялову суперечність про нездатність українською мовою писати по-науковому, – як пише далі М. Коцюбинський, – розв’язали самі життєві факти, і те розв’язання можна привітать, як вітається все живе, культурно-поступове, до щастя та свобод людськості. Іще «патріоти» певного сорту можуть називати «жаргоном» мову, на котрій перекладено Біблію і твори Гомера, Данте, Шекспіра та ін., але факт од цього не переміняється» [7, с. 27]. Не раз на сторінках листів можна побачити тлумачення окремих слів і висловів української мови.

У листі до В. Давидяка від 3 липня 1875 р. І. Франко пояснює вислів «зложити кості при вітцях». Цей зворот стосується живої людини: «не лиш о мертвім, але власне о живім чоловіці кажеться, напр.», «рад зложити свої кості», або «не дають ми навіть костей зложити там і там» [7, с. 14].

Епістолярна спадщина дозволяє простежити процес засвоєння розмовно-побутовим мовленням багатьох нових слів і виразів, які раніше належали до письмової різноманітності української мови, а пізніше стали частиною усного мовлення.

Мова листів увібрала в себе красу і велич народної мови, що полягає в гнучкості її форми. В епістолярній практиці відбивався процес формування та розвитку наукового стилю літературної мови на діалектній основі з подальшим урахуванням здобутків спорідненої російської мови, висловлення думки про лінгвістичні засади правопису, про проблеми теорії і практики перекладу, жанрового ділення літератури та фольклору.

В епістолярній спадщині, принаймні в гуманітарній сфері, активніше вживалися в листах виражальні засоби публіцистичного стилю. Це пов’язано з проблемами міст і сіл, культурним і соціальним становищем української мови, літератури, соціальним розшаруванням українців. Публіцистичні листи сповнені виразних слів і виразів (ідеали, події, пропозиції, поради, діяльність, суспільство).       

В надрах епістолярного стилю в приватно-діловому та офіційно-діловому листуванні закладаються основи сучасного офіційно-ділового функціонального стилю. Найчастіше це листи видавцям про передплату, листи до різних державних установ та суспільства.

Стиль літературної мови не становлять собою замкнутих систем. Завжди існує взаємодія між усіма стилями (як функціональними, так і експресивними).  «Історія літературної мови, – зазначає В. Русанівський, – засвідчує постійну взаємодію зазначених стилів» [7, с. 76].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!