Курсова робота ” Якість-головний чинник, який забезпечує переваги на товарних ринках ” на матеріалах підприємства ” Бакалія “

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Огляд літературних джерел

1.1. Сутність поняття «якість» та його характеристика

1.2. Споживачі властивості як складові якості товару

1.3. Характеристика рівнів якості товару

1.4. Стандарти сертифікації ISO-9000 чинник забезпечення якості

Розділ 2. Маркетингові дослідження

2.1. Характеристика підприємства «Бакалія»

2.2.Вплив якісних товарів на формування  товарного ринку досліджуваного підприємства

2.3. Розробка заходів щодо покращення якості на товари підприємства «Бакалія»

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

 

ВСТУП

 

           Становлення ринкової економіки, посилення конкуренції передбачає перехід до активної комерційної діяльності юридичних та фізичних осіб.Суттєвою особливістю комерційної діяльності у сучасних умовах є спрямованість на забезпечення раціонального ведення господарства в умовах дефіцитності ресурсів з мінімальними витратами, подолання малої ефективності регулювання торгівлі адміністративними методами, прискорення переходу до інтенсивного характеру розвитку тощо.

           Найбільший вплив на підприємства має економічне середовище, зокрема спад виробництва, інфляційні процеси, рівень безробіття тощо. Все це негативно позначається на успішному функціонуванні роздрібних підприємств торгівлі.

Важливим аспектом комерційної діяльності торговельних підприємств є дотримання принципів, які виражають вимоги законів ринку збуту, вони є визначальними в організації взаємодії і побудови взаємовідносин суб’єктів ринку.

           Одним із елементів концепції комерції є намагання досягти цілі – торговці ставлять перед собою цілі, а потім застосовують певну стратегію для їх досягнення. Щоб посилити свої комерційні позиції на ринку, торговельні фірми проводять різні стратегічні заходи.

           У процесі комерційної діяльності торговельні організації та підприємства, а також індивідуальні підприємці вивчають попит населення і ринок збуту товарів, визначають потребу в них, виявляють джерела надходження і постачальників товарів, встановлюють господарські зв’язки, здійснюють оптову та роздрібну торгівлю, займаються рекламно-інформаційною діяльністю. Крім цього, проводять роботу щодо формування асортименту товарів і управління товарними запасами, надання торгових послуг. Предметом особливої уваги є питання підвищення якості продукції. Підприємства, які не дотримуються комерційних та технологічних вимог, санітарних правил та норм, поступово втрачають свої позиції на споживчому ринку.

           Фірми повинні орієнтуватись не на товари, а на споживачів, якщо бажають сформувати такий процес торгівлі, який приносив би задоволення покупцям та спонукав би їх у подальшому користуватись послугами цих роздрібних підприємств. Підприємствам дуже важливо досліджувати та звертати особливу увагу на кінцевого споживача, оскільки їх „виживання”, функціонування на ринку залежить від спроможності знаходити споживачів і задовольняти їхні запити та потреби.

           Узагальнюючи все вище сказане можна зробити висновок про те, що комерційна діяльність торговельного підприємства забезпечує переміщення та накопичення продукції у просторі та часі, доводить товари від виробника до споживача, а також виконує ще ряд інших важливих функцій, що й зумовлює актуальність обраної теми.

           Слово «бакалія» походить від турецьких слів bakkal, що означає «торговець овочами», або bakala – «дивись і бери». Спочатку в Росії цим словом позначали сухі продовольчі товари, а пізніше їм стали називати і відділи магазину, які торгують такими товарами. Власника крамниці було прийнято називати «бакалейщик». Згідно сучасним світовим принципам і правилам торгівлі, до бакалійних товарів відносяться продовольчі товари, які не потребують особливих умов зберігання і мають тривалий термін зберігання, іноді пройшли кулінарну обробку.

          Основну масу бакалійних товарів складають фасовані чаї, кава, какао; різні види борошна та порошки для виготовлення млинців, кексів та іншої випічки на основі борошна; крупи; фасовані бобові культури – квасоля, горох, сочевиця – з високим вмістом рослинного білка; макаронні вироби – спагетті, фігурні макаронні вироби, вермішель, локшина, ріжки, пір’я. Також до бакалійної групи товарів входять рослинні олії – соняшникова, оливкова і інші види; упаковані соуси, включаючи томатні кетчупи, шашличні соуси, аджику, майонезні соуси, соєві та інші; приправи для приготування м’яса, риби, овочів, а також готові приправи типу гірчиці, хрону; оцет; дріжджі; допоміжні сухі компоненти для випічки і десертів; страви швидкого приготування типу каш, супів, картопляного пюре, локшини; сухі сніданку – кукурудзяні пластівці і т.д.; сухі розчинні напої – молоко, вершки, киселі, какао і т.д.; сухофрукти, горіхи, насіння, сушені овочі.

           Метою роботи є ознайомлення та аналіз комерційної діяльності торговельного підприємства та визначення шляхів підвищення її ефективності.

           Предметом дослідження є комерційна діяльність торговельного підприємства та шляхи її підвищення. Об’єктом дослідження даної теми є мале приватне підприємство „Бакалія”, що є юридичною особою та займається оптовою та роздрібною реалізацією товарів народного споживання.

           В роботі будуть розглянуті наступні питання: принципи та завдання торговельних підприємств щодо здійснення комерційної роботи; коротка організаційно-економічна характеристика малого приватного підприємства „Бакалія”; організація вивчення попиту та формування товарного асортименту в магазині; комерційні зв’язки підприємства та порядок укладання договорів; оцінка ефективності комерційної діяльності торговельного підприємства.

           Курсова робота висвітлюється на 35 сторінках комп’ютерного тексту і складається з вступу, семи питань, висновків та пропозицій,перелік літератури містить 15 джерел.

         

Розділ 1. Огляд літературних джерел

1.1. Сутність поняття «якість» та його характеристика

 

           Якість продукції — це сукупність її властивостей, що характеризують міру спроможності даної продукції задовольняти потреби споживачів згідно з її цільовим призначенням. Як переконує світовий досвід, якість продукції є функцією від рівня роз­витку науково-технічного прогресу і ступеню реалізації його результатів у виробництво. Чим вища якість продукції, тим повніше задовольняються потреби споживачів і ефективніше вирішуються соціально-економічні проблеми розвитку суспільства.

           У довгостроковий період існує тенденція до послідовного підвищення якості продукції. Це — об’єктивний процес, спричинений дією закону зростаючих потреб. Проте згадана тенденція на окремих відрізках часу не в змозі рельєфно проявитися через існування специфічного взаємозв’язку обсягу пропозиції продукції і вимог споживачів до її якості. В умовах дефіциту, коли пропозиція відстає від попиту, вимоги до якості продукції знижуються і нерідко істотно. Водночас з насиченням ринку продукцією її якість виступає на перший план, всезростаючі вимоги до неї поступово стають однією з основних рушійних сил виробництва.

           Сільськогосподарська продукція має різне цільове призначення. Згідно з цим критерієм вона поділяється на три типи: кінцевого споживання, проміжну і сировину. До продукції кінцевого споживання відносять ту продукцію, яка завдяки своїм біологічним якісним характеристикам безпосередньо використовується для особистого споживання (свіжі овочі, фрукти, ягоди, незбиране молоко тощо). Продукція, призначена для подальшого використання в сільськогосподарському виробництві в наступних цик­лах відтворення, називається проміжною (насіння, садивний матеріал, корми). Сільськогосподарська сировина (сировинні ресурси) представлена тими видами продукції, які використовуються для промислової переробки (цукровий буряк, технічні сорти картоплі, значна частка зерна, льонопродукція, соняшник тощо).

           Кожному з цих типів продукції притаманні свої показники якості. Під показником якості розуміють кількісний вираз однієї або кількох однорідних властивостей продукції, що задовольняють певні потреби споживачів стосовно до її цільового призначення й умов використання. Відношенням фактично досягнутого показника якості до його нормативного (базового) значення визначають рівень якості продукції.

           При обґрунтуванні показників якості й встановленні їх конкретних рівнів за певними видами продукції потрібне комплексне врахування таких чотирьох факторів: вимог (бажань) безпосередніх споживачів: населення, переробних підприємств, аграрних підприємств, що використовують проміжну продукцію;

1. реальних можливостей досягнення встановлених показників якості за даного рівня розвитку продуктивних сил (техніки, технології, кваліфікації кадрів);
2. наявності розроблених методик, способів, прийомів визначення показників якості й контролю за їх формуванням; забезпечення матеріального стимулювання виробників за досягнення кращих показників якості та встановлення матеріальної відповідальності за їх зниження.

            У вітчизняній економічній літературі й практиці господарської діяльності розрізняють такі показники якості. Біологічні показники характеризують придатність сільськогосподарської продукції до споживання в їжу. Вони залежать від біологічних і фізіологічних особливостей рослин і тварин, у процесі вирощування і догляду яких одержують цю продукцію. Серед даних показників найважливіше значення має вміст у продук­ції макро- і мікроелементів, білка, вітамінів, цукру, крохмалю, жиру тощо. Для багатьох видів продукції важливе значення має також її зовнішній вигляд.

            За допомогою біологічних показників робиться висновок про прийнятність чи неприйнятність відповідного виду продукції для споживання і забезпечення нормальної життєдіяльності організму людини. Слід пам’ятати, що біологічні показники якості динамічні, досить істотно залежать від погодних і ґрунтових умов, можуть поліпшуватися або погіршуватися під впливом людини. Наприклад, при дотриманні всіх агротехнічних вимог при вирощуванні і збиранні озимої пшениці та доробці зерна вміст білка в ньому може підвищуватися, за інших однакових умов, на 6 і біль­ше процентних пунктів.

           Показники технологічності характеризують такі властивості сільськогосподарської продукції, які є необхідними і водночас надто важливими для її ефективної промислової переробки або для виробничого використання в наступних циклах сільськогосподарського виробництва. За цими показниками оцінюють якість проміжної продукції і сільськогосподарських сировинних ресурсів. Наприклад, насіння зернових повинне мати відповідну схожість, сортову чистоту, вологість, не перевищувати граничну ме­жу засміченості тощо. Показники технологічності проміжної продукції справляють безпосередній вплив на продуктивність сільськогосподарського виробництва в його наступних стадіях (насіння — на рівень урожайності культур, корми — на продуктивність тварин), а сільськогосподарської сировини — на продуктивність і ефективність роботи переробних підприємств, кількість та якість кінцевої продукції, що ними виробляється.

           Показники транспортабельності важливі для всіх трьох типів сільськогосподарської продукції — кінцевого споживання, проміжної, сировини, оскільки характеризують ступінь її придат­ності до перевезення і до вантажно-розвантажувальних робіт відповідними засобами і способами. Найважливішими показниками транспортабельності є клас і габарити вантажу (продукції), вит­рати часу і коштів для підготовки продукції до перевезення, вар­тість тари і пакування, витрати на вантажно-розвантажувальні роботи, вартість перевезення.

           Показники надійності важливі на всіх етапах руху продукції до споживання — особистого чи виробничого. Вони свідчать про придатність продукції до збереження біологічних і ряду технологічних показників якості при її зберіганні і транспортуванні. Кількісно показники надійності вимірюються строком зберігання продукції за різних методів його здійснення і відстанню її перевезень на дорогах різного класу.

           Показники екологічності дають змогу судити про екологічну чистоту продукції та її придатність до споживання в їжу людьми або для годівлі тварин з точки зору нешкідливості їх впливу на стан живого організму. До цих показників відносять вміст у продукції радіонуклідів, нітратів, нітритів, залишків пестицидів та інших небезпечних для життя людей елементів і речовин, що повинні особливо ретельно контролюватися з метою недопущення перевищення їх концентрації понад гранично допустимі норми. Показники безпеки представлені тими особливостями або властивостями сільськогосподарської сировини, що характеризують ступінь безпеки працівників у процесі її виробництва і виробничого використання. Ці показники, як і показники екологічності, повинні жорстко контролюватися з метою здійснення від­повідних застережних заходів. Наприклад, у постчорнобильські часи ретельно контролюється показник вмісту радіонуклідів у пилу, що утворюється при переробці льоносоломки або трести на льонозаводах.

           Економічні показники характеризують ступінь економічної вигоди виробництва сільськогосподарським товаровиробником продукції (товару) відповідної якості. Найважливішими з них є: ціна за одиницю продукції; прибуток на одиницю продукції; цінова конкурентоспроможність продукції; частка продукції, на яку одержано сертифікат якості; частка експортованої продукції в загальному обсязі її реалізації.

           Естетичні показники мають особливе значення для кінцевої продукції, що споживається у свіжому вигляді, і для товарів широкого вжитку. Вони характеризують товарний вигляд продукції (наявність тургору, розмір, колір, а для товарів широкого вжитку ще й цілісність композиції, досконалість виробничого виконання продукції, раціональність форми тощо).

           Патентно-правові показники притаманні тим видам продук­ції, які захищені патентом. Вони описують якість нових винаходів, утілених у товар, їх вагомість. Водночас патентно-правові показники характеризують і патентну чистоту товару, тобто мож­ливість безперешкодної реалізації його на внутрішньому і зовніш­ньому ринках.

           В умовах ринкової економіки якість продукції відіграє надзвичайно важливу роль у підвищенні її конкурентоспроможності. Економічне суперництво підприємств, окремих об’єднань, боротьба їх за ринки збуту зосереджуються не тільки на ціні, а й значною мірою на нецінових факторах. Серед цих факторів — реклама, створення сприятливих умов для реалізації продукції, за­безпечення (за необхідності) післяпродажного обслуговування покупців — особливе місце займає якість продукції. Зрозуміло, що за однакової ціни більшим попитом користуватиметься продукт, який має вищу якість. Водночас істотне поліпшення підприємством якості продукції порівняно з аналогічною продукцією конкурентів дає йому можливість підвищувати ціну на неї, не втрачаючи при цьому своїх споживачів, а в нерідких випадках навіть збільшуючи обсяг продажу.

           Викладене дає підстави сформулювати поняття конкурентоспроможності продукції за якістю як сукупність її властивостей і характеристик, що забезпечують задоволення потреб споживачів на вищому або однаковому рівні з аналогічною продукцією конкурентів за прийнятної для них (споживачів) ціни. Конкурентоспроможність продукції за якістю підвищує і конкурентоспроможність підприємства як суб’єкта ринку, під якою розуміють його здатність виробляти конкурентоспроможну продукцію і забезпечувати її збут. Якісна продукція забезпечує вищу прибутковість виробництва і фінансову стійкість підприємства, підвищує його імідж, сприяє виходу підприємства на світовий ринок, повніше задовольняє потреби суспільства в ній, завдяки чому в державі формується більш сприятливий соціально-психологічний клімат. Завдяки поліпшенню якості і раціональному використанню інших нецінових факторів підприємство може одержати не тимчасові переваги над конкурентами, як при зниженні ціни, а довготривалі, оскільки останнім потрібно досить багато часу, щоб удосконалити товар і внести необхідні зміни в технологію його виробництва.

           У конкурентній боротьбі лише ті підприємства зберігають і поліпшують своє становище на ринку, які послідовно ведуть роботу з підтримання і вдосконалення якості продукції за важливими для споживачів показниками. Таке вдосконалення позитивно вплине на попит, отже, і на доходність підприємств у коротко- і довгостроковому періодах. Як уже зазначалося, важливо також, щоб якісні характеристики продукції мали кількісний вимір і могли бути піддані перевірці споживачем. Лише в такому разі виробник може оперативно контролювати формування якості продукції, а споживач — своєчасно пересвідчитись у відповідності її фактичних показників прийнятому стандарту.

           З огляду на сказане важливо забезпечити своєчасність, оперативність і достовірність визначення показників якості продукції. Вирішенню цієї проблеми значною мірою сприяє застосування досконалих методів такого визначення, серед яких найпоширенішими нині є органолептичний, лабораторний (вимірювальний), соціологічний та економіко-статистичний методи. Органолептичний метод ґрунтується на використанні й оцін­ці інформації, яку отримує людина завдяки своїм органам чуттів (зору, запаху, смаку, слуху, дотику). За його допомогою оцінюється кінцева продукція, що споживається у свіжому вигляді. При цьому увага зосереджується на розмірі товару (наприклад, продукції плодово-ягідних, баштанних культур тощо), кольорі, запаху, твердості (м’якості) при дотику, на смаку.

            Водночас органолептичний метод широко використовується і для оцінки сільськогосподарської сировини. Зокрема, цим методом визначають, наприклад, наявність квітучих, підв’ялених, під­морожених, механічно пошкоджених коренів цукрових буряків, їх тургорність, а в насінні соняшнику — смак, запах, колір. Точність оцінки якості продукції цим методом залежить від досвіду, практичних навичок і кваліфікації експертів. Зрозуміло, що результати такої оцінки містять елементи суб’єктивізму, оскільки згадані характеристики якості не піддаються точному виміру. Обґрунтованість висновків експертів підвищується завдяки можливості використання ними деяких технічних засобів (мікроскоп, лупа), що посилюють інформативність експертів через їх органи чуттів.

            Лабораторний (вимірювальний) метод є найбільш точним і об’єктивним, оскільки показники якості вимірюються технічними вимірювальними засобами, що постійно вдосконалюються. За його допомогою досліджують фізичні, хімічні, механічні і технологічні властивості продукції, наприклад, процент жиру, білка, цукру в продукції, вміст у ній сухих речовин, нітратів і нітритів, залишків пестицидів, вологість, кислотність, бактеріальна забруд­неність тощо. Проте слід пам’ятати, що більш точна оцінка якості продукції може бути досягнута за тісного поєднання цього методу з органолептичним.

           В умовах ринкової економіки органолептичний і лабораторний методи широко доповнюються соціологічним методом. Суть його полягає в тому, що якість продукції визначається споживачами шляхом їх усного опитування або спеціальним анкетуванням, організацією різних виставок, конференцій, аукціонів то­що. Одержана інформація узагальнюється, оцінюється з метою внесення необхідних змін у технологічний процес у напрямі поліпшення тих показників якості, за якими були висловлені претензії або побажання споживачів.

           Економіко-статистичний метод ґрунтується на визначенні та аналізі відхилень окремих показників якості продукції від вста­новлених стандартів (базисних кондицій). Розрахований рівень якості використовується керівниками підприємства для пошуку резервів його підвищення, оцінки діяльності внутрішньогосподарських підрозділів, матеріального стимулювання працівників, встановлення санкцій або стимулів для підприємства за зниження або підвищення якісних показників продукції.

Відповідно до вимог цього методу обчислюють такі економіко-статистичні показники:

1. Коефіцієнт заліковості є часткою від ділення залікової маси продукції на її фізичну масу. Залікова маса продукції визначається приведенням фактично одержаних кондицій продукції до стандартних (базисних). Наприклад, залікова маса зерна настільки буде меншою за фізичну масу, на скільки процентних пунктів його фактична вологість і засміченість відхиляється від кондиційних. Якщо, скажімо, фактична вологість зерна становить 16 %, а засміченість бур’янами — 2 % при базисних кондиціях цих показників якості відповідно 14,5 і 1 %, то при реалізації цього продукту, наприклад 120 т, залікова маса його становитиме 117 т, а коефіцієнт заліковості — 0,975. Залікова маса цукрових буряків зменшується відносно до його фізичної маси на величину (в процентах) фізичної засміченості землею, гичкою тощо.

Залікова маса молока (Зм) визначається за формулою [1]:

• де Фм — фізична маса реалізованого молока, ц;
• Жф — фактична жирність молока, % ;
• Жб — базисна жирність молока.

            Оскільки споживач продукції платить виробнику не за фізичну, а за залікову масу продукції, грошовий дохід останнього буде тим більший, за інших однакових умов, чим вищий коефіцієнт заліковості, і навпаки.

2. Коефіцієнт сортності (Ксорт) в інтегральному вигляді харак­теризує рівень сортності продукції з урахуванням фактичного спів­відношення фізичних обсягів реалізованої продукції відповідного сорту, приведених до обсягу продукції першого (вищого) сорту:

де Qi — обсяг реалізації продукції i-го сорту; Крозі — коефіцієнт розмірності і-го сорту (розраховується відношенням обсягу реалізації продукції і-го сорту до обсягу реалізації продукції першого (вищого) сорту). Якщо, наприклад, підприємство реалізувало молокозаводу 23 тис. ц молока, в тому числі вищим сортом 10 тис., першим — 8 тис. і другим — 5 тис. ц, коефіцієнти розмірності дорівнюватимуть відповідно 1; 0,8 і 0,5. Звідси коефіцієнт сортності становитиме (10 ∙ 1 + 8 · 0,8 + 5 · 0,5) : 23 = 0,82.

           Даний показник має інформативний характер для менеджерів підприємства. Його порівняння в динаміці дозволяє судити про тенденцію в зміні якості відповідного виду продукції, а її всебічна оцінка — вжити необхідних заходів, що забезпечують підвищення рівня цього показника до його максимального значення — одиниці.

3. Загальний коефіцієнт якості визначається як частка від ділення фактично одержаної грошової виручки від реалізації пев­ного виду продукції на умовний грошовий дохід (методику визначення див. у підрозділі 18.3). Цей показник має конкретний економічний зміст і вказує на відносну величину втрат підприємства від реалізації продукції нижче першого (вищого) сорту. Якщо, наприклад, загальний коефіцієнт якості становить 0,96, це означає, що підприємство втратило 4 % грошової виручки порівняно з її фактично одержаною сумою. Нині в зв’язку з розширенням каналів реалізації продукції (на біржах, за бартером, на селянських ринках тощо) розрахунок цього показника за окремими видами продукції ускладнюється, проте це не повинно стати причиною відмови від його використання для економічного аналізу якості продукції в підприємстві.
4. Інтегральний показник якості (Ія) розраховується з виразу:

     (18.3) де К3 — коефіцієнт заліковості; Кя — загальний коефіцієнт якості.

            Якість продукції справляє істотний вплив на економіку підприємств, оскільки з підвищенням її рівня зростає, за інших однакових умов, ціна на товар та обсяг продажу, і навпаки. Особливістю сільськогосподарської продукції є та обставина, що для багатьох видів її поліпшення якості рівноцінне збільшенню обсягу виробництва, оскільки дає можливість одержати більше цукру, олії, білка, крохмалю тощо.

           Так, підвищення цукристості цукрового буряку на 1 % дозволяє за врожайності 300 ц додатково одержати з 1 га посіву 3 ц цукру, що рівнозначно підвищенню його врожайності майже на 19 ц за нормативної цукристості 16 % (3 ц : 0,16).

           Аграрним підприємствам економічно вигідно вирощувати цук­ровий буряк вищою біологічною цукристістю, оскільки ціна за 1 т коренів базисної цукристості (16 %) корегується на коефіцієнт перерахунку, величина якого залежить від їх фактичної цукристості. Якщо, скажімо, цукристість становить 13 %, то коефіцієнт перерахунку ціни становить 0,750. Далі він зростає з підвищенням цукристості і за її рівня 15% становить 0,917. За нормативної цукристості 16 % він дорівнює 1; 17 % — 1,013; 20 % — 1,333. Зрозуміло, що для сільськогосподарських товаровиробників дуже економічно вигідно вирощувати цукровий буряк з підвищеною цукристістю, оскільки з тієї ж посівної площі й урожайності вони можуть отримати значно більший прибуток завдяки виробництву якіснішої продукції — коренів, що мають біологічну цукристість вищу за базисну.

           Згідно з діючим у 2002 р. типовим контрактом між цукрозаводом і бурякосіючими господарствами встановлені за спадним принципом диференційовані надбавки до ціни за кожну тонну цукрового буряку, проданого заводу у вересні за графіком: 1 верес­ня надбавка становить 44 %, 2 вересня — 40, десятого вересня — 11, 15 вересня — лише 1 %. За продаж цукрового буряку після 15 вересня виплата надбавок не передбачається.

          Проте слід пам’ятати, що вихід цукру залежить не лише від цукристості коренів, а й від інших показників якості. Зокрема, цукрові буряки повинні мати тургор, не містити домішок підсохлих і загнилих коренів, кількість квітучих коренів за масою не повинна перевищувати 1 %, підв’ялених — 5, із значними механічними пошкодженнями — 12, зеленушних — 3 %. Встановлюються обмеження і за загальною забрудненістю. Якщо частка нестандартних коренів, різних домішок перевищує зазначені нор­ми, цукрові буряки приймаються як некондиційні.

          Найважливішим показником якості соняшника є його олійність. Збільшення вмісту жиру в насінні на 1 % забезпечує по Україні при­ріст виробництва рослинної олії обсягом 230—250 тис. ц. У свою чергу, якість олії залежить від такого показника якості насіння , як кислотне число, що характеризується кількістю міліграмів їдкого калію (КОН), необхідного для нейтралізації вільних жирних кислот, що містяться в цьому продукті. Якщо вміст КОН перевищує 6 мг, така олія не придатна для вживання в їжу і може бути використана лише в технічних цілях. Високоякісну олію можна одержати лише за умови, коли вміст КОН становить менше 1,5 мг. Слід пам’ятати, що кислотне число безпосередньо залежить від вологості насіння, тому її рівень розглядається як важливий показник його якості.

           Основним показником якості зерна є вміст у ньому білка, в тому числі розчинного білка — клейковини. З його підвищенням є можливість виробити значно більше хлібобулочних виробів, істотно підвищити їх смакові якості, досягти більшого приросту живої маси тварин.

           У світовій практиці, крім вмісту білка, до важ­ливіших показників якості зерна відносять його натуру, вологість і активність альфаамілази (спадне число, для пшениці ІІІ класу повинне становити не менше 200 сек., згідно із стандартом ІСО-250 сек.). При заготівлі зерна враховуються і такі показники його якості, як запах, домішки, вади зерна, консистенція, якість клейковини, життєздатність, зольність, колір, плівчатість. Від якості зерна значною мірою залежить його ціна. Так, на біржових торгах в Україні за останній час пшениця Ш класу була на 5—8 % дорожчою за пшеницю ІV класу і на 20 % — за пшеницю V класу. Відхилення в ціні можуть бути і більшими залежно від того, яка пропозиція зерна того чи іншого класу. Наприклад, дефіцит пшениці Ш класу підвищує ціну не лише на неї, але й на пшеницю ІV класу. Наявність такої диференціації цін на зерно зумовлює одержання більшої економічної вигоди тими підприємствами, які більше реалізують зерна вищими кондиціями якості.

           Особливо важливе значення має підвищення якості тваринницької продукції. Якщо з 1 ц молока жирністю 3 % можна одер­жати 34 кг масла, то з жирністю 4 і 5 % — відповідно 46 і 60 кг. Згідно з діючим в Україні стандартом на молоко виділяється вищий , перший і другий сорти та несортове молоко. Різниця в цінах між вищим і першим сортами знаходиться в межах 10—20 %, а між вищим і несортовим — понад 30 %. Як бачимо, підприємствам вигідно продавати молоко вищих кондицій якості.

           Основним показником якості у відгодівельному скотарстві є вгодованість худоби — вища, середня, нижчесередня і худа. Відомо, що загальна поживна цінність (калорійність) м’яса тварин вищої вгодованості в 2—2,5 раза вища, ніж м’яса худоби нижчесередньої вгодованості. Вихід м’яса з 1 ц живої маси вищої вгодованості на 12—18 кг більший, ніж нижчесередньої.

           Для сільськогосподарських товаровиробників важливо, що жива маса великої рогатої худоби вищої вгодованості за умови її реалізації на м’ясокомбінати здебільшого оплачується на 25—30 % вище за худобу середньої вгодованості і понад 70 % більше за худу худобу, тобто економічна вигода аграрних підприємств від продажу живої маси великої рогатої худоби вищих кондицій безперечна. Важливо також, що держава стала стимулювати сіль­ськогосподарських товаровиробників за проданий ними молодняк великої рогатої худоби підвищених вагових кондицій на м’ясокомбінати і через біржові торги та аукціони. В 2001 р. встановлені доплати за кожну голову молодняка ВРХ вагою не менше 375 кг. Величина цих доплат за кожний кілограм живої маси становить для молодняка молочних і комбінованих порід 0,77 грн, м’ясних порід — 0,99 грн.

           Важливим фактором збільшення виробництва і поліпшення якості продукції тваринництва є доброякісні корми. Чим кращий цей ресурс, тим повноціннішим буде раціон тварин, а значить, повніше використовуватимуться генетичні можливості тварин. Під­приємства, в яких переважають корми першого класу і які не допускають виробництво кормів третього класу, економлять 10—15 % цього ресурсу.

 

1.2. Споживачі властивості як складові якості товару

 

           Споживчі властивості поділяються на фізичні, хімічні, фізико-хімічні та біологічні. До фізичних властивостей відно­сяться механічні (міцність, деформація, твердість, стомле­ність тощо), термічні (теплоємність, теплопровідність, вог­нестійкість, термостійкість, термічне розширення й ін.), оп­тичні (колір, блиск, прозорість, відбиття проміння тощо), акустичні (тембр, висота звуку, звуковий тиск та ін.), елект­ричні, а також загальні фізичні властивості (маса, щільність, пористість). Хімічні властивості характеризують відношення товарів до дії різних хімічних речовин і агресивних середовищ. Ці властивості залежать від хімічного складу і змісту матеріалів. Найбільш важливими з них є водостійкість, кис­лотостійкість, лугостійкість, відношення до дії органічних розчинників, світла, погодних умов. Фізико-хімічні властиво­сті поєднують властивості, прояв яких супроводжується фі­зичними і хімічними явищами одночасно. Найважливішими фізико-хімічними властивостями є сорбційні, тобто здатність поглинати і виділяти гази, воду і розчинені в ній речовини, адгезійні, тобто властивості злипання або склеювання, влас­тивості проникності (повітряно -, паро -, водо- і пило проникнення).

           Біологічні властивості характеризують стійкість товарів до дії мікроорганізмів (бактерії, цвілеві грибки, дріжджі), ко­мах (міль, таргани й ін.) і гризунів (миші, пацюки). Процеси гниття, пліснявіння товарів спричинюються відповідними видами мікроорганізмів.

           Залежно від характеру впливу на споживчу вартість виді­ляють функціональні, ергономічні, естетичні властивості товару, а також його надійність і безпеку. Функціональні властивості мають три групи показників: досконалість ви­конання основної функції; універсальність застосування; до­сконалість виконання допоміжних операцій.

           Ергономічні властивості забезпечують зручність і ком­форт при користуванні товаром, створюють оптимальні умо­ви для людини в процесі праці і відпочинку, знижують стом­люваність, підвищують продуктивність праці.

           Ергономічні властивості поділяються на такі групи: гігі­єнічні; антропометричні; фізіологічні; психофізіологічні; психологічні.

           Естетичні властивості товарів забезпечують задоволен­ня духовних потреб людини. Властивості зовнішнього вигля­ду товару не ізольовані один від одного і його естетична цін­ність створюється їх сукупністю, взаємозв’язком і єдністю, вигляду називається художньою композицією. Естетичні властивості товарів повинні відповідати суспільним і особис­тим ідеалам, вимогам моди, стилю і смакам споживачів. Ці властивості формуються в процесі художнього конструюван­ня виробів.

           Показники естетичних властивостей поділяються на чо­тири групи: інформаційна виразність; раціональність фор­ми; цілісність композиції; досконалість виробничого вико­нання і стабільність товарного виду. До групи показників інформаційної виразності відносяться знаковість, оригіналь­ність, виразність стилю і відповідність моді.

           Надійність товару – це властивість товару, що характе­ризує його здатність зберігати свою споживчу вартість у часі. Надійність є складною властивістю, що поділяється на більш прості: безвідмовність, довговічність, ремонтоздатність і збе­рігання.

           Безпека товару характеризує ступінь захищеності люди­ни і навколишнього природного середовища від впливу не­безпечних і шкідливих факторів, які виникають при його споживанні. Безпека товарів для здоров’я людини проявля­ється в їх здатності запобігати травматизму споживачів, у відсутності шкідливих для організму людини речовин, у то­му числі токсичних, які спричинюють отруєння, канцеро­генних, які зумовлюють злоякісні новоутворення, алергійних, які викликають підвищення або зниження чутливості організму, мутагенних, які спричинюють стійкі зміни спад­коємних ознак.

           Залежно від природи товару розрізняють електричну, хімі­чну, механічну, термічну, раціональну і біологічну безпеку. До специфічних товарів світового ринку відносять результати інноваційної діяльності, що є об’єктом ліцензійних операцій і неліцензійного продажу ноу-хау.

Такий товар, як технологія необхідно розглядати з врахуванням:

• споживній вартості;
• інтелектуальної праці по його створенню;
• процесу споживання технологічних знань.

           Технологічні знання є нематеріальним продуктом, його корисність не визначається формою матеріального носія (технічною документацією, досвідом і т. д.). Вона полягає в створенні умов для підвищення ефективності виробництва випуску нових видів продукції і прискорення її реалізації.

           Будь-яке нове технічне рішення, що відноситься до виробництва, є унікальним. Тому кожен технічний товар не можна безпосередньо пов’язувати з іншим товаром, хоча останній може відноситися до тієї ж галузі виробництва. Порівнювати технології можна тільки через корисний ефект від їх використання.

           Праця по створенню нових технологій, як один з видів наукової праці, носить творчий характер. Специфіка споживної вартості і праці по створенню технологій зумовлює особливості споживання цього товару. Технологічні знання використовуються у виробничому процесі, проте характер їх споживання обумовлює те, що праця по створенню технологічних знань не переноситься на продукт підприємства, який створиться за допомогою цих знань. На використання технологій впливають: темпи застарювання і заміна їх новими, досконалішими; швидкість розповсюдження даних технологій.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!