ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Загальнотеоретичні засади правового регулювання юридичної складової ділової репутації, честі та гідності особи
1.1. Честь, гідність, ділова репутація: поняття, ознаки, співвідношення
1.2. Юридична природа права працівника на захист своєї гідності
Розділ 2. Основні принципи побудови системи правових норм охорони ділової репутації, честі та гідності працівника
2.1. Суб’єктний склад сторін у спорах про захист гідності, честі та ділової репутації працівника
2.2. Юрисдикція справ про захист гідності, честі та ділової репутації працівника
Розділ 3. Форми та методи захисту працівником своєї гідності
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
Актуальність теми. Сьогодні серед найважливіших моральних потреб людини є необхідність визнання її соціальної значущості та важливості. Саме тому згідно ст. 3 Конституції України поряд з життям і здоров’ям людини існують честь і гідність, а ст. 68 Конституції України встановлює обов’язок дотримуватися Конституції і законів України і не порушувати права і свободи, честь і гідність інших осіб.
Прийнявши у 2006 році Закон про Європейську соціальну хартію (переглянуту) 1996 року, Україна взяла на себе зобов’язання вважати обов’язковими пункти 1, 2 статті 26 «Право на гідне ставлення на роботі», в якій йдеться про забезпечення ефективного здійснення права всіх працівників на захист їхньої гідності на роботі. У зв’язку з цим актуальним питанням сучасного трудового права є розробка галузевих механізмів забезпечення права працівників на захист гідності під час виконання ними трудових обов’язків і після припинення трудових відносин (якщо це передбачено законом).
Проблеми забезпечення прав людини, зокрема, її гідності, честі та ділової репутації досліджуються представниками різних галузей публічного та приватного права. Окремі аспекти забезпечення трудових прав працівників досліджують представники: В. Бортник [2], М. Колос [8], А. Церковна [15] та інші.
Мета роботи полягає у аналізі розвитку теорії права щодо забезпечення прав працівника на захист своєї гідності та честі під час трудової діяльності, а також у захисті своєї ділової репутації.
Для досягнення зазначеної мети передбачено вирішення таких завдань:
- проаналізувати поняття честі, ділової репутації та гідності особи;
- розкрити юридичну природу права працівника на захист своєї гідності;
- проаналізувати суб’єктивний склад сторін у спорах про захист гідності, честі та ділової репутації працівника;
- розглянути юрисдикцію справ про захист гідності, честі та ділової репутації;
- розглянути форми та методи захисту працівником своєї гідності.
Об’єктом дослідження є трудові правовідносини, в межах яких здійснюється право працівника на захист своєї гідності, честі та ділової репутації.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання забезпечення права працівника на захист своєї гідності, честі та ділової репутації за трудовим законодавством України.
Методи дослідження. Методологічну основу роботи становить сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових і спеціально-наукових методів пізнання державно-правових явищ і процесів, що забезпечило об’єктивний аналіз досліджуваного предмета та достовірність отриманих результатів і висновків.
Теоретична основа полягає в тому, що дана робота продовжує низку комплексних теоретико-правових досліджень у науці захисту прав та гідності працівника, в яких висвітлено історичні, теоретичні та прикладні аспекти правового захисту осіб в країні. На основі теоретичного опрацювання теорії доведено його практичну концептуальну зумовленість на основі конституційних засобів, серед яких окремо розглянуто інститут захисту свобод, прав та гідності, а також ділової репутації працівника в Україні.
Нормативно-правову частину роботи складають Конституція України, міжнародно-правові акти, рішення Європейського суду з прав людини, акти чинного законодавства України та законодавства окремих зарубіжних країн. Емпіричною базою дослідження є матеріали судової практики, акти соціального діалогу, матеріали діяльності профспілок, їх об’єднань, органів нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю за останні роки.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції курсової роботи можуть бути використані у науково-дослідній сфері для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем кримінально-правової охорони честі та гідності особи в Україні в цілому, проблем кримінальної відповідальності за окремі види таких злочинів, а також загальної концепції правового регулювання охорони честі та гідності особи.
Структура та обсяг курсової. Курсова складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг курсової – 31 сторінка, у тому числі основного тексту – 26 сторінок. Список використаних джерел включає 24 найменування.
Розділ 1. Загальнотеоретичні засади правового регулювання юридичної складової ділової репутації, честі та гідності особи
1.1. Честь, гідність, ділова репутація: поняття, ознаки, співвідношення
Згідно з положеннями ст. 3 Конституції України, честь і гідність є однією із найголовніших соціальних цінностей в Україні, при цьому держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Честь та гідність необхідно одночасно розглядати із двох різних точок зору: як предмет інших наук (соціологія, філософія, релігієзнавство) та як предмет права, а також і як об’єкт кримінально-правової охорони. Постає питання встановлення змісту та властивостей вказаних понять на рівні інших наук для врахування способів їх охорони в положеннях Кримінального Кодексу України. При цьому результати встановлення сутності завдання шкоди честі та гідності, яких визначено з обох точок зору, підлягають зіставленню і, у разі наявності підстав криміналізації, закріпленню як складу злочину.
Перш ніж розпочати розгляд понять честі і гідності, необхідно зрозуміти, яке місце посідає поняття честі та гідності у філософії, соціології, релігії, теорії права та, відповідно, в теорії кримінального права. Честь і гідність у філософії та соціології. Вважається, що особистість складається із біологічного, соціального та психічного елементів, або ж груп елементів. Крім того, не виключено, що існують підстави виокремлювати духовну структуру (сферу) особистості, адже духовність є окремим компонентом людини, а мотивація є психо-духовним процесом людської діяльності, тобто духовна сфера кожної людини, зокрема, її честь та гідність, визначають мотивацію її вчинків, діянь, а у разі вчинення суспільно небезпечних діянь – характеризують ознаки суб’єктивної сторони. Категорія «честь», на відміну від категорії «гідність», яка являє собою площину універсальної, індивідуальної моральної свідомості, «висвітлює» в ній площину особливого, а саме диференційовану оцінку індивіда з боку суспільства, визнання його гідності.
Честь, як форма моральної самосвідомості, санкціонує певний моральний статус людини, усталену шкалу її оцінки, враховуючи належність до тієї чи іншої конкретної групи – соціальної, національної, професійної, статево-вікової, за уподобаннями. Етимологічно слово «честь» пов’язане зі словом «частина», що вказує на історичні підвалини розвитку цієї форми моральної самосвідомості: наші пращури уявляли себе перш за все частинкою конкретного родового колективу, а тому власне індивідуальне буття розглядали через призму надбань спільноти. Доцільно згадати, що виокремлюють такі форми «суспільної свідомості»: «політична свідомість», «мораль», «мистецтво», «релігія і філософія», а також такі рівні суспільної свідомості, як ідеолого-теоретичний і побутово-практичний. При цьому будь-яка із зазначених форм є єдністю різних зазначених рівнів.
Існує тісний зв’язок поняття «честі» з поняттям «репутації», тобто загальної думки, що складається у суспільності щодо морального обличчя певної особи або колективу. «Людиною честі» слід називати того, хто піклується як про репутацію своєї групи, так і про власну репутацію, що залежить від відповідності поведінки людини вимогам честі – умови належності до даної групи. Зародження поняття «честь» можна зарахувати до зрілого родового ладу. Серед племені виокремлювалися особи, що мали найбільш цінні за даного способу життя якості (мужність, сміливість, кмітливість). Поняття «честь» стосувалося тільки вільних громадян. У Середньовіччі поняття «честь» складалося під впливом корпоративної «спаяності» усередині соціальних станів і груп та ієрархічної їх підпорядкованості. В умовах гуманізації суспільної світобудови стає очевидним зв’язок честі як форми моральної самосвідомості із совістю: «честь» – це зовнішня «совість», а «совість» це внутрішня честь.
Звичайно, у громадській думці, повага до конкретної людини виникає за сукупності притаманних їй здібностей, проте ставлення самої людини до своїх вчинків із точки зору «честі» не є вищою формою прояву моральної самосвідомості, тому з розвитком моральної культури на передній план висувається поняття гідності, що орієнтує індивідуальне «Я» на загальнолюдські потенції, цінності та ідеали. У «суспільствознавчій літературі» зазначається, що «честь та гідність» – це дотримання людиною професійного обов’язку і моральних норм ділового спілкування; варті поваги і гордості моральні якості, принципи людини. Філософський словник зазначає, що поняття «честь», як і поняття «гідність», розкривають ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку суспільства. Проте, якщо поняття «гідність» характеризується рівністю усіх людей у моральному відношенні, то поняття «честь» характеризується диференційованою оцінкою людей, оскільки воно пов’язується із соціальним статусом та соціальною роллю особистості.
Честь і гідність є властивостями особи, при цьому сама особа визначається з позиції біологічної (натуралістичної) або соціологічної концепції, а особистість – це відбиток суспільних відносин, які відбиваються крізь призму індивідуальних потреб, цілей, ідеалів. Спосіб буття особистості є її індивідуальність, що відрізняє одну людину від іншої в біологічному, соціальному та психологічному відношенні. «Гідність» не може бути елементом загального блага, яке було передано людьми верховній владі згідно із «суспільним договором». Використання поняття «честь» свідчить про інстинктивне повернення до природного стану, для того, щоб хоча б тимчасово скинути з себе тягар законів, не здатних у даному разі достатньою мірою захистити громадянина. Виходячи із цього, «честь» упорядковує суспільні відносини, що забезпечує короткочасне повернення до природного стану та нагадує володарю про стародавню рівність між людьми.
А. Прусак виокремлює такі види «гідності», як особиста та людська гідність. Він вважає, що «гідність індивідів» – це генералізована мотиваційна підстава індивідуальної поведінки, відбиття в індивідуальній і масовій свідомості стану людей у просторі їх людського існування, взаємодії одне з одним і з природою, діалектична єдність їх здатностей та інтересів, індикатор і джерело самооцінки особистості, характеристика соціального самопочуття і соціальної якості людей, показник їх екзистенціальної ангажованості ідеями консенсіалізму і дисенсиалізму [13]. Отже, з позиції соціології «честь та гідність» належать до такого структурного елементу особистості як «самосвідомість особи», «цінність особи», а їх втрата приводять до руйнування особистості.
Важливо згадати про визначення честі та гіднлсті у релігійних нормах. Сучасні вчені визначають, що християнські традиції є основою вітчизняного права, а Біблія – джерелом Кримінального кодексу України. Так, М. Колос зазначає, що ідеї кримінально-правового характеру з’явилися на основі іудейських релігійних традицій, а саме, – за часів діянь пророка Мойсея ще у ХІІІ ст. до Різдва Христового та заклали основи кримінального права християнської цивілізації [9]. Разом з цим порівняльний аналіз Біблії та вітчизняних кримінально-правових положень свідчить про необхідність урахування результатів сучасних досліджень у різних сферах знань та християнського вчення про людину, в яких вона розглядається як цілісна система, яка складається з тіла, душі та духу, тобто як біосоціодуховна істота.
Для отримання повного тексту придбайте роботу!
Курсова робота "Управління та аналіз Волинського підприємства "Волиньхолдинг" 

Відгуки
Відгуків немає, поки що.