Курсова робота ” Засади презумпції невинуватості “

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ   І.  ЮРИДИЧНИЙ ЗМІСТ ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИНУВАТОСТІ 

РОЗДІЛ ІІ. ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИНОСТІ ЯК ЗАСАДА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ 

РОЗДІЛ ІІІ.  МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ ЗАСТОСУВАННЯ ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИНУВАТОСТІ У  КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Однією з головних умов побудови правової держави в Україні є реформа кримінально-процесуального законодавства, яка враховує положення про презумпцію невинуватості та доведеності вини, з метою посилення захисту основних прав і свобод всіх учасників кримінального провадження.

Презумпція невинуватості особи, підозрюваної або обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, мабуть, стала основною підставою для кримінального провадження не лише в Україні, а й в інших країнах. Водночас це один з основних демократичних принципів кримінального правосуддя, має самостійне значення і діє як «захисний бар’єр» проти незаконних обвинувальних вироків і передчасних суб’єктивних міркувань як учасників кримінального провадження, так і громадськості.

Тому не випадково, що питання, пов’язані з презумпцією невинуватості та забезпеченням доказу вини, взаємопов’язані і привернули увагу як вчених, так і правознавців-практиків.

Україна повинна враховувати і дотримуватися всіх вимог, що пред’являються Європейською спільнотою, зокрема щодо прав людини і громадянина та основних свобод, беручи до уваги ситуацію в процесі європейської інтеграції і ситуацію в Східній частині нашої країни. У першу чергу, ці вимоги стосуються поліпшення відносин між правоохоронними органами та громадянами, щоб уникнути порушень прав і свобод, гарантованих і забезпечених державою.

Водночас, незважаючи на те, що законодавство про презумпцію невинуватості встановлено і докази вини закріплені в чинному українському законодавстві, немає чіткої позиції щодо дії та застосування презумпції у регулюванні суспільних, у тому числі кримінальних процесуальних, відносин, зокрема щодо її сутності, значення та дії і застосування під час досудового розслідування.

Презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини у кримінальному процесі, проводили українські вчені: М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, А. М. Бойко, Т. В. Варфоломеєва, В. І. Галаган, В. Г. Гончаренко, І. В. Грицюк, Ю. М. Грошевий, А. М. Кислий, Г. К. Кожевніков, В. В. Крижанівський, В. В. Лисенко, В. Т. Маляренко, І. Є. Марочкін, Т. М. Мірошниченко, М. М. Михеєнко, В. В. Молдован.

Метою курсової роботи  є визначення тривалості дії презумпції невинуватості, суб’єктів, які найчастіше порушують цей принцип, а також можливих негативних наслідків діяльності державної влади та засобами масової інформації засад «відкритості» та «гласності» на різних стадіях кримінального провадження.

Завдання, які необхідно вирішити для досягнення мети дослідження, наступні:

1. визначити поняття юридичної «презумпції невинуватості» і його основних принципів;
2. розглянути «презумпцію невинуватості» відповідно до національного законодавства;
3. розглянути «презумпцію невинуватості» відповідно до системи кримінального провадження.

Об’єктом дослідження є конституційно-правові гарантії основних прав та свобод людини в Україні.

Предмет дослідження – презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Методи дослідження: аналізу та синтезу, узагальнення, структурно-логічний, історико-правовий, формально-правовий, порівняльно-правовий тощо.

Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Список використаних джерел містить 21 найменувань.

 

РОЗДІЛ   І.  ЮРИДИЧНИЙ ЗМІСТ ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИНУВАТОСТІ

 

Вважається, що презумпція невинуватості була вперше сформульована у французькій Декларації прав людини і громадянина (1789) і була записана наступним чином: «Оскільки кожна людина припускається невинуватою, доки її не оголосять винуватою (судом), то у випадку необхідності її арешту будь-яка надмірна строгість, не зумовлена необхідністю, повинна суворо каратися законом» [10].

Мабуть, в даному випадку презумпція невинуватості була питанням не принципу, а аргументів проти надмірних примусових заходів щодо осіб, які очікують суду. Однак вона закріплена в законодавстві, що мало позитивний вплив на розвиток правової думки і права багатьох країн. Коротше кажучи, презумпція невинуватості вже закріплена в багатьох міжнародно-правових актах і конституціях держав, у тому числі в Конституції України.

Так, в статті 11 Загальної декларації прав людини йдеться, що: «Будь-яка особа, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, має право вважатися невинуватою до тих пір, поки її вина не буде доведена відповідно до закону на суді, і у неї є всі гарантії, необхідні для його захисту» [10].

У ст. 14 Міжнародному пакту про громадянські і політичні права свідчить, що «будь-яка особа, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, має право вважатися невинуватою доти, доки її вину не буде доведено відповідно до закону». Майже аналогічний принцип містить й ст. 6 Європейської конвенції з прав людини [15]. А в ст. 62 Конституції України докладно говориться, що «жоден злочин не вважається скоєним злочином, і ніяке кримінальне покарання не може бути призначено до тих пір, поки злочин не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду» [12].

У будь-якому випадку, кожне з цих визначень далеко не є абстрактними академічними поняттями. Тому що вираження деяких істотних аспектів цього принципу регулює багато дуже складних суспільних відносин, що складаються з дій і рішень державних органів і громадян у сфері кримінального правосуддя. Зокрема, це має суто практичне значення у відносинах і взаємодіях у питанні прав і свобод людини, її позиції у кримінальному судочинстві, кримінальних справах, що становлять суспільний та особистий інтерес.

У суді обвинувачений, який перебуває під вартою, протягом усієї справи утримується в металевій клітці як хижак у зоопарку, і, безумовно, справляє враження як на суддю, так і на присутніх у залі суду з приводу вини людини, оскільки вона уже «за ґратами».

Ні інквізитори середньовіччя, ні Йосип Сталін, не додумалися до цього, але додумалися в державі, яку вони називають конституційно демократичною, соціальною і правовою. Однак автор цієї ідеї і цього нововведення – демократ, залишається інкогніто. Мені законної підстави встановлення в судах металевих кліток і утримання в них підсудних віднайти не вдалося [6, c. 14-15].

Тримання людини в клітці суперечить не тільки припису ч. 1 ст. 62 Конституції України, а також ст. 28, яка озаглавлена «Кожен має право на повагу до його гідності», а в тексті якої записано, що «ніхто не може бути підданий … нелюдському або такому, що принижує його гідність поводженню» [12].

Багато суддів, прочитавши обвинувальний висновок і пояснивши обвинуваченому суть звинувачень, замість того, щоб запитати, чи визнає він себе винним в обвинувальному висновку, запитують: «Чи визнаєте ви себе винним у скоєних вами злочинах?». Як показує практика, обвинувальний вирок судді таким чином гарантується.

Оскільки рідкісні виправдувальні вироки зазвичай тривають дні, тижні і місяці, часто суд знаходиться в нарадчій кімнаті, щоб винести вердикт за менший час, ніж сам вердикт. Таким чином, суд дає привід, а також підстави вважати, що рішення було написано заздалегідь, до судового розгляду. Апеляційний суд особливо «винен» у цьому, якщо рішення Суду Першої інстанції залишається незмінним, особливо якщо це змушує Верховний Суд України називати себе «штампувальниками» обвинувальних вироків нижчестоящих судів.

Перелік форм глумління принципу презумпції невинуватості може бути розширений. Однак, як у доктрині римського права республіканського періоду, так і в сучасному гуманізмі, сам термін «презумпція» не не вживався і не вживається, а лише у словосполученні. Там він в основному використовувався в цивілістиці, наприклад, presumptio Muciana — правове припущення, згідно з яким у випадку сумнівів (до доведення протилежного) вважалося, що все, чим володіє дружина, подарував їй чоловік [6, c. 256]. У нашій країні, принаймні, в науці кримінального процесу, він використовуються у фразах: «презумпція знання закону», «презумпція істинності вироку, що набрав законної сили» і «презумпція невинуватості».

Термін «презумпція» в поєднанні з терміном «невинуватості» відрізняється від початкового латинського походження. Поряд з терміном невинуватість має й інше значення, воно не означає «допущення невинуватості особи в скоєнні злочину», а лише ознака, що означає той чи інший правовий статус, «об’єктивний правовий стату» [11, с. 99], згідно з ним, обвинувачений невинний до тих пір, поки його вина не буде доведена і суд не визнає його винним.

У цьому значенні немає сенсу говорити не тільки про спростування або неспростовну неможливість презумпції невинуватості, але і про винятки з цього принципу. Згідно презумпції невинуватості, не має значення, що що з приводу вини обвинуваченого, до набрання вироком законної сили, думають дізнавач, слідчий, прокурор, судді. Під час розслідування та судового розгляду справи їхня думка є суб’єктивною, хоча й офіційно висловленою, це версії, які підлягають перевірці: слідча та прокурорська версії – судом першої інстанції, сформульована у обвинувальному вироку – апеляційним (касаційним) судом.

Під час розслідування і судового розгляду справи слідчий і суд не підтверджують і не спростовують презумпцію невинуватості та інші принципи, керуються ними і дотримуються їх. Тобто дотримуватися правового статусу людини.

Таким чином, для посадових осіб, які ведуть судові розгляди, презумпція невинуватості є правилом їх поведінки, згідно з яким заборонено поводитися з обвинуваченим як зі злочинцем до набуття вироком законної сили. Оскільки презумпція невинува­тості адресована не тільки органам кримінального судочинства, але і як загальний правовий принцип, а також на всі інші державні установи, органи місцевого самоврядування, громадські об’єднання, посадових осіб та приватних осіб, ці органи (а хто ж і ще) зобов’язані не допускати, попереджати та припиняти неналежне поводження з ним з боку будь-кого.

З точки зору доказування, а також з точки зору прийняття процесуальних рішень прокурорами, слідчими та дізнавачами такі дії означають, що вони зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об’єктивного розслідування обставин справи. Обставин для викриття і виправдання обвинуваченого (ч. 21 ст. 1 КПК), а для суду (в кінцевому результаті), оцінити докази відповідно до своїх внутрішніх переконань, заснованих на всебічному, повному і об’єктивному розслідуванні справи за всіх обставин, винести законне і обґрунтоване судження, що керується законом. З точки зору мети, це захист прав і законних інтересів тих, хто звинувачується у нашому випадку – обвинуваченого, та в забезпеченні належного застосування закону, щоб всі ті, хто скоює злочини, були притягнуті до відповідальності, а невинні люди не були покарані (ст. 2 КПК).

Виходячи з різного розуміння презумпції невинуватості, слідчі і прокурори звинувачують у вчиненні злочину, кого вони притягують у справі як обвинуваченого, автоматично потрапляє в розряд винуватих [2, c. 13].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!