Реферат “Філософія ХХ століття: напрямки, ідеї, представники”

ЗМІСТ

 

Вступ

І. Основні ідеї філософії ХХ-го століття

ІІ. Напрями філософії ХХ-го століття та представники цих напрямів

Висновки

Список використаної літератури

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Основними напрямками філософії є позитивістська філософія і форми її розвитку (класичний позитивізм, махізм, неопозитивізм, постпозитивізм); екзистенційна філософія та її різновиди (національні школи, релігійні та атеїстичні напрями); психологічні тенденції; релігійні та філософські орієнтації; постмодерністська філософія та оновлена класична філософія як виклик класичної філософії (неокантіанство, неогеґельянство, неомарксизм).

Сьогодні можна з впевненістю сказати, що філософія ХХ-го століття мала свої особливості. У зв’язку з фундаментальними змінами в західній культурі стався перехід від традиційної класичної філософії до некласичної. Водночас поява таких гілок філософії не є несподіваною. Одна тенденція існувала в глибині широко зрозумілої класики філософії (в античності ці погляди висловлювали витончені філософи і циніки Середньовіччя, англійські номіналісти, в новий час – емпірик Дж. Локк і скептик Д. Юм). Неокласицизм присутній і у І. Канта, яскравого представника німецької класичної філософії.

Головною особливістю розвитку філософії в ХХ столітті є плюралізм шкіл і напрямків, а також поява нових нестандартних (некласичних) ідей і концепцій. Причинами цього, ймовірно, є демократизація суспільного життя і зростаюча свобода особистості. Воля – це каталізатор творчості, а творчість – це завжди різноманітність. Тим не менш, ми можемо вибрати два основних напрями в теоріях, які дуже відрізняються за філософією та методологією і протилежно реагують нашому часу науково-технічної революції.

Мета даної роботи полягає у дослідженні особливостей філософії ХХ століття.

Методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення завдань використовувалися такі методи дослідження: вивчення й аналіз філософської, історичної, нормативної бази документів з метою уточнення понять тощо.

 

І. ОСНОВНІ ІДЕЇ ФІЛОСОФІЇ ХХ-ГО СТОЛІТТЯ

 

На сьогодні виділяють основні риси та ідеї філософії ХХ століття [4]:

• плюралізм у філософській думці. У цей період співіснують різні орієнтації та концепції, включаючи матеріалізм та ідеалізм, раціоналізм та ірраціоналізм, релігію та атеїзм, науку, тобто природничо-наукову орієнтацію та антинаукову. Сучасна філософія не заперечується, вона вважає, що багатогранний світ можна пізнати за допомогою різних форм знання;
• все частіше нові об’єкти реальності стають предметом дослідження, викликаючи появу принципово нових напрямів (філософія культури, філософія політики, філософія технології, філософія науки тощо);
• толерантність (терпимість) у сучасній філософії. Різні школи намагаються не вступати в гострі конфлікти між собою. Діалог є основним способом взаємодії всередині однієї філософської традиції;
• антропоцентризм у сучасній філософії (в центрі її ідей і думок – людська особистість, її сутність, сенс її життя і діяльності, її свобода). Особистість розглядається не односторонньо, а в усій її повноті і суперечливості. Особливо гостро стоїть питання про сенс людського існування в цілому, про кризу людини та історії.

Філософія зіткнулася з необхідністю переосмислити свою вічну проблему – людина і світ – і одночасно визначити своє ставлення до «класичної» філософії XVII-XIX століть – епохи капіталізму і висхідного розвитку промислового ринку [5].

Остання наукова революція прорвала «класичну» галілео-ньютонівську ясність світорозуміння і кризові явища в суспільстві, особливо руйнівні події XX століття. (дві страшні світові війни, експерименти зі встановлення тоталітарних і репресивних режимів, провал «розвиненого соціалізму) підірвали історичний розум і віру в прогрес і виявили ілюзорні основи історичного оптимізму. У філософії почала посилюватися реакція проти класичного раціоналізму; акцент був перенесений на ірраціональний аспект дійсності.

 

ІІ. НАПРЯМИ ФІЛОСОФІЇ ХХ-ГО СТОЛІТТЯ ТА ПРЕДСТАВНИКИ ЦИХ НАПРЯМІВ

 

Перш за все, варто сказати про ірраціоналізм – це філософське вчення, яке проголошує ідеї, уяву, волю, досвід і несвідомі елементи (такі як інстинкт, «осяяння» та інтуїція) альтернативами розуму і первинними формами людського сприйняття. В ірраціоналізмі об’єктом філософського дослідження є внутрішнє життя людини, де відбувається інтерпретація різних соціальних явищ – культурних, людських, владних, релігійних і моральних.

Таким чином, з останньої третини XIX століття в Німеччині та Франції до початку XX століття сформувалася течія, що отримала загальну назву «філософія життя». Вона включала в себе теорії та ідеї таких філософів, як А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, В. Дільтей, А. Бергсон, Г. Зіммель, О. Шпенглер і Л. Клагес. Один з дослідників філософії життя, Г. Ріккерт, заявив, що він хотів не тільки всебічно розглянути життя як єдине ціле, але і зробити життя центральною частиною свого світогляду і світосприйняття, а в філософії – ключем до всього філософського знання [4].

Ідеологічними представниками філософії життя були в основному німецькі романтики, і багато представників цього напрямку поділяють антибуржуазну спрямованість, прагнення до сильної і неподільної індивідуальності і бажання єднання з природою. Як і романтизм, філософія життя відкидає механічно-раціональний світогляд і тяжіє до органічного. Основне поняття – філософія життя – «життя» невизначено і двозначно. Залежно від його інтерпретації можна виділити варіанти цієї течії. Життя визначається біологічно – як живий організм, психологічно – як потік переживань, культурно-історично – як «живий дух», а метафізично – як перший початок усього Всесвіту. Всі представники цього напрямку використовують поняття життя практично у всіх цих значеннях, але, як правило, переважає або біологічне, або психологічне, або культурно-історичне трактування життя [1].

Волюнтаризм – філософський напрям, який розглядає волю як вищий принцип буття, першооснови й творця дійсності, першоджерела розвитку та пізнання людини. Термін запровадив Тенніс у 1883 р., однак волюнтаристські концепції як альтернатива панлогічному інтелектуалізму з’являються ще в межах середньовічної схоластики. Як філософська течія волюнтаризм сформувався в 19 і 20 століттях. Потім він стимулює появу концепції завершеної системи, в якій феномен волі набуває статусу початкового принципу існування. Світ функціонує поза раціональністю і не може прийняти раціональне розуміння (А. Шопенгауер «Світ як воля і уявлення»); несвідоме психічне – вольовий принцип як основа всього буття, в тому числі і людської свідомості, що виступає в якості сліпого знаряддя надраціональної «світської волі» (Е. Гартман); «воля до влади як рушійна сила історії» (Ф. Ніцше).

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!