Реферат “Греки знали, що в багатьох сусідніх державах влада належала одній людині та передавалась у спадок. В одних це викликало жах, у других надію: може так краще? Хто з афінян і чому так думав”

ВСТУП

 

Маси простих вільних громадян античних держав чинили впертий опір спробам знаті взяти їх у повне користування, що привело до ранньої ліквідації боргового рабства, активного розвитку дрібного селянського господарства і ремісничого виробництва. Ті ж причини викликали прагнення до максимального розширення рабства іноплемінників. Тому рабовласництво в античному суспільстві втратило риси патріархальності і стало основою системи, спрямованої на виробництво товарів і отримання додаткового продукту за допомоги нещадної експлуатації рабів.

Водночас це потягло за собою неминучу кризу всієї системи, призвело до розорення селян і ремісників, неспроможних витримати конкуренцію дешевої рабської праці, поставило перед панівним класом проблему підтримки вільної бідноти, яка стікалась у великі міста. Фізична робота стала рабською діяльністю, яка безчестила вільних людей. У результаті рабство почало гальмувати розвиток виробництва. Саме ця суперечність спричинила загибель античного суспільства.

Для античної держави був характерним республіканський лад – аристократична або демократична республіка. Монархія, яка у Греції набула вигляду тиранії, не була типовою. Але в період кризи й занепаду у Греції та Римі створювалися великі монархії.

Найбільшої могутності з численних грецьких полісів досягли дві держави – Афіни і Спарта. Саме вони помітно вплинули на долю більшості інших грецьких держав.

Саме Афінам та її жителям, особливо їхнім політичним поглядам, присвячено роботу.

Мета даної роботи полягає комплексному дослідженні системи державного устрою Афін.

 

Держава та право Афін

 

До утворення Македонської монархії Греція не була єдиною централізованою державою. Вона складалася з незалежних міст-держав – полісів. Державний лад полісів був різноманітним. В одних переважала форма, яка нагадувала східну деспотію, коли вся влада зосереджувалася в руках однієї людини, в інших була демократія, у третіх – аристократія управляла державою. Об’єднувало їх те, що всі держави-міста були рабовласницькими [1]. Кожен афінський рід дотримувався таких традицій: спільні релігійні святкування, загальне місце поховання, право взаємного спадкування, обов’язок допомагати один одному, володіння спільним майном.

Першим кроком до утворення афінської держави були реформи, які приписують Тесею. У повір’ях розповідається, що після того, як до царської влади приступив Тесей, який поєднував в собі силу з розумом, він упорядкував країну. У стародавню епоху Аттика (область Греції, де згодом виникла афінська держава) складалася з декількох самостійних держав, що ворогували між собою. Реформою Тесея окремі племінні поселення Атіки були об’єднані в один афінський народ. Це об “єднання отримало назву синойкізм [4].

Окрім того, Тесей запровадив поділ населення за родом занять на три категорії: евпатридів (аристократію), геоморів (землеробів) і деміургів (ремісників). Так офіційно було закріплено не тільки соціальну, а й політичну нерівність між вільними. Евпатриди мали виняткове право заняття вищих державних посад, зокрема, обиралися дев’ять архонтів, які згодом перебрали все керівництво країною. Усі колишні та діючі архонти (знову ж таки евпатриди) входили до складу ареопагу, який обирав і контролював архонтів, наглядав за народними зборами, здійснював вищу судову владу. Геомори і деміурги мали право лише брати участь у народних зборах, роль яких знизилась. Остаточного удару родовому ладу завдали реформи Солона [2].

Ось тут можна роздумати над тим, що геомори і деміурги могли прагнути до того, щоб влада у державі належала лише одному правителю, який буде приймати рішення одноосібно. Цілком логічним є їхні такі думки, адже поділ вільних на різні категорійні верстви їм не подобались, це було несправедливо. Вони думали, що влада одного монарха покращить їхній статус та рівень диття, це давало надію на краще майбутнє.

Отож, аналізуємо далі. У 594 р. до н. е. на політичну арену виступив Солон. Він належав до гурту великих людей Греції. Не випадково його зараховували до семи грецьких мудреців. Солон був обраний архонтом і наділений широкими повноваженнями: зберігати і скасовувати майновий порядок або вводити новий, бути «посередником», «законодавцем» і «миротворцем». Ядро солонівських реформ становили законодавче визнання приватної власності, дозвіл поділу земель і розпорядження ними. Це сприяло підприємницькій ініціативі, стимулювало економічну діяльність і давало новий поштовх рабовласницькій культурі.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!