Реферат “Історія методики викладання української літератури кінця ХХ ст. перших десятиріч ХХІ ст.”

ЗМІСТ

 

Вступ

І. Періодизація розвитку методики навчання літератури

ІІ. Особливості методики викладання української літератури кінця ХХ ст. перших десятиріч ХХІ ст

Висновки

Список використаної літератури

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Важливим елементом розробки сучасних стратегій викладання літератури в школі та необхідною умовою наукового пізнання, в рамках якого створюються науково-методичні концепції, є критичний аналіз історичного досвіду методики викладання літератури. Його глибоке наукове дослідження цінне тим, що зберігає традиції вітчизняної методичної думки і дає можливість історико-методичній спадщині позитивно впливати на сучасний освітній процес і визначати тенденції розвитку методики навчання.

Інтерес фахівців до проблеми системного опанування навчальної літератури визначає різні напрямки наукових досліджень. Основний інтерес методистів зосереджений на розробці змісту шкільної літературної освіти, при цьому акцент робиться на формальних аспектах його реалізації і лише частково приділяється увага еволюції методичних ідей і підходів, що не мають достатнього теоретичного обґрунтування.

У методичних роботах кінця XX – початку XXI століття Н. Білоус [4], П. Білоус [5] та Є. Пасічника [6] визначено етапи розвитку та фактори методології української літератури. Тому в роботі показано зміну історичного часу і суспільних потреб, що визначили її своєрідність, прокоментовані ідеї вчених-методистів та інших гуманітаріїв, насамперед філософів, педагогів, психологів, літературознавців і письменників, охарактеризовані нетрадиційні форми і методи. Обговорюються уроки української літератури та вплив процесів глобалізації та інтеграції на сучасну шкільну літературну освіту.

Мета даної роботи полягає у вивчення методики викладання української літератури кінця ХХ ст. – перших десятиріч ХХІ ст.

Методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення завдань використовувалися такі методи дослідження: вивчення й аналіз філософської, історичної, нормативної бази документів з метою уточнення понять тощо.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, основної частини, висновків, списку використаних джерел та літератури.

 

І. ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ ЛІТЕРАТУРИ

 

Розвиток шкільної літературної освіти обумовлений її близькістю до академічного літературознавства, оскільки вона спирається на наукові результати в галузі історії, теорії літератури та літературної критики. Увага приділяється поєднанню в навчальному процесі науково-педагогічних методів роботи, що враховують співвідношення літературознавчих і методичних наук щодо ефективної взаємодії. Для розуміння взаємозалежності цих наук важливо врахувати тенденції розвитку літературознавчих концепцій і виявити їх вплив на методику викладання літератури і в цілому на викладання літератури в школі [2].

На різних етапах історико-літературного процесу змінювалися тенденції у розвитку літературної теорії та практики, які вплинули на методику шкільної літературної освіти. Суперечливі погляди на призначення мистецтва, що виникли ще в античності, розділили філософів і літературних критиків на дві групи: прихильників суджень про естетичне втілення авторських ідеалів людини і світу в творах мистецтва і тих, хто стверджував про матеріалістичний характер зображення письменниками навколишнього дійсності [1].

Першим науковим дослідженням із історії методики навчання української літератури є нариси О. Мазуркевича, в яких послідовно і аргументовано висвітлюються педагогічні ідеї провідних представників української культури, передусім, педагогів, письменників, громадських діячів [5]. Окрім того, шляхи розвитку цієї предметної дидактики схарактеризовано в багатьох науково-методичних працях, у яких системно викладено її теоретичний курс та практичні положення. Методисти визначають етапи, джерела та основні чинники розвитку літературно-освітньої методології, вказують на зміни історичного часу та суспільних потреб, коментують ідеї науковців-методистів та інших гуманітаріїв, насамперед філософів, педагогів, літературознавців та філософів.

Автори акцентують увагу на процесах глобалізації та інтеграції в освіті, характеризують традиційні методи, прийоми та форми організації навчальної діяльності, а також наголошують на продуктивності використання нових інформаційних технологій у вивченні української літератури.

 

ІІ. ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ ХХ СТ. ПЕРШИХ ДЕСЯТИРІЧ ХХІ СТ.

 

На початку 80-х років ХХ-го століття необхідність підвищення рівня науково-технічного забезпечення економіки та підготовки висококваліфікованих фахівців визначила актуальність проблеми реформування змісту освіти. Прийняття термінового рішення уряду про затвердження постанови «Основні напрями реформи загальноосвітньої та професійної школи» (1984 р.) довело важливість ретельного обґрунтування та розробки методів реалізації оголошених змін у радянській шкільній освіті [4].

У ці часи були поставлені задачі про реалізацію освітніх реформ, зокрема, підвищення якості шкільної освіти, раціональний відбір та організація її змісту, вдосконалення навчальних програм і підручників, визначення ефективних методів навчання і виховання, зниження навантаження на учнів та управління. Освіта та підготовка педагогічних кадрів носили декларативний характер.

У той період учені-педагоги приділяли значну увагу структурі уроку літератури, що визначалася змістом навчального матеріалу, дидактичною метою його осмислення, врахуванням принципів науковості та вікових особливостей учнів. Однак принципових новацій щодо удосконалення теорії уроку літератури не було помітно. Зокрема, недостатньо розробленим залишалося питання типології уроків літератури, їх кореляції з загальною педагогічною класифікацією уроків.

Запровадження реформи шкільної освіти (1984-1991) актуалізувало проблему визначення методів і прийомів навчання літератури. Узагальнюючи різні трактування, Є. Пасічник визначав їх як «способи дидактичної взаємодії вчителя й учнів, що спрямовані на розв’язання тих навчальних, освітніх і виховних завдань, які реалізуються на уроках» [7], вказуючи на двоєдиний партнерський характер педагогічного процесу.

Основні тенденції розвитку педагогічної методики української літератури в період освітніх реформ відображені в матеріалах фахових періодичних видань. Ретроспективний аналіз публікацій науково-методичного журналу «Українська мова та література в школі» з 1986 по 1991 рік показує, що предметом розгляду методистів та діючих вчителів було питання щодо розробки нового змісту літературної освіти (навчальний план, примірне календарно-тематичне планування, факультативні курси в програмі), визначення ефективних методів роботи з ним. календарно-тематичне планування, факультативні курси в програмі), а також визначення ефективного підходу до вивчення художніх творів у школі.

В епоху перебудови П. Білоус і Н. Білоус розглядали категорію методології літератури як синтез науки і мистецтва, демонструючи науковий підхід до вивчення літератури як мистецтва слова із взаємодією емоційних і логічних елементів. Зазначимо, що дослідники активно розробляли філософську тезу про первинність афективного компонента в розумінні учнями твору мистецтва [4; 5].

Однією із ефективних форм методисти називали урок-диспут, який вибудовується на основі певних сюжетних колізій художнього твору та проектується учнями на життєві реалії. Розглядалися такі форми активізації навчального процесу, як широкий полілог учнів, робота в малих групах, уроки-конкурси, творчі роботи учнів тощо [2; 3].

Важливо відзначити систематичні досягнення видатних попередників і помітний інтерес професії до формування нових поглядів на їх оптимальне використання в рамках модернізованого завдання шкільного літературознавства того часу. Так, були підняті такі питання, як естетичне виховання учнів засобами літератури, організація роботи учнів за підручниками, необхідність врахування зв’язків між предметами та вдосконалення викладацької майстерності словників.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!