Реферат ” Міжнародні організації Африканського регіону”

ЗМІСТ

Вступ

1. Організація африканської єдності

2. Створення нового Африканського Союзу

3. Принципи діяльності, цілі та завдання Африканського Союзу

4. Проблеми Африканського Союзу

5. Українсько-африканські відносини в контексті утворення нового Африканського Союзу

Висновки

Список використаних джерел літератури

 

ВСТУП

 

У XXI столітті людство вступило в нову фазу розвитку міжнародних відносин. Вона характеризується розширенням і поглибленням міжнародного економічного, політичного і культурного співробітництва, інтенсифікацією процесів інтернаціоналізації і глобалізації. Світова спільнота прагне до більшої інтеграції, більшої передбачуваності, зміцнення механізмів організації та управління розвитком. Повсюдно відбувається зміцнення наднаціональних структур, що є необхідною умовою успішного просування вперед.

 У цих умовах як не можна більш актуальним стає вивчення досвіду і діяльності міжнародних організацій, що поступово стають центрами координації зусиль з вирішення глобальних проблем. Прискорення темпів розвитку несе з собою нові загрози і виклики, що вимагають адекватних дій з боку міжнародного співтовариства. Враховуючи, що однією з умов демократизації міжнародних відносин стає принцип субсидіарності. Очевидно, що першими ці виклики зустрінуть саме регіональні організації, зокрема Африканський Союз (African Union, AU) – регіональна міжнародна міжурядова організація що об’єднує 52 держави Африки, створена 26 травня 2001року на базі Організації африканської єдності (ОАЄ). African Union є на сьогодні найбільшою регіональною організацією, що об’єднала практично всі держави Африканського континенту.

Створена на основі принципів африканської солідарності та єдності ОАЄ з перших днів своєї роботи сконцентрувалася на боротьбі за повне звільнення держав Африки від колоніальної залежності.

Другим пріоритетним напрямком діяльності стала боротьба за ліквідацію режиму апартеїду в Південній Африці і всіх форм расової дискримінації. При цьому організація продемонструвала дивовижну твердість і рішучість, зумівши мобілізувати зусилля всіх держав континенту і привернути увагу світової громадськості до даних проблем, що, в кінцевому підсумку, забезпечило успіх її задумів. Поєднання методів збройної боротьби і дипломатичних акцій призвело до повного краху колоніалізму і апартеїду на континенті на початку 90-х роках минулого століття.

 Багато уваги приділяється організацією врегулювання кризових ситуацій в Африці, які перешкоджають досягненню країнами регіону сталого розвитку і нормальних темпів економічного зростання. Розробка механізмів запобігання та вирішення збройних конфліктів виходить сьогодні на перший план у діяльності організації. Головна трудність тут полягає в інституціалізації вже наявних органів ad hoc, а також у розробці ефективних процедур прийняття та реалізації рішень, в правовому закріпленні політичної волі глав держав і урядів на втручання для цілей врегулювання. Приділяється увага і процесу формування міжафриканських сил з підтримки миру, які поки активніше проходять на субрегіональному, ніж на регіональному рівні.

При цьому організація не тільки займалася і займається завданнями економічного об’єднання, а й намагається вирішувати соціально-економічні проблеми країн континенту, широко залучаючи до цього впливові органи світового співтовариства, виробляючи плани і стратегію розвитку.

 Необхідно виділити кілька книг вітчизняних авторів, присвячених вивченню історії створення ОАЕ та її діяльності з деколонізації континенту, зокрема роботи Ю.І. Алімова, З.І. Токарєвої. Я.Я. Етінгер.

Слід відзначити також дослідження російських вчених у галузі аналізу економічного розвитку та інтеграції держав Африки: В.І. Кисельової, З.І. Кузіної, Ю.М. Осипова, Г.Є. Рощина, В.Г. Солодовникова. При роботі над темою автором використані фундаментальні дослідження в галузі історії міжнародних відносин країн Африки: праці AM Васильєва, А. А. Громико. Б.М. Колкер, Г.В. та ін Серед робіт, присвячених комплексній оцінці ОАЕ, слід виділити праці: Є. К. Aning, GJ Naldi та ін.

 Інтерес представляють дослідження радянських і російських учених з проблем історії Африки. У них виділяються монографії А.А.Громико «Африка: прогрес, труднощі, перспективи» та «Африка в світовій політиці», в яких аналізуються основні проблеми соціально-економічного та політичного розвитку Африки на рубежі 80-х років, показана позиція африканських держав щодо окремих аспектів міжнародної політики, висвітлено їх роль у боротьбі за мир і соціальний прогрес.

У сучасній історіографії важливе місце посіла також проблема впливу процесу перебудови і розпаду СРСР на геополітичну ситуацію в світі і на африканський континент зокрема, в 1990-і роки на базі Інституту Африки РАН, при активній участі та під редакцією А.М Васильєва, В. В. Лопатова, Н.Д. Косухіна, Н. І. Висоцької, Ю. Г. Сумбатян, Л. В. Гевелінга і ряду інших російських африканістів було видано низку наукових збірників і робіт: «Еволюція політичних структур Африки», «Соціо- та етнокультурні процеси в Африці», «Процеси демократизації в африканських країнах: тенденції 90-х рр.», «Африка: проблеми переходу до громадянського суспільства» та ін. У них висвітлюються основні аспекти що почалося в Африці процесу демократизації та реформування політичної системи, вплив на ситуацію кризи соціалістичних ідей та діяльність опозиційних рухів.

 

1. Організація африканської єдності

 

Організація африканської єдності (ОАЄ) – найбільше політичне об’єднання держав Африканського континенту було створено в 1963 р. на основі принципів африканської солідарності та єдності і з перших днів своєї роботи сконцентрувалася на боротьбі за повне звільнення держав Африки від колоніальної залежності. Ще одним пріоритетним напрямком стала боротьба за ліквідацію режиму апартеїду в Південній Африці і всіх форм расової дискримінації.

При цьому організація продемонструвала дивовижну твердість і рішучість, зумівши мобілізувати зусилля всіх держав континенту і привернути увагу світової громадськості до даних проблем, що в кінцевому підсумку забезпечило успіх її задумів. Поєднання методів збройної боротьби і дипломатичних акцій призвело до повного краху колоніалізму і апартеїду на континенті на початку 1990-х рр. В даний час АС (перетворена ОАЕ) грає видну роль у міжнародних відносинах на Африканському континенті.

У багатьох дослідженнях, присвячених організації та становленню ОАЄ (Фокєєв Г.В., Етінгер Я.Я., Алімов Ю.І., Колкер Б.M., Кисельова В.І., Дорі Ж., Akinyemi B., Aning EK, Keller EJ, Naldi GJ, Nicolas G., Olu Adeniji, Olusanya and Akidele) відзначається, що ключову роль у процесі інтеграції відіграла держава Нігерія. Відзначається також, що розробка механізмів запобігання та вирішення збройних конфліктів виходить сьогодні на перший план у діяльності як самої організації ОАЕ, так і її члена – держави Нігерії (Gui Nicolas).

У цьому плані показова роль Нігерії в ліберійських події 1989-1997 рр., які свідчать, що поки процеси формування міжафриканських сил з підтримки миру активніше проходять на субрегіональному, ніж на регіональному рівні (B. Akinyemi).

Діяльність Нігерії в ОАЕ завжди була спрямована на всебічну інтеграцію країн-учасниць цієї організації. Вона здійснювалася за кількома напрямками і позначалася на зовнішньополітичній діяльності (роль «регіональної супердержави», захисника інтересів Тропічної Африки та «чорної діаспори» в глобальному масштабі, розвиток двухсторонніх відносин Нігерії переважно з капіталістичними державами і контрольованими ними міжнародними валютно-фінансовими організаціями).

В якості лідера ОАЕ Нігерія здійснювала різного роду посередницькі місії на Африканському континенті (наприклад, в Судані, Ліберії, Cьерра-Леоне, Сомалі, Ефіопії, Мозамбіку та ін.), проте, її не можна звинуватити у «гегемонізму» і прагнення грати на континенті роль «старшого брата». У цьому руслі нігерійські лідери постійно пропонують нову столицю країни Абуджу в якості місця переговорів між протиборчими сторонами під час внутрішньо африканських конфліктах.

 Таким чином, Нігерія традиційно грала і продовжує грати найважливішу політичну, економічну і військову роль в Африці. У цій якості вона займає лідируючі позиції і в створюваних міжафриканських організаціях, зокрема, в Економічному Співтоваристві Держав Західної Африки (ЕКОВАС).

Якщо говорити про економічне співробітництво африканських держав, то протягом багатьох років воно будувалося на принципах субрегіональної інтеграції (Алімов, Солодовніков, Поліканова, Кисельова. У зв’язку з цим наголошується і та виключно важлива роль, яку грали і грають відносини між ОАЕ і ООН (Olu Adeniji, Olusanya and Akidele). Організація Об’єднаних Націй є тим необхідним елементом структури взаємин Африки та решти світу, який забезпечує повноправну участь держав континенту у вирішенні глобальних проблем.

Появі Організації Африканської Єдності сприяли такі причини:

1. неможливість звільнитися від колоніального гніту поодинці;

2. необхідність досягнення рівноправності в міжнародних економічних відносинах;

3. культурна, історична та територіальна спільність країн континенту.

Крім того, до створення подібної організації лідерів африканських держав підштовхнула загальна обстановка, що склалася у світі. Історичний момент звільнення Африки співпав з періодом бурхливого розвитку інтеграційних тенденцій в рамках європейського капіталістичного господарства (створення ЄЕС, ЄАВТ) і з періодом інституційного оформлення соціалістичного блоку. Тому цілком природно, що Африка теж зреагувала на це створенням своєї загальноконтинентальної організації.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!