Реферат ” Мовна політика і мовна ситуація в незалежній Україні “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

І. Мовна політика в Україні за часів її незалежності. Поняття мовної політики 

ІІ. Аналіз мовної ситуації в Україні 

ІІІ. Перспективи розвитку та функціонування української мови в Україні

Висновки

Список використаної літератури 

 

ВСТУП

 

Мова споконвіків була однозначним ідентифікатором кожного окремого народу. Будучи однією з основних ознак державності, вона забезпечує взаємозв’язок у міжсуспільному просторі, а мовна політика, в свою чергу, визначає курс держави на зовнішньополітичній платформі, крім того, вона формує загальносвітове бачення народу як нації [4].

Мовне питання в Україні завжди було дискусійним та широко обговорюваним на найвищих рівнях держави. Події Майдану змусили українських політиків і суспільство на всіх куточках країни переглянути ставлення до української мови. Як наслідок, у 2019 році урядом було ухвалено Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» [6,7].

Актуальність даної роботи є надзвичайно високою, оскільки мовна політика, може як сприятливо впливати на міжкультурну та міжособистісну комунікацію, так і спричиняти мовні конфлікти, вносячи розкол у суспільство. У цих умовах Україна  все більше уваги приділяє розробці принципів мовної політики як важливого компонента національної політики [9].

Метою даної роботи було дослідження мовної політики та мовної ситуації незалежної України.

Для досягнення даної мети потрібно виконати такі завдання:

1. узагальнити підходи до поняття мовної політики та визначити її роль у формуванні єдиного гуманітарного простору України, зокрема виявити негативні чинники, що перешкоджають цьому процесу;
2. проаналізувати мовну ситуацію сучасної України;
3. спрогнозувати перспективи розвитку та функціонування української мови в Україні.

 

І. Мовна політика в Україні за часів її незалежності. Поняття мовної політики

 

Мовна політика – це частина національної політики держави, адже вона стосується збереження функціонального розподілу мов у багатомовному суспільстві, яка ґрунтується на виробленій в суспільстві концепції національного питання.

Мовна політика привертає увагу науки, а також виступає як об’єктом, так і предметом наукових досліджень, у тому числі й науки державного управління. На сьогоднішній день існує потреба у визначенні терміну «мовна політика». Змістове наповнення цього поняття залежить від поглядів їх авторів на можливість, доцільність і способи проведення даної політики [5,8].

У кожній державі мовна політика є складовою національної політики, вона віддзеркалює її принципи та відповідає урядовій ідеології. Спрямування й форми впровадження мовної політики визначаються суспільнополітичним ладом, міжетнічними відносинами та політичним режимом [1,5].

Науковці характеризують таку політику як багатовимірне явище, тобто як сферу діяльності, вираження загальної мети або бажаного стану речей, конкретні пропозиції, рішення уряду, результат, теорію моделі чи процес [4]. Мовну політику розуміють і тлумачать по-різному, але найчастіше це конкретна система заходів, до яких вдається держава з метою врегулювання мовних відносини у суспільстві [7,8,9].

Перш за все, мовна політика має бути спрямована на відстоювання мовних інтересів, що часто передбачає виникнення серйозних мовних конфліктів. Метою цієї політики є залагодження конфлікту без насилля, тобто вирішення мовного конфлікту виключно політичним шляхом. Ця думка наголошує на необхідності проведення постійної мовної політики, що, в свою чергу, дасть можливість запобігти мовним конфліктам в державі [3,4].

Як бачимо, простежуються дві основні характеристики мовної політики: вона є частиною національної політики певної держави й спрямована на регулювання мовних відносин, а також являє собою сукупність заходів, спрямованих на розвиток мови [9].

У Законі України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» основними засадами внутрішньої політики України в гуманітарній сфері є реалізація мовної політики на основі норм національного та міжнародного права, забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської та інших рідних мов громадян України [2,9]. Відповідно до цього закону мовна політика є складовою внутрішньої політики держави в гуманітарній сфері і являє собою систему підходів, принципів, правових актів та державних заходів, призначених впливати на процеси мовного життя з метою регулювання відносин у суспільстві, забезпечення збереження мовних прав осіб, визначення статусу мов та встановлення мовних норм [4,6,8].

Упродовж років державної незалежності проблема функціонування мов в Україні завжди сприймалася як надзвичайно гостра. При цьому не було єдиного бачення шляхів розв’язання цієї проблеми. Саме тому мовна ситуація перетворилася на невирішену і за всі роки суттєвим чином не змінилася, саме тому становить певну загрозу внутрішній безпеці держави [4,9].

Якщо звернутися до даних Українського інституту соціальних досліджень щодо актуальності вирішення мовного питання, то в 2009 році це питання цікавило громадян незначним чином. Проте, в 2012 році після проведення соціологічного дослідження, фахівці відділу центру Разумкова з’ясували, що голоси виборців напередодні виборів були вищими у того кандидата, в якого програма була зі зверненнями до тем добробуту громадян, економіки та вирішення мовного питання. Також за останні 7 років ситуація в Україні радикально змінилася після Революції гідності. В 2014 році в анкеті соціологічного дослідження було питання щодо можливості співіснування української та російської мов. У результаті 68% населення вважали українською єдиною державного мовою. Ці дані були основані на 91,8 % респондентів Заходу України та 44 % таких на Сході [10,12].

Треба сказати, що різниця між часткою тих, хто називає українську мову рідною, і тих, для кого вона є єдиною чи переважною мовою спілкування вдома, є дуже значним. Кожен п’ятий українець, вважаючи українську мову рідною, не спілкується нею навіть удома. Ці цифри є наочним свідченням ненормального становища української мови і дії потужних факторів, які спонукають людей відмовлятися від рідної мови навіть у повсякденному спілкуванні [9,10].

На сьогоднішній день залишається актуальною проблема «проросійщення» українського народу. У цьому контексті мовна політика повинна підтримувати мовні права етнічних меншин; бути частиною національної політики, яка спрямовується на утвердження, розвиток та функціонування української мови як державної в Україні та проводити виховну роботу серед молоді, виховуючи її у патріотичному дусі. З одного боку в Україні є національні меншини, які усе життя прожили в країні і не навчилися або не бажають розмовляти українською мовою, а з іншого боку бачимо окремі меншини, які чинять усілякі перешкоди, аби українська незалежна держава не розвивалася як національна [2,10].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!