Реферат “Поняття кримінальної відповідальності, кримінально-правові відносини”

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТАНОВЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ 

1.1. Зміст та форми реалізації кримінальної відповідальності 

1.2. Підстави виникнення, припинення та звільнення від кримінальної відповідальності 

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН 

2.1. Особливості зв’язку норм кримінально-процесуального права та кримінально-правових відносин 

2.2. Форми реалізації кримінальних правовідносин, їх система та класифікація 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Представники класичної школи кримінального права ХІХ ст. визнавали наявність відповідних правових відносин у кримінально-правовій сфері. Водночас, до 1958 р. у кримінально-правовій літературі ні кримінальне право, ні кримінально-правові відносини не аналізувалися як самостійні предмети дослідження. Ці питання вперше були поставлені процесуалістами по суті, і вони стосувалися тільки розгляду кримінально-процесуальних умов. Ця обставина зумовила не лише неминучу фрагментарність розгляду проблематики кримінально-правових відносин загалом, а й сучасне процесуально-правове вирішення багатьох її матеріально-правових аспектів.

Ситуація змінилася, коли в 1958 р. були прийняті основи кримінального законодавства СРСР і союзних республік, а на законодавчому рівні були виділені два центральних інститути кримінального права – відповідальність і покарання. Період з початку 60-х до першої половини 80-х років характеризувався інтенсивним науковим дослідженням особливостей кримінальної відповідальності. Це питання знайшло відображення у працях З. А. Астемірова, Л. В. Багрій-Шахматової, М. І. Бажанової, Б. Т. Базилева, С.І.Зельдова, М.П.Карпушина, В.І.Курляндського, І.Я.Козаченка, Н.С.Лейкіна, А.І.Марцева, Ю.Б.Мельникова, І.С. Ноя, М. О. Огурцова, М. І. Панова, А. А. Піонтковського, В. С. Прохорова та інших вчених.

Трактування кримінального права як виключної кримінально-правової галузі призвело до переважання визначень кримінальної відповідальності незалежно від функціонального змісту цього правового інституту. Змішання стадій кримінальної відповідальності та стадій її виконання призводить до того, що негативна кримінальна відповідальність настає вже на стадії досудового розгляду, що є неприпустимим. Спеціальних досліджень в українській кримінально-правовій літературі, які були б присвячені класифікації кримінальних правовідносин, немає. Це питання лише частково розглядалося в роботах Л. В. Багрій-Шахматової та І. Н. Даньшиної.

Визнання кримінального закону, спочатку як регулятивної, а потім як заохочувальної функції, призвело до появи питання про позитивну кримінальну відповідальність. На відміну від негативної відповідальності, щодо цього виду не тільки не вдалося сформувати єдине тлумачення як правового явища, але навіть не було досягнуто одностайного визнання. Форми реалізації як негативної, так і позитивної кримінальної відповідальності потребують якісно нового та системного аналізу. Отже, можна констатувати, що багато питань, пов’язаних з проблемою кримінальної відповідальності, форм її застосування та іншими кримінально-правовими умовами, або досі залишаються дискусійними, або взагалі не досліджуються.

Метою дослідження є комплексна розробка та конкретизація загальнотеоретичних положень щодо кримінально-правових відносин, а також підтвердження практичного значення їх класифікації.

Відповідно меті дослідження були поставлені наступні завдання:

1. подати вичерпну характеристику інституту кримінальної відповідальності;
2. визначити підстави виникнення та припинення кримінальної відповідальності;
3. вирішити проблему зв’язку понять кримінальної відповідальності та кримінально-правових правовідносин;
4. кваліфікувати кримінальні правовідносини

Об’єкт дослідження – кримінальна відповідальність та форми її реалізації.

Предмет дослідження – системні зв’язки між формуванням, структурою та змістом кримінальних правовідносин, а також різними способами їх реалізації.

Методи дослідження. Застосований у роботі загальнонауковий діалектичний метод дослідження забезпечив комплексний підхід до визначення поняття кримінальної відповідальності, тобто відобразив єдність її зовнішнього прояву та функціонального змісту, а також приватно-наукових методів.

Дослідження кримінально-правових відносин за допомогою системно–структурного, логіко–семантичного та інтегративного методів дало змогу класифікувати їх. Аналіз форм реалізації кримінально-правових відносин із застосуванням системних, порівняльно–правових та формально–правових методів дав змогу сформулювати проблему зв’язку понять кримінальної відповідальності та кримінально-правових правовідносин.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів із підрозділами, висновків та списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТАНОВЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

1.1 Зміст та форми реалізації кримінальної відповідальності

 

Стосовно осіб, які вчиняють злочини, передбачені кримінальним законодавством заходи державного реагування можна умовно поділити на дві групи:

1. перша – це форма реагування на вчинений злочин шляхом звільнення від кримінальної відповідальності;

2. друга – кримінально-правова відповідальність.

Кримінальний кодекс України неодноразово вживає термін «кримінальна відповідальність», але його зміст не розкривається. У науці кримінального права також немає єдиного розуміння кримінальної відповідальності.

Вчені виділяють дві позиції трактування цього поняття, а саме:

1) кримінальна відповідальність – це обов’язок нести відповідальність за вчинений злочин і виконувати примусові обмеження або обов’язок особи, якій довірено вчинення злочину, утримуватися від вчинення злочину;

2) відповідальність полягає в накладенні судом на особу, яка вчинила злочин, заходів державного покарання та примусу.

Багато думок з цього приводу можна простежити насамперед через відсутність правового визначення кримінальної відповідальності. На думку М. С. Строговича, правильне розуміння відповідальності має важливе значення в політичному, соціальному та правовому сенсі, оскільки відіграє велику роль у науковій розробці проблеми прав особи та суб’єкта, з метою вдосконалення законодавства в цій сфері та підвищення відповідальності державних органів, громадських організацій та посадових осіб за покладені на них завдання [1, с. 76]. Найбільш поширеним серед науковців є визначення кримінальної відповідальності як певного обов’язку правопорушника.

Наприклад, обов’язок:

1. бути суб’єктом злочинного діяння;
2. нести відповідальність за поведінку, яка відповідно до кримінального законодавства є кримінальним правопорушенням;
3. відповідати за свої вчинки;
4. піддаватися заходам державного впливу та повідомляти про їх суспільно небезпечні дії;
5. притягуватися до кримінальної відповідальності.

Деякі автори не поділяють думку про те, що кримінальну відповідальність слід трактувати як певний обов’язок. Так, на думку А. І. Марцева, якщо говорити про визначення кримінальної відповідальності з точки зору загальної та спеціальної профілактики злочинів, не можна не помітити, що відповідальність громадян полягає насамперед не в обов’язку карати, а в можливості держави притягнути злочинця до відповідальності, що дає підстави розглядати кримінальну відповідальність, значно ширше за обов’язок [2, с. 19].

Сутність кримінальної відповідальності полягає саме в тому, що держава та її органи негативно оцінюють вчинений злочин і винного. Тому поняття кримінальної відповідальності відображає факт реальних відносин між особою, яка вчинила злочин, і спеціальними державними органами. Така взаємодія регулюється нормами кримінального права та відбувається в межах певних правовідносин, так званих кримінально-правових відносин. [6, с.29]. Отже, кримінальна відповідальність настає за злочинне, суспільно небезпечне та протиправне діяння, що знаходить своє відображення у формі державного примусу, супроводжується державним вироком, має негативні наслідки для правопорушника, а також існує та реалізується в рамках кримінально-правових правовідносин.

Однак поки необхідно констатувати, що деякі форми кримінальної відповідальності залишаються недослідженими, а критерії класифікації видів кримінальної відповідальності чітко не визначені. Ю.В. Баулін стверджує, що розподіл форм реалізації кримінальної відповідальності можливий лише шляхом її індивідуалізації [3, с.26-33], тобто щодо конкретної, а отже, і реальної кримінальної відповідальності. Критерієм виділення таких форм може бути обсяг обмежувальних заходів, що входять до її змісту. Форми кримінальної відповідальності – це можливі поєднання елементів змісту кримінальної відповідальності, які регламентуються кримінальним законом [8, с.65-72]. 

Ю.А. Бауліна, виділила наступні три форми реалізації кримінальної відповідальності:

1) перша форма полягає в засудженні особи, яка вчинила злочин, без застосування до неї покарання. Така форма забезпечення кримінальної відповідальності передбачена ч.4 ст.74 Кримінально-процесуального кодексу України, згідно з якою особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнена від покарання за вироком суду, якщо з огляду на її бездоганну поведінку і сумлінне ставлення до праці буде визнано, що її не можна вважати соціально небезпечною. Крім того, згідно з ч. 5 цієї ж статті вирок суду може бути застосований також для звільнення від покарання з підстав, визначених ст. 49 цього Кодексу. У такому випадку зміст конкретної кримінальної відповідальності особи не включає покарання. Кримінальна відповідальність у цій формі правозастосування полягає лише в одній події – судимості. У цих випадках особа перебуває у стані засудженого лише на момент набрання вироком законної сили, після чого знову вважається несудимою і до неї не можуть бути застосовані законні обмеження. Зазначене вказує на те, що при першій формі реалізації кримінальна відповідальність особи фактично відсутня [19. с.138–148];

2) другою формою забезпечення кримінальної відповідальності є засудження шляхом призначення та реального виконання покарання. Зміст кримінальної відповідальності включає два заходи: покарання та засудження. За ст.88 КК України особа вважається такою, що має судимість, з дня набрання обвинувального вироку суду остаточної сили за весь час відбування покарання, а як правило, протягом певного часу після відбування – до скасування або скасування вироку. Однак остання судова статистика свідчить, що ця форма притягнення до кримінальної відповідальності не набула найбільшого поширення. Суди віддають перевагу наступній, більш банальній формі реалізації. [20. с.65-72];

3) третьою формою забезпечення кримінальної відповідальності є засудження шляхом призначення покарання, яке звільняється від реального виконання і може бути замінене іншими заходами. За ст.75 КК України у разі призначення судом покарання у вигляді виправних робіт, військового обмеження, обмеження волі та позбавлення волі на строк не більше 5-ти років з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, суд приходить до висновку про можливість поліпшення стану засудженого без відбування покарання та може прийняти рішення про звільнення його від відбування покарання з випробувальним строком.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті суд вирішує також питання про послаблення покарання з випробуванням у разі прийняття угоди про примирення або визнання вини, якщо сторони домовилися про неустойку, а також про звільнення від виконання неустойки. У цьому випадку конкретна кримінальна відповідальність особи включає, крім засудження, ще й покарання та заходи, застосовані у разі умовного звільнення від покарання. Справжня кримінальна відповідальність особи в оптимальному варіанті (ч.1 ст. 78 КК України) включає лише заходи, застосовані замість покарання (ст. 76 КК України), та судимість. Але, якщо засуджений не виконує покладених на нього обов’язків або систематично вчиняє порушення, що тягне за собою адміністративне стягнення, і доведе, що не бажає стати на шлях виправлення, суд направляє його відбувати покарання. У цьому випадку справжня кримінальна відповідальність особи доповнюється покаранням і фактично включає всі три заходи [8. с.65-72].

У літературі виділяють також інші форми забезпечення кримінальної відповідальності. Так, наприклад, В. К. Грищук виділяє класичні форми реалізації кримінальної відповідальності:

1) засудження;

2) покарання;

3) судимість.

Покарання здійснюється лише разом із засудженням і судимістю, а судимість – разом із покаранням, якщо вони поєднані.

 

1.2 Підстави виникнення, припинення та звільнення від кримінальної відповідальності

 

При визначенні підстав кримінальної відповідальності необхідно відповісти на три питання:

а) чим може бути обґрунтована кримінальна відповідальність особи, яка вчинила злочин;

б) за які особа несе кримінальну відповідальність;

в) на якій правовій підставі особа несе відповідальність?

Відповідаючи на перше питання, звернемося до філософсько-морального обґрунтування кримінальної відповідальності, тобто чому суспільство і держава мають право дорікати особі, яка вчинила злочин, і на чому ґрунтується ця докора? Для відповіді на друге та третє запитання необхідно з’ясувати, яка фактична та правова підстава кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин.

Суспільство і влада виходять з того, що злочинець, як особа, наділена свідомістю і волею, повинен вміти співвідносити свою поведінку з вимогами правових норм, і тільки з цієї причини може нести кримінальну відповідальність за порушення або невиконання правил. Однак, щоб виправдати етичний осуд такої особи, необхідно з’ясувати, чи мала вона реальну можливість не порушувати ці вимоги, у зв’язку з чим слід вияснити, наскільки особа загалом може вільно обирати свою поведінку, у тому числі утримуватись від вчинення злочину [11].

Іноді вважається (особливо прихильниками такого філософського вчення – механістичного детермінізму, фаталізму), що людина схожа на машину, яка лише правильно реагує на зовнішні та внутрішні подразники. Тому будь-який вчинок, в тому числі й злочин, є неминучим, оскільки він уже зумовлений усіма попередніми подіями, що відбулися в житті людини. У цьому випадку особа є заручником обставин, позбавлена можливості вільного волевиявлення, а отже, і вільного вибору своєї поведінки, яка вже фатально детермінована. Тому прояв злочинної волі є лише видимістю свободи.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!