Реферат “Правовий статус відокремлених підрозділів суб’єктів господарювання-юридичних осіб (філій, представництв)”

ЗМІСТ

Вступ

І. Теоретичні засади державної реєстрації юридичної особи в Україні

ІІ. Деталізація правового статусу відокремлених підрозділів суб’єктів господарювання-юридичних осіб

Висновки

Список використаної літератури

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Складна ситуація, пов’язана з російсько-українською війною та режимом воєнного стану на всій території України, економічною нестабільністю і загрозами зовнішній економічній безпеці, особливо в частині забезпечення економічної безпеки, посилює роль функції державного захисту в усіх сферах суспільного життя.

Державна реєстрація юридичних осіб відіграє особливо важливу роль у цьому процесі, оскільки визначає адміністративне функціонування держави, а також забезпечує деякі аспекти підтримки національної економічної стабільності. Від легалізації господарюючих суб’єктів, тобто від ефективного процесу державної реєстрації, залежать темпи розвитку економічної системи, ринкових відносин, досягнення суспільних інтересів, подолання соціально-економічних проблем і забезпечення економічної безпеки держави.

Інтеграція України у світову економічну систему стимулює розвиток міжнародних економічних відносин та зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання. Змінилися принципи, на яких будуються відносини між державою і суб’єктами підприємництва, і з’явилося ефективне державне регулювання підприємництва у вигляді єдиної державної регуляторної політики в галузі підприємництва. Всі ці фактори визначають актуальність досліджень з конкретних питань.

Метою даного дослідження є вивчення особливостей правового статусу відокремлених підрозділів суб’єктів господарювання-юридичних осіб.

Об’єкт дослідження – суспiльнi вiдносини, що виникають у сферi державної реєстрації юридичних осiб.

Предмет дослідження – правове регулювання державної реєстрації юридичних осiб в Українi.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, основної частини (двох розділів), висновків, списку використаних джерел та літератури.

 

І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ В УКРАЇНІ

 

Поняття юридичної особи міститься у ст. 80 ЦК України, ч. 1 якої під юридичною особою розуміє організацію, створену і зареєстровану в установленому законом порядку. Вона наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді [13]. Правовий статус юридичної особи характеризується специфікою, що відрізняє юридичну особу від інших суб’єктів господарської діяльності. По-перше, юридичною особою є організація, тобто колективне утворення, що характеризується наявністю організаційної єдності. Організаційна єдність дістає вияв насамперед у визначеній установчими цілями юридичної особи внутрішній структурі, ієрархії, підлеглості органів управління, що складають цю структуру, а також чіткій регламентації відносин між усіма її складовими.

По-друге, як вже зазначалось вище, юридична особа має відокремлене майно, базою для формування якого є майно, що передається засновником під час її створення. Відповідно, юридична особа несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями, крім випадків, встановлених законом та установчими документами юридичної особи.

По-третє, для набуття статусу юридичної особи організація повинна пройти процедуру державної реєстрації, що випливає з визначення юридичної особи та підтверджено ч. 4 ст. 87 ЦК України. Саме після державної реєстрації організація набуває права виступати в цивільному обороті (укладати угоди та ін.) та інші права, а отже – цивільну право- та дієздатність [13]. ГК України у ст. 3 передбачає можливість провадження в Україні господарської комерційної діяльності (підприємництва) (гл. 4) і господарської некомерційної діяльності (гл. 5). Відповідно до цього поділу ГК України, характеризуючи суб’єктів господарювання, виділяє загальні положення щодо організаційно-правових форм юридичних осіб-підприємців (ст. 45) та юридичних осіб – суб’єктів некомерційної господарської діяльності (ст. 53) [2].

Стосовно юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності ст. 45 ГК України визначає, що підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця. В цьому разі, як бачимо, вибір підприємця щодо конкретної організаційно-правової форми юридичної особи – суб’єкта підприємництва обмежений існуванням відповідного положення щодо неї у законі. Іншими словами, засновник вправі обрати будь-яку організаційно-правову форму для майбутньої юридичної особи з тих, що передбачені законом [4].

Правовий статус відокремлених підрозділів юридичних осіб (філій, представництв, інших відокремлених підрозділів господарських організацій (структурних одиниць), утворених ними для здійснення господарської діяльності, визначений ст. 132 ГК України, а також ст. 95 ЦК України. Остання визначає філію як відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій; представництвом, у свою чергу, є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Згідно зі ст. 132 ГК України відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій здійснюють свою діяльність від імені цих господарських організацій без статусу юридичної особи. Вони наділяються частиною майна господарських організацій, здійснюючи щодо цього майна право оперативного використання чи інше речове право, передбачене законом, можуть мати рахунок (рахунки) в установах банку. За змістом ч. 3 ст. 132 ГК та ч. 3 ст. 95 ЦК України структурні підрозділи діють на підставі затвердженого юридичною особою, що їх створила, положення, а керівник структурного підрозділу – на підставі виданої нею довіреності [2].

Філії, представництва та інші структурні підрозділи юридичних осіб за своєю правовою природою не є суб’єктами господарської діяльності. З визначень підприємництва (ст. 42) та некомерційного господарювання (ст. 52), що їх містить ГК України, випливає, що жодна з ознак цих правових категорій не може бути застосована до структурного підрозділу юридичної особи. Діяльність структурного підрозділу не є самостійною та ініціативною, оскільки здійснюється від імені юридичної особи та на визначених нею напрямах; ознака діяльності на власний ризик, що характерна для підприємництва, також не застосовується до відокремлених підрозділів, оскільки усі ризики як майнового, так і немайнового характеру покладаються на юридичну особу, що наділяє підрозділ майном.

Діяльність філії, представництва та інших підрозділів в юридичному значенні нагадує діяльність найманого працівника, який виконує доручену йому роботу, проте не є самостійним суб’єктом господарювання. З огляду на це структурний підрозділ юридичних осіб не можна розглядати як суб’єкт господарювання (підприємництва) [11].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!