Реферат ” Призначення покарання за сукупністю злочинів “

ЗМІСТ

ВСТУП

І. Поняття сукупності злочинів 

ІІ. Призначення покарання за сукупністю злочинів 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Згідно з Конституцією України одним із пріоритетних обов’язків держави є забезпечення належного та ефективного захисту людини, її прав та свобод. Властивості кримінального права як «останнього аргументу» й найбільш потужного за наявним карально-виправним потенціалом засобу виконання цього завдання вимагають від суб’єктів, які створюють і реалізують його норми, робити це максимально якісно, виважено й уважно прогнозуючи позитивні й негативні результати цієї діяльності, моделюючи всі можливі типові правозастосовні ситуації, у тому числі й такі складні, як призначення покарання особі, котра засуджується за кілька злочинів одночасно, зокрема, за їх сукупністю.

Як свідчить загальнодержавна судова статистика, сьогодні за сукупністю злочинів в Україні покарання призначається майже кожному восьмому засудженому. Так, у 2019-му році місцеві загальні суди відповідно до вимог ст. 70 Кримінального кодексу (далі – КК) України призначили покарання 9,3 тис. осіб (13,1% від загальної кількості засуджених протягом цього року). Призначення покарання за сукупністю злочинів є однією з найбільш складних форм правозастосування в кримінальному праві.

Водночас, від її ефективності значною мірою залежить дієвість державної політики протидії множинності злочинів, яка, за загальним і справедливим переконанням фахівців, є показником підвищеної суспільної небезпечності особи, винної у неодноразових посяганнях на найбільш важливі суспільні відносини. Такі ситуації передусім вимагають від суду надавати оцінку кільком самостійним підставам кримінальної відповідальності в діяннях одного й того самого суб’єкта.

Але, крім того, оперуючи одночасно кількома кримінально-правовими санкціями, він повинен ухвалювати переконливі й обґрунтовані рішення щодо остаточної міри покарання, яка була б справедливою та дозволяла досягати цілей покарання, забезпечити дієвий каральний, виправний і превентивний вплив на особу, схильну до багаторазових порушень кримінального закону, а також попередити інших членів суспільства про неприпустимість таких соціальних девіацій. Усвідомлення цього змусило законодавця в межах інституту призначення покарання розробити спеціальні правила його застосування за сукупністю злочинів, котрі з часом сформували окремий субінститут, «ядром» якого наразі є норми ст. 70 КК України.

 

І. Поняття сукупності злочинів

 

Сукупність злочинів є одним із видів їх множинності. Звідси випливає, що сукупність характеризується тими ж ознаками, що й відповідне родове поняття – множинність злочинів, та додатковими видовими ознаками, які виражають специфіку саме цього виду множинності злочинів.

Видові ознаки сукупності злочинів достатньо повно і точно відображені у її понятті, викладеному в ч. 1 ст. 33 КК України: сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК України, за жоден із яких її не було засуджено.

Конкретизуючи ці ознаки, можна сказати, що сукупність злочинів має місце тоді, коли:

1) вчинене повністю не охоплюється будь-якою однією статтею Особливої частини КК України.Тобто, скоєне потрібно кваліфікувати за кількома статтями Особливої частини. У той же час сукупності немає, якщо кваліфікація скоєного відбувається з посиланням на одну статтю Особливої частини та статтю (статті) Загальної частини КК України, оскільки в такому випадку має місце один злочин;

2) Кожний із злочинів, які утворюють сукупність, підлягає кваліфікації за окремою статтею чи частиною статті Особливої частини КК України.

Ця ознака дозволяє відмежувати сукупність злочинів від:

1. рецидиву, при якому злочин, за який особа засуджена, кваліфікувати не потрібно, оскільки він вже отримав кримінально-правову оцінку;
2. повторності злочинів, яка в певних випадках кваліфікується лише за однією статтею Особливої частини КК України;
3. складних одиничних злочинів, які кваліфікуються лише за однією статтею (частиною, пунктом статті Особливої частини КК України);

3) ці злочини передбачені різними статтями чи частинами статті Особливої частини КК України. Таким чином, сукупність відрізняється від повторності, для якої ха-рактерним є вчинення кількох однорідних чи тотожних злочинів, тобто тих, які передбачені однією і тією ж чи спорідненими кримінально-правовими нормами.

Немає сукупності при вчиненні одного злочину за наявності кількох кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами або пунктами однієї статті Особливої частини КК України.

4) За жодний із злочинів, які утворюють сукупність, особу не було засуджено. Це означає, що всі такі злочини вчинені до винесення вироку хоча б за один із них. За цією ознакою сукупність злочинів відмежовується від так званої сукупності вироків. У певній мірі вказана ознака “перекликається” з першою з виділених ознак сукупності злочинів, також відмежовує сукупність злочинів від такого виду множинності, як рецидив.

З поняття сукупності злочинів випливає, що при її наявності кожний із злочинів кваліфікується окремо, а відповідальність настає за двома чи більше статтями Особливої частини КК України.

У статті 33 КК України види сукупності не виділяються. Проте в теорії кримінального права і правозастосовній практиці традиційно виділяються два види сукупності злочинів: реальна та ідеальна. Підставою поділу сукупності на види є кількість діянь, якими вчиняється два чи більше злочини. Адже два чи більше злочини можуть бути виконані як внаслідок вчинення кількох діянь, так і внаслідок одного діяння.

Реальна сукупність має місце тоді, коли особа вчиняє два чи більше злочини двома чи більше діяннями. Ідеальна сукупність передбачає, що два чи більше злочини виконуються одним діянням. В юридичній літературі відзначається, що реальна сукупність набагато частіше зустрічається в судовій практиці, ніж ідеальна, а саме в 90% випадків.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!