Реферат ” Спадкове право “

ЗМІСТ

Вступ. 

1. Поняття, принципи та джерела спадкового права. 

2. Передумови здійснення права на спадкування. 

3. Правові засоби реалізації права на спадщину. 

Висновки. 

Список використаної літератури. 

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Вивчення аспектів спадкового права на сьогодні залишається однією із найважливіших питань у юриспруденції. Як відомо, право спадкування є вихідною правовою системою спадкового права, навколо якої відбувається забезпечення прав та обов’язків спадкоємців, а також їх забезпечення їх захисту. Спадкоємці, які мають право на спадщину, отримують право на її реалізацію. Щоб конкретне право було ефективним на практиці і щоб його реалізація гарантувалася державою, зміст цього права має бути чітко і ясно зрозумілий і визначений.

Реалізація права спадкування є правом спадкоємця прийняти спадщину або ж навіть відмовитися від спадщини. Водночас неможливо прийняти умовний спадок або застереження. Центральне місце в реалізації права на спадщину займає рішення самого спадкоємця, який, виходячи з власних переконань, вирішує, прийняти, відмовитися або не приймати спадщину. Можливість відмови від спадщини висловлюється також у виборі способу відмови: мається на увазі на користь іншого обраного конкретного індивіда або без зазначення конкретної особи, адже такий варіант також можливий.

Актуальність обраної теми дослідження обумовлена тим, що існує ряд невирішених питань, пов’язаних з реалізацією права на спадок. Зокрема, не існує єдиного підходу до розуміння концепції та суті правової складової прийняття та відмови від спадщини. При застосуванні презумпції спадкування в нотаріальній та судовій практиці виникає низка проблемних питань. Таким чином, розглядаючи доцільність у висвітлені теми, ми побачили необхідність внесення відповідних змін до чинного законодавства, які допоможуть у вирішенні багатьох питань.

Для написання роботи науково-теоретичною базою були використані роботи ці таких вітчизняних і зарубіжних науковців, як О. Заїка [4], Н. Канюк [5], І. Полонка [6], І. Федорич [8] та інші.

Мета роботи полягала у вивчення передумов та правил реалізації спадкового права.

Мета дослідження спровокувала певну необхідність вирішення таких завдань:

1. розкрити сутність поняття «спадкове право»;
2. проаналізувати передумови здійснення права на спадкування;
3. визначити умови та правові аспекти реалізації права на спадщину.

Характерною ознакою сучасного періоду розвитку України є збільшення випадків приватної власності. Ця обставина неминуче зумовлює зростання ролі спадкування як засобу набуття права приватної власності. Спадкове право, як і будь-яка галузь права, явище надскладного характеру. На нього безпосередньо впливає форма власності на засоби виробництва. Сучасне цивільне право є яскравим прикладом поступового переходу від домінування державної власності на засоби виробництва до утвердження засад приватності у праві власності.

Спадкове право традиційно визначають як сукупність норм, що регламентують порядок переходу майна померлого до іншої особи в установленому законом порядку. Розглядаючи спадкове право як один із інститутів цивільного права, в якому мають визначатися межі дозволеної поведінки суб’єктів спадкових правовідносин, що закріплені законодавством України, Є.І. Фурса наголошує на тому, що додаткове регламентування спадкових прав відбувається саме у межах спадкового процесу, під яким розуміють регламентовані законодавством юридично вагомі дії повноважних осіб, які зумовлені переходом прав померлої особи до інших осіб [7; 10].

Деякі вчені роблять наголос на спадковому праві як сукупності правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв’язку зі смертю фізичної особи та переходом її прав і обов’язків до інших осіб у порядку правонаступництва. Акцентуючи увагу на універсальному порядку переходу цивільних прав і обов’язків при спадкуванні, В.В. Васильченко, визначає спадкове право як підгалузь цивільного права, що являє собою сукупність встановлених державою норм, які регулюють відносини з приводу переходу визначених законом цивільних прав і обов’язків фізичної особи, яка померла, до інших осіб у порядку універсального та сингулярного правонаступництва [2].

Спадкове право є однією з найстаріших систем цивільного права. Це система (сукупність правил), встановлена регулюючими відносинами держави, предметом якої є універсальне правонаступництво та перехід до інших осіб встановлених законом цивільних прав та обов’язків померлого.

Незважаючи на різноманітність цих визначень, у будь-якому випадку ознаки спадкового права наступні:

• передача майнових прав і обов’язків померлих громадян їх спадкоємцям.
• обмеження спадкування, зміст прав та обов’язків, що переходять у порядку успадкування, що визначаються законом.
• правонаступник визначається попередником, а за відсутності його волі – законодавством [7].

Предметом спадкового права є суспільні відносини, що виникають тільки за наявності обов’язкових умов, таких як смерть фізичної особи або наявність майнових прав або обов’язків. Іншими словами, предметом спадкового права є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з переходом певних прав і обов’язків померлого до його спадкоємця. Права та обов’язки спадкодавця, що входять до складу спадщини, переходять до спадкоємців загалом. Іншими словами, існує «універсальна спадкоємність». Від універсального спадкування відрізняється «одиночне спадкування», при якому до спадкоємців переходять не всі права і обов’язки спадкодавця, а тільки певні права спадкодавця [1].

Смерть фізичної особи припиняє його правоспроможність і відкриває спадщину. Людина перестає існувати фізично, але значна кількість цивільних відносин, в яких вона була носієм прав і обов’язків, переходить до іншої особи. Поняття правонаступництва є ключовим для теорії спадкового права, оскільки його зміст визначає значення похідних термінів «правонаступництво» і «правонаступні відносини».

Стаття 1216 Цивільного Кодексу (далі – ЦК) України визначає спадкування як перехід прав та обов’язків (тобто спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування, є підгалуззю цивільного законодавства, який іменується «спадковим правом» або «правом спадкування» [11].

Внаслідок цього поняття «право спадкування» можна розглядати у двох значеннях: об’єктивному та суб’єктивному. В об’єктивному сенсі спадкові права є сукупністю правових норм, що регулюють відносини правонаступництва (спадкування), що визначають, зокрема, порядок та обмеження переходу прав і обов’язків від померлого до спадкоємців та інших осіб [6].

Принципи спадкового права становлять сукупність загальних засад, на яких здійснюється саме спадкування. Отож, принципами спадкового права є [5]:

1. свобода волевиявлення спадкодавця і спадкоємців, тобто свобода спадкування. Компетентний спадкодавець має можливість у будь-який час скласти заповіт на все своє майно або на певну його частину, змінити або скасувати свій заповіт, або не складати заповіт взагалі. Саме спадкодавець визначає коло своїх спадкоємців, до якого він може включити своїх родичів і друзів, а також третіх фізичних або юридичних осіб або держави. Вираз і зміст волі заповідника повністю залежить від нього самого. Даний принцип певною мірою протиставляється принципу свободи заповіту, надаючи спадкоємцю можливість погодитись на спадкування або відмовитись від нього;
2. універсальність спадкового правонаступництва. Суть цього принципу полягає в тому, що акт прийняття, де б вона не перебувала, поширюється на всю спадщину, що складається тільки з прав або тільки з обов’язків.

Предметом універсального правонаступництва є вся сукупність прав і обов’язків спадкоємця, які переходять до правонаступника. У ст. 1218-1219 ЦК України, спадкодавець визначає склад спадщини [11]. Спадкоємці набувають усіх прав та обов’язків, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадку і не припинилися внаслідок його смерті. Особливості спадкування окремих видів майна визначено в ст. 1227 ЦК України.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!