Реферат ” Співучасть у кримінальному правопорушенні “

ЗМІСТ

ВСТУП

І. Теоретичний аналіз поняття співучасті 

ІІ. Види співучасників кримінального правопорушення 

ІІІ. Кримінальна відповідальність співучасників 

Висновки

Список використаних джерел

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. У науці кримінального права є досить багато наукових досліджень, пов’язаних із співучастю в цілому, її формами і видами співучасників. Проте ця проблема залишається однією з найскладніших і найменш розроблених у кримінальному праві. Тим більше, у зв’язку з останніми подіями в Україні можна судити про зростання злочинності, особливо організованої, насильницької та корисливої.

Тому перед правоохоронними органами, державою в цілому постає питання про боротьбу з організованою злочинністю, контролем за її розвитком та особами, які є осередком цього негативного явища. У цілому від 30 до 40% злочинів вчиняються організованими групами. На превеликий жаль, замовчування цього факту, недосконалість правової бази для ефективного використання її правоохоронними органами, відсутність чіткого визначення поняття співучасті, групових утворень, що входять до складу організованої злочинності, зумовили низький рівень протистояння даному виду злочинів.

Незважаючи на те, що протягом останніх десятиліть здійснено чимало досліджень, присвячених питанням співучасті, в теорії і сьогодні спостерігаємо розбіжність думок щодо актуальних питань співучасті. Це призводить до неоднозначності судових рішень та численних помилок при кваліфікації злочинів і призначенні покарання. То ж перед юридичною наукою і практикою постає завдання розробки і здійснення більш ефективних засобів боротьби з правопорушеннями і їх крайнім проявом – злочинністю.

Організована злочинність створює небезпеку нормальній життєдіяльності суспільства, суспільній стабільності, дестабілізації економічної та соціально-політичної сфер життя, порушує нормальне функціонування соціальних та економічних інститутів, підриває і гальмує прогресивний процес розвитку суспільства, перешкоджає проведенню соціально-економічної та правової політики, обплутує людей, створює системну корупцію у органах влади тощо.

 

І. Теоретичний аналіз поняття співучасті

 

Поняття співучасті у злочині важливе як у теоретичному так і в практичному плані. У теоретичному плані воно актуальне у зв’язку з тим, що його визначення співвідноситься з реально існуючими видами злочинної діяльності і породжує цілу низку дискусійних питань. А от на практиці воно важливе тому, що в багатьох випадках кваліфікація конкретних злочинів, вчинених кількома суб’єктами, ускладнюється відсутністю відповідної законодавчої рекомендації і суперечливістю правозастовчої практики.

В Особливій частині Кримінального кодексу України (далі КК України) [1] конкретні склади злочинів описані, виходячи, як правило, з припущення їх вчинення однією особою – виконавцем злочину. Але злочини можуть вчинятись як одноособово так і в співучасті. При цьому тотожні злочини, вчинені однією людиною, мають менший ступінь суспільної небезпечності. Тож, законодавець дає нам визначення поняття “співучасть”. Відповідно до ст. 26 КК України – це умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Зміст цього визначення дає змогу стверджувати, що обов’язковими умовами (ознаками) співучасті у злочині є:

1) наявність двох або більше осіб (співучасників);

2) спільність дій співучасників у вчиненні одного й того самого злочину;

3) наявність умислу всіх співучасників на вчинення такого злочину;

4) наявність причинного зв’язку між діями кожного співучасника і єдиним злочинним результатом.

За сукупності цих умов настає кримінальна відповідальність осіб, які спільно вчинили злочин, за правилами про співучасть і за статтею Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за конкретний злочин.

Зазначимо, що виконавець злочину є головною постаттю, оскільки дії всіх інших співучасників підпорядковуються його діяльності. Виконавець злочину завжди підлягає відповідальності безпосередньо за статтею (частиною статті) Особливої частини КК України.

Норми Загальної частини про співучасть охоплюють однотипну для всіх злочинів діяльність організатора, підбурювача і пособника. Тому ці співучасники злочину підлягають відповідальності за відповідною частиною ст. 27 КК України і тією статтею (частиною статті)

Особливої частини, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Виняток з цього правила становить своєрідна співучасть (sui generis), за якою відповідальність співучасників злочину передбачена безпосередньо у певній статті Особливої частини Кримінального кодексу України. Інакше кажучи, деякі види спільної злочинної діяльності описані в Особливій частині КК України як окремі конкретні злочини (різновиди таких злочинів). Це означає, що при кваліфікації такої спільної злочинної діяльності положення Загальної частини про співучасть не застосовується.

Так, загальні норми закону про співучасть не поширюються на осіб, що вчинили дії організаційного, а за певних умов і пособницького характеру, відповідальність за які передбачена, зокрема, ст. 255 (створення злочинної організації); ст. 257 (бандитизм); ст. 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань); ст. 304 (втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність) КК України.

Норми про співучасть не застосовуються при кваліфікації злочину і у тих випадках, коли спільна участь (спів виконавство) кількох осіб у вчиненні злочину, передбаченого Особливою частиною КК України, надає такому злочинові кваліфікованого виду. Наприклад, викрадення чужого майна за попередньою змовою групою осіб кваліфікується за відповідними статтями Особливої частини (ч. 2 ст. 185-189) без застосування ст. 27 КК України.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!