Реферат ” Суб’єкти політики “

Зміст

1. Суб’єкти політики: поняття та типологія. Рівні суб’єктивності індивіда
2. Соціальна структура суспільства
3. Форми взаємодії суб’єктів політики

Список використаної літератури

 

1. Суб’єкти політики: поняття та типологія. Рівні суб’єктивності індивіда

 

У повсякденному житті політичні відносини знаходять відображення у політиці як способі взаємовідносин різних соціальних спільностей, класів, соціальних верств, націй та відстоювання своїх інтересів і задоволення потреб за допомогою різноманітних засобів, серед яких важливу роль відіграє влада. Різноманітні соціальні спільності, соціальні верстви, класи, нації, професійні, політичні об’єднання, індивіди тощо виступають суб’єктами політичних відносин, суб’єктами влади.

Суб’єкти політики – це індивіди і соціальні верстви й спільності, а також організації, об’єднання, безпосередньо більш-менш свідомі, що беруть участь у політичній діяльності.

В залежності від усвідомленості та міри участі в політичній діяльності, американський політолог Габріель Алмонд виділяє три групи суб’єктів політики. 

По-перше, суб’єкти, учасники політики (партиципанти), які ясно усвідомлюють свою мету і шляхи її реалізації та інституціональні механізми, які вони використовують (політичні партії, політичні рухи тощо). 

По-друге, суб’єкти політики, які спонукають до турботи про реалізацію своїх безпосередніх, місцевих, повсякденних інтересів і які не усвідомлюють політичних наслідків своєї участі, своєї політичної ролі (парохальні).

По-третє, суб ‘єкти політики – піддані, які розуміють свою політичну роль і призначення, але не бачать спроможності виходу за межі, самостійного впливу на політичне життя.

Досить різноманітна і сама класифікація суб’єктів політики. Найбільшим поширений є поділ суб’єктів політики на два основних типи: соціальний та інституціональний.

Соціальний – охоплює індивідів та різні соціальні верстви, у тому числі професійні, етнічні, демографічні та ін. Сюди належать і особа, професійні групи, нації, класи, еліти тощо.

Інституціональний – включає державу, політичні партії, професійні спілки, політичні рухи, інституціоналізовані спілки, групи інтересів тощо. Кожний із політичних інститутів здійснює певний вид політичної діяльності і включає до неї спільність, соціальну групу, верству тощо. У процесі інституціоналізації стихійні та нестійкі форми політичної діяльності набувають визначеності, а також спроможності до саморегулювання.

Інколи виділяється і третій тип – функціональний, що охоплює соціальні інститути (церква, університети, корпорації, спортивні асоціації, добровільні товариства), призначені для реалізації здебільшого неполітичних завдань, проблем, хоча насправді помітно, а іноді і надто вагомо впливають на політику.

Основи діяльності людини, особи в політичному житті визначені необхідністю задоволення політичних потреб: участі у формуванні та вдосконаленні політичних структур, політичної системи суспільства, в діяльності політичних партій, різних суспільних формувань тощо.

Особа, індивід є первинний суб’єкт політики. Ще в давнині філософ Протагор відзначав, що “людина є міра всіх речей”. Мірою політики, рушійним початком політичної активності політичних партій, політичних рухів, класів, націй тощо є сама особа, її інтереси, ціннісні орієнтації й мета. У політичній науці проблема особи має три основні аспекти. 

По-перше, особистість втілює індивідуальні, психіко-фізіологічні (емоційні, інтелектуальні та ін.) особливості людини, її специфічні звички, ціннісні орієнтації, стиль поведінки тощо. Від індивідуальних особливостей часто залежить велика політика.

По-друге, особистість є представник соціальної спільності, соціальної верстви, групи (статусної, професійної, соціально-етнічної, класової, еліти, мас та ін.), а також особистості-виконавця певної політичної ролі: виборця, члена політичної партії, парламенту та ін. Такий підхід до особистості розчиняє її в більш великих соціальних формуваннях або ж певних її ролях і не дає можливості відбити автономно активність індивіда – специфічного суб’єкта політики.

По-третє, особа – відносно самостійна активна учасниця політичного та суспільного життя, що володіє розумом і свободою волі, не лише загальнолюдськими, але й унікальними рисами, тобто цілісністю, яка не зводиться до її окремих (професійних, класових, національних тощо) характеристик, що є політичним статусом громадянина або підданого держави.

Суб’єктом політики є та особистість, організація чи суспільна група, яка постійно і відносно самостійно бере участь у політичному житті відповідно до своїх інтересів, впливає на політичну поведінку інших суб’єктів, викликає своїми діями ті чи інші зміни в політичній системі. Інколи в науковій літературі замість терміну «суб’єкт» вживають термін «дійова особа» (actor) політики. Окремий індивід може вважатися суб’єктом політичного процесу за умови, коли він діє від імені певної суспільної групи, підтримується нею і наділений певними повноваженнями, владою.

Виділяють кілька рівнів політичної суб’єктності індивіда: 

1) пересічний пасивний громадянин із мінімальним політичним впливом, який має статус майже виключно об’єкта політики;

2)громадянин, який бере участь у політичному житті через виконання загальних громадських обов’язків або через громадську організацію;

3)громадянин, який є членом політичної організації, включений до її складу за власною ініціативою;

4) громадсько-політичний діяч;

5) професійний політик;

6) політичний лідер.

Включення в політичне життя, активна політична діяльність суб’єктів політики визначається такими передумовами:

1) матеріальним забезпеченням (наявність житла, продовольства, засобів зв’язку тощо);

2) наявністю соціально-культурних чинників, що забезпечують сприйняття суб’єктом політики навколишнього світу, оцінки тих чи інших подій;

3) політико-правовим забезпеченням – широким набором законів, традицій, моральних норм, що стимулюють політичну діяльність і гарантують здійснення політичних прав як окремих громадян, так і їх організацій.

Відомо кілька класифікацій суб’єктів політики. Найпоширенішою є поділ суб’єктів на індивідуальних і групових. Груповий суб’єкт – це будь-який елемент соціальної структури (соціально-класової, професійної, територіальної, етнонаціональної тощо), який усвідомлює власні групові інтереси і прагне їх реалізувати на рівні політичної влади.

До групових суб’єктів політики також відносять громадські організації, групи тиску, політичні партії або установа, керівні центри різного рівня (місцевого або загальнодержавного), які намагаються досягнути певних політичних результатів своєї діяльності.

За рівнем залученості до політичного процесу, а також впливу на прийняття і виконання політичних рішень, групові суб’єкти політики поділяються на: базові (первинні), вторинні і безпосередні.

Базові (первинні) суб’єкти політики – це великі суспільні групи, що виникають спонтанно і спонукають людей, що належать до них, займаючи певне економічне, соціальне та політичне становище, включатися у політичну боротьбу за його збереження або зміну. Сюди відносяться: нації; класи; соціальні, соціально-територіальні і соціально-демографічні спільноти; етнічні та релігійні групи тощо.

Первинні суб’єкти політики виконують функції:

1) самоусвідомлення через визначення власних інтересів;

2) формування громадсько-політичних структур;

3) надання їм підтримки через масові акції та інші форми участі.

Базові суб’єкти політики водночас є суб’єктами і інших видів діяльності – економічної, культурної, соціальної тощо.

Найвпливовішими серед первинних суб’єктів політики є етноси, нації та соціальнокласові групи. Нація – це етнополітична спільнота, якій притаманний високий рівень консолідації та самоусвідомлення, включеність у політичне життя, творення або прагнення до творення власної держави.

Етноси і нації виступають суб’єктами політики за таких умов:

1) на етапі боротьби за національну державу або національно-адміністративну автономію;

2) при визначенні національних пріоритетів у період становлення політичних інститутів;

3) у міжнародних відносинах тощо. Соціально-класові групи – це спільноти, які різняться між собою за матеріальним становищем, владою, престижем, освітою, способом життя. На основі вказаних ознак класи поділяються на вищі, середні, нижчі та люмпенізовані.

 

2. Соціальна структура суспільства

 

Соціальна структура суспільства — явище історичне. Її становлення та розвиток відображають процеси інституалізації та еволюції різноманітних соціальних інститутів. Ускладнення і диференціація їх у структурному і функціональному аспектах зумовили відповідні зміни у соціальній структурі. Тому соціальну структуру суспільства, закономірності и становлення й функціонування необхідно розглядати в контексті реалізації соціальними інститутами відповідних функцій.

Поняття “соціальна структура” у наукових і соціально-політичних джерелах має кілька трактувань. У широкому розумінні — це сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих соціальних груп, а також соціальних інститутів.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!