Реферат “Типологія права. Різноманітні підходи до типології права”

ВСТУП

Актуальність теми. Останнім часом важливу роль загальної теорії права відіграють питання поняття, сутності та типології права. Без них неможливо було розглядати багаторівневий характер правової системи, специфіку національних правових систем та рівень їх розвитку, критерії класифікації та ін.

Типологія права – це найбільш загальна класифікація права з метою порівняльного пізнання його змісту як системи, що розвивається. Типологія будь-яких об’єктів, систем є спосіб їх угруповання з метою порівняльного пізнання досліджуваного змісту. Ця тема обрана внаслідок того, що складність проблеми типології обумовлена ​​безліччю обставин, і, передусім самим розумінням права, його сутності та змісту, його співвідношення з державою. Сутність права – це головна основа права, де відображаються справжня природа і значення права у суспільства. Сутність права становлять ті характеристики та якості, які завжди присутні у праві та втрата яких означає втрату правом самого себе.

У зв’язку з актуальністю проблеми за допомогою якої здійснюється наближення до істинного розуміння права в наші дні представляється продуктивним у двоєдиному напрямку: сприйняття стійких характеристик, сформованих протягом всієї історії навчань про сутність права, і сучасного реального стану права, що найбільш рельєфно виражається в сучасних конституціях правових держав, які свідчать, що «душею» права є справедливість. Таким чином, метою нашої роботи є вивчення поняття права, його сутності та типології права, виходячи з того, що визначальним, найбільш загальним критерієм є законодавче закріплення історично обумовленої справедливості – вирішального фактора, що забезпечує прогресивний розвиток суспільства шляхом створення належних умов для життя та ефективної діяльності людини як суб’єкт права.

1. Типологія  права

Неодмінною умовою пізнання соціальної сут­ності об’єктивного юридичного права (як і сутності держави) є історична типологізація численних най­різноманітніших правових (юридичних) систем — тих, що існували колись, і тих, що існують зараз. Історичний тип права — це сукупність сут­тєвих рис, притаманних усім правовим системам, які спираються на певний тип виробничих відно­син і відповідний тип держави та виражають соціальну сутність і спрямованість правового регу­лювання у соціальна неоднорідному суспільстві.

Поділяти право, правові системи на ті або інші різновиди (класи, групи, типи) можливо й за інши­ми критеріями, зокрема за характером домінуючих джерел (зовнішніх форм права), за Історичною послідовністю формування («за хронологією»), за особливостями, методів, засобів забезпечення, за співвідношенням типів правового регулювання (співвідношення дозволів, обов’язків, заборон) та ін. Усі зазначені класифікації, відображаючи певні реальні аспекти, грані, сторони права, правового регулювання, мають істотне пізнавальне й практич­не значення [1].

Проте жодна з них неспроможна дати відповідь на питання, волю якої саме частини соціальне не­однорідного населення певної держави (або групи держав) виражає дане право. А без такої відповіді його соціальна сутність залишається нерозкритою, прихованою. Оскільки об’єктивне юридичне право є продуктом державної діяльності, згадана типологізація не може не збігатися в принципі із зазначеною раніше типо­логією держави.

Тому необхідно виділяти такі історичні типи об’єктивного юридичного права:

1. племінно-бюрократичний;
2. рабовласницький;
3. феодальний;
4. буржуазний;
5. перехідний від буржуазного до соціально-демокра­тичного(право соціально-демократичної орієнтації);
6. соціально-демократичний(у майбутньому).

Останній із зазначених типів права є сьогодні (як і відповідний тип держави) лише передбачуваним, прогнозованим. Поняття права такого типу можна визначити у першому наближенні таким чином: Соціальне-демократичне право — це система формально-обов’язкових норм загального характе­ру, які встановлені або санкціоновані соціально-демократичною державою, виражають волю біль­шості населення країни — трудящих-власників спрямовані на регулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі і забезпечують реальне здійснення і захист основних прав людини, прав нації, народу на загальнолюдських засадах свобо­ди [2].