Реферат “Творчість Антіна Крушельницького”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

1. Біографія Антіна Крушельницького 

2. Досягнення А. Крушельницького як журналіста та видавця 

3. Творчість А. Крушельницького як нарисового письменника 

4. Внесок А. Крушельницько в педагогічну діяльнсіть 

Висновки

Список використаних джерел

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. У плеяді визначних майстрів українського художнього слова кінця XIX — початку XX ст. називаємо Ольгу Кобилянську, І.Франка, М.Павлика, Марка Черемшину, В. Стефаника, А. Чайківського, М. Яцківа та інших літераторів. Серед цих визначних ратаїв на ниві красного письменства особливе місце належить людині трагічної долі — Антону Крушельницькому, письменнику, літературознавцю, суспільно-політичному діячеві, блискучому редактору та видавцю, хто репрезентував у національній культурі новий напрям художнього мислення.

Антін Крушельницький — автор багатьох творів, які займають гідне місце в українській літературі. Він є представником романтичної літератури, у якій поєднується глибокий аналіз соціальних проблем з романтичним задумом. У своїх творах Крушельницький звертав увагу на актуальні проблеми суспільства, такі як національне відродження, соціальна справедливість, громадська активність тощо. За свої досягнення у галузі літератури та громадської діяльності він отримав численні визнання та нагороди.

В навчальному процесі А. Крушельницький намагався поширювати серед гімназистів твори українських авторів, зацікавлював їх подіями з історичного минулого. Це свідчило про те, що він виховував гімназистів в патріотичному дусі, здатних до критичного сприйняття й осмислення історичного минулого в умовах відсутності національної школи. Надаючи особі вчителя домінуючу роль у формуванні дитячої особистості, А. Крушельницький висував ідеал щиро відданого педагогічній справі вихователя, борця за краще майбутнє народу.

 

1. Біографія Антіна Крушельницького

 

Крушельницький Антін Володиславович народився 4 серпня 1878 р. у повітовому містечку Ланьцут у сім’ї службовця податкової канцелярії. Юність майбутнього письменника проминула у Перемишлі (нині Польша), тут він навчався у гімназії. За свій більш як двадцятип’ятилітній термін на педагогічній, громадсько-просвітницькій ниві А.Крушельницький, яко “невигідний професор” для тодішньої влади, часто-густо не зі своєї ласки змінював місце проживання: Станіслав, Коломия, Рогатин, Бережани, Стрий, Городенка та інші містечка.

Спрага до пізнання й самовдосконалення душа постійно тяглася до поглиблення знань з багатьох європейських літератур; відвідував драгоманівські гуртки, поглиблював знання з психології, філософії, естетики, читав лекції на суспільно-політичні теми. Безперечний вплив на формування світоглядного кредо А.Крушельницького мали як естетичні ідеї та принципи І. Франка, М.Павлика, В.Навроцького, О.Терлецького (з ними знайомство відбулося ще у студентській порі).

Як стверджує академік М.Дубина, якраз Франко “допоміг визначити загальне спрямування творчості молодого письменника, схвально оцінив його переклад драматичного діалогу Г.Запольської “В гірничій дуброві”. Антін Крушельницький якраз належав до тих, хто був чесним перед своїм народом помислами та діяннями, хто прагнув “волі особи, можливості говорити про болі душі, не оглядаючись позад себе”, тому так щиро повірив тодішній радянській Україні, яка запросила відомого літератора приїхати на Східну Україну, до Харкова (запрошення передав генеральний консул у Львові В.М.Радчснко) [9].

У травні 1934 р. сім’я опинилася у Харкові, де її радісно зустріли. Але вже буквально через п’ять місяців (5 листопада) А.Крушельницького оголошуюсь “ворогом народу”, разом із синами Іваном та Тарасом заарештовують. З 13 до 15 грудня тривав суд над “організаторами підготовки терористичних актів проти працівників Радянської влади на Україні” (до цих “організаторів” зарахували Г.Косинку, Д.Фальківського, О.Влизька, Р.Сказинського, Антона, Івана й Тараса Крушельницьких), а 17 грудня 1934 р. за вироком воєнної колегії Верховного суду СРСР І.Крушельницького, Т.Крушельницького було розстріляно (це трагічне дійство відбувалося у підвалах колишнього Інституту шляхетних дівчат, приміщення якого облюбували органи ДПУ — НКВС; до кінця 80-х років тут приймав глядачів Жовтневий палац культури).

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!