ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ
1.1 Науково – теоретичні основи продовольчої безпеки
1.2 Сутність продовольчої безпеки та її види
1.3 Методичні підходи до оцінювання продовольчої безпеки країни
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ
2.1 Показники продовольчої безпеки та їх кількісний вимір
2.2 Розрахунок та аналіз продовольчих показників України
2.3 Моніторинг рівня продовольчої безпеки України
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ СТАБІЛІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
3.1 Основні загрози для світової продовольчої безпеки
3.2 Державна політика щодо продовольчого забезпечення населення України
3.3 Шляхи підвищення продовольчої безпеки України та світу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Одна з вічних світових проблем, яка ніколи не втратить актуальності, – виробництво продуктів харчування, необхідних для існування людства. «…Виробництво продуктів харчування, – писав К. Маркс, – є першою умовою життя…». Причому цей процес має бути безперервним, оскільки людство неспроможне припинити споживати, а тому збільшувати виробництво продуктів харчування, які пов’язані з безперервним зростанням потреб і чисельності населення планети.
Продовольство — одна з найважливіших складових життєзабезпечення населення країни і тим самим є гарантом безпеки та незалежності держави. Достатній рівень продовольства є однією із умов національної безпеки будь-якої країни. Можна вважати небезпечною країну, де не вистачає продовольства для забезпечення базових фізіологічних потреб.
Метою роботи є вивчення та аналіз показників продовольчої безпеки (на рівні країни, регіону, особи).
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
- Розкрити сутність продовольчої безпеки та її види;
- Описати показники продовольчої безпеки та їх кількісний вимір;
- Розкрити основні загрози для світової продовольчої безпеки
- Здійснити розрахунок та аналіз продовольчих показників України
- Окреслити шляхи підвищення продовольчої безпеки України та світу
Об’єктом дослідження є продовольча безпека.
Предмет курсової роботи становлять показники продовольчої безпеки.
Методологічну і теоретичну основу роботи склали чинні нормативно-правові акти, конвенції, які прийняті в Україні та світі, а також теоретичні розробки вітчизняних дослідників у галузі безпеки, зокрема продовольчої та економічної.
Проблема продовольчої безпеки залишається актуальною, адже наразі в Україні йде війна і весь світ на собі відчуває наслідки, які знизили світову багатокомпонентні, а діяльність може бути багатогранною. У процесі виконання роботи були використані прийоми та методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, наукової абстракції та моделювання, логічні та описові методи, що дозволяють найповніше вивчити досліджувану проблему.
Структура роботи. Цілі та завдання роботи зумовили її логіку та структуру. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить 52 сторінки.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ
1.1. Науково-теоретичні основи продовольчої безпеки
Історичні корені формування поняття «продовольча безпека» безпосередньо пов’язані із сприйняттям нашими предками голоду як фізіологічного явища, що пов’язано із відсутністю необхідних продуктів для підтримання життєздатності організму на належному рівні. Історики саме з голодом пов’язують найбільші соціальні катаклізми, які були притаманні для кожного етапу розвитку людства.
Нове тисячоліття ознаменувалося активізацією пошуку умов досягнення продовольчої безпеки на усіх рівнях, тобто як міжнародному й національному, так і окремих домогосподарств. Свідченням цього є позиція ЮНІСЕФ, згідно з якою «продовольча безпека та безпека харчування досягаються тоді, коли відповідна їжа (за кількістю, якістю, безпекою, соціально-економічною належністю) доступна для всіх людей у будь-який час і відповідно споживається та засвоюється ними для ведення здорового та активного способу життя. Тобто продовольча безпека розглядається із врахуванням кількісних та якісних параметрів продуктів харчування та систематичністю їх споживання усіма особами.
Серед науковців відсутня узгоджена позиція щодо суті поняття «продовольча безпека». Здійснене узагальнення дало змогу виділити та дати коротку характеристику основним підходам до трактування цього поняття, орієнтуючись насамперед на виявленні найсуттєвіші відмінності у поглядах науковців. Так, в основі першого підходу лежить орієнтація на вирішення проблем продовольчої безпеки у глобальному вимірі, що повинно забезпечити виживання не громадян окремої країни чи регіону, а людства загалом. Здебільшого прихильниками такого підходу є представники наукових кіл економічно розвинутих держав.
Для прикладу, В. Шойко дотримується такої позиції, що «забезпечення глобальної продовольчої безпеки є комплексною проблемою, що містить у собі виробництво продовольства у світовому масштабі, потреби й попит на продовольство як похідну від кількості й рівня життя населення у світі, експорт/імпорт продовольства як найважливіший фактор забезпечення необхідного рівня споживання, а також міжнародне регулювання» [24].
Зважаючи на дані, які були подані вище, щодо кількості населення планети, яке перебуває на межі виживання через недостатню кількість їжі або її низьку якість за структурою необхідних мінералів, такий підхід є доречним, зокрема в процесі посилення міжнародної взаємодії. В основі другого підходу лежить доступність для громадян необхідних їм для підтримання своєї життєздатності продуктів харчування. Прихильником такого підходу є А. Шевченко, який визначає продовольчу безпеку як «спроможність держави за будь-яких обставин гарантувати і забезпечувати потреби населення в екологічно чистому продовольстві на рівні науково обґрунтованого споживання за платоспроможності за умов, коли третина доходу витрачається на харчування» [23, с. 16].
Акцент на фізичну та економічну доступність є особливо важливим у контексті забезпечення продовольчої безпеки нашої країни, адже за розвинутого виробництва сільськогосподарської продукції частина громадян обмежена в можливості її придбання через критично низький рівень доходів. Третій підхід нами сформований на основі наукових праць, де доводиться важливість самозабезпечення держави. Так, І. Федулова наполягає на пріоритетності забезпечення продовольчої безпеки «внутрішніми, національними силами для забезпечення громадян продуктами харчування на медично обґрунтованому рівні». Така позиція важлива, адже формує основу для підтримання національного товаровиробника, забезпечення необхідного рівня платоспроможності населення та зменшення залежності від імпорту, через який інші країни можуть загрожувати реалізації національним інтересам [22, с. 40].
Нині у різнопланових наукових джерелах налічується понад 200 трактувань продовольчої безпеки, проте домінуючою сутнісною ознакою переважної більшості із них залишається можливість самозабезпечення держави (її громадян) у продуктах харчування у необхідних обсягах та відповідної якості (як це декларується в офіційних документах). При цьому слід зазначити, що часто поняття «продовольча безпека» ототожнюється із поняттям «продовольча незалежність», однак, на наше переконання, перше є значно ширшим за змістом з огляду на окресленість значно більшої кількості функціональних аспектів.
В Україні супроводження інституційних, організаційних, правових, економічних та інших відносин у сфері продовольчої безпеки регламентується насамперед Конституцією України, Законом «Про національну безпеку України», низкою нормативно-правових актів, міжнародними договорами України. Продовольча безпека (в її змістовному наповненні з позицій сучасного трактування), безумовно, є незамінним елементом національної безпеки, проте у Законі України «Про основи національної безпеки», який натепер утратив чинність, лише дотично згадувалося, що «основними напрямами державної політики щодо забезпечення національної безпеки України в економічній сфері є забезпечення продовольчої безпеки. Продовольчу безпеку, передусім, варто розглядати з позицій забезпечення саме економічної безпеки, зважаючи на те, що остання локалізує іманентні можливості та визначає стратегічні імперативи соціально-економічного зростання для забезпечення суспільного добробуту за умов ринкових відносин.
Економічна безпека в сучасних економічних джерелах розглядається як «комплекс дієвих заходів офіційних державних органів, які забезпечують стійкість до зовнішніх та внутрішніх загроз, характеризують здатність національної економіки до розширеного самовідтворення та задоволення потреб громадян, суспільства і держави на певному визначеному рівні та часовому проміжку», або «стан економіки, який за допомогою економічного механізму шляхом використання комплексу заходів забезпечує незалежність, стабільність та розвиток країни» та ін. Як зазначає К. Утенкова: «перманентна трансформація чинників розвитку національної економіки значною мірою актуалізує дослідження, спрямовані на забезпечення економічної безпеки України» [21, с. 133].
Узагальнюючи, доцільно підкреслити, що кожен із підходів відображає певний важливий аспект, який заслуговує на увагу, оскільки проблема забезпечення продовольчої безпеки є комплексною і вимагає пошуку оптимальних у певних умовах шляхів вирішення, які можуть різнитися залежно від політичних, економічних та соціальних процесів у кожній окремій країні.
1.2 Сутність продовольчої безпеки та її види
Поняття «продовольча безпека» було сформульовано в Римській декларації з всесвітньої продовольчої безпеки 13 листопада 1996 р., згідно з якою продовольча безпека — це стан, за якого всі люди в кожний момент часу мають фізичний та економічний доступ до достатньої та безпечної їжі у необхідній кількості. Згодом Декларація всесвітнього саміту з продовольчої безпеки 2009 р. уточнила цю декларацію, включивши до неї такі елементи:
- соціальна доступність достатньої кількості безпечного та поживного продовольства для всіх груп населення;
- особлива увагу до проблеми отримання продовольства жінками та дітьми;
- відмова від використання продовольства як інструменту надання політичного та економічного тиску.
Продовольча безпека є однією з головних цілей міжнародної та економічної політики держави. У загальному вигляді вона формує вектор руху будь-якої національної продовольчої системи до ідеального стану. У цьому сенсі процес здійснення продовольчої безпеки — безперервний процес. При цьому для її досягнення часто потрібна зміна пріоритетів розвитку та механізмів реалізації аграрної політики [5, с. 54-59].
Продовольча політика включає комплекс заходів, які спрямовані на системне та ефективне вирішення завдання розвитку не тільки виробництва, зовнішньої торгівлі, зберігання та переробки, а й справедливого розподілу основних продуктів харчування. У другій половині 90-х років. ХХ ст. у нашій країні термін «продовольча безпека» починає широко використовуватися як у офіційних документах, і у науковій літературі. Перша згадка про продовольчу безпеку в офіційних документах пов’язана з Програмою відродження села, прийнятою ще у 1992 р.
Пізніше у Державній цільовій програмі «Стабілізація та розвиток агропромислового виробництва України на 1996-2000 рр.» термін «продовольча безпека» було закріплено юридично. Однак це поняття в рамках програми не було розкрито.
Для отримання повного тексту придбайте роботу!
Курсова робота " Особливості естетичного виховання учнів у початковій школі"
Презентація " Holi festival in India " 

Відгуки
Відгуків немає, поки що.