Курсова робота ” Державне регулювання розвитку науки та техніки “

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ І СТИМУЛЮВАННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В РИНКОВИХ УМОВАХ 

1.1 Завдання трансформації національної наукової системи 

1.2 Функції економічної (комерційної) реалізації науково-технічних нововведень 

1.3 Напрями розвитку науково-технологічної сфери 

РОЗДІЛ ІІ. ФОРМИ РЕГУЛЮВАННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 

2.1 Досягнення цілей і завдань науково-технічної політики 

2.2 Актуальні напрями забезпечення розвитку наукової і науковотехнічної діяльності на сучасному етапі та їх правове регулювання 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ  

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку суспільства державна політика у сфері наукового регулювання має бути орієнтована на досягнення високого рівня науки та освіти, оскільки без належного наукового забезпечення, як показує практика, неможливо досягти ефективних економічних і соціальних змін  що визначало б конкурентоспроможність економіки.

Пріоритет державного фінансування науки є не лише вимогою сучасного суспільства, а й стратегічним пріоритетом захисту конституційних засад прав людини як найвищої соціальної цінності, відповідальності держави перед людьми та захисту права особистості на вільний розвиток. Наука мала стати одним із ключових елементів у вирішенні головних проблем модернізації країни для забезпечення обороноздатності та національної безпеки.

Реформа наукової сфери передбачає низку структурних змін у системі організації та функціонування науки в Україні, які торкнуться академічних та галузевих наукових установ та вищих навчальних закладів. Реформа вітчизняної науки має на меті суттєво підвищити якість досліджень, зробити науку конкурентоспроможною, затребуваною у виробництві та суспільстві, створити інноваційну наукову базу для соціально-економічного розвитку країни.

Питання науки та наукової діяльності розглядалися в працях: Т.М.Боголіб, О.П.Гармашова, Г.М.Доброва, О.І.Жилінська, О.Б.Жихор, Ю.М.Капіца, В.К.Колпаков, В.І.Кузнєцов, Б.А.Маліцький, П.М.Рабінович, А.О.Сільньова , А.О. Селіванов, Я.С.Яцків та ін.

Державне регулювання та управління науковою та науково-технічною діяльністю описано в дослідженнях таких спеціалістів, як А. С. Кобець, А. А. Манжула, С. О. Мосьондз, В. М. Савіщенко, Н. І. Процюк, Н. П. Христинченко, О. В. Ядранська, Н. І. Ясниська. Окремі аспекти вищезазначеної теми розглядаються в працях М. В. Венецької, В. А. Дерця, Н. М. Мироненко, Т. М. Мілової, А. О. Монаєнка, В. І. Олещенка, В. В. Речицького, І. Б. Усенка та ін.

Інститут державного регулювання наукової та науково-технічної діяльності, незважаючи на надзвичайну важливість у науці адміністративного права, досі не є комплексним, узагальненим та концептуальним.

Потрібні теоретичні розробки, здатні ефективно впливати на якість державного регулювання у сфері наукової та науково-технічної діяльності.

Актуальність дослідження випливає з необхідності надання теоретичного матеріалу з питань державного управління та регулювання у сфері наукової діяльності, необхідності наукового обґрунтування організаційно-правових аспектів державного регулювання науки в Україні, розробки та обґрунтування пропозицій. проаналізувати законодавство у цій сфері для вдосконалення.

Розробка нових технологій, фінансування наукових розробок, як відомо, є складним, дорогим і ризикованим процесом. У зв’язку з цим кошти державного фінансування наукових розробок потребують нормативного забезпечення. Від якості державного регулювання наукової діяльності залежить не лише майбутнє науки, а й ефективність держави та добробут суспільства, адже без науки та освіти неможливо побудувати конституційну, соціально орієнтовану державу з сильною економікою.

Метою дослідження є визначення та вдосконалення наукових основ державного регулювання науково-технічної діяльності на сучасному етапі, з’ясування існуючих проблем цього регулювання, формулювання та обґрунтування пропозицій щодо їх вирішення.

Відповідно до мети дослідження були поставлені наступні завдання:

1. Характеристика ознак наукової діяльності як предмета державного регулювання, визначення правового статусу суб’єктів наукової та науково-технічної діяльності;
2. Показати загальнотеоретичні аспекти державного регулювання у сфері наукової та науково-технічної діяльності, проаналізувати поняття та визначити зміст державного регулювання наукової та науково-технічної діяльності;
3. Аналізувати законодавство про суспільні відносини у сфері державного регулювання наукової діяльності;
4. Характеристика структури, компетенції та повноважень органів влади та інших органів, що здійснюють державне регулювання наукової та науково-технічної діяльності;
5. Аналізувати та розкривати зміст засобів державного регулювання наукової та науково-технічної діяльності та їх правового забезпечення;
6. Виявити проблемні питання державного регулювання наукової діяльності на сучасному етапі та визначити основні напрями їх подальшого вдосконалення;
7. Визначення ролі держави в регулюванні наукової діяльності в країнах з розвиненою наукою та економікою.

Об`єкт дослідження – суспільні відносини, які виникають у сфері державного регулювання наукової та науково-технічної діяльності.

Предмет дослідження – правові та організаційні аспекти державного регулювання наукової та науково-технічної діяльності.

Методи дослідження. У роботі використано філософський, загальнонауковий та спеціальний юридично-методологічний інструментарій, заснований на принципах комплексності, об’єктивності та цілісності наукового знання.

Структура і обсяг роботи. Курсова робота викладена на 34 сторінках комп’ютерного набору. Складається із вступу, двох розділів, висновків, списку літератури. У роботі використано 37 літературних джерел.

 

РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ І СТИМУЛЮВАННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В РИНКОВИХ УМОВАХ

1.1 Завдання трансформації національної наукової системи

 

Науково-технічна політика – політика щодо держави у створенні питань, що сприяють ефективному науково-технічному і технологічному розвитку країни, у тому числі територій, форм і методів діяльності держави в галузі науки і техніки. [1, с. 139].

Інновації класифікуються за числовими критеріями. Основними джерелами інновацій є поняття: важливість, спрямованість, місце виконання, глибина змін, масштаб інновацій, розробники тощо. Для досягнення інновації як кінцевої продуктивності необхідна синхронна взаємодія всіх процесів для досягнення або впровадження інновації.

Інновація — це діяльність, яка передбачає впровадження знань для отримання нових знань або для вдосконалення розробки продукції, технології та організації виробництва та розвитку державних послуг.

Бізнес-інновації – це процес розробки та впровадження інновацій у галузі техніки, технологій, економіки, організації та управління.

Суб’єктами інноваційної діяльності є юридичні та фізичні особи, держави та зовнішні організації, що здійснюють інноваційну діяльність.

Інноваційна діяльність включає в себе наступні етапи:

• від досліджень до випробувань і виробництва інновацій;
• виробництво та розширення виробництва для задоволення попиту ринку.

До видів відновлювальної діяльності належать:

• звільнення та поширення нововведень;
• поточні зміни міжгалузевої структури;
• впровадження довгострокових науково-технічних досягнень протягом тривалого періоду часу;
• фундаментальні дослідження, що ведуть до змін в еволюції
• виводити сили;
• розробка та впровадження нових технологій. Інноваційний процес зачіпає невиробничу, матеріальну сферу

Рішення  щодо економічного та соціального розвитку ґрунтується насамперед на таких обставинах:

1. Використання нових машин, технологій та інформації стає важливим фактором збільшення економічних можливостей. Оскільки нові пристрої та нові технології (включаючи інформацію) мають кращу ефективність даних, потужність, швидкість, промислове споживання тощо, економічні витрати на одиницю продукції зменшуються.
2. НТП істотно впливає на структуру економіки. Під впливом НТП частка живої праці у собівартості продукції зменшується з одночасним збільшенням частки використаних трудових ресурсів і спожитої праці. Все більшого значення набуває інфраструктура: зв’язок, транспорт, дороги, інформаційні системи, енергетика, вода. і газ, освіта та навчання тощо.

Завдяки динамічному розвитку інфраструктури в промислово розвинених країнах створені умови для прискорення науково-технічного прогресу. Розвиток виробничої інфраструктури (комунікації, транспорт, ІТ-системи тощо),  безпосередньо впливає на зниження умовних постійних витрат у собівартості продукції, що збільшує собівартість, що визначає її якісні параметри. Невиробничі інфраструктури, які включають освіту, навчання та охорону здоров’я, також є фактором впливу ІПСШ, оскільки їх розвиток забезпечує більш кваліфіковану робочу силу та інтелектуальний потенціал, з одного боку, і підвищує «віддачу» роботи, зменшуючи інвалідність, з іншого – змінюються репродуктивні умови в галузі. НТП впливає на зміни галузевої структури економіки. Завдяки безперервному розвитку науки і техніки виникають нові галузі та галузі.

Досягнення у створенні нових матеріалів, скороченні витрат матеріалів у виробах, розвитку виробничої інфраструктури значно зменшують вплив природно-географічних умов на розміщення виробництва в багатьох галузях промисловості, залучаючи нову сировину, паливо та енергію, розміщуючи виробництво в нові регіони.

Науково-технічний розвиток також призводить до змін у структурі соціальної економіки. По-перше, підвищується рівень кваліфікації, а отже, і рівень доходів працівників, що змінює організаційно-правові форми підприємництва. У галузях науки, консалтингових послуг, проектування та розробки програмного забезпечення розвиваються такі форми підприємництва, як партнерство. Внаслідок поглиблення виробничої кооперації та концентрації капіталу підприємства та підприємства зливаються, збільшується частка корпорацій.

Науково-технічний прогрес безпосередньо впливає на структуру зовнішньої торгівлі. В експорті розвинених країн переважає високотехнологічна продукція та науково-технічний і технологічний розвиток, а в експорті більшості країн, що розвиваються, — сировина.

Використання найсучасніших систем і технологій виробництва підвищує якість продукції. Сучасні комп’ютери та інформаційні технології дозволяють автоматизувати управління технологічними процесами на виробництві, підвищують надійність і довговічність продукції. Використання нових матеріалів і мікроелектроніки дає можливість знизити продуктивність.

Реалізація науково-технічної політики держави забезпечується механізмами державного регулювання, які створюються на основі поєднання арсеналу методів прямого та непрямого регулювання.

До засобів прямого регулювання належать:

1. визначення державними пріоритетами розвитку науки і техніки;
2. державні науково-технічні програми;
3. державне замовлення в галузі науки і техніки;
4. науково-технічні знання;
5. фінансування наукових досліджень і робіт за пріоритетними напрямами науки і техніки з бюджету;
6. підготовка науково-технічних кадрів;
7. державна патентно-ліцензійна політика.

До засобів не прямого регулювання належать:

• податкові, фінансові та бюджетні інструменти, амортизаційна політика;
• правова охорона інтелектуальної власності;
• державна політика у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва тощо.

Державна інноваційна політика здійснюється за такими напрямами:

1. Сприяння інноваційній діяльності, що підвищує конкурентоспроможність вітчизняної продукції;
2. Зосередженість на сприянні інноваціям як пріоритету, що є основою сучасного технічного прогресу;
3. Узгодження державної інноваційної політики з ефективним розвитком конкуренції в інноваційній діяльності, захистом інтелектуальної власності;
4. Сприяння інноваційному розвитку в регіонах України, міжрегіонального та міжнародного трансферу технологій, міжнародного інвестиційного співробітництва, захисту інтересів національного інноваційного підприємництва.

Основою реалізації державної інноваційної політики є механізми державного регулювання інноваційних процесів. Інноваційний процес пов’язаний зі створенням, розвитком і поширенням інновацій і складається з наступних взаємозалежних фаз: генерування ідеї, фундаментальних досліджень, прикладних досліджень, досліджень і розробок, дослідницького виробництва, споживання.

Вирішальним чинником розвитку суспільства і підвищення добробуту його членів є розвиток науки і техніки. Це пояснюється необхідністю державної підтримки науки як джерела економічного зростання та невід’ємної частини національної культури та освіти.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!